ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2021.01.19 11:00
Водохреща. Споліскую гріхи.
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).

Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом

Петро Скоропис
2021.01.19 09:52
Коли вітер вщухає і грициків сім’ядолі
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під

Сергій Губерначук
2021.01.19 08:52
Не гніти мені душу,
замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!

Я продам білий світ –

Ігор Деркач
2021.01.19 08:33
А навіщо писати сонети
про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.

***
А в небі все написано прозоро,

Віктор Кучерук
2021.01.19 05:16
Ще зір нічних світіння мляві
Горіли втомлено вгорі,
А я на висохлі заплави
Вже гнав покірливих корів.
Ішов за ними, мов на свято,
Бо втоми зовсім не було,
Коли худобину рогату
Куди не слід чомусь тягло.

Ігор Шоха
2021.01.18 21:46
Немає досконалому межі.
Одне й те саме не буває всує.
Поезія – це дзеркало душі,
якій лише інклюзія пасує.

А мрії – то у небі вітражі,
які уява іноді малює
як видимого Духу міражі

Євген Федчук
2021.01.18 20:43
Вставай, Васильку! Годі уже спати!
Пора іти на вулицю гуляти.
Там уже снігу за ніч намело.
Поснідай та хутенько одягайся,
Піди надвір, із друзями пограйся,
Із гірки поз’їжджайте за селом.
Василько кинувсь до вікна. І справді:
Ніч розродилась, врешт

Ярослав Чорногуз
2021.01.18 20:33
Високий класику, дарма
Ти лаяв те, що сокровенне,
Божествена рука сама
Влила цю кров тобі у вени.

За винятком кількох осіб,
Їх частка зовсім невелика,
Ця нація створила хліб,

Віталій Білець
2021.01.18 16:14
Нехай співають всі народи
Хвалу Всевишньому Царю.
Йдучи до миру і свободи,
Облишать віковічну прю.

Зречуться впертостей, гордині,
Зарозумілостей сліпих…
Знайдуть в собі серця дитинні,

Олена Музичук
2021.01.18 13:13
Нічого не буває без причини.
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.

Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості

Ігор Деркач
2021.01.18 13:09
Не обіцяй нікому і ніколи
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.

У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе

Микола Соболь
2021.01.18 10:53
І ось вона, омріяна зупинка,
мені дорога через все село
в руках із хлібом дідусю торбинка,
як смачно пахне скошене зело…

Життя тут не кипить, але вирує,
бо кажуть літній день годує рік
й ледачого шукати навіть всує

Тетяна Левицька
2021.01.18 09:49
Забиваєш цвяхи у серце -
нелукавим, ясним, блаженним.
Посипаєш пекучим перцем
абрикосові сни даремно.

Хтось в натхненні розраду бачить,
котить вгору Сізіфа камінь,
відкриває світи незрячим,

Сергій Гупало
2021.01.18 08:47
А мені не потрібні сніги.
Обійдуся. І вигрію очі:
Безтурботні лише дітлахи,
А все інше – сумне і пророче.

Первозданне, природне – оте,
Що прийшло й не відходить від мене, --
Відчуваю: навколо цвіте,

Сергій Губерначук
2021.01.18 08:45
Горішня мрія!.. А слова ж які!
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки прудкі,
розкидані пелюстками між нами.

Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,

Віктор Кучерук
2021.01.18 07:45
М. К...
Безупинною ходою
Дальні зваблюєш світи, –
Сонцем, вітром і водою
Взимку й літом пахнеш ти.
То тебе голублять хвилі,
То збентежують луги, –
Ти і зараз полетіла

Тата Рівна
2021.01.17 22:29
дихати свою зиму
ходити нашубканою та вразливою
пам’ятати що на морозі очі кришаться
шкодувати голубів із відмерзлими лапами
й опущеними крилами
і бездомного пса який усе не надишеться
свободою за відсутності вибору бути чиїмось
ходити на повідк

Марія Дем'янюк
2021.01.17 22:25
Я цю ніченьку не спав,
Бо сніжинки рахував:
Скільки треба нам сніжинок
Щоб зліпити з них будинок.
Зробимо ще стіл, стільці,
Он які ми молодці!
Чай зготуємо зі снігу,
Білий тортик всім на втіху,

М Менянин
2021.01.17 15:49
Христа любил и князь Владимир,
Кто скажет сколько тому лет,
С принцессой греческой в Руси мир
Вступал к сердцам Отца Завет.
2.
Христос, сравнив путь Корсунь с Римом,
Средь прочих стад спасая нас,
На поле жизни обозримом

Віталій Білець
2021.01.17 15:41
Для чого ти мовчиш ? Мовчанням лютим,
Себе катуєш долю клянучи.
Життя не мислиш вільним і розкутим,
Бредеш у світ обкраденим, забутим...
Мовчи і далі, далі ще мовчи...

Твоє мовчання – золото для того,
Хто знахабнів до крайньої межі.

Тетяна Левицька
2021.01.17 15:30
Переговоривши з сином, Марією Заякук і Андрієм, Віра трохи заспокоілася. Врешті-решт, поступово все з'ясується. Слідчии, певно, не сидить, склавши руки, скоро все стане відомо, хто вбив Віктора і за що? Віра огорнула поглядом квартиру, по всіи підлозі бу

Вадим Василенко
2021.01.17 15:26
День, як аркуш, простерсь. Обростають товстою корою
Низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
А твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
Не злічити усіх поміж довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг. А в тобі щось мале і зникоме,
Як сліди

Ігор Шоха
2021.01.17 14:15
Все вирує у вічному хаосі дум:
домінує юродиве, меншає ум,
несудиме звикає до вати,
невідоме лякає, патякає кум...
Поки тишу німу не заповнює шум,
недочуте не може мовчати.

ІІ

Володимир Бойко
2021.01.17 11:32
За царювання Вови Цзи,
Коли сказилися ГазИ,
І Опожопа рвала ...опу
По технології гопстопу.

Коли народ, попри надію,
При владі бачив лицедіїв,
Коли прислужники московські

Сергій Губерначук
2021.01.17 08:04
Університети червоніли
від такої довгої хвали –
українець з українцем говорили
про любов до рідної землі;
вийшли в сніг,
перехрестили Київ
на тролейбусі,
а другий на метро;

Дума Козак
2021.01.17 07:23
Із віночка вигляда –
лише зуби й борода,
бо чуприною-листами
міцно сплівся із братами.

Він плюсам не має ліку,
заміняє навіть ліки,
проганяє геть простуду –

Микола Соболь
2021.01.17 05:28
Цей день ти проживеш немов останній.
Твій вимір інший. Розуміння смерті.
Як очі відкриваєш на світанні
із думкою: «Дай, Боже, не померти!» –
Покірну руку тягнеш до пігулок
та знаєш точно, що немає ліків…
А днина ця лише небес дарунок
себе переосми

Тетяна Левицька
2021.01.16 23:02
Віктор сидів за журнальним столиком перед телевізором і дивився випуск новин. Несподівано пролунав дзвінок. Все ж таки приишла, куди вона дінеться від мене, - з єхидною посмішкою подумав підполковник і пішов відчиняти двері коханці. Відчинивши, побачив пе

Олександр Сушко
2021.01.16 21:54
Свого часу, працюючи помічником-консультантом у народного депутата України, мусів бігати туди-сюди з комітету, в якому він головував, до сесійної зали: то документи на підпис однести, то отримати терміново, віч-на-віч, порцію робочих порад, то послухати з

Іван Потьомкін
2021.01.16 21:19
Коли б то можна утаїть
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...

Ігор Деркач
2021.01.16 18:12
Іду з рибалки. Вудка на плечі,
а у руці – авоська з пічкурами,
і ось – вона... уся така в парчі,
а я в пилюці... босими ногами.

На неї поглядали парубки,
а ми лише дивились очі в очі.
Які в селі були колись дівки!

Сергій Гупало
2021.01.16 14:12
Втікачів я догнав і сказав їм,
Що морози женуться за ними.
Втікачі зупинились, навзаєм
Попередили: люблять екстрими.

Втікачі, утікачки -- бідові,
Їм хотілося жити по-царськи.
Та із ними інтимні розмови

Вікторія Лимарівна
2021.01.16 13:38
До розваги ще й мороку
запровадила зима!
Поглядає пильним оком:
може снігу десь нема???

Дітлахи мерщій на гірку!
Небайдужі до санчат.
Вгору-вниз! Без відпочинку!

Олена Музичук
2021.01.16 12:58
Мій сину, темно надворі.
Не час у ліс одному.
Не допоможеш ти сестрі,
О, синку, будьмо вдома!

Там люта холоднеча скрізь,
І вітер виє сильно;
Тому у цей дрімучий ліс

Сергій Губерначук
2021.01.16 11:53
Не відмов мені.
Не зумов мене.
Щось мине в огні.
Хтось огнем майне.

Серце прокляне
кожну дію злу,
кожну частку "не-",

Дума Козак
2021.01.16 01:13
А опівночі ви черешню їли?
Із дерева! При місячнім промінні,
утриматись уже не мавши сили...
А кісточки плювали як лушпиння?

Поміж черешень ви гуляли садом,
п’яніючи щораз від того дійства?
У червні любувались зорепадом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Валентина Інклюд
2021.01.08

Іван Іванченко
2021.01.05

Анастасія Федорова
2020.12.21

Богдан Грай
2020.12.16

Артем Пархомчук
2020.12.15

Соня Чорна
2020.12.12

Ярослав Штука
2020.12.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Олександр Сушко - [ 2021.01.19 11:27 ]
    Водохреща!


    Водохреща. Споліскую гріхи.
    Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
    Із осені не мився. Вороги
    Платіжки надіслали (ох і люті!).

    Вода гаряча коштує як ром,
    Побачив суму - запекло у грудях.
    Аби сплатити - мушу рік кайлом
    Вимахувати по святах і буднях.

    Холодна - за ціною ковбаси,
    Опалення...та ну його до чорта!
    Скрутила влада дулю на нозі
    І тицьнула межи очі народу.

    Позичив у держави (ідіот!) -
    Пеню й проценти нічим віддавати.
    Тож за борги банкір відняв город
    І хату, і садочок, і лопату.

    Скотився в ополонку колобком,
    Обмив хвоста, копита, рило, роги
    Й чкурнув у буду. Гріє пес Сірко,
    Команда "ЗЕ" у ваннах парить ноги.

    19.01.2021 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  2. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2021.01.19 09:32 ]
    Її зваблива усмішка
    Її зваблива усмішка його зачарувала,
    Неначе сонце сяяла в його очах вона,
    Грайливо очі бігали так, ніби щось казали,
    У серці відзивалася німих тих слів луна.

    Воно трепетно билося, з грудей аж виривалося,
    Бо про палке коханнячко хотіло всім сказать.
    Вона ж пускала бісики, звабливо усміхалася,
    Байдужим залишитися не міг він аж ніяк.

    2021 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  3. Петро Скоропис - [ 2021.01.19 09:54 ]
    З Іосіфа Бродського. "Коли вітер вщухає і грициків сім’ядолі..."
    Коли вітер вщухає і грициків сім’ядолі
    ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
    безтурботний ще – суто в манері зелені –
    і зір зосереджується на узорі
    шпалеру, на цифрі календаря,
    на облігації, траченій колізеями
    нуликів, ти – що явився у світ
    під вихора воплі вражого, "яблучко", лайку кормчого –
    вчуєш в тиші вкруги, як перо шуршить,
    помагає зелу упевнитись у талані кожного.

    ---------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  4. Сергій Губерначук - [ 2021.01.19 08:55 ]
    Не гніти мені душу...
    Не гніти мені душу,
    замовкни, та й годі…
    Дай домарити мрію про інше життя!
    Я міняю цю стужу,
    ці гори в погорді –
    на небесну любов без знаття й вороття!

    Я продам білий світ –
    і куплю собі крила
    у знайомого анґела в Чистий Четвер.
    Я відчую політ,
    бо мені так кортіло
    стартувати з усіх джомалунґм і говерл!!

    Як душа прагне волі,
    а серце – любові,
    мозок – думки, а тіло – нових відчуттів,
    так крізь темряву болю,
    крізь двері дубові,
    я ступлю – і злечу в світло вічних життів!

    Що робитиму там?
    Жаль, того не згадаю!
    Скільки повних разів зрину так між зірок?
    Дещо випало й нам,
    з чим тебе і вітаю.
    Тут – година: там – вік, тут – до Сонця, –
    там – крок!
    Ти прокинешся зранку,
    ображена вчора…
    У прочинені вікна посиплеться пух.
    Сніг засяє на ґанку,
    мов постіль прозора.
    Відімкнися – уві́йде не тіло, а дух…

    Середа, 2 листопада 2005 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 237"


  5. Ігор Деркач - [ 2021.01.19 08:33 ]
    Холодний душ
    ***
    А навіщо писати сонети
    про якісь небилиці, коли
    вишивають поети
    пейзажні сюжети,
    аби їх ремиґали воли.

    ***
    А в небі все написано прозоро,
    але поперек горла журавлю
    і по коліна море
    йому у цьому хорі,
    якщо немає ходу кораблю.

    ***
    А дехто аж до неба досягає,
    досадою засіює город
    і виростає...
    зілля молочаю,
    яке не дуже хаває народ.

    ***
    А от поету, що себе не чує,
    коли метає стрілами Амура,
    доказувати всує,
    що він того вартує,
    чого вартує і його халтура.

    ***
    А люду, що вивчає українську,
    оці: «ідем, узять...»(мерсі боку),
    «літа», де слизько,
    але «пада» низько
    те саме, що серпом... по язику.

    ***
    А істина дається у борінні
    із правдою, одною з багатьох.
    І рівні, і нерівні
    зозулі – це не півні
    і зайве нарікати на обох.

    01/21




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  6. Віктор Кучерук - [ 2021.01.19 05:59 ]
    Виправдання
    Ще зір нічних світіння мляві
    Горіли втомлено вгорі,
    А я на висохлі заплави
    Вже гнав покірливих корів.
    Ішов за ними, мов на свято,
    Бо втоми зовсім не було,
    Коли худобину рогату
    Куди не слід чомусь тягло.
    І так не день чи два – роками
    Не досипав уже тоді,
    Щоб трошки легше стало мамі
    В непогамовному труді.
    Жалів погорблену бабусю,
    Адже у визначений строк
    Швиденько бігли наші гуси
    На соковитий моріжок.
    А раз віддав роботі змалку
    Себе безжально до кінця,
    То став, як вижата мочалка
    Або зволожені дрівця.
    Отож не смійся з чоловіка,
    Який знедавна кожну мить
    Склепає зморено повіки
    І тільки й робить те, що спить…
    .19.01.21


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.83)
    Коментарі: (1)


  7. Ігор Шоха - [ 2021.01.18 21:05 ]
    Поетична інклюзія
    Немає досконалому межі.
    Одне й те саме не буває всує.
    Поезія – це дзеркало душі,
    якій лише інклюзія пасує.

    А мрії – то у небі вітражі,
    які уява іноді малює
    як видимого Духу міражі
    і сущому – амінь... та алілуя.

    Високе очаровує людей
    як із нічого виниклі ідеї...
    їх мають за реліквії музею,
    які охороняють де-не-де,
    але і це – ілюзія.... ніде
    від манії немає панацеї.

