Емоції емоції емоції
амбіції амбіції амбіції
зашкалюють зашкалюють зашкалюють
Мабуть, тому і зриваються на чиїхось сторінках. Де стикнуться коментами. Мабуть, не лише на війні і в коханні всі засоби допустимі. :-)

А ще коли майстри слова сходяться у словесних баталіях - це взагалі щось із чимось. :))) Колись це відбувалось на сторінках газет та журналів, а зараз - у прямому ефірі в он-лайні. Зате читачам буде що почитати. :)))

О, так, вечірка вчора тут вдалась на славу! ;)))

дякую, Вікторіє, що повернула в правильне русло бесіду!
і за комплімент моїй пародії - теж:)

а то читаю оце зранку і дивуюся: я точно на своїй сторінці, чи на сайті МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ сиджу...

та да, я аж сама зраділа: виявляється, ще трохи римується і образи оживають) правда поки що у вигляді пародій) а так глядь - і повернуся в стрій поетів:)

До речі, це в нас Юля юрист за фахом.)))

Десь я загубив, Мариночко, твій коментар про моє жлобство))) - поки писав відповідь, вийшов випадково з мережі, то відповім з твоєї згоди тут.)))

Справа у тому, що я абсолютно випадково дізнався про існування мережевої поезії десь півтора роки тому. Я розшукував автора одного вірша. Розшукав, а автор мені поскаржився, що дуже часто плагіатять його один дуже популярний у мережі вірш (навіть до цих пір). На прохання автора я й сам підключився до боротьби з плагіаторами цього вірша.)))
Так от, я розповів цьому автору, як саме засвідчити своє авторське право, оскільки мій основний фах теж частково стосується цього.
Відтоді розповідаю всім, вказуючи на кожній своїй авторській сторінці пункт Закону України про відповідальність за порушення авторських прав.
Тим самим застерігаю можливих плагіаторів.
І, бачу, є приклади, коли і інші автори починають вказувати цей пункт на своїх авторських сторінках (причому, до літери і крапки-коми-дужки те ж саме, що й я) :))).

А за згоди автора вірш і справді можна подавати повністю. Законом це дозволено. Автор навіть може передати іншим свої авторські права.

І я не вважаю, що закони існують для того, аби їх порушували.

Наведу приклад. Ось тобі було би приємно, Марино, якби хтось присвоїв собі наприклад, твій, вважаю, просто геніальний вірш, де є оце "Упаду - впаду-впаду-впаду"?

А, як ти вважаєш, далеко від плагіаторів втекли пародисти, які копіюють повністю на своїй сторінці вірш іншого автора під приводом того, що вони його пародіюють?

На деяких сайтах, наприклад, пародії подають як коментарі до вірша. І навіть не публікують на своїх авторських сторінках. Таким чином, відсутній навіть натяк на порушення авторських прав.)))

А цитати цілком достатньо для пародії. Але цитати із обов'язковим вказанням авторства і не менш обов'язковим вказанням джерела.

Джерела натхнення пародиста.)))

щодо порушувати, я образно)
плагіат - то да, погана штука.
але от коли хтось пародіює, вказує повністю вірш, на який пародія - то це краще, як на мене, ніж уривок... бо пародія може бути геть бездарна, але читач зможе ознайомитися з оригіналом і "оцінити"... А якщо використати лише маленький шматочок, то сприйматиметься теж як щось бездарне... плагіат - це коли я ваш вірш під своїм іменем подам, повністю чи частково... а тут усе нормально, не треба так заводитися!)

погоджуюсь з Мариною

Якщо вірш геніальний, то навіть його маленький шматочок геніальний. :) Для прикладу можна взяти будь-який шматочок з Шевченка чи Пушкіна. :)

А я не погоджуюсь! (а баба Яга проти!) :))) Тільки цитату, і то якнайменшу! З вказанням імені і джерела! На тому стояв, стою і стоятиму! ;))))))))))

зайшла ото знов, і побачила, що нікуди янічого НЕ-повернула, в ніяке інше русло! Щось я не "в"їжджаю" у зміст цих суперечок, і ще таких запеклих!!! І є з у людей зайвий час?!

Марино, у лавах поетів тобі завжди раді! Повертайся!!! Але і прози не полишай - надто вона "бойова" (у всіх най-най-кращих сенсах)...

