ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
2024.03.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Маргарита Ротко (1985) /
Вірші
замість офелій
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
замість офелій
…десять і вісім лілей твоїх
перетворюються на дев’ятдесять
двадцять і дев’ять страждань твоїх
крізь луску барабанно б’ються
язиків не маючи рибо чорна
до вод твоїх блідо-сивих
зайди приходять прала шукаючи
та і перуть там рибо:
чорні перуки і сиві перуки
виразки сонячні й видиви пеклові
ситих своїх тарганів і рожевих
але рожевих – менше…
губи тобі розбухають і кривляться
слово тобі задихається в бульбашці
місячні черви у кутиках крутяться
зайди-бо рибо-жінко!
двадцять і -надцять лілей твоїх рибонько
замість легких сорочок
ребра тобі оплітають звиваються
пестять гниють ночами
просять сітей гамівних і пальчиків
просять зірок і очей засліплених
золотом чорним з бажань тамованих
намулом тоскним що в мить змивається
просять і ще раз просять
глека-акваріум рибну ладанку
аби над серцем хвістливо битися
жар тамувати здійсняти бавити
ніжно лускою мити
душу рибалки…
рибино чорная
ходять на прало хирляві ратиці
жебри пустельні вулкани соннії
м’яті варрави телята з’їджені
вовком вселенським
глеки
їхні – то друзки жуки й саламандрищі
глеки – з ножів кісточок краснопіркових
і гарпунів що ріці темну течію
крають на шмаття
квіти
мокрі вуста виїдають (не гоїться!)
квіти луску завивають як мумію
риба в тобі засинає… боліло би
але пісок не хоче
-надцять і -надцять гачків перемелено
-носто і -носто квіток закатовано
тридев’ять вод пересохлих мов хусточка
вбитого сонця фугу
грають на ночі
з луски червонястої
вийдеш на берег порожній засмічений
вимиєш глеки побиті – лататтями
вимиєш ріку – прощанням і старістю
вигризеш дерево вербу засмучену
глянеш на тіло своє недовипране
чорним вустам що як паща проваллєва
жменьку повітря – цілунком чи каменем –
вишлеш –
…. ген там по суші
замість офелій у сіті вічності
привиди зайд і червиві човники
випрані болі дзвінкі мов глечики
жаби з ниток і качки наїджені
кров’ю і ще раз кров’ю
сплять і пливуть наче жертви-ідоли –
випий! ковтнути в останній рибонько –
наче піском прорости – не боляче
(знаєш то рибо-жінко)
най твоя жертва пливе мов течія
в тебе без тіла без рік без місяця
в тінь чи примару у гниль чи вигадку
й поряд ростуть наче ріг на зорянім
єдинорогу – квіти :
десять і вісім –
як перша молодість
двадцять і дев’ять –
багряне в білому
сорок і -надцять –
мов сонце в пляшечці
що ти в ній спиш пів-носто
перетворюються на дев’ятдесять
двадцять і дев’ять страждань твоїх
крізь луску барабанно б’ються
язиків не маючи рибо чорна
до вод твоїх блідо-сивих
зайди приходять прала шукаючи
та і перуть там рибо:
чорні перуки і сиві перуки
виразки сонячні й видиви пеклові
ситих своїх тарганів і рожевих
але рожевих – менше…
губи тобі розбухають і кривляться
слово тобі задихається в бульбашці
місячні черви у кутиках крутяться
зайди-бо рибо-жінко!
двадцять і -надцять лілей твоїх рибонько
замість легких сорочок
ребра тобі оплітають звиваються
пестять гниють ночами
просять сітей гамівних і пальчиків
просять зірок і очей засліплених
золотом чорним з бажань тамованих
намулом тоскним що в мить змивається
просять і ще раз просять
глека-акваріум рибну ладанку
аби над серцем хвістливо битися
жар тамувати здійсняти бавити
ніжно лускою мити
душу рибалки…
рибино чорная
ходять на прало хирляві ратиці
жебри пустельні вулкани соннії
м’яті варрави телята з’їджені
вовком вселенським
глеки
їхні – то друзки жуки й саламандрищі
глеки – з ножів кісточок краснопіркових
і гарпунів що ріці темну течію
крають на шмаття
квіти
мокрі вуста виїдають (не гоїться!)
квіти луску завивають як мумію
риба в тобі засинає… боліло би
але пісок не хоче
-надцять і -надцять гачків перемелено
-носто і -носто квіток закатовано
тридев’ять вод пересохлих мов хусточка
вбитого сонця фугу
грають на ночі
з луски червонястої
вийдеш на берег порожній засмічений
вимиєш глеки побиті – лататтями
вимиєш ріку – прощанням і старістю
вигризеш дерево вербу засмучену
глянеш на тіло своє недовипране
чорним вустам що як паща проваллєва
жменьку повітря – цілунком чи каменем –
вишлеш –
…. ген там по суші
замість офелій у сіті вічності
привиди зайд і червиві човники
випрані болі дзвінкі мов глечики
жаби з ниток і качки наїджені
кров’ю і ще раз кров’ю
сплять і пливуть наче жертви-ідоли –
випий! ковтнути в останній рибонько –
наче піском прорости – не боляче
(знаєш то рибо-жінко)
най твоя жертва пливе мов течія
в тебе без тіла без рік без місяця
в тінь чи примару у гниль чи вигадку
й поряд ростуть наче ріг на зорянім
єдинорогу – квіти :
десять і вісім –
як перша молодість
двадцять і дев’ять –
багряне в білому
сорок і -надцять –
мов сонце в пляшечці
що ти в ній спиш пів-носто
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію