ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Панін
2020.04.10 00:59
Геєна це, а чи якась "оренда"*?
Невже не пекло це, невже - курорт? -
Люб'язно зустрічає віп-клієнта
Досвічений цирульник - майстер Чорт!

Прив'язаний до крісла, мов прибитий,
Сидить мужик, неначе він вівця,
Цирульник затискає в лапі бритву,

Микола Дудар
2020.04.09 22:38
Жодних табу на панацею…
Жодних обмежень на протиріччя.
В травні прорве - кітнем заклею
І усміхнуся в небо одвічне…

Ну як що, вже раптом тривога
Чи ще якийсь гул, стукіт у двері…
Передзвоню, краще до Бога

Євген Федчук
2020.04.09 20:18
Було це, кажуть, в ті часи, коли
Усі степи займало поле Дике
І українці зрідка там жили,
Селилися у селах невеликих
По балках, по байраках береглись
Від скорого татарського набігу.
Хоч, звісно, боягуз тут не селивсь,
Лиш той, який від ворога не біг

Вікторія Лимарівна
2020.04.09 12:37
Принцип ласого шматка:
приватизаційний простір.
Загребущого рука
не цуралась з дев’яностих!

Йшов розподіл всіх і вся
серед сильних цього світу.
Не одне тоді ім’я

Іван Потьомкін
2020.04.09 11:57
“Most of us have formed an unrealistic picture of life on a desert island. We sometimes imagine a desert island to be a sort of paradise where the sun always shines. Life there is simple and good. Ripe fruit falls from the trees...” Нечто подобное нари

Олександр Сушко
2020.04.09 09:42
От і підняли голову недобитки Януковича, галасують на всіх телеканалах як навіжені. Відчувають, що на хвилі народного невдоволення нинішнім очільником держави, вони скоро знову прийдуть до влади. А люди вуха розпустили, очі вилупили в екрани і вірять всь

Сергій Губерначук
2020.04.09 08:16
І він побачив,
що рука його
піднесла сонце
над безмежним світом.
Йому пекло..,
а пекло не могло
очей його
і голосу спалити!

Віктор Кучерук
2020.04.09 05:45
Спів пташиний на світанку,
Мов будильника сигнал, –
Забринів безперестанку
В сонній тиші на загал.
Дерся піснею в кімнату
Крізь прочинене вікно
Неспокійно і завзято,
Шанобливо й угурно.

Микола Соболь
2020.04.09 05:35
Чи поставить доля на коліна,
Чи здіймешся птахом до небес…
Пам’ятай назавжди ти – людина
І життя дано тобі єдине
Проживи, щоб лід душевний скрес.

Не шукай високої науки,
У добрі народиться добро.

Ярослав Чорногуз
2020.04.09 02:54
Красуня, яка мене любить,
Про мене лиш думає все.
І пестить цілунками в губи,
І квіти найкращі несе
Красуня, яка мене любить.

Красуня, яка мене любить.
Зітхає… Все «Ох!» їй та «Ах!»

Володимир Бойко
2020.04.08 23:27
Оптимісти мрійливо дивились
У світле майбутнє.
Песимісти, однак,
Готувались до чорного дня.

Посміхнулась фортуна останнім,
Та тільки на кутні,
Бо в нерівному герці

Віктор Кучерук
2020.04.08 21:34
Поміняв би професію,
Та не хоче душа, –
Хоч нема від поезії
Для родини й гроша.
Не хвалюся зарплатою
Але йду на парі,
Що штани перелатую
І гризу сухарі.

Оксана Логоша
2020.04.08 21:10
Пташечко моя,дрібко,
Мила моя втіха.
Не затонка гілка?
Не затісна стріха?
Серце твоє пташине.
Сила твоя крилата.
Що тобі ті вершини...
Що тобі ті грати...

Євген Федчук
2020.04.08 20:57
Сиджу собі на лавці попід тином.
Вже сонечко на захід погляда.
На возі хтось везе додому сіно,
Сидить у ньому, що його й не видно,
Лиш чути голос іноді: «Гайда!»
Навпроти за дорогою толока.
Бабуся пасти вивела козу.
Коза ще молоденька – кілька рокі

Олександр Панін
2020.04.08 17:59
Чорт Стецько та біс Агапко -
Чортеня із бісеням,
Ледь не попсували лапки:
Ухопить не можуть "крам"!

Ох, яка, яка "хвеміня",
А,точніше, це - "чортиня,
Це - Чортиця-молодиця,

Тетяна Левицька
2020.04.08 15:02
Минали місяці - вервечки голубі,
полином пахли вечори духмяні.
Проходило життя в депресії, журбі
не рятувало навіть фортеп'яно.

Боявся подумки вертатися туди,
де одночасно солодко і гірко
було йому, ще до розлучення, біди.

Анастасія Поліщук
2020.04.08 14:23
Горнятко кави - не перше точно.
Закриєш очі - стаєш півтінню.
Дзеркальний вимір твоїх безодень
Повік забралом тебе поглинув.

Горнятко кави - лишився запах.
У голові - безкінечне віче
Усіх твоїх несвідомих. Правди

Сергій Губерначук
2020.04.08 08:57
Постать, спинившись на постаменті,
довго чекала до себе параду…

Квіти посохли і стали паперами –
постать ніколи не набридала.

Коні подохли і стали екзотикою –
постать ніколи не набридала.

Іван Потьомкін
2020.04.08 00:44
Не був єрусалимцем Никанор.
Мешкав в Александрії.
Та як почув,що Храм мають зробить таким,
Який той був за Соломона,
Спродав усе своє добро
А, може, й долучив пожертви друзів
Та й заходився робить ворота з міді.
Що блиском не поступалась золоту сам

Олександр Панін
2020.04.07 21:26
Шкандибає Старенька із ключкою,
По горбатій стежині чвала,
Тяжко крапають сльози горючії,
Зразу видно - життя не халва!

І чорти, і зміюки, і грішники
Витрищають "квадратні" баньки:
"Хто ж Чортячу Матусеньку вирішив

Євген Федчук
2020.04.07 21:10
Якось сиділи ми на лавці біля двору:
Дідусь, бабуся та із ними третім я.
Ще череда не йшла із паші на ту пору.
Її й чекали ми. Спекотний день стояв.
Нас рятувала тінь великого горіха,
Легенький вітерець, що з поля залітав.
Дідусь газету м’яв, бурмо

Ігор Деркач
2020.04.07 20:41
Яка оказія явилась!
Весна не за горою,
а сіячі заякорились
у гавані застою.
Ячить поезія висока
кімвалами кумира,
куняє муза одинока
і почиває ліра.

Вікторія Лимарівна
2020.04.07 17:10
З’являється шанс, відкриваються дверці
у поклику до небайдужого серця,
якому так боляче зараз за всіх.
Планета в загрозі: це догма чи збіг?
Фатальний кінець чи замолимо гріх?

Наскільки умілі в майстерності спроби,
щоб відсіч надати смертельній х

Микола Дудар
2020.04.07 13:18
Коронавірус? Корона - вірус:
А свита - меч… снаряд…. тротил…
Все сіють смерть, я смерті вірю
Вакцині - ні, глибокий тил…
О Боже! Боженько, наш Царю! О
Владико Всесвіту, тримайсь...
У нас такого вдосталь "жару",
А з Тебе, в пекло, аусвайс…

Тетяна Левицька
2020.04.07 13:03
Насолодитися, не випити до дна,
розкішна пава, зірка промениста,
утіха жадібна, мольфарка чарівна,
заволоділа серцем піаніста.

Їй місячну сонату, п'єси дарував,
цнотливі орхідеї і браслети.
Страшенно ревнував, хоч не було підстав,

Микола Соболь
2020.04.07 09:39
До плеча пригорнутися хочу,
Там де квітнуть вишневі сади.
Соловей свою пісню охоче
Заспіває, ти тільки прийди.
Усміхнеться нам зоряне небо
Вітер косу тобі розплете…
І вінок зі смарагдових стебел
Покладу на волосся густе.