    01.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  8. Євген Федчук - [ 2021.01.18 20:16 ]
    Легенда про сніг
    - Вставай, Васильку! Годі уже спати!
    Пора іти на вулицю гуляти.
    Там уже снігу за ніч намело.
    Поснідай та хутенько одягайся,
    Піди надвір, із друзями пограйся,
    Із гірки поз’їжджайте за селом.
    Василько кинувсь до вікна. І справді:
    Ніч розродилась, врешті, снігопадом.
    Укрила білим навкруги рядном.
    Сніжинки зрідка падали ще з неба
    Та снігу намело вже скільки треба.
    А він же мріяв про таке давно.
    Отож поснідав хутко та й подався.
    Аж до обіду з друзями загрався,
    Розчервонілий з вулиці прибіг.
    Поки сидів та грівся біля печі,
    Звернувся до бабусі: - А, до речі,
    Бабусю, звідки той узявся сніг?
    Бабуся усміхнулася до нього:
    - От вже, цікавий, хлопче, ти, їй Богу.
    Все хочеш знати. Добре, розповім,
    Що ще малою від бабусі чула.
    А, бачиш, ще і досі не забула.
    Отож, уважно слухай. Справа в тім,
    Що, коли Бог створив наш світ, в ті роки
    Оцього снігу не бувало поки.
    Зима була, а снігу не було.
    Морози злі всю зиму лютували,
    Вітри холодні по землі гуляли
    Та пилюгу лиш по землі несло.
    Хто куди міг, від холоду ховався,
    Зігрітися хоч якось намагався.
    Та де ж було всім схованки знайти.
    А про рослини годі й говорити,
    Вони ж не можуть нікуди подітись,
    Зірватися й ховатися піти.
    Отож природа з холоду страждала,
    З тих холодів і гинуло чимало.
    Хто зиму пережив – то веселивсь.
    А землеробам, що зима – то клопіт.
    Уся осіння пропада робота.
    Весною знову сіяти берись.
    Але життя все ж рухалось поволі,
    Крутила колесо скрипуче Доля.
    Один родився, інший – помирав.
    Як прожили – те в результаті мали:
    Безгрішні душі в небо піднімались,
    А грішні душі пеклом Бог карав.
    В раю велося душам дуже легко,
    Проблеми рай обходили далеко.
    Тут тиша, спокій, ніяких турбот.
    Живи собі, нічим не переймайся,
    Як стане нудно, то чим хоч займайся:
    Усе від Бога матимеш. Та от,
    Не зразу душі до того́ звикали,
    Бо ж день у день постійно працювали,
    Там на землі роботу ж кожен мав.
    Тепер же без щоденної роботи
    Якось не так. Зробити щось охота.
    А у раю роботи і катма.
    Якось душа до раю завітала,
    Колись в митця у тілі існувала,
    Що свій шедевр усе життя творив.
    Хотів прекрасну він створить картину,
    Але не встиг. Так з пензлем і загинув,
    Як ворог його місто захопив.
    Його душа потрапила до раю.
    Минає час та все вона страждає,
    Бо ж втілить свою мрію не змогла.
    Весь час в саду у райському блукала,
    Чогось, неначе, до душі шукала,
    Самотньою й нещасною була.
    Якось вона під деревом сиділа,
    У далеч пустим поглядом гляділа,
    А руки якось по собі самі,
    Устигли хмарних крапель ухопити
    І стали з них небачене ліпити,
    Що за життя художник, мабуть, вмів.
    Спинилася душа лишень від крику:
    - Погляньте-но на диво це велике!
    Яка іще не бачена краса!
    Що це таке? - Я і сама не знаю,-
    В сум’ятті та душа відповідає,-
    Бо ж я недавно тут на небесах.
    - Давайте назвемо оце сніжинка!-
    Озвалася душа якоїсь жінки.
    А інша каже: - Нумо, всі гуртом,
    Давайте теж сніжинки ці робити,
    Різдво вже скоро, треба ж його стріти.
    А заодно і вияснимо, хто
    Сніжинку кращу, аніж інші зробить.
    Всі душі закричали: - Добре! Добре!
    Й робота закипіла серед них.
    Незчулися , сніжинок тих зробили,
    Навколо цілі хмари навалили.
    Та усі ж гарні. Вибери між них?
    Тут хтось і каже:- Бачите, нам свято.
    У нас сніжинок всяких так багато.
    А люди ж цю не бачили красу.
    Давайте їм на землю також кинем,
    Нехай Різдво у цій красі зустрінуть,
    Можливо, душі хоч якісь спасуть.
    І стали всі кидати снігу долі.
    Сніжинки опускалися поволі.
    Кружляли, тихо падали з небес.
    Під снігопадом люди тим стояли,
    Здивовано на небо поглядали,
    Аж поки сніг і закінчився весь.
    Та ковдра біла усю землю вкрила,
    Рослини від морозу захистила.
    І радість всім на землю принесла.
    Побачили то у раю й рішили,
    Щоб кожну зиму теж отак робили,
    Аби зима у радість всім була.
    І дітям, і дорослим, і тваринам,
    Що у снігу, неначе у перині,
    Й рослинам, що під ковдрою, немов.
    Нехай морози зиму всю лютують,
    Нехай вітри, немов скажені, дують.
    Усіх спасе небесний той покров.
    От з того часу зими сніжні й стали,
    Іноді, правда, снігу бува мало.
    Але самі то люди винні в тім.
    Мабуть, багато надто нагрішили
    Й безгрішні душі у раю рішили,
    Багато снігу не давати їм.
    Глянь на сніжинку, що на руку впала,
    Поки вона ще зовсім не розтала,
    Чи ж не душа висока то творить?
    Хіба природа може так зробити,
    Так гарно візеруночки зліпити…
    - Бабусю, а як сніг-крупа летить?
    - Бува, онучку. І таке буває.
    Бо ж чорні сили також не дрімають.
    Як дуже злі, то кинуться умить.
    Оті сніжинки на льоту хапають
    Та всю красу потрощать, поламають
    І не сніжинка вже униз летить,
    А та крупа, що сіється із неба.
    Та всяка нечисть хай виходить з себе.
    Їй радість все одно не відібрать.
    Хай і крупа, на землю ляже рівно,
    І вона знову виглядає дивно.
    А нам Різдво у тій красі стрічать.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (1)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2021.01.18 20:30 ]
    Відповідь класику
    Високий класику, дарма
    Ти лаяв те, що сокровенне,
    Божествена рука сама
    Влила цю кров тобі у вени.

    За винятком кількох осіб,
    Їх частка зовсім невелика,
    Ця нація створила хліб,
    І працелюбна є одвіку.

    Бо кров могутня, як живло,
    Творець високої культури.
    Без неї майже б не було
    Російської літератури.

    Некрасов, Гоголь, Чехонте*
    І ще Ахматова — Горенко -
    Всі генії і зваж на те,
    Ніхто із них не лаяв гени.

    Крім тебе, Чехов, і клятьбі
    Не піддавай цю кров од Бога.
    Бо не текла б вона в тобі,
    То не створив би ти — нічого!
    __________________________
    *Чехонте — псевдонім Антона Чехова.
    18 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (5.8) | "Майстерень" 7 (6.02)
    Коментарі: (2)


  10. Віталій Білець - [ 2021.01.18 16:46 ]
    Нехай співають всі народи
    Нехай співають всі народи
    Хвалу Всевишньому Царю.
    Йдучи до миру і свободи,
    Облишать віковічну прю.

    Зречуться впертостей, гордині,
    Зарозумілостей сліпих…
    Знайдуть в собі серця дитинні,
    Що вільні від облуд і пих.

    Повіривши Святому Слову,
    Лиш Ним освячують серця,
    Аби звучала знову й знову
    Гучна осанна для Творця,

    Для Господа, бо Він достойний
    Найвищих почестей, похвал…
    Щоб лився ладан молитовний,
    З усіх кінців і всіх начал…


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  11. Олена Музичук - [ 2021.01.18 13:33 ]
    Блискавка і грім
    Нічого не буває без причини.
    Нікого не чекай у самоті
    і не шукай зі свічкою людини...
    сізіфи й діогени вже не ті.

    Лихої, а не світлої години
    горнята били не одні святі...
    і не радій, що істини прості
    ведуть до золотої середини.

    Давно немає сил у Перуна,
    а правда є і кривда не одна
    панує між богами і донині...
    змагаються велике і мале
    аж грім іде у небесах, але –
    Зеве́с метає блискавки у глину.