Иван Иваныч (о твоем отчестве мне поведало одно из Ваших стихотворений), о Вас лично мною не было написано ни слова, ни полслова, а зачем же Вы переходите на личности - более того, незаслуженно называя меня Императором? Это, наверное, есть ничто иное как проявление Вашей доброго отношения ко всему, что, так сказать, "плохо лежит" - и его нужно обязательно поднять и подержать в своих трудовых ладонях. Не нужно меня задевать, пропагандируя то, чему Вы, наверное, посвятили свою творческую жизнь. Посудите сами - Вы занимаетесь пародиями, в них, наверное, Вы находите смысл своей творческой жизни, а я, какой-то неавторитетный читатель, посмел молвить слово в их (пародий) адрес. Я понимаю, Вас это задевает. Но при чем здесь я и зачем присваивать мне титулы, совершенно нестыкуемые с моим социальным статусом?
Меня беспокоит вопрос пародий ровно настолько, насколько они приникли в нашу творческую жизнь. Ведь что мы в ней наблюдаем? Круги. Стихотворение - пародия (а то и перепев) - пародия (уже следующая, а то и перепев) - ха-ха, ха-ха, ха-ха. Причем, высмеивается чувство, уж не говоря о самом половом акте, как было в данном случае). Я понимаю, что смех лечит. Но не всех, и не всем смешно, и не все стоит высмеивать. А что мы видим - если не алкоголь, то трусы, если не трусы, то колбаса, если не колбаса, то половой акт.
И конца этому нет. Ха-ха, ха-ха, ха-ха, ха-ха...

Благодарствую за понимание, спасибо за титул. Но он не мой. А если и мой, то не заслуженный, а если и заслуженный, то мною не принятый, а если и принятый, то лишь в рамках шутки. Вы же любите смеяться.

Участвовать в скандале, доведенным до вершин полнейшего взаимонепонимания, я не намерен.
Мои следующие стихи будут из кельи. Я уже договрился. Существуют дивные места, где думается о вечном, нежели о каких-то хи-хи да ха-ха...

Алексій мене випередив з відповіддю. :)
Погоджусь з ним у тому, що дискусія майже зайшла у глухий кут і йде абсолютне несприйняття думки опонента. Я кажу тільки про авторське право. Виключно. Я кажу про те, що пародист має право лише цитувати іншого автора, і обов'язково залишати посилання на джерело. Зрештою, хоча б із вдячності, що автор своїм віршем надав йому можливість написати пародію. Джерело пародії - авторський твір. І про це пародистам не потрібно ніколи забувати. Коли ж пародист бере в епіграф повністю твір автора і не вказує посилання на джерело (лінк, газету, журнал, збірку), то він тим самим порушує авторське право.
А жодного зневажливого ставлення до пародистів у мене ніколи не було (завжди був втішений пародіями на мої вірші і завжди за це щиро дякував пародистам), немає (сам пишу - хіба ж я можу сам себе зневажати? :))), і, сподіваюсь, не буде (хіба що втрачу повністю чи частково почуття гумору). :)
Перепрошую, Іване, що я, можливо, не достатньо зрозуміло висловив свою позицію, і це завдало тобі (чи ще комусь) прикростей. Адже насправді я завжди був, є і буду щиро вдячний тобі (та іншим) за підтримку, схвальні чи критичні рецензії та слушні чи не зовсім підказки.
А щодо дискусії, то притримуюсь такої думки, що якщо ще залишаються якісь незрозумілі моменти в позиції один одного, то їх завжди можна вислухати, узгодити або хоча б прийняти до уваги.

епіграф не вимагає повного посилання на текст, достатньо навзи твору і автора, це ви могли помітити в будь-якій книзі будь-якого автора...

знайти джерело - то вже за бажанням читача, і як він те зробить, то уже його проблеми. але при цьому автор, твір якого взятий у епіграф, ображеним не буде, бо на нього ж посилаються, авторства не відбирають.

Якщо твір іншого автора повністю знаходиться в епіграфі, то немає вже жодної потреби його шукати, чи твір, чи автора. От я й про це і кажу. Але мене ніхто не чує.

Пацієнт заходить в кабінет до лікаря.
- На що скаржитесь?
- Лікарю, мене ніхто не помічає...
- Наступний!

в епіграфі весь твір не подається!!!
не плутайте епіграф і вірш, на який робиться пародія! останній цілком адекватно подавати повністю...

"...то немає вже жодної потреби його шукати, чи твір, чи автора..." - то ж добре, що нема потреби! значить автор нє в абідє)))))

Ну, нє в абідє, то й нє в абідє.))) А то на абіжених воду возять))) Приму к свєдєнію.) Якщо щось, посилатимусь на Марину Єщенко.)))

Ото власне, в епіграфі твір, весь, повністю, автор, читай не хочу, якого милого, чи дідька лазити по сайтах, шукати книжки, газети, журнали. Ось готовеньке, на блюдечку, жри, читачу, що тобі ще. Ні, ще подай лінк. У даному конкректному випадку бачила це творіння на трьох сайтах, і писала панові Валерію, на котрий посилатися. чи ще маю слідкувати, на котрому вперше було опубліковано? Ну бред сивої кобили, а не захист авторських прав. Ліпше вже пишіть самі собі пародії, менше клопоту.