Олександр Сушко
2020.04.07 09:36
Полаялися ми учора з кумом капітально: я йому дуль моцних натицяв, а він мені матюків нагнув триповерхових. А виною всьому — коронавірус. Приїхав на пошту отримати перевод за мою книжку “Берегиня”. Нині в мене це єдине джерело фінансів, завдяки якому куп

Сергій Губерначук
2020.04.07 08:33
Попід зіркою гіркою,
понад гіркою паркою,
серед ночі поміж літа
проти вітру полетів ти…

Хто міг знати, що так буде?
Я гукав тебе крізь груди!
Я не знав про хресні крила,

Віктор Кучерук
2020.04.07 05:18
Повзти, вставати, йти і знову
Спіткнутись, впасти і повзти
Крізь вічні зради та обмови
До недосяжної мети.
Хоч прогинаю трохи спину,
Щоб дати спокою ногам, –
Ніхто й ніщо мене не спинить,
Якщо, на жаль, не стану сам.

Олександр Панін
2020.04.07 01:06
Лімерики -"фрістайл"


Щур та Зайці


Годі, Зайці, ридати, зітхати –
Обіцяли нам позику дати!

Іван Потьомкін
2020.04.06 21:22
Не в тому суть –
Воскрес чи не воскрес,
Вознісся до Всевишнього,
Сидить з ним одесную...
Чи, може, як усі,
Перетворивсь на прах,
Пробивсь з-під каменя травою...
Не тим, що начебто узяв гріхи на себе

Євген Федчук
2020.04.06 21:13
Добра і зла на світі є багато
І кожен по-своєму прагне жить:
Хтось хоче всі хвороби злікувати,
А хтось їх на нещасних напустить.
Усе від того, що в душі у нього
І чим живе, до чого прагне він:
Чи стіни зводить, городить дорогу,
Чи щось велике взага

Серго Сокольник
2020.04.06 20:48
Час наврочить сумні
Сірі ночі без ніжності губ,
І цокоче, і ні-
чим розвіяти пізню нудьгу...
Потаємно відкрий
Простір шафи минулих оман.
У шухлядці старій
(розбирать її часу нема,

Володимир Бойко
2020.04.06 18:52
Вихвалявся чорний Пень,
Що не вірить в чорний день,
Бо його, крутого Пня,
Аніщо не зупиня.

Та не варто було Пню
Отаку нести дурню.
Хтось недопалок лишив –

Роксолана Вірлан
2020.04.06 18:35
Розбуди мене теплими лисками
По чолі, по щоці та по рученці,
Коли росяні зорі ізвисока
На прокільчені трави обрушаться.

У маєвому мареві виспіє
Перша лілія, світ розлелечений
І розкліпнуться обрії виспані

Микола Дудар
2020.04.06 18:18
І де ж від усього ваш "інструмент"…
У якому ж оркестрі прописка?
Шляпу - додолу, пасаж... комплімент
І зіграв би на ньому - не близько…
Згоден, побуду простим глядачем
Зала, вогні, світанки предранні
Ритмічно до рим… і ладом тече
Оплески славні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Надія Мезрина
2020.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Олександр Панін - [ 2020.04.10 00:17 ]
    Пекельна Цирульня

    Геєна це, а чи якась "оренда"*?
    Невже не пекло це, невже - курорт? -
    Люб'язно зустрічає віп-клієнта
    Досвічений цирульник - майстер Чорт!

    Прив'язаний до крісла, мов прибитий,
    Сидить мужик, неначе він вівця,
    Цирульник затискає в лапі бритву,
    Подібна до сокири бритва ця.

    Колючим дротом варто прив'язати,
    Не мрій даремно про химерній рай,
    Запізно, дядько, каятись, ридати,
    Сповна відбудеш кару, так і знай!

    В начальниках щось дуже розперезавсь
    І сам собі до пекла яму рив:
    Браковані продуктував ти леза,
    Коли на фабриці директором служив.

    Ці леза будем на твоїх щоках тупити,
    Були страждання інших невтямки,
    Клієнтів муки зможеш зрозуміти
    На шкірі ніжній власної щоки!"

    ........................

    *Корчма, шинок.










    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  2. Микола Дудар - [ 2020.04.09 22:38 ]
    ***
    Жодних табу на панацею…
    Жодних обмежень на протиріччя.
    В травні прорве - кітнем заклею
    І усміхнуся в небо одвічне…

    Ну як що, вже раптом тривога
    Чи ще якийсь гул, стукіт у двері…
    Передзвоню, краще до Бога
    В будь-який місяць, але не в червні

    Вдень покривій… вніч - апогея
    Сліз не жалкую, перетерпіти б…
    Знову прорве, знову заклею
    Зайве питати, ми - Неба діти…
    9.04.2020.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  3. Євген Федчук - [ 2020.04.09 20:58 ]
    Легенда про цмин або ж безсмертник
    Було це, кажуть, в ті часи, коли
    Усі степи займало поле Дике
    І українці зрідка там жили,
    Селилися у селах невеликих
    По балках, по байраках береглись
    Від скорого татарського набігу.
    Хоч, звісно, боягуз тут не селивсь,
    Лиш той, який від ворога не бігав,
    А зустрічав його з мечем в руці
    Міг оселитись у Орди під боком.
    Стояли рідко степом села ці,
    Зростали, багатіли рік за роком.
    Міцніли, набирались добре сил.
    Якісь й орді не по зубам ставали.
    Розорювали всі степи навкіл
    Та хлібом із Ордою торгували.
    Орда ж не зачіпала їх за те.
    Хоча, Орда – то ж, власне, не держава.
    Там і родів, і зграй усіх мастей,
    Які вважали, наче мають право
    В степах пограбувати будь-кого,
    Бо тут вони господарі єдині.
    І, навіть, хан не міг спинить того.
    Таких, хіба що, добрий меч зупинить.
    Так от, стояло у степу село,
    В широкій балці від очей ховалось.
    Не знаю, скільки люду там жило
    І як воно, насправді називалось.
    Жила між інших там одна сім’я:
    Батьки старенькі, донька з чоловіком
    Та її брат (чи був жонатий, я
    Того не знаю). Хата невелика
    Стояла у вишневому садку.
    Над річкою зорали поле гарне,
    Худобу мали, птицю там яку.
    Трудилися і, мабуть, що не марно,
    Бо молоді збирались відійти,
    Вже свою власну хату будувати…
    Не знали, що уже стріла летить
    Аби життя їх мирне обірвати.
    Вночі, коли село спокійно спить,
    Загін розбійний тихо підібрався.
    Усю сторожу пов’язали вмить,
    А потім кожен до «роботи» взявся.
    В’язали тихо по хатах усіх,
    Аби живого більше взять товару.
    В Азак чи Кафу як доправить їх,
    То матимеш добрячого навару.
    На ранок всіх зігнали на майдан,
    Старих одразу хутко відділили.
    Бо ж зиску з них не матиме орда,
    Тож їх в селі вмирати залишили.
    Пройшлися ще при днині по хатах,
    Забрали все, що цінність якусь мало.
    Уся худоба, живність, навіть, птах
    Найменший – і того позабирали.
    Й погнали всю ту валку по шляху,
    Під плач і крик нещасного «ясиру»,
    Що свою долю проклинав лиху
    І у спасіння ніяке не вірив.
    Але, давайте вернемось в село.
    Окрім старих і немічних, у ньому
    Ще кілька порятованих було,
    Які устигли вирватися з дому
    І скористатись ніччю. Поміж них
    Марія – жінка, що ми вже згадали,
    Бо чоловік її схопитись встиг
    І, доки вороги його «ламали»,
    Вона устигла вилізти в вікно
    І між дерев у темряві гайнула.
    Тепер, коли розвиднілось воно,
    Всі втікачі поволі повернулись.
    Поплакали, звільнили стариків
    Та й стали собі думати-гадати
    До чого вдатись, дії би які
    Дали б усіх додому повертати.
    Та й вирішили: слід до хана йти,
    Хай він отих розбійників накаже
    Чи допоможе хоч своїх знайти.
    А хто ж піде́? Тоді Марія й каже:
    «Піду-но я. Татарську знаю, ось,
    Прикинуся татаркою до часу.
    До хана б лиш дістатися вдалось,
    А він до грошей, чула, дуже ласий.
    Візьму зі сховку (а у ті часи
    Гроше́й ніколи не тримали в хаті,
    Бо ж степом чорт розбійників носив,
    Могли напасти й геть усе забрати.
    Тож кожен сховок десь надійний мав,
    Якого годі відшукати бу́ло.
    Там він до часу гроші і тримав)
    Отож, як тільки ніч лише минула,
    Марія в торбу їсти узяла,
    В хустинку срібло-золото сховала
    Та і в дорогу з сонечком пішла,
    Весь час на південь напрямок тримала.
    Про шлях тяжкий не буду говорить,
    Про те й самі, напевно здогадались.
    Аж ось, нарешті, та жадана мить:
    Вона до хана в стійбище дісталась.
    Упала в ноги ханові тоді
    Й просити стала захисту у нього.
    А той, як ідол на траві сидів,
    Очицями дививсь на неї строго.
    А далі мовить: « А кого би ти
    З полону повернула, якби змога?
    Хто там у тебе: чоловік, брати?»
    «Найперше б повернула брата сво́го!»
    «А чому брата?» - здивувався він.
    «Бо чоловіка я ще можу мати,
    Синів ще може бути не один,
    Але ніколи вже не буде брата».
    Подивувась хан мудрості такій
    Та відповів їй хитрістю своєю -
    Зірвав він квітку та й говорить їй:
    «Тримай. Підеш із квіткою цією
    По всій орді і можеш всіх забрать
    З рідні і близьких, кого лиш зустрінеш.
    Але одне ти маєш пам’ятать:
    Бери усіх зада́рма, якщо встигнеш,
    Допоки не зів’яне квітка ця…
    А, як зів’яне – теж рабою станеш!..»
    Марія аж збіліла вся з лиця:
    Яка ж то квітка скоро не зів’яне?
    Та швидко пересилила себе,
    Взяла ту квітку в нього: «Згода, хане!
    Хай за добро віддячить Бог тебе,
    А я вже Бога дякувати стану!»
    Іде вона, за нею вояки́,
    Які очей з Марії не спускають,
    Ніяк не дочекаються, поки
    Її до хана повернути мають.
    Вона ж іде із квіткою тою́
    І в молитва́х звертається до Бога.
    Збирає сльози і печаль свою,
    Гнів незборимий проклада дорогу.
    У квітку все душа передає…
    І день мина, і другий, третій слідом,
    А квітка, як була, така і є
    І зовсім не міняється із виду.
    Вже й стомлені відстали вояки,
    Вона ж зовсім не відчуває втоми,
    Пройшла степи, пройшла міста, в яких
    Живим товаром торгували. Тому
    Вдалося їй знайти ледь не усіх,
    Кого орда тоді була забрала.
    І брат її живий був поміж них,
    І чоловіка сво́го відшукала.
    Всі разом повернулися в село,
    Де їх чекали, втративши надії.
    І знов воно, як перше, зажило.
    У праці і достатку. А Марія
    За образами квітку берегла,
    Де найдорожче всяк собі тримає.
    Й безсмертником відтоді нарекла,
    А ми її ще й цмином називаєм.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  4. Вікторія Лимарівна - [ 2020.04.09 12:21 ]
    Принцип ласого шматка
    Принцип ласого шматка:
    приватизаційний простір.
    Загребущого рука
    не цуралась з дев’яностих!

    Йшов розподіл всіх і вся
    серед сильних цього світу.
    Не одне тоді ім’я
    шлейфом хитрим оповите.

    Все й тепер у них: о кей!
    Хай позаздрять неімущі!
    Не бракує їм грошей:
    бізнесовим та тямущим.

    навіть в карантинній гущі
    процвітають, невмирущі!

    06.04.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  5. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.09 08:10 ]
    Нехай летять лелеки
    А вранці чути клекіт
    Такий вже голосний,
    Та це ж уже лелеки
    У двір прибули свій.

    Вони своє гніздечко
    Взялись впорядкувать,
    Бо в ньому доведеться
    Виводити пташат.

    До кожної оселі
    Лелеки хай летять
    І не пустіють села -
    Музиками дзвенять.

    Та й на гучних весіллях,
    Продовжувався рід.
    Покличте на подвір"я
    До себе цих птахів.

    Адже ці чорнокрилі
    Добро приносять в дім,
    Де поруч поселились,
    Ще - злагоду та мир.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.04.09 08:40 ]
    Академіку А.Сахарову
    І він побачив,
    що рука його
    підне́сла сонце
    над безмежним світом.
    Йому пекло́..,
    а пе́кло не могло
    очей його
    і голосу спалити!

    Пішла луна…

    29 травня 1989 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 15"


  7. Віктор Кучерук - [ 2020.04.09 05:47 ]
    * * *
    Спів пташиний на світанку,
    Мов будильника сигнал, –
    Забринів безперестанку
    В сонній тиші на загал.
    Дерся піснею в кімнату
    Крізь прочинене вікно
    Неспокійно і завзято,
    Шанобливо й угурно.
    Буйним шумом бив на сполох
    І свого добивсь таки,
    Бо з’явилися навколо
    Барви й риси нечіткі.
    Чарівливий, голубливий,
    Та невчасний трохи спів, –
    Уривався галасливо
    І позбавив гарних снів…
    09.04.20



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  8. Микола Соболь - [ 2020.04.09 05:11 ]
    * * *
    Чи поставить доля на коліна,
    Чи здіймешся птахом до небес…
    Пам’ятай назавжди ти – людина
    І життя дано тобі єдине
    Проживи, щоб лід душевний скрес.

    Не шукай високої науки,
    У добрі народиться добро.
    Ти візьми зерняточко у руки,
    Хай воно відчує серця стукіт…
    Й проросте Адамовим ребром.

    Сутність пізнається у коханні,
    Полюби безмежно білий світ.
    Перші дні безвинні та останні
    Решта у омані, чи тумані…
    Не марнуй даремно своїх літ.
    05.04.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.09 02:20 ]
    Красуня, яка мене любить
    Красуня, яка мене любить,
    Про мене лиш думає все.
    І пестить цілунками в губи,
    І квіти найкращі несе
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить.
    Зітхає… Все «Ох!» їй та «Ах!»
    Врятує мене від погуби,
    І сяє у ніжних піснях
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить,
    Розвіє всі думи сумні.
    І поглядом теплим голубить,
    Дарує смарагди мені
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить –
    Дощами умита земля,
    Що словом пестливим, не грубим,
    Збадьорює і звеселя
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить –
    Вінець мрій усього життя.
    І ось до небесного шлюбу
    Зі мною іде в майбуття
    Красуня, яка мене любить.

    8-9 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  10. Юлія Вільна - [ 2020.04.09 00:52 ]
    Тест на міцність
    Не спинити мою свободу -
    крок вперед всім чортам на зло.
    Серед вогнищ шукаю воду
    тут сміливість, як ремесло

    необхідна. В часи задухи
    прожене вона горе геть.
    Добра доля протягне руки -
    забирайся, старуха-смерть!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Володимир Бойко - [ 2020.04.08 23:23 ]
    Крива посмішка
    Оптимісти мрійливо дивились
    У світле майбутнє.
    Песимісти, однак,
    Готувались до чорного дня.

    Посміхнулась фортуна останнім,
    Та тільки на кутні,
    Бо в нерівному герці
    Змагає солодка брехня.



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.57)
    Прокоментувати:


  12. Віктор Кучерук - [ 2020.04.08 21:32 ]
    * * *
    Поміняв би професію,
    Та не хоче душа, –
    Хоч нема від поезії
    Для родини й гроша.
    Не хвалюся зарплатою
    Але йду на парі,
    Що штани перелатую
    І гризу сухарі.
    Вже ніхто не дивується,
    Коли я – сім’янин, –
    Вічно міряю вулиці,
    Наче палець, один.
    Ув очах невдоволення,
    Що звів час нанівець, –
    Що живу, як відколений
    Од скали камінець.
    Що натхнення й депресії
    Світоповне кільце
    Розриває поезія
    І не платить за це.
    08.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  13. Оксана Логоша - [ 2020.04.08 21:22 ]
    Пташечка
    Пташечко моя,дрібко,
    Мила моя втіха.
    Не затонка гілка?
    Не затісна стріха?
    Серце твоє пташине.
    Сила твоя крилата.
    Що тобі ті вершини...
    Що тобі ті грати...
    Дрібко моя,мітко.
    Лету тобі й Лети.
    Згадуй мене зрідка,
    Клич мене,клич-"Де ти?!"