    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  12. Ігор Деркач - [ 2021.01.18 13:58 ]
    Лід і пломінь
    Не обіцяй нікому і ніколи
    за обріями гори золоті.
    Стає водою лід у теплоті,
    та не сягає за полярне коло.

    У далині незвідані путі
    твоєї волі і моєї долі,
    на довгій ниві перекотиполе
    кочує до кінця у самоті.

    Не піднімає духу оковита,
    коли за течією йдуть літа
    і научає істина проста, –
    ніде зимою не буває літа...
    холодну душу важко обігріти,
    якщо гарячій зайва теплота.

    01/21


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  13. Микола Соболь - [ 2021.01.18 10:03 ]
    До бабусі
    І ось вона, омріяна зупинка,
    мені дорога через все село
    в руках із хлібом дідусю торбинка,
    як смачно пахне скошене зело…

    Життя тут не кипить, але вирує,
    бо кажуть літній день годує рік
    й ледачого шукати навіть всує
    у полі, чи городі чоловік.

    Шлях через яр до бабиної хати.
    За пагорбом стрічає мене Здвиж,
    як це сьогодні дорого і свято,
    заплющиш очі, а довкола тиш…

    А зараз очі сплющу і нічого.
    Хоча здається все, як і було
    і пагорб цей, і через яр дорога,
    і люди ті ж, і річка, і село…

    Сиділи ніби вчора за обідом…
    Та вже чверть віку нема бабці з дідом.
    18.01.21р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Тетяна Левицька - [ 2021.01.18 09:05 ]
    Заздрість
    Забиваєш цвяхи у серце -
    нелукавим, ясним, блаженним.
    Посипаєш пекучим перцем
    абрикосові сни даремно.

    Хтось в натхненні розраду бачить,
    котить вгору Сізіфа камінь,
    відкриває світи незрячим,
    свічі ставить за мир у храмі.

    І долає гірські вершини,
    рік бурхливих круті пороги,
    в небо грізне на крилах лине,
    каяттям б'є у дзвони Богу.

    Творить чудо на струнах срібних,
    на лелек в небесах чатує,
    у колисці гойдає ніжність,
    Промовляє: - "тебе люблю я."

    Заздрість зводить хрести Голгофи,
    гострить брусом тупу сокиру.
    Ти шукаєш в сонетах "блохи",
    а хтось істину й душу щиру.


    Рейтинги: Народний 6 (5.84) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (6)


  15. Сергій Гупало - [ 2021.01.18 08:38 ]
    Щ а с т я


    А мені не потрібні сніги.
    Обійдуся. І вигрію очі:
    Безтурботні лише дітлахи,
    А все інше – сумне і пророче.

    Первозданне, природне – оте,
    Що прийшло й не відходить від мене, --
    Відчуваю: навколо цвіте,
    Є у нього і листя зелене.

    І це щастя мене пережде.
    Бо не вперше воно і не вічно.
    Я шукатиму справжніх людей
    У незвичному, темному, січні.

    Він таки без гордині – снігів.
    А безсніжний – немовби без Бога.
    Бачу, зайві оці снігурі
    У безбарвному морі тривоги.

    І на глузи бере aсмодей…
    Я шукаю величчя у січня,
    І те щастя мене пережде
    Та іззаду до себе покличе.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  16. Сергій Губерначук - [ 2021.01.18 08:07 ]
    Горішня мрія
    Горішня мрія!.. А слова ж які!
    Але, повір, вона не за словами.
    Горішня мрія – це гадки́ прудкі,
    розкидані пелюстками між нами.

    Чому я мить люблю не так, як ти,
    а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
    Горішні мрії, сховані світи,
    в моїй красі земній горять, як ватра!

    А вище – ти, розгадана навпі́л,
    для когось зла, для когось сокровенна,
    але для всіх – накритий Богом стіл,
    хтось трунок п’є, а хтось посіє зерна.

    Отож, хіба я спробую тебе?
    Горішня мрія вже не за гора́ми.
    Такий пасьянс – ніхто не розгребе –
    розкиданий пелюстками між нами.

    11 січня 2002 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати: | " "


  17. Віктор Кучерук - [ 2021.01.18 07:49 ]
    * * *
    М. К...
    Безупинною ходою
    Дальні зваблюєш світи, –
    Сонцем, вітром і водою
    Взимку й літом пахнеш ти.
    То тебе голублять хвилі,
    То збентежують луги, –
    Ти і зараз полетіла
    На заморські береги.
    Там арабськими дарами
    Угамуєш душу й плоть, –
    Лиш розлуку поміж нами
    Не зумієш побороть.
    Бо, привабно-таємнича,
    Як закрите портмоне, –
    Тільки маниш, а не кличеш
    За собою десь мене…
    18.01.21


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.83)
    Прокоментувати:


  18. Тата Рівна - [ 2021.01.17 22:02 ]
    січень дві тисячі двадцять першого
    дихати свою зиму
    ходити нашубканою та вразливою
    пам’ятати що на морозі очі кришаться
    шкодувати голубів із відмерзлими лапами
    й опущеними крилами
    і бездомного пса який усе не надишеться
    свободою за відсутності вибору бути чиїмось
    ходити на повідку гавкати за наказом
    а крига річку накрила кривими латками
    і захистила щитками дороговкази
    рятуючи чи від вірусу чи від вроків —
    однаково в карантин вони безучасні

    я вивела пса що зимою уже надихався —
    вигулюєм щастя.

    17.01.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  19. Марія Дем'янюк - [ 2021.01.17 22:08 ]
    Гарний задум
    Я цю ніченьку не спав,
    Бо сніжинки рахував:
    Скільки треба нам сніжинок
    Щоб зліпити з них будинок.
    Зробимо ще стіл, стільці,
    Он які ми молодці!
    Чай зготуємо зі снігу,
    Білий тортик всім на втіху,
    Снігові льодяники,
    Біленькі сметанники.
    Снігокава і компотик
    Так і просяться у ротик.
    Ще - зі снігу скатертину,
    Хай приходять на гостину
    Сніговик й сніговенятка,
    І нехай в них буде хатка.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  20. М Менянин - [ 2021.01.17 15:13 ]
    Владимир князь
    1.
    Христа любил и князь Владимир,
    Кто скажет сколько тому лет,
    С принцессой греческой в Руси мир
    Вступал к сердцам Отца Завет.
    2.
    Христос, сравнив путь Корсунь с Римом,
    Средь прочих стад спасая нас,
    На поле жизни обозримом
    В пропасть не пасть, но пас и спас.
    3.
    Отцем Небесным князь был избран
    Опорою Христосу стать,
    Чтоб тьмы кромешной дух был изгнан
    И стала дружной Руси знать.
    4.
    В водах* от Духа принял Киев
    И в тот же День** Чернигов*** град
    Свет жизни, чтимый и доныне,
    Чему Владимир князь был рад!
    5.
    По праздникам****, как Божья милость
    У православных христиан
    К Отцу молитва в песнь сложилась
    На радость жизни в Духе нам:
    +
    «Отче наш…»

    15-17.01.21 Чернигов

    * Почайна реченька – правый приток р. Днепр;
    чиста реченька – правый приток р. Десна в то время у рощи, в настоящее время это берег озера Монастырское у Святой рощи, а чиста реченька, подсыхая, превратилась в озеро Святое.

    ** День Успения Пресвятой Богородицы, четверг, 15 августа 989г. от Р.Х.

    *** Чернигов второй по значимости после Киева из городов Руси и был в этом статусе с конца IХв. вплоть до монголо-татарского нашествия в 1239г.

    **** от двунадесятых праздников до ежедневной молитвы каждое общение с Богом – праздник.


    http://youday.tilda.ws/reportage


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати: | ""


  21. Віталій Білець - [ 2021.01.17 15:40 ]
    Не мовчи
    Для чого ти мовчиш ? Мовчанням лютим,
    Себе катуєш долю клянучи.
    Життя не мислиш вільним і розкутим,
    Бредеш у світ обкраденим, забутим...
    Мовчи і далі, далі ще мовчи...

