ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2020.07.14 15:50
Проминає усе, що було і не буде
на чиємусь віку, на останній межі...
а найбільша печаль, що поховані люди
не залишать напам’ять свої міражі.

Що не знає ніхто, чим багата людина,
поки лямку свою дотягне до кінця...
Ну і що, якщо дуже любив Ук

Ірина Саковець
2020.07.14 15:26
Знайти себе - і знову загубити
межи ночами й днями, навмання
блукаючи у срібній тиші літа,
де вирізьблені наші імена,
де смертний гріх - лише заговорити,
проміння перше ніжиться на склі.
Не клич мене: до тебе тільки вітер
озветься голосами поколінь

Нінель Новікова
2020.07.14 15:19
Вам не здолати нас, тяжкі часи,
Бо ми у добровільному полоні
Кохання і цвітіння, і краси,
У таїні і магії гармоній.

А ця весна – комусь вона страшна –
Коронавірусу жахливе лихо…
Та я іду з тобою, не одна,

Іван Потьомкін
2020.07.14 12:03
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего из

Олександр Бобошко Заколотний
2020.07.14 11:46
Літо змиває в якусь величезну калюжу
всі сподівання, що мали ми ще донедавна.
Дощ – остогидлий, холодний і навіть колючий.
Сонячних променів червень чомусь недодав нам.

Літо – в калюжу. Усі його пляжі та зорі;
всі його трави духмяні й нагострені ко

Сергій Губерначук
2020.07.14 07:48
Вуста, помадою так старанно відтиснені
в кінці листа твого, нагадують печать.
Солодкий логотип любові й відстані
наказує писати і чекать.

Отак ти завжди б’єш найбільшим козирем
полки думок моїх, які вступили в гру –
на лід крихкий… У темнім теплім

Віктор Кучерук
2020.07.14 06:59
Синім сяєвом світання
Заясніло звіддалі
І змінилося блищання
Крапель випару на склі.
Різь в очах від сотень іскор
Випробовує своє, –
То повіки мружить різко,
То прищулить не дає.

Олександр Сушко
2020.07.14 01:17
Нова книжка Олександра Сушка – «Скарбничка усмішок» – містить і поезію, і прозу. На відміну від попередніх видань – «Вітражі» (2019, вірші), «Берегиня» (2020, есеї, повість). Гумористичні та сатиричні твори частково були представлені в книжках Сушка й р

Володимир Бойко
2020.07.14 00:09
По стежині коло плота
Ходить-нипає жеброта,
Виглядає-вичисляє –
Чи господаря немає.

Хто не викопав цибулю –
Той на ранок має дулю.
Хто не вибрав ще часник –

Євген Федчук
2020.07.13 19:33
Ще пам’ятаю, зовсім я малий.
Сидим якось з бабусею на ганку.
Я весь розмлів від ситного сніданку
Та роздивляюсь двір безмежний свій.
А тут сусід по вулиці іде
І видно – не тримають його ноги,
Бо йде, неначе міряє дорогу:
Чи вона ширша, чи то вужча

Серго Сокольник
2020.07.13 18:55
андеграунд. сюр. під смаки не адаптовано***

Часи, донедавна брутально щасливі...
Безмежно нахабні... Одвічно сміливі...
Як Грицям на кониках "ловко" вертітись,
На нервокрові героїчно "світитись",
Без вірусу трунку відважно упитись...
ЗАЖЕРЛИВА

Василина Іванина
2020.07.13 16:32
…із колиби, схованої в зворі,
злодій-час украв цю мить і зник.
На ґруни уже розцвів цикорій -
сонцегляд, батіжник, серпівник…
Мерехтливі хвилі блідо-сині,
наче скло розплавлене, тремтять -
спека. Липень. Сіно в карантині…
…Гори горнуть Божу благода

Ігор Деркач
2020.07.13 11:53
В гаю уже зозуля не кує
і солов'їні арії не чутні,
у лузі одуд голос подає
та іволга загадує майбутнє.

Кигиче чайка у височині,
гуде бугай, чекають ночі сови
і горлиця, воркуючи пісні,

Ірина Залюбовська
2020.07.13 11:20
Моє життя
неначе стиглий сонях
обличчя повернуло до землі
дозріла врода
пройдено зеніт
і як води
не вдержиш у долонях
і як вогню

Ігор Федів
2020.07.13 11:08
Баталія буяє поміж нами,
І гороскоп лихий цієї днини,
Іде маніпуляція словами,
Ламає пережите щохвилини.

Руйнуємо усе на мапі долі,
Міняємо її категорично,
Робило натяки нам серце кволі,

Світлана Ковальчук
2020.07.13 09:21
Ех, петрові батоги…
– Що ж ти, Петре, наробив?
Батоги чудові, синьокольорові
Розгубив ти, друже.

А Петро й не тужить:
– З жовтою люцерною...
Легко і спацерно їм,

Віктор Кучерук
2020.07.13 08:45
Ось візьму і, немов чарівник,
Поманю тебе в час надвечірній
До сповитих імлою осик,
Що знічев’я шурхочуть помірно.
Попід ними отава густа
І пружнаста така, й душнувата, –
Мов покрита тафтою тахта,
В тьмяних нетрях моєї кімнати.

Сергій Губерначук
2020.07.13 08:21
Первісно інший прихожий,
дійсно живий тут і тепер,
сім’я