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  14. Євген Федчук - [ 2020.04.08 20:49 ]
    Легенда про козу
    Сиджу собі на лавці попід тином.
    Вже сонечко на захід погляда.
    На возі хтось везе додому сіно,
    Сидить у ньому, що його й не видно,
    Лиш чути голос і́ноді: «Гайда́!»
    Навпроти за дорогою толока.
    Бабуся пасти вивела козу.
    Коза ще молоденька – кілька років,
    Маленькі роги, зовсім чорні боки
    Лиш біла пляма животом внизу.
    Іде коза, вибрикує, бувало,
    Бабуся міцно мотузок трима
    Та все бурчить: « А, щоб ти вже пропала!»
    «Ану, насіння чорта, чого стала?
    Іди чи що, бо сил уже нема!»
    Козу пустила, сіла відпочити
    На лавці біля мене у тіньку.
    Коза пасеться, хоч, здається, сита,
    Але ж тут краще, ніж біля корита
    Траву скубти, лиш вибирай яку.
    Мене ж цікавість трохи розібрала,
    Помовчав трохи та, все ж, запитав:
    «Чому насінням чортовим назвали
    Свою козу? Щось на увазі мали?
    Коза ж бо, яким боком до чорта́?»
    На мене скоса глянула бабуся,
    Упевнилась, що не жартую я,
    Над нею, над старою не сміюся,
    А й, справді, зацікавлено дивлюся.
    «Ти ж чий такий? Бо пам’ять щось моя
    Часом підводить?!» Я не став ховатись,
    Сказав бабусі, хто мої батьки.
    «А, знаю-знаю, довелось стрічатись!
    А ти у гості? Утомивсь навчатись?
    Отож бо і цікавий ти такий.
    Чому козу свою я так назвала?
    Та хто ж у нас в селі того не зна?
    Хіба батьки тобі не розказали
    Звідкіль всі кози на землі постали?»
    «Та ні, тож це для мене новина!»
    «Ну, слухай, що я буду говорити.
    Було це в дуже-дуже давній час,
    Коли Господь почав наш світ творити:
    Вже є Земля і сонце в небі світить
    І шостий день тут наступа якраз.
    Прийшла пора створити і людину
    За образом й подобою Його.
    Узяв Господь, змочив кавалок глини,
    Ліпити став і м’яти на колінах
    Й зліпив людину із шматка того.
    Вдихнув у неї Божий дух і стала
    Людина перед Богом, ожила.
    Щоправда, вона одягу не мала,
    Але ж, тоді іще стиду́ не знала,
    Бо на Землі єдиною була.
    Тим часом чорт сидів в кущах навпроти,
    Дививсь за тим, як саме Бог робив.
    А потім теж узявся до роботи,
    Свою подобу виліпить охота.
    Теж глину взяв, тугий кавалок збив
    Та й виліпив спочатку морду, роги,
    Почав ліпити тулуб та, якраз
    І сонечко за повелінням Бога,
    Свою щоденну скінчує дорогу
    Та сутінків вже наступає час.
    Тож світла в чорта майже не лишилось,
    А в темряві щось, спробуй-но, зліпи.
    І далі він ліпив, вже як ліпилось,
    Поки і зовсім сонце не скотилось.
    І ось момент, нарешті, наступив,
    Як чорт в козу вдихнув свій дух смердючий
    (Чого ж смердять, ти думаєш, вони?)
    Роботи не багато, але змучивсь,
    Хотів козу ту роздивитись «луччє»
    Та вирвалась вона від сатани.
    Він встиг лиш за хвоста її вхопити,
    Але той хвіст в руках його й зоставсь.
    Короткий хвіст козиний саме звідти,
    Все, що вдалось козі тоді лишити.
    Вона ж сама по світу подалась.
    От з того часу кози і з’явились…»
    «І все то правда?» «А чому б не так?..
    Ото, хоча б, скажи мені на милість,
    Як так воно на світі получилось,
    Що в кози морда, наче у чорта́?
    І я, повір, ніколи ще не чула,
    Що відьма молоко в них відбира.
    В корів – он скільки вже випа́дків бу́ло,
    Але козу ще жодна не дійнула.
    Бо відьма зна – не буде їй добра.
    Вона козу боїться зачіпати.
    А чому кіз у стайні хтось трима?
    Щоб чорт коней не брався дратувати,
    Хай краще із козою буде грати,
    Для нього краще й забавки нема…»
    Пішла уже бабуся із козою,
    А я сидів у задумі, мовчав:
    Що саме правда з побрехеньки тої,
    Чи вигадкою все ото одною,
    Адже в книжках такого не стрічав.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  15. Олександр Панін - [ 2020.04.08 17:36 ]
    Спокусниця

    Чорт Стецько та біс Агапко -
    Чортеня із бісеням,
    Ледь не попсували лапки:
    Ухопить не можуть "крам"!

    Ох, яка, яка "хвеміня",
    А,точніше, це - "чортиня,
    Це - Чортиця-молодиця,
    Це - зваблива Демониця!

    Пропікає аж до серця,
    Видира печінку геть,
    У нечистих в піні рильця,
    Мізки - в друзки,
    Шкереберть!

    Дивись, Агапко,
    Що це за Чортиця?
    Я захлинаюсь
    Слиною
    Жаги,
    Для неї стану я
    Найкращій Рицар,
    А хоч і паж,
    Все буде до снаги!

    *

    Йой, красунечко,
    Сукубо,
    В тебе ріжки є
    і хвіст,
    Людям та чортам
    ти рада,
    Маєш ти
    до зваби
    хист!





    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  16. Тетяна Левицька - [ 2020.04.08 15:53 ]
    Божевільний маестро
    ІІ

    Минали місяці - вервечки голубі,
    полином пахли вечори духмяні.
    Проходило життя в депресії, журбі
    не рятувало навіть фортеп'яно.

    Боявся подумки вертатися туди,
    де одночасно солодко і гірко
    було йому, ще до розлучення, біди.
    Десь за кордоном скніла його Зірка.

    Артистом працював в оркестрі провіднім,
    вертався пізно у порожні стіни,
    де по кутках снував старий павук окрім
    журби, тоненьку нитку павутини.

    Виходив на балкон і спрагло там курив,
    втомившись від нудьги, буття марноти.
    Впритул його будинку - лісовий масив,
    дев'ятий поверх й дівчина напроти.

    Її на лоджії він бачив і не раз,
    завжди вдивлялася в його сумне обличчя.
    Уважно слухала, як щемно грає джаз
    ця дивна незнайомка таємнича.

    Знов сів за інструмент наш музикант,
    перебирав дієзи і бемолі.
    Ліричні витоки зворушливих кантат
    народжували музику любові.

    Стаккато -запальний проникливий мотив -
    наскрізь пронизував, бив тіло струмом.
    Безжально рвав кайдани самоти,
    лунала пристрасна кубинська румба.

    Коли звучання розчинилось в небесах,
    хтось нетерпляче подзвонив у двері.
    Стояла дівчина з сльозами на очах,
    в руках тремтіли - сонячні гербери.

    08.04.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (1)


  17. Анастасія Поліщук - [ 2020.04.08 14:18 ]
    Горняткам кави присвячується
    Горнятко кави - не перше точно.
    Закриєш очі - стаєш півтінню.
    Дзеркальний вимір твоїх безодень
    Повік забралом тебе поглинув.

    Горнятко кави - лишився запах.
    У голові - безкінечне віче
    Усіх твоїх несвідомих. Правди
    Знайти не вдасться. Знаходиш відчай.

    Горнятко кави - гірчить, і смаком
    Так лаконічно - про втіху втоми.
    Розплющив очі - четверта кава.
    І всі безодні такі знайомі...


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  18. Сергій Губерначук - [ 2020.04.08 08:36 ]
    Постать, спинившись на постаменті…
    Постать, спинившись на постаменті,
    довго чекала до себе параду…

    Квіти посохли і стали паперами –
    постать ніколи не набридала.

    Коні подохли і стали екзотикою –
    постать ніколи не набридала.

    Місто струснулось і стало руїнами –
    постать ніколи не набридала.

    Небо тримало останню зірку,
    зірку з рубіну… постать ніколи…

    Люди, знайшовши безлюдний острів,
    не будували більш постаментів.

    31 серпня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 27"


  19. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.08 08:00 ]
    Аромат цей неповторний
    А під горбочком бір сосновий,
    Внизу широкий луг,
    Там трави виросли шовкові,
    Така краса навкруг!

    Збоку мережечка блакитна -
    То квітка-незабудка,
    А поруч неї м"ята дика
    Пахне по всьому лугу.

    Бо аромат цей неповторний,
    Такий лиш тут буває.
    І ти дивуєшся вже вкотре
    Чому він огортає

    Тебе отак, неначе купіль
    Із ніжності легенько.
    А можна тут іще послухать
    Малого соловейка,

    Який ще зрання на калині
    Витьохкує завзято.
    Чарують трелі його дивні
    Й запах дикої м"яти.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  20. Олександр Панін - [ 2020.04.07 21:14 ]
    Старенька із Ключкою

    Шкандибає Старенька із ключкою,
    По горбатій стежині чвала,
    Тяжко крапають сльози горючії,
    Зразу видно - життя не халва!