    Твоє мовчання – золото для того,
    Хто знахабнів до крайньої межі.
    В тобі він бачить холуя німого,
    З усіх сторін обдертого, нагого,
    Що й не такі ще стерпить грабежі.

    Ти як билина зім’ята вітрами,
    Котрі несуться із усіх сторін.
    Байдужі їм твої щоденні драми,
    Вони з’їдять і ті сирітські грами,
    Зжеруть не полишивши ні пір’їн.

    А ти мовчиш... Хто ж виступить супроти
    Тотальних, неприхованих злодійств ?
    В собі раба не здатен побороти,
    В час ро́згулу зухвалості, підлоти,
    Як станеш на заваді згубних дійств ?

    У немочі – мов у глухій темниці,
    У розпачі – мов у смертельній млі,
    Мутніє ум, темнішають зіниці.
    Звитяжних літ жовто-блакитні птиці,
    Летять від материнської землі...

    Минає час, просвітлення немає.
    Отямся, брате ! Нащо та печаль !?
    Та журбота́, що душу розпинає…
    У світі тім, де швидко все минає,
    Ти до свого, до рідного причаль !

    Жени з думок гнітюче злободення !
    До спротиву давно зове труба !
    Почуй її священні одкровення !
    Проймися духом віри і натхнення !
    Пора із себе вигнати раба !


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (3)


  22. Вадим Василенко - [ 2021.01.17 15:12 ]
    ***
    День, як аркуш, простерсь. Обростають товстою корою
    Низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
    А твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
    Не злічити усіх поміж довгих, як ріки, годин.
    Скільки світла довкруг. А в тобі щось мале і зникоме,
    Як сліди на снігу, що зоставив невидимий хтось.
    Поміж днем і видінням дійти б, не відкрившись нікому,
    До прабілих земель, про які ще не знає ніхто.
    Але доторк руки враз обпалить, як спогад про воду,
    Сонну рибу, що дивиться в люстро прозоре, як лід.
    Тут закінчився слід. І ні виходу більше, ні входу.
    Пізні гноми закриють останній підземний прохід.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  23. Ігор Шоха - [ 2021.01.17 14:15 ]
    З низин до вершин
    Все вирує у вічному хаосі дум:
    домінує юродиве, меншає ум,
    несудиме звикає до вати,
    невідоме лякає, патякає кум...
    Поки тишу німу не заповнює шум,
    недочуте не може мовчати.

    ІІ
    Обирає фальшива богема ...себе,
    ігнорує ясне і прозоре...
    виринає на плесі легеньке цабе,
    а синиця запалює море.

    Багатіють тихіші води крадії,
    пересмішники пасій, пройдохи,
    а кондиції їхні цінують свої
    лицедії або скоморохи.

    Соловіє одне, інше точить ножа,
    а лукаве заманює в сіті,
    ріжуть правду поети... з'їдає іржа
    позолоту на синій блакиті.

    ІІІ
    Шалапутне являє єлейне лице,
    і хоча біснувате буває,
    та ніяка Феміда не лає за це
    і редакція не покарає.

    На забуту мелодію чую слова
    і мотиви чужої естради
    і вібрує душа як туга тятива
    на слуху у тіні клоунади.

    Аріадна веде у покої свої
    лабіринтами раю аїду
    у печери сезаму, сади і гаї
    віадуками Семіраміди.

    А поети тудою, де сонце пече...
    як усі – так і я, наверстаю іще
    непочате за іншими недо...

    заховаю гітару під чорним плащем
    і піду за грозою ущухлим дощем,
    щоб веселкою сяяло кредо.

    01.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  24. Володимир Бойко - [ 2021.01.17 11:56 ]
    Дід-піїт
    За царювання Вови Цзи,
    Коли сказилися ГазИ,
    І Опожопа рвала ...опу
    По технології гопстопу.

    Коли народ, попри надію,
    При владі бачив лицедіїв,
    Коли прислужники московські
    Паскудили по-кагебовськи,

    Хандрилось дідові Овсію,
    Він мав обиду на Росію,
    А ще – таки на рідну владу,
    Що підло копає зозаду.

    Усе було таке немиле,
    Таке паскудне і зогниле,
    Що дід не витримав роздраю –
    Купив плящину самограю.

    Хильнув й полегшало Овсію, –
    Узрів предивну чудасію
    І стало трохи веселіше
    І з діда враз поперли вірші

    Про нинішню лиху годину
    Про Крим, війну і Україну,
    Про хруників і малоросів,
    Що не пови́здихали й досі.

    Про бандюків і лугандонів,
    Яких зміняли на гандони,
    А найгидкіші москаляки
    Окупували всі гіляки.

    Про те, як турки і татари
    Москву зничтожили пожаром,
    А всі, що крали у народу,
    Навіки канули у воду.

    Зробився дід крутим поетом,
    Він став звіздою Інтернету,
    Йому навішали медалі...
    А дід собі мудрує й далі.



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  25. Сергій Губерначук - [ 2021.01.17 08:26 ]
    Університети червоніли…
    Університети червоніли
    від такої довгої хвали –
    українець з українцем говорили
    про любов до рідної землі;
    вийшли в сніг,
    перехрестили Київ
    на тролейбусі,
    а другий на метро;
    в хмарах місяць свій окраєць виїв
    на каштани, кутані в хутро,
    і, здавалось, кожний проповідник
    відморозить вуха чи язик…
    Треба критика,
    вона такий годинник,
    що стрілка́ми цілить цілий вік.

    21 листопада 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 78"


  26. Дума Козак - [ 2021.01.17 07:05 ]
    Часник
    Із віночка вигляда –
    лише зуби й борода,
    бо чуприною-листами
    міцно сплівся із братами.

    Він плюсам не має ліку,
    заміняє навіть ліки,
    проганяє геть простуду –
    добрий лікар всьому люду!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  27. Микола Соболь - [ 2021.01.17 05:24 ]
    І дай нам днесь
    Цей день ти проживеш немов останній.
    Твій вимір інший. Розуміння смерті.
    Як очі відкриваєш на світанні
    із думкою: «Дай, Боже, не померти!» –
    Покірну руку тягнеш до пігулок
    та знаєш точно, що немає ліків…
    А днина ця лише небес дарунок
    себе переосмислити у світі.
    І кожним вдихом твоє серце крає
    шукаєш провидіння, Божий слід…
    Та розумієш хтось над небокраєм
    посіяв лихо на ім’я – COVID.
    17.01.21р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  28. Іван Потьомкін - [ 2021.01.16 21:50 ]
    ...незборна туга
    Коли б то можна утаїть
    В найглибшім серця сховку
    І навіть ти не здогадалась,
    Що стискує в один тугий пучок,
    Від чого ні на мить позбутися не можу,
    І кожне твоє слово, усміх, ласку,
    І кожну мить буття твойого
    Неподільно хочу взять собі...
    ...Відкіль, з яких незайманих ще островів
    Прийшла й доламує мій спокій
    Оця незборна туга по тобі?
    Може, від того, що не знаю,
    Коли і де судилося востаннє бачитись?
    А, може, все починається спочатку?..


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (1)


  29. Валентина Інклюд - [ 2021.01.16 19:10 ]
    Зимна ніч
    Щоб пережити цю холодну ніч,
    У спогади про літо загорніться,
    Старі образи викиньте у піч,
    Хай вогник віри у душі іскриться,

    Візьміть до рук горнятко доброти,
    Додайте краплі чистої надії,
    Мандруйте снами в сонячні світи
    Або вдивляйтесь в ясні зорі-мрії.

    Мороз стирає усмішки з облич,
    Але і він колись-таки минеться,
    Щоб пережити долі зимну ніч,
    Тепло потрібно зберегти у серці.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | "Твір можна прослухати на Youtube"


  30. Ігор Деркач - [ 2021.01.16 18:55 ]
    Вичерпаний інцидент
    Іду з рибалки. Вудка на плечі,
    а у руці – авоська з пічкурами,
    і ось – вона... уся така в парчі,
    а я в пилюці... босими ногами.

