У виконанні авторки, думаю, то не дуже гарна думка.Бо я якраз з тих людей, в особі яких поет із оратором посварилися.А вірш, я не хотіла, щоб він так брутально поводився із моїми читачами. Тому надалі буду писати обережніше.Дя-ку-ю-ю.

Саме, так, Чорі. Якби ліричні герої завжди були моїм прямим відображенням, я б хутенько поспішила на прийом до психіатра. Але не буду заперечувати, що якась маленька частинка мене є у кожному вірші.

Кішечко, надзвичайно приємно чути такі слова. І якщо вже я недосяжна, то хіба в тому, що живу не в Києві, а письменнику як то кажуть з периферії(не терплю цього слова),досить важко знайти собі читача поза межами власного міста.А тому моя присутність на сторінках "Двох тонн", була приємною несподіванкою.

О, це гарна ідея, може і до кліпів на вірші колись дійдемо. До речі, це дуже класна штука.

Юрко, жіночий запах, думаю, вам не загрожує. А чому виник образ із вогнегасником, то саме через навколишню жорстокість людей. Стільки зла навкруги, ніби люди застигли на першій стадії свого розвитку, краще б їм не мати того вогню і всіх благ цивілізації. Особливо мене зачепило, що в нас в Луцьку майже в кожному дворі церква, всі такі набожні, а собаки й справді ходять з підбитими лапами. А я дуже вже люблю тваринок.

Ірбіс, мої порівняння з обгорткою і милом стосувалися ВИКЛЮЧНО змісту вірша Оленки, наскільки я його зрозуміла :) Не шукай чорну кицю у чорній кімнаті, люба :) І тобі тепла.

Ігоре, а в нас так воно переважно і відбувається - надходить відповідне зауваження адміністрації, і адміністрація робить назрілі правки.

Вважаю, що ви абсолютно справедливо звернули увагу на оцю прогалину. Виправляємо ситуацію.
Думаю, що шановна Оленка з розумінням сприймає це все, і не ображається на тутешні традиції виноробства і виноградарства.