    І чорти, і зміюки, і грішники
    Витрищають "квадратні" баньки:
    "Хто ж Чортячу Матусеньку вирішив
    Відіслати крізь суччя, пеньки?"

    Із журби та печалі намистечко,
    Крок за кроком - дрібненький стрибок,
    Ну куди ж це Чортячу Матусечку
    Відправляє невдячний Синок?

    Шкутильгає, не робить зупиночок,
    Жити бабці ще довгі роки,
    Шлях її в престарілих будиночок,
    Сумно в'яуть надій пелюстки...




    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  21. Євген Федчук - [ 2020.04.07 21:03 ]
    Було чи не було (про горобців)
    Яко́сь сиділи ми на лавці біля двору:
    Дідусь, бабуся та із ними третім я.
    Ще череда не йшла із паші на ту пору.
    Її й чекали ми. Спекотний день стояв.
    Нас рятувала тінь великого горіха,
    Легенький вітерець, що з поля залітав.
    Дідусь газету м’яв, бурмочучи щось стиха,
    Чи щось коментував, чи просто так читав.
    А я сидів, дививсь безжурно на дорогу,
    Де кублились собі грайливі горобці.
    Тоді і запитав: - Бабуню, а від чого,
    Вони стрибають, а не ходять так, як всі?
    Бабуся й почала, неначе лиш чекала,
    Коли її онук про щось та й запита:
    - То, кажуть люди, все давно уже бувало,
    Тоді пташиний рід, як і тепер, літав
    У пошуках того, чим би прогодуватись,
    А хитрий горобець унадився в людей
    Все красти. То яко́сь в комору може впхатись,
    А там шпарину вже і в засіки знайде.
    А люди всіх птахів за злодіїв вважали.
    Зібралися вони, аби тавро це змить.
    Зловили горобця і лапки зав’язали
    Та й кинули його в темницю: хай сидить.
    Та хитрий горобець і звідти виліз якось,
    Хоч лапки і не зміг звільнити він від пут.
    Тепер он, бач, який - стрибає, забіяка…
    - Ви, бачу, горобців не жалуєте тут?!
    - А є хіба за що? То ж чортова порода.
    Вони ж колись Христа розп’яти помогли.
    Бо ластівки катам тоді чинили шкоду
    І крали цвяхи в них та геть кудись несли.
    А кляті горобці ті цвяхи відшукали
    І принесли́ назад. За що ж-то їх любить?
    Тут обізвавсь дідусь: - Ну, звідки ти це взя́ла?
    Та ж зовсім за друге тавро на них лежить!
    Коли уже Христос був на хресті розп’ятий,
    І думали кати, що він навік почив,
    То горобці: «Жив!Жив!»- навкруг взялись кричати.
    Тож кат узяв списа́ та й груди прохромив.
    За те Господь прокляв те плем’я горобине
    І не дозволив їм до вирію летіть.
    Відтоді горобців багато взимку гине,
    Бо взимку спробуй-но прожить, як сніг лежить.
    Та тут бабуся знов своє встромила слово:
    - Та ж, гинуть горобці не лиш серед зими!
    Казали мама, я пригадую чудово,
    Що ночі є і звуть їх горобиними.
    У ніч таку на світ виходить нечисть всяка.
    Чи свято в них, чи то, весілля… Хто там зна.
    Та буря наліта і грім страшенно гряка,
    І блискавка, і дощ із градом, як стіна.
    Усе те горобців ляка, казали мама,
    Під стріхами вони не можуть усидіть,
    Під градом і дощем літають між хатами
    І гинуть без числа…Бо вранці їх лежить
    Багато по селу, хоч і бери лопату
    Та нагрібай у міх… - Тут знов дідусь устряв:
    - Ну, як не знаєш, то нащо́ його й казати.
    - То розкажи своє, щоб і онучок знав.
    - Та горобина ніч буває на Семена.
    - То перше вересня, - бабуся додає.
    - Так от, коли вже ніч укута землю темна,
    А місяць ще чека, на небі не встає,
    То горобці усі збираються на раду
    І зграями вони у темряві летять
    Кудись в очерети́. Не знаю, чи то правда,
    Але в очеретах уже чорти сидять.
    У кожного із них на добру четверть мірка.
    До мірок тих вони згрібають горобців.
    Як нагребуться так, що вже набралась гірка,
    То зайвину зчеркнуть. Тож з зайвини оці
    Летять собі назад у гнізда попід стріхи.
    А з четверті оті у пекло чорт скида…
    - А й, справді, ти дивись…- бабуся мовить тихо.-
    Таж від Семена їх багато пропада…
    Тут саме череда минула нашу хату,
    Бабусі з дідусем роботи прибуло.
    А я лишився сам дорогу споглядати
    І думати над тим: було чи не було.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  22. Ігор Деркач - [ 2020.04.07 20:00 ]
    Обсервація творчості
    Яка оказія явилась!
    Весна не за горою,
    а сіячі заякорились
    у гавані застою.
    Ячить поезія висока
    кімвалами кумира,
    куняє муза одинока
    і почиває ліра.
    Піїти засівають дачі...
    усі на карантині...
    у резервації... одначе
    це не поможе нині
    начхати і не помічати
    ізгоя-баламута –
    у самоті ізолювати,
    аби його забути.
    Перелопачую оазу
    і короновану заразу
    міняю на салати
    і хай не читане ні разу
    чарує очі віршомазу
    і не дає куняти.

    04/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  23. Вікторія Лимарівна - [ 2020.04.07 17:33 ]
    Бажаний шанс
    З’являється шанс, відкриваються дверці
    у поклику до небайдужого серця,
    якому так боляче зараз за всіх.
    Планета в загрозі: це догма чи збіг?
    Фатальний кінець чи замолимо гріх?

    Наскільки умілі в майстерності спроби,
    щоб відсіч надати смертельній хворобі?
    Наскільки включаємось всі в боротьбу,
    щоб разом зірвати недбалість, ганьбу!
    Корупції статус надати: табу!

    З’являється шанс для пізнання дороги,
    яка відривається кожному Богом.
    З’являється шанс – показати: хто я?
    Насамперед, не плямувати ім’я.
    Щоб в поглядах спільних створилась сім’я.

    Сім’я однодумців у справах важливих,
    щоб бажане стало наразі можливим.

    26.03.2020



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  24. Павло ГайНижник - [ 2020.04.07 15:29 ]
    НАМРІЯЛОСЬ
    НАМРІЯЛОСЬ

    Намріялось: стати рікою
    Твоєї течії́ – водою живою.
    І пле́сами тихими звитися,
    Сколи́хано хвилями злитися.

    Ширя́ти над гладдю земною,
    Що мліє у квітах весною,
    Й туманами вік паруватися
    І вогко, ледь-ледь, цілуватися.

    Між чар омовіння красою,
    Сумирно встелити росою
    Безмежжя світів і згубитися
    У ниві нектару. Любитися…

    Чуття зворожи́ти красою –
    Тендітною ніжно, рясною,
    Й суцвіттями див чудуватися,
    І в плині джерельнім кохатися.

    Павло Гай-Нижник
    7 квітня 2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Микола Дудар - [ 2020.04.07 13:30 ]
    ( На злобу дня )
    Коронавірус? Корона - вірус:
    А свита - меч… снаряд…. тротил…
    Все сіють смерть, я смерті вірю
    Вакцині - ні, глибокий тил…
    О Боже! Боженько, наш Царю! О
    Владико Всесвіту, тримайсь...
    У нас такого вдосталь "жару",
    А з Тебе, в пекло, аусвайс…
    6.04.2020.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  26. Тетяна Левицька - [ 2020.04.07 13:58 ]
    Божевільний маестро
    І

    Насолодитися, не випити до дна,
    розкішна пава, зірка промениста,
    утіха жадібна, мольфарка чарівна,
    заволоділа серцем піаніста.

    Їй місячну сонату, п'єси дарував,
    цнотливі орхідеї і браслети.
    Страшенно ревнував, хоч не було підстав,
    до кожного безхатченка й поета.

    Коли спускалася на місто дивна ніч,
    запалювала ліхтарі зірчасті,
    торкався біло-чорних клавіш піаніст,
    обличчя випромінювало щастя.