    На неї поглядали парубки,
    а ми лише дивились очі в очі.
    Які в селі були колись дівки!
    Як чарували звечора до ночі!

    Я ноги мив, дірки замалював
    на кедах і побіг щодуху
    дивитися на танці «буґи-вуґи»
    і на баяні, й на гітарі грав,
    але із нею інший танцював
    і я йому за це не дав у вухо.

    01/21


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  31. Сергій Гупало - [ 2021.01.16 14:41 ]
    * * *

    Втікачів я догнав і сказав їм,
    Що морози женуться за ними.
    Втікачі зупинились, навзаєм
    Попередили: люблять екстрими.

    Втікачі, утікачки -- бідові,
    Їм хотілося жити по-царськи.
    Та із ними інтимні розмови
    Вів один тільки вчитель Мочарський.

    Сам, одненький, для двох і для світу,
    Хоч у нього і вуха відвислі.
    Він любив і жінок, і освіту,
    І думками бродив, як той гризлі.

    А по тім ще любив шаленіти,
    Несподівано – настрій забрати.
    А йому – подарунки і квіти,
    А його -- у міські депутати.

    Депутатно, як Депа з району,
    Він зустріне втікачок мінливих
    І розсипле флюїди, іони --
    Всюдисущого щастя розливи.

    Зарозумно виходить. Бо важко
    Необхідне прожити, добути.
    Що поробиш? Зітхання – фісташки.
    А постійна основа – осмута.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  32. Вікторія Лимарівна - [ 2021.01.16 13:25 ]
    Снiговiй
    До розваги ще й мороку
    запровадила зима!
    Поглядає пильним оком:
    може снігу десь нема???

    Дітлахи мерщій на гірку!
    Небайдужі до санчат.
    Вгору-вниз! Без відпочинку!
    Не вщухає снігопад!

    Комунальникам не свято.
    Долучилося турбот.
    Геть мітлу! Беріть лопату!
    Двірникам коловорот!

    Падолист – тепленька згадка!
    Скоро мінус «двадцять два!»
    Призвичаїтись спочатку
    треба хутко! Бо дива

    нас очікують наразі.
    З кожним кроком сніговій
    закликає до уваги
    на шляху зимових мрій.

    Сподівання, побажання,
    зігріваючи щодня.
    Щирі, гарні привітання
    втіха кожному й броня.

    15.01.2021
    Свідоцтво про публікацію №121011604598


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (1)


  33. Олена Музичук - [ 2021.01.16 12:15 ]
    Зимова пісня
    Мій сину, темно надворі.
    Не час у ліс одному.
    Не допоможеш ти сестрі,
    О, синку, будьмо вдома!

    Там люта холоднеча скрізь,
    І вітер виє сильно;
    Тому у цей дрімучий ліс
    Не йди, моя дитино!

    О мамо, мамо, втри свої
    Сльозою вкриті очі.
    Я знаю, що знайду її
    І викраду у ночі.

    Не буде ні спокійних снів,
    Ні радості самому;
    Я звик до снігу та вітрів,
    Чекай обох додому.

    Дивилась довго у вікно
    Зажурена матуся;
    Та син із ночі все одно
    У хату не вернувся.

    Розтанув сніг, і вітер стих,
    І засіяло сонце,
    А мати жде дітей своїх
    Весною у віконці.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  34. Сергій Губерначук - [ 2021.01.16 11:18 ]
    Не відмов мені…
    Не відмов мені.
    Не зумов мене.
    Щось мине в огні.
    Хтось огнем майне.

    Серце прокляне
    кожну дію злу,
    кожну частку "не-",
    збільшено малу.

    Снігом по селу
    не ходи сама.
    Ніч зведе к’ столу,
    на якім зима.

    На мені нема
    жодної вини.
    Звідки війська тьма
    і печать війни?

    5 березня 2005 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 236"


  35. Дума Козак - [ 2021.01.16 01:50 ]
    Нічні черешні
    А опівно́чі ви черешню їли?
    Із дерева! При місячнім промінні,
    утриматись уже не мавши сили...
    А кісточки́ плювали як лушпиння?

    Поміж чере́шень ви гуляли садом,
    п’яніючи щораз від того дійства?
    У червні любувались зорепадом
    в казковому саду свого дитинства?!.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  36. Вікторія Лимарівна - [ 2021.01.15 15:29 ]
    Скарбниця життя
    У відчаї! Десь зникла доля.
    Перегортаю сторінки.
    У темряві життєве поле:
    стерня, каміння, колючки.

    Років лиш невблаганний відлік
    журбу у спогади несе.
    Та серця доленосний виклик:
    тримайся сам понад усе!

    Тримайся, збережи набуте.
    Наснагу пий із джерела:
    це пам’ять про батьків та діти.
    Скарбниці кращої нема.

    13.11.2020 15.00


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  37. Павло ГайНижник - [ 2021.01.15 12:54 ]
    МИТЬ
    МИТЬ

    Мить – неохопне Все і зі́грана в сюїту
    Муза буяння вічності, нот атомів лади́.
    Не барви крейдові і не чорнила міту
    Цноту під зорями закраплюють роси,
    Мікроби і нейрони – гній і душі світу.
    Час зміниться на вдих і видих назавжди.
    Коли зів’яне квітка серед землецвіту
    Чи хтось помітить змарнення краси?
    Суще влизне́ться грою фарб і розмаїту
    Строкатість пестиме у знадах куйовди.

    Павло Гай-Нижник
    15 січня 2021 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Микола Соболь - [ 2021.01.15 08:34 ]
    Бранець
    Чужий біль до сорочки не липне.
    На водиці умити лице…
    Випадково зустрілись у липні,
    тліло сонце в диму - каганцем.

    Ти сидів, ниць потупивши очі,
    а мене розривав лютий щем.
    Полонений із Псковщини хлопче,
    що до степу прийшов із мечем.

    Чи хотів тоді смерті для нього?
    Швидше ні. Він боявся і так.
    Та і певно ж чекають ще дома,
    росіянин, невдаха-вояк.

    Їх на рейді свої розстріляли,
    били точно в червоні хрести…
    Небагато в кацапів моралі
    та, чи встиг він все це осягти?
    15.01.21р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2021.01.15 01:15 ]
    Надворі сніг...
    Надворі сніг, надворі сніг,
    Іде зима, як чарівниця.
    Іскринки падають до ніг,
    В усіх людей світліють лиця.

    І колихання срібних віт,
    І теплі усміхи святкові...
    Біліє світ, радіє світ,
    Немов юнак — своїй обнові.

    В обійми справжньої зими
    Ходімо й ми гуляти, люба.
    Пухнастий сяє оксамит,
    Відливом голубим голубить.

    Відлуння сміху молоде,
    Цілунки на морознім раї...
    Кіт білий шлях нам перейде,
    І щастя в гості завітає!

    15 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний -- (5.8) | "Майстерень" -- (6.02)
    Коментарі: (2)


  40. Валентина Інклюд - [ 2021.01.14 20:41 ]
    Держава починається із нас
    Держава починається із нас.
    Замисліться над цим хоч на хвилину,
    Відчуйте: кожна дія, кожен вчинок
    Щомиті творить наш прийдешній час.

    Ми мрієм про влаштоване життя
    Й позбавлені культури перехожих.
    Скажіть, співгромадяни, скільки можна
    Обабіч шляху кидати сміття?

    А візьмемо культуру як таку:
    Чому в нас лайка слово через слово?
    Чому калічить суржик рідну мову,
    З краси потвору роблячи бридку?

    Держава починається із нас,
    В ній наші вади й наша позитивність –
    Це історично дана об’єктивність,
    Віками перевірена не раз.