    Етюди птахою в розчинене вікно
    злітали ввись божественно, натхненно.
    Золототканої  мелодії руно
    стелив своїй коханій гобеленом.

    І всесвіт завмирав, коли грав музикант,
    душі  торкнувшись пелюстком лілеї.
    Лише обраниця - холодний діамант,
    не розуміла музики тієї.

    Сказала: "Любий, вибирай одне із двох
    між пеклом й раєм, Музою й романсом.
    Тебе люблю й ненавиджу, то бачить Бог,
    бридку я музику, що дисонансом."

    Нестямно їй було, не чула срібних нот,
    багатогранних варіацій фуги.
    Вальс дуже дратував, розлючував фокстрот
    і не стерпівши музикант наруги,

    закрив фортепіано, довгих кілька днів
    воно не видавало ані звука.
    Боліли пальці і маестро не стерпів -
    хотів сокирою відтяти руку,

    поклавши, врешті, край стражданню. А вона -
    металась по кімнаті лютим звіром.
    Любові обірвалася дзвінка струна,
    духовна близькість зникла і довіра.

    Хіба було у них споріднення? Чужі!
    Два береги не з'єднані мостами.
    Мелодія зворушлива в його душі
    для іншої планети сонцем стане.

    07.04.2020р













    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (2)


  27. Микола Соболь - [ 2020.04.07 09:58 ]
    Прийди
    До плеча пригорнутися хочу,
    Там де квітнуть вишневі сади.
    Соловей свою пісню охоче
    Заспіває, ти тільки прийди.
    Усміхнеться нам зоряне небо
    Вітер косу тобі розплете…
    І вінок зі смарагдових стебел
    Покладу на волосся густе.
    Поцілунком зігрію до ранку,
    По губах хай стікають меди.
    Ти кохана, ніяк не коханка!
    Я чекаю, ти тільки прийди.
    04.04.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  28. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.07 08:29 ]
    Серце весну кличе
    Хоча ще сніжно та мороз під вечір
    Притисне так, що аж сніжок рипить,
    Та серденько вже весну-красну кличе
    І чекає ту чудову мить,

    Коли в віночку веснонька зеленім
    Та барвистій сукні вже прийде
    І квітковий килимок простелить,
    Птаство гарну пісню заведе,

    Що захочеться й собі також співати,
    Свіжість первоцвіту відчувать
    Та вдуші ту світлу-світлу радість,
    Що словами і не передать.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  29. Сергій Губерначук - [ 2020.04.07 08:07 ]
    Попід зіркою гірко́ю…
    Попід зіркою гірко́ю,
    понад гі́ркою парко́ю,
    серед ночі поміж літа
    проти вітру полетів ти…

    Хто міг знати, що так буде?
    Я гукав тебе крізь груди!
    Я не знав про хресні крила,
    бо любов не говорила…

    Богородиці в коханні
    був зізнався аж в останнє.
    І Вона сказала: хто́ ти,
    біль мій звівши до нудоти…

    Хай! Тепер сховаймо спомин.
    Ти вже попіл, я ще ко́мин.
    Хтось підходить, руки гріє.
    Це не гріх, Свята Маріє?..

    26 червня 2007 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 238"


  30. Віктор Кучерук - [ 2020.04.07 05:36 ]
    * * *
    Повзти, вставати, йти і знову
    Спіткнутись, впасти і повзти
    Крізь вічні зради та обмови
    До недосяжної мети.
    Хоч прогинаю трохи спину,
    Щоб дати спокою ногам, –
    Ніхто й ніщо мене не спинить,
    Якщо, на жаль, не стану сам.
    Допоки бачу щастя крихти
    І світла миті, – тьху-тьху-тьху, –
    Хода наморена не втихне
    На мною обранім шляху.
    07.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  31. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.04.07 02:18 ]
    Місто, в якому не видно посмішок
    Місто в масці сховало посмішку,
    Над прозорим схилилось морем,
    Дотик хвилі здається розкішшю,
    Пантомімою перетворень.

    І лунає з балконів музика,
    Приголомшлива і збентежена,
    І застебнуті на всі ґудзики,
    Мов сорочки, будинки в зелені.

    А глухі закуточки й вулиці
    Щось нашіптують у безлюдності,
    Наче листя росте, почулося,
    У молитві, у сні, в присутності.


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  32. Олександр Панін - [ 2020.04.07 01:01 ]
    Повсякденне

    Лімерики -"фрістайл"


    Щур та Зайці


    Годі, Зайці, ридати, зітхати –
    Обіцяли нам позику дати!
    Ми її розтрясем,
    Ми її погризем…
    Ви ж тренуйтесь до стелі стрибати!
    (Та "Уря-я-я" верещати!)

    *

    Спостерігачі

    Кабани цілий день, пильнували,
    Щоб катюги гілок не ламали…
    Гілка впала на «дах»,
    Потемніло в очах,
    «Ми не бачили!" - прозвітували.

    *

    Втікач

    Неспокійно живеться Шакалу –
    Ловлять хлопці його з "криміналу",
    А Шакал - за поріг,
    Потім зовсім утік -
    «Молодці ми: злякали Шакала!"

    *

    Тиша – насамперед

    Мавпи слухались припису глухо:
    Затуляли рот, очі і вуха…
    Щоби тиша була,
    І біда не гула –
    Оніміли, осліпли, оглухли…






    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  33. Іван Потьомкін - [ 2020.04.06 21:28 ]
    Єгошуа (Ісус)



    Не в тому суть –
    Воскрес чи не воскрес,
    Вознісся до Всевишнього,
    Сидить з ним одесную...
    Чи, може, як усі,
    Перетворивсь на прах,
    Пробивсь з-під каменя травою...
    Не тим, що начебто узяв гріхи на себе
    (Якби Всевишній усе воїнство Своє
    На Землю був послав,
    Було б й воно безсиле
    З гріхами нашими впоратись).
    Кожен, як запевняють мудреці,
    Сам понесе на суд Господній
    Свої погані й добрі справи .
    Суттєвіш інше – Боже слово,
    Принесене Мойсеєм на скрижалях,
    Утаємничене і потрактоване,
    Як дар Всевишнього тільки юдеям,
    Усім народам виніс він із Храму
    І випростав півсвіта до Небес.
    І цим, а не дивами й чудесами,
    Над усіма пророками
    Вознісся на віки Ісус.



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  34. Євген Федчук - [ 2020.04.06 21:51 ]
    Легенда про тисячолистник
    Добра і зла на світі є багато
    І кожен по-своєму прагне жить:
    Хтось хоче всі хвороби злікувати,
    А хтось їх на нещасних напустить.
    Усе від того, що в душі у нього
    І чим живе, до чого прагне він:
    Чи стіни зводить, городить дорогу,
    Чи щось велике взагалі без стін.
    Почув оце історію недавно
    І вам схотілось переповісти.
    Можливо, опові́дач я невправний,
    Спішу, боюсь що-небудь пропустить.
    Було це, кажуть, у часи далекі
    В степах у наших у селі однім.
    Дітей тоді приносили лелеки,
    Не те, що нині – часто в кожен дім.
    Але й вмирало люду теж багато,
    То від хвороб, а то – від ворогів.
    І смерть частенько входила у хати
    І сиротила діток і батьків.
    Так от, жив-був в селі тім чолов’яга.
    Дружину мав, та Бог її забрав.
    Лишився сам на світі, бідолага
    З донькою, що Марією назвав.
    Нелегко бу́ло чоловіку жити:
    І господарство, і мале дитя,
    Отож рішив іще раз одружитись,
    Собі й доньці полегшити життя..
    Дружина була гарна і проворна,
    Усе встигала і усе могла,
    Але душа була у неї чорна,
    Отож підступна і лиха була.
    Дитя мале одразу незлюбила.
    При чоловіку наче все гаразд,
    Але без нього шпетила і била.
    А та втікала з дому раз по раз.
    Та батькові не жа́лілась ніколи,
    Турбот у нього вдосталь без того:
    Він від світання і до ночі в полі,
    Навіщо ще засмучувать його?
    І от якось Марійка захворіла,
    Життя нелегке да́лося взнаки.
    З лиця одразу якось помарніла,
    Не має сил аби піднять руки.
    Подався батько знахарку шукати,
    Була одна в далекому селі,
    Яка б могла доньку порятувати.
    Натер, доки дістався, мозолі.
    А та його послухала і каже:
    - Не знаю, навіть, чим допомогти.
    Можливо, що моя сестра підкаже,
    Але до неї так далеко йти.
    Подався батько до сестри тієї,
    Вона в ще дальші посила краї:
    - Сходи, як хоч, до матері моєї,
    Вона поможе в гореві твоїм.
    Стер чоловік до дір підошви сво́ї,
    Але дійшов до матері-таки
    У сподіванні, що вона загоїть
    Усі хвороби любої доньки.
    Послухала стара його розмову
    І каже: - Добре, поможу доньці.
    Дістань з-під стріхи клунок той здоровий,
    Бо вже немає сили у руці.
    Взяла із клунка меншеньку торбину,
    Із неї іще меншу дістає,
    А з неї витягає насінину
    Маленьку й чоловікові дає.
    - В насінні цім доньки твоєї доля,
    Отож воно мале та не просте.
    Прийдеш додому, посади у полі
    Та поливай – нехай собі росте.
    Коли четвертий випустить листочок,
    Зірви його легенько, завари.
    Хай п’є відвар із того листя дочка
    Щодня потроху ранньої пори.
    То може де й подінеться хвороба.
    Взяв чоловік насіння та й пішов.
    Удома все, як наказали, робить
    І скоро вже і пагінець зійшов.
    Але ж потрібно й в полі працювати,
    Тож він дружину просить, щоби та
    Взялася листя з пагона зривати,
    Відвар варити. Справа ж бо проста.
    А та йому: - Не бійся! Не хвилюйся!
    Зроблю усе. Іди собі, роби,
    Я за донькою добре подивлюся.
    А у самої думки, як гриби:
    «Так полікую! Ізведу зі світу.
    Он скільки крові з мене попила!»
    Пішов у поле чоловік робити,
    Пора гаряча саме надійшла.
    Уранці йде, нагадує дружині:
    - Зірви ж листочки та відвар звари,
    Та дай відвару випити дитині!
    І в поле аж до пізньої пори.
    Дружина ж вийде, обірве листочки,
    Порве, розтопче, щоб і не було
    Лише водою напуває дочку,
    Плекає в серці своє чорне зло.
    Проходить час – не кращає дитині,
    Худіє, блідне прямо на очах,
    А мачуха рахує гроші в скрині,
    Красується у придбаних речах.
    Кофтину, плаття нові приміряє,
    Обновки в скриню у свою склада.
    А чоловік працює і не знає,
    Яка у хаті робиться біда.
    Прийде в півночі, на доньку погляне
    І серце мліє від жалю його:
    Не може бачить, як дитина в’яне.
    Не зрозуміє він ніяк – чого?
    Підозра в серце стала закрадатись,
    Рішив провірить він свою жону.
    Як завжди вранці в поле став збиратись
    Та не пішов – за пагорок гайнув
    І заховався. Бачить – вийшла з хати,
    Листки зірвала й розтоптала вмить.
    - Дружина підла! Мачуха проклята!
    У одній хаті нам удвох не жить!
    Вернувсь додому та прогнав дружину.
    Заплакав гірко. Що ж його робить?
    Довірив підлій мачусі дитину.
    Почав у Бога помочі просить.
    Тут листя те, що мачуха стоптала,
    Ураз укрило пагінець тонкий.
    Хоча дрібненьке і м’якеньке стало,
    Та чоловік поміг доньці своїй.
    Зварив відвар, дитині й легше стало,
    Насіння й справді будо не просте.
    Траву ж тисячолистником назвали,
    Вона і досі по степу росте.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  35. Серго Сокольник - [ 2020.04.06 20:54 ]
    Шафи
    Час наврочить сумні
    Сірі ночі без ніжності губ,
    І цокоче, і ні-
    чим розвіяти пізню нудьгу...
    Потаємно відкрий
    Простір шафи минулих оман.
    У шухлядці старій
    (розбирать її часу нема,
    Доки сніг не мете
    По доріжках юначих слідів,
    Де усі кладете
    Помилки ви свої молоді)
    Є смарагдові зблис-
    ки коштовних отих камінців,
    Що шалено колись
    Так жадав, що і недолюбив,
    Здобував, і здобув,
    І дорогою знов розгубив,
    Крім оцих, що вже бу-
    дуть на спомин довічно тобі...
    ...ну а ви, ті що є
    Камінцями, відкриєте ша-
    фи свої зі скеле-
    тами (може чиясь-то душа
    Ще сумує у них,
    Прохолодні мої... Камінці...)
    Спомин серця застиг...
    Щось солоне тече по щоці...
    ...нАщо спомини ті
    Про безцінне всередині шаф?
    Ну а втім... Ну а в тім...
    Час збирати каміння... І- ша!


    © Copyright: Серго Сокольник, 2020
    Св. №120040609109


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  36. Володимир Бойко - [ 2020.04.06 18:52 ]
    Пень
    Вихвалявся чорний Пень,
    Що не вірить в чорний день,
    Бо його, крутого Пня,
    Аніщо не зупиня.

    Та не варто було Пню
    Отаку нести дурню.
    Хтось недопалок лишив –
    І дощенту Пень згорів.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.57)
    Прокоментувати:


  37. Роксолана Вірлан - [ 2020.04.06 18:48 ]
    Веснокровне перевтілення
    Розбуди мене теплими лисками
    По чолі, по щоці та по рученці,
    Коли росяні зорі ізвисока
    На прокільчені трави обрушаться.

    У маєвому мареві виспіє
    Перша лілія, світ розлелечений
    І розкліпнуться обрії виспані
    Синявою легкою за плечами.

    Пострумую у прожилках пуп'янків,
    Розхвилюю форелями заводі,
    У вітри- у соснові залюблена
    І у сонця пульсуючу ягоду.

    І коріння отерпле зашемріє,
    Вп'ється голодно в ранки прихилені.
    Розбуди мої світлі артерії-
    Веснокровне моє перевтілення.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  38. Микола Дудар - [ 2020.04.06 18:53 ]
    Ліки
    І де ж від усього ваш "інструмент"…
    У якому ж оркестрі прописка?
    Шляпу - додолу, пасаж... комплімент
    І зіграв би на ньому - не близько…
    Згоден, побуду простим глядачем
    Зала, вогні, світанки предранні
    Ритмічно до рим… і ладом тече
    Оплески славні, майже на грані…
    Спогад - колега, найкращий приймач
    Маю одне в душі запитання:
    Серденько, миле, зіграєм? не плач
    Тема одна прадавня - кохання…
    6.04.2020.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  39. Микола Соболь - [ 2020.04.06 18:42 ]
    Рехворми
    Раніше курви працювали в лазні,
    А нині – аташе, як не крути.
    Прийшли до влади злодії та блазні,
    Народу слуги, сепари, свати…

    Наїлися по горло шоколаду?
    Потрібні зміни і відразу – упс!
    Враховуючи стан важкий громади,
    Від нині всім смоктати чупа-чупс!

    Попи московські казяться із жиру
    Цілуються з монахами в засос…
    Отримуй Лавро свій короновірус!
    Як там сьогодні Паша мерсесос?

    Мені здається, що Содом й Гомора
    Порівняно із нами квіточки́!
    Та ну його! Піду я до комори,
    Бо дома хочуть їсти діточки.
    06.04.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  40. Вікторія Волецвіт - [ 2020.04.06 16:42 ]
    ***
    Усі ми щось втрачаєм:
    Колись дрібничку, колись все.
    Буває, щастя не стрічаєм,
    Але життя несе, несе...
    І часто так ми не цінуєм
    Того, що нам життя дає,
    Усі можливості марнуєм
    І щастя ґавимо своє...

    І як же боляче буває,
    Коли сидиш один,
    А тяжкі муки серце крають
    І ліку не ведуть годин...
    Коли ні зорі в небі,
    Ні шелест верховіть
    Уже ніщо для тебе,
    Так серденько болить...

    Й туманом болю оповиті
    Минулі дні і місяці,
    Твоїми скаргами укриті,
    Ув’язнені в твердій руці.
    І скільки втрачено тобою
    Можливостей великих і малих!
    Лилось твоє незадоволення рікою,
    Але побуть щасливим вже не встиг...

    Майбутнього не передбачиш...
    Тож маєш шанс — лови момент!
    Бо потім сам собі ти не пробачиш
    Збудований на го́рі монумент.
    Життя прекрасне, і воно одне:
    Повернення в минуле неможливе.
    Тож пам’ятайте, люди, ви про це
    І просто проживіть його щасливо.