    2009 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Євген Федчук - [ 2021.01.14 19:12 ]
    Легенда про вітер
    Надворі вітер гне дерева долі
    Аж сухе віття падає з тополі,
    З дерев других лиш листя обрива.
    По небу хмари мчать, мов навіжені,
    Хіба що кинуть яких крапель жменю,
    Бо ж вітер їх жене, аж завива.
    Сидить Василько під вікном у хаті,
    Не випускають бідного гуляти.
    Не та погода, щоб надвір іти.
    Та він сидить, не проситься, не плаче,
    Самому вийти на подвір’я лячно.
    Бо ж щось так хижо у дворі свистить.
    Але й сидіти просто нудно в хаті,
    Тож у бабусі кинувся питати:
    - Бабусю, а про вітер розкажіть!
    Ви ж стільки всього знаєте такого.
    А я про вітер ще не чув нічого.
    Бабуся зупинилася на мить,
    Від вишивки своєї відірвалась
    І до Василька лагідно озвалась:
    - Про вітер хочеш? Добре, розповім.
    На столик свою вишивку відклала
    Й неспішну свою розповідь поча́ла:
    - Було то, кажуть, у селі однім.
    Жили-були тоді в селі два брата -
    Один був бідним, а другий – багатим.
    Багатий жив над озером якраз.
    Поставив дім, обгородив дворище
    Парканом, за будинок, навіть, вищим,
    Худобу мав і збіжжя про запас.
    Землі для себе накупив багато,
    Бо ж мав чим її добре обробляти,
    Ще й батраків, коли сезон, наймав.
    Мав вдосталь вже і в полі , і в коморі.
    Але багаті, кажуть, люди хворі,
    Бо ж все здавалось, що ще мало мав.
    Брат бідний жив від озера подалі.
    Земля врожаї тут давала ма́лі.
    Тож ледь з кінцями зводились кінці.
    Бувало, хліб спекти немає з чого,
    Та бідний не печалився із того.
    Казав одне: «У Божій все руці!»
    З поклоном не ходив до брата свого,
    Хоча він і багатий та від нього
    І снігу, навіть, взимку не діжде́ш.
    Тож сподівавсь на себе й на погоду,
    Як вчасно дощ піде́, то нива вродить.
    Як попрацюєш добре, то й візьме́ш.
    Одного року никав брат багатий,
    Гадав, як більше золота надбати
    Та скоса подивлявся на село.
    От якби так зробити була змога,
    Аби дощі ішли лише у нього,
    А в інших щоб і краплі не було.
    То б він скупив би землю всю навколо,
    Було б у нього величезне поле.
    А уродило б – скільки б грошей мав.
    Яку схотів би ціну – ту й загилив.
    Другі б ту ціну перебить не сміли.
    Та як зробити – того він не знав.
    Якось заїхав в місто до ворожки,
    Насипав в руку грошенят їй трошки
    Та і поради в неї попросив.
    Вона ж, заледве гроші ті уздріла,
    Сказала: - Знаєш, що би я зробила?
    Я б захопила у полон вітрів.
    - Як то вітрів? Як можна то зробити?
    - Міхів потрібно шкіряних нашити
    І причаїтись у яру якось.
    Вони там досить часто спочивають,
    А потім звідти в поле вилітають,
    Ганяти хмари в небесах. Так ось.
    Ти можеш їх в міхи ті половити
    І десь тихцем у річці притопити.
    Ганяти хмари нікому буде́.
    Тож сонце набере у хмари воду,
    А зрушити кудись ті хмари годі,
    Тож дощ лиш біля озера й піде́.
    Зрадів багатий хитрій тій пораді
    Та й кинувся виконувати радо.
    Вітри міхами у яру зловив.
    По каменюці причепив та й кинув
    У озеро на саму середину
    Та й радісний до берега поплив.
    З тих пір змінилося усе у краї.
    В багатія дощ часто випадає
    Хліб колоситься густо на полях.
    А в бідаків їх ниви сонце палить,
    Бо ж від весни і крапельки не впало,
    Від спраги аж порепалась земля.
    Уже не знають люди, що й робити -
    Кого просити чи кого молити.
    Не буде урожаю – пропадуть.
    А усі ж бачать – десь вітри поділись.
    З весни ні разу і не нагодились.
    Не знають люди зовсім як тут буть.
    Тож бідний брат надумався, зібрався
    Та і шукати ті вітри подався.
    Просити щоб вернулися до них.
    Його в дорогу люди спорядили,
    І торбу склали, й добре нарядили,
    Бо ж, як не як – посла́нець від усіх.
    Іде той брат та все людей питає,
    Але ніхто про ті вітри не знає.
    Самі гадають: де ж пропали всі.
    Бо ж і у них нема дощу вже довго
    І на полях не виросло нічого.
    Хіба лише один осот засів.
    Якось, ідучи по дорозі, бідний
    Зустрів одного геть старого діда,
    Який не йшов, а, начебто, летів.
    Волосся сиве, білі вуса довгі
    І борода аж до колін у нього.
    А шаровари той дідусь надів.
    Не шаровари, а тобі вітрила.
    В руках батіг. Ним цвьохає уміло.
    Іде і гучним голосом гука:
    - Де ви сховались, Стрига і Вітрило?
    Агов-но, Сівер й Літник, де поділись?
    Напевно, той дідусь когось шука?!
    - Кого, дідусю ви оце шукали?
    Кого ви гучним голосом гукали?
    Можливо, я в дорозі їх зустрів.
    Дід батожищем по халявах стука:
    - Шукаю, синку, я своїх онуків.
    Кудись поділись. Я й не услідив.
    - А як їх звати й скільки їх, дідусю?
    - Багато синку. Навіть, сам зіб’юся,
    Як називати імена почну:
    Найстарші – Сівер, Стрига і Вітрило
    Та Літник. А вже меншеньких – то сила,
    Боюся, щоб когось не проминуть:
    Грозо́вий, Дмухач, Степовий і Вихор,
    Бігун, Верховник і Ласкавець-втіха.
    Та Буревій, Горі́шній і Помірок.
    Ще Смерч, і Бирса, Польовий, Шарпун,
    Труба, Посвистач та Крутій-літун,
    До́лішній …Ледь язик не стер до ді́рок.
    - А вас, дідусю, як же називати?
    - Стрибогом, синку, називала мати.
    Так от з тих пір усі мене й зовуть.
    - Так, значить, вітри - ваші то онуки?
    Я ж саме вас шукаю! От так штука?!
    Де ж ті онуки ваші можуть буть?
    - Не знаю, синку, сам оце шукаю.
    Самі десь, може, по світах блукають,
    В чужій десь загубились стороні.
    А, може, хтось їх силою тримає.
    Накинув зашморг і не відпускає.
    От, горечко на старості мені!
    - Ходім, дідусю, тоді вдвох шукати,
    Бо ж без вітрів нам прийде горе в хату.
    Й удвох вони по світові пішли.
    Не знаю, скільки часу промайнуло,
    Вони уже півсвіту проминули
    Та так вітрів ніде і не знайшли.
    Вони уже й питалися, й шукали,
    Лісами і болотами блукали,
    Здіймались в гори, річками пливли.
    Здавалося, ось-ось на слід напали,
    Уже за поли втікачів хапали,
    Але вхопити так і не змогли.
    Прийшли якось до озера одного.
    Бідак, лише поглянувши на нього,
    Враз закричав: - То ж озеро моє!
    Он там на тому боці моя хата.
    А сюди ближче – то двір мого брата.
    Світ обійшли. Та де ж вітри ті є?
    Стрибог тут одізвався: - Ану, тихше!
    Здається, чую, десь онучок дише!
    І не один…Десь тут вони! Чекай!
    Хтось їх, мабуть, у озері ховає.
    Поглянь, чи поряд десь човна немає?!
    Пройдись, кругом уважно пошукай.
    Знайшовся човен. Вони в нього сіли,
    На середину озера поплили,
    Бідак пірнати із човна почав.
    Знайшов міхи та камені одрізав,
    Ті самопливом й піднялися знизу.
    Стрибог їх половив і розв’язав.
    Як вихопились ті вітри на волю,
    Засиділись, рвонули в чисте поле,
    Аж поза хмари миттю піднялись.
    На кривдника всі разом налетіли
    І вже йому робили, що хотіли.
    Під натиском паркан враз поваливсь.
    Зірвали дах, хліви всі потрощили,
    Поля усі його потолочили.
    Ні цурки не залишили йому.
    А далі хмари почали хапати,
    Погнали їх дощами поливати.
    Бідак стояв, лиш дивувавсь тому.
    Стрибог же собі в вуса посміхався
    І за батіг свій, навіть, не хапався.
    Лиш головою сивою вертів.
    Не треба бу́ло ві́три й підганяти.
    - Засиділись у тих міхах, хлоп’ята!-
    Тихцем собі під носа бурмотів.
    Отак було… Чи вигадки? Не знаю.
    Але на світі всякого буває…
    Хтось вітер нині розізлив, мабуть,
    Тож він і розходився, як на лихо.
    Та скоро заспокоїться і стихне
    І лагідно та ніжно буде дуть.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  42. Віталій Білець - [ 2021.01.14 13:41 ]
    Пригадалося
    Пригадалося все, що було
    Сумом, радістю у душі.
    Що відснилося, промайнуло,
    Залишивши терпкі вірші.