    Рейтинги: Народний -- (4.67) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Сергій Губерначук - [ 2020.04.06 09:57 ]
    Зустрівши кілька снів…
    Зустрівши кілька снів, невидимих таких,
    закутаних у превелебну ніч нечу́тно, –
    на тиші днів нових, між проявів тонких,
    радію світлу я і посміхаюсь чудно.

    Достатньо вітру й трав, розпатланих по нім,
    аби згадати все до кінчиків коріння,
    коли конем-вогнем у табуні чумнім
    я мчав крізь смерть до кращого створіння!

    Не треба ані книг, малюнків чи пісень;
    ба, навіть солов’ї вже зайве нарочиті,
    коли ти знаєш сам, що це останній день,
    а всі майбутні сни завчасно відпочиті.

    10 грудня 2008 р., Богдани́




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 40"


  42. Алла Даниленко - [ 2020.04.06 08:31 ]
    Белла Ахмадуліна А наостанок я скажу...
    А наостанок я скажу:
    Бувай, не обіцяй кохати!
    Здається, з розуму зійшла,
    Йду до найвищої розплати.

    Як ти кохав! Але згубив.
    І все навколо спорожніло.
    Не в тому справа, що згубив.
    А в тому, що згубив невміло...

    Я не пробачу тобі, ні.
    Ще не померла, живе тіло.
    Воно ще ходить, бачить світ,
    Але душа десь улетіла.

    Малу роботу скроні ось
    вершать,
    Але упали руки
    І малою зграйкою навкіс
    Відходять запахи та звуки.

    А наостанок я скажу...


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  43. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.04.06 08:31 ]
    Подарунок весни
    На зеленому кафтані
    Білі гудзички малі.
    Це уже розквітли в травах
    Маргаритки-квіточки.

    Наче дивні вишиванки
    На широкім полотні,
    Усміхаються ще зранку
    Вони сонцю та весні.

    Трішечки від них подалі
    Намистиночки дрібні
    Фіолетових фіалок
    Хтось розсипав по землі.

    Ти ступай там тихо-тихо
    І віночок не зімни
    Із фіалок й маргариток -
    Подаруночок весни.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.06 07:04 ]
    Звитяга любові
    Укривши світ габою голубою,
    Весна ішла у чарівній обнові…
    А ми були, як лебеді, з тобою
    В смарагдовому озері любові.

    Його розхвилював бурхливий вітер –
    Аж бризки золоті навкруг летіли.
    І шал кохання підіймав над віти,
    Солодкий струм пронизував нам крила.

    О пестощів нестримне божевілля! –
    То приземляло, то несло у леті…
    І почуття могутнього всесилля
    Передавалося усій планеті.

    Моя принцесо люба, я – твій витязь!
    Наш вихор-танець пристрасний до болю.
    Куди, не знав, од ніжності подітись…
    В обіймах воском танув мимоволі.

    …Несе весна кохання хвилі нові,
    Розвіялась облуда пандемії.
    Безбожжя нице нишкне і німіє,
    Приборкане звитягою любові!

    6 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  45. Віктор Кучерук - [ 2020.04.06 05:35 ]
    * * *
    Жар світання синизною
    Освітляє височінь, –
    Ти прощаєшся зі мною
    Метушливо, наче тінь.
    Від задухи меркнуть зорі
    І здригаються серця, –
    Ти зітхаєш сумно з хворим
    Трохи виразом лиця.
    Розвидняється навколо
    Незборимістю тривог, –
    Поцілунки стали кволі
    І не збуджують обох.
    Сонце подихом пекучим
    Обпікає нас щомить, –
    Час прощання душі мучить
    І розлукою болить.
    Хоч іще ніде нікого,
    Хто б зашкодив рандеву, –
    Розпрощались край дороги
    Ми ві сні чи наяву?..
    04.04.20


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  46. Микола Соболь - [ 2020.04.06 03:45 ]
    * * *
    Усе впирається в межу:
    Для відьми маю помело
    І брагу хлопцям на село,
    Ярке для клоуна шатро,
    Для любки, звісно, пісню про…
    А, що я дурню докажу?

    Тому, ні доводів, ні фактів.
    Субота стала вже – шабатом,
    Московські живодери братом,
    У кожну хату мирний атом,
    Убивця сина буде зятем…
    Російський танк у полі – трактор.

    Схиляю голову і я.
    Віват вам, холуї кремля,
    Війною вибиті поля
    Сьогодні хліб із печі для…
    Але не тим, чия земля.
    02.04.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  47. Микола Дудар - [ 2020.04.05 20:50 ]
    ***
    Паралельні світи семи нотам дотичні…
    Кілька кроків по всесвіту… Що я несу?
    Це єдиний у нотах забутого звичай…
    Потаємних думок - передбачений сум

    Паралелі життя… та читав Сведенборга
    Років сорок тому… запізнивсь посланець
    Не до сну котру ніч, як позбутися боргу?
    Душа зранена тілом чекає на герць…

    О, холєра на дворі… в неї, кажуть, "жнива"…
    Хіба Серпня хто випнув на поталу Весни
    І бджолина проснулась… доторкнувсь, нежива
    Хто б розплутав нас, Боже? Нерозгадані сни…
    5.04.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  48. Ніна Виноградська - [ 2020.04.05 20:50 ]
    Чужі в світлиці


    Було усяких у моїй державі,
    Із заходу і сходу тут були.
    Та ми в свої світлиці, Боже правий,
    Чужинців вже на покуть привели!

    А їм начхати на святі ікони,
    На рушники, на хліб і на пісні.
    Вони не мають честі, їх закони –
    Убити, грабувати, скажеш ні?

    Вони прийшли не із добром до люду,
    Зневаженого, проклятого ним.
    І сіють зерна ненависті всюди,
    Торгують нами у часи війни.

    Минулим, навіть нашим рідним словом,
    Яке прийшло з прадавнини віків.
    Вже розхитали всі святі основи,
    Щоби забули ми своїх батьків.

    Вже витоптали все, взялись за душу,
    Де телевізор всівся в голові.
    Трясуть народ, як за останню грушу,
    Безвізом випихають на крові.

    І вже на трон усілися злочинці,
    Штовхаються, бо люд німий мовчить.
    Що з вами стало, рідні українці?
    Ви зрозумійте, що зосталась мить,

    Коли ви є оцим одним народом,
    Який повинен владу взять собі.
    І вибороти, врешті, всю свободу
    З чужинцями в нерівній боротьбі.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  49. Тетяна Левицька - [ 2020.04.05 19:05 ]
    Люби мене мовчки...
    Люби мене мовчки, коханий, люби,
    хай тиша замре на півслові.
    Лиш ніжності дотики, серця скарби,
    платівки мелодій любові.

    Всі зайві слова, тільки погляд зорить
    в смарагдовім озері зримо.
    Душа відлетіла за обрій на мить
    і знов повернулась в обійми.

    Люби до знемоги, до краплі роси,
    блаженства солодкої муки.
    У стогоні щастя замруть голоси,
    потонуть в цілунках спокуси.

    Сльоза благодаті на кінчиках вій
    магічним блищить сердоліком,
    Ти - древо життя, я - ліана надій,
    сплелися корінням навіки.
    5.04.2020








    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (8)


  50. Матвій Смірнов - [ 2020.04.05 19:23 ]
    Потанцюймо
    О мадам, як пасує вам ніжно-зелена маска ця,
    Що підкреслює ваших очей дивовижний колір!
    Потанцюймо - а сонце нехай собі опускається
    На порожні макети вулиць, трамвайні колії
    Без трамваїв, зачинені супермаркети,
    На укриті травою футбольне поле і цвинтар,
    На безлюдні сквери, на площі, на ринки і парки.
    У порожньому небі ганяє хмари весняний вітер.

    На околицях аеропорту приємно, затишно,
    На летовищі - літаків фігури лелечі,
    Нерухомі й білі. В етері - незвичні запахи,
    Це квіте бузок, це лине весняний вечір,
    Це квітуть лілея, конвалія, бугенвілія -
    Як і має флора квітнути навесні
    І здається навіть - якась настала ідилія
    Згідно із початковим кресленням. Але ні -

    Тут немає нас. Із пейзажу цього забрали нас.
    О дванадцятій дня незвичайна тиша лежить
    Понад містом - це нелогічно, неправильно,
    Але з вищої точки зору цілком legit.
    О мадам! Як пасує вам ніжно зелена маска ця,
    Відтіняючи дивний блиск у ваших очах.
    Потанцюймо, мадам! Що тепер іще залишається?
    Потанцюймо, мадам! Вмикайте відеочат...


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   2