    Притомилося серце битись
    Через років незгойний щем.
    Зостається лише змиритись
    Із холодним осіннім дощем.

    Хай немає мені прощення
    За розтрачені ночі, дні...
    Я заради тих митей натхнення
    Переходив шляхи земні.

    І, бувало, себе згубивши
    Поміж томних, чіпких суєт,
    Все ж вертав до квітучих вишень,
    Мов з далеких, чужих планет.

    Я знаходив нове начало,
    Нову сутність, нову́ жагу,
    І по-но́вому слово звучало
    Споглядаючи мить благу.

    Розквітала росиста дорога
    Під чаруючі трелі рим,
    І душа осягала Бога,
    Ницих мислей зітерши грим.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  43. Ігор Шоха - [ 2021.01.14 11:59 ]
    Кінець історії Мокселя
    І
    Минулого лубочні сторінки –
    це не лише пейзажі лукомор’я.
    Росія закріпила на віки
    своє багатолике безголов’я.

    Украдена історія Русі,
    і міфи, і легенди літописні
    на українській Росі, у сльозі
    народу – реквієм Вітчизні.

    ІІ
    Не слуги, не лакеї записні,
    не орки і злодії-супостати,
    не найманці й заброди кацапні
    покликані за неї воювати.
    Не еРПеЦе, і не Опезеже,
    і не колаборанти Лугандону
    не кривослав’я душі береже
    і захищає вікові кордони .

    Московією оглашенний рід
    і дикої орди, і золотої
    на південь, північ, захід і на схід
    приєднані мечем, вогнем і кров’ю.

    ІІІ
    Не розуміє банда у Кремлі,
    що нинішні окраїни свободи
    на теренах союзної землі –
    це проти зла об’єднані народи.

    А само-ізольовані брати –
    нащадки Бату-хана й Калити
    у шапці Мономаха і донині:
    убивці, узурпатори, кати
    і їхнє місце у своїй руїні...
    ................................
    Нам – до мети, а їм – «у рай» іти.
    Палити нерозведені мости
    заповідає небо Україні.

    01.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  44. Сергій Гупало - [ 2021.01.14 10:41 ]
    * * *
    * * *
    Не досягай у втісі ранку,
    Бо ніч себе не позабула.
    Твого незнаного старанку
    Не полюбити у минулім.

    Тепер і наші громовиці
    Тепер і ти, як дух, повсюдна.
    Вночі нічого нам не сниться,
    У новоденні – йдем у люди.

    І кіт Муркіт побіля дому
    Пройняв не поглядом, а тремом;
    І тінь мою низьку, зникому,
    Піймать осмілився даремно.

    Позаду -- кинуті печалі,
    Бо ще не вечір, варто жити.
    І гоже, щоби зустрічали
    Нас у завулках сибарити.

    А далі – хоч би і за обрій,
    Де тихе сонце, мов цинобра.
    Ми затамовані й багаті.
    Нам так повсюдно нині добре,
    Як ніби ми у власній хаті.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  45. Микола Соболь - [ 2021.01.14 10:40 ]
    Снігопад
    У заметіль знайшовши двері,
    стояв, дивився скільки міг,
    як в нашім невеличкім сквері
    гуляв між ліхтарями сніг.
    Із вітром вальсував охоче,
    хоч промайнуло пів зими,
    люблю казкові, зимні ночі
    де снігом стеле килими.
    14.01.21р.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  46. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2021.01.14 10:31 ]
    Троянди-королеви
    ( пісня)
    А літо співає рулади
    Із соловейком в гаю,
    Розквітли чудові троянди
    І радують душу мою.
    Приспів:
    Троянди, троянди, троянди
    У мене цвітуть під вікном.
    Заполонили всю грядку,
    Здаються казковим сном.

    Червоні рожеві та білі
    Ще й жовті у них пелюстки
    Всміхаються сонечку нині,
    Вмиваються зранку в росі.
    Приспів:
    Краплиночки ті намистинки,
    Що сріблом засяяли теж -
    Короною на кожній квітці,
    Неначе у тих королев.
    Приспів:

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  47. Сергій Губерначук - [ 2021.01.14 08:50 ]
    Ой, не треба, не треба, не треба…
    Ой, не треба, не треба, не треба
    диким голосом рвати мене.
    Я без тебе, без тебе, без тебе.
    Час мине…

    Ти вже їдеш на довгому возі.
    То не відчай, а пісня твоя.
    Хай стоїть на сусідній дорозі
    хтось і я.

    Не дивися на нас, не давися
    недоспіваним словом своїм.
    Ми, над шляхом, з пожухлого листя
    зводим дім.

    Я кладу інші руки на груди,
    інший ранок знаходжу в очах.
    Кожне слово достойне споруди,
    навіть жах.

    12 травня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 88"


  48. Іван Потьомкін - [ 2021.01.13 19:17 ]
    З голосу Езопа
    Такого ще не було на білім світі:
    Комар із левом надумав битись.
    «Що твоя сила - кігті та зуби,
    А перемога моєю буде!»
    Лев і не зуздривсь, як щось впилося
    У його ніздрі, що без волосся.
    Забувши сан і горду породу,
    Став роздирати цар свою морду.
    Ревом могутнім лев заходивсь,
    Та комара ніяк не знаходив.
    Кров’ю заюшений, ледве живий,
    Лев од безсилля лежить у траві.
    «Я переміг найсильнішого в світі!»-
    Трубить комар і злітає за вітром,-
    І потрапля в паукові сіті.

    P.S.
    І в перемозі треба міру знати,
    Аби жертвою самому не стати.


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.75)
    Коментарі: (2)


  49. Олена Музичук - [ 2021.01.13 13:51 ]
    Торішнє сум'яття
    Я не чекаю... і напевне знаю, –
    мене усе влаштовує, як є,
    але спокуса спати не дає,
    що, може, в самоті себе пізнаю.

    Ми на одній і тій же висоті,
    куди юрмі заказані путі...
    з якою – ні взаєморозуміння,
    ані бажання – щедрого каміння.

    З чужими – рідні, з рідними – чужі...
    уміємо затамувати в серці
    знайому увертюру інтермецо,
    яке не затихає у душі,
    коли далекі й давні міражі
    відлунюють мелодією скерцо.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  50. Ігор Деркач - [ 2021.01.13 13:02 ]
    Новорічні протиріччя
    А ти мені наснилась як Ассоль,
    яка мене на березі чекає...
    але реально я напевне граю
    у п'єсі цій чужу для мене роль.

    Не маю я червоного вітрила.
    Мій човен підхопила течія
    й несе його у вирі житія,
    яке й собі уже стає не миле.

    У цьому світі ми лише зерно,
    яке у полі висіває вітер,
    товче недоля, наче мак в макітрі,
    і як не вигрібай – усе одно
    опустимося тінями на дно,
    де нікому обняти й обігріти.

    01/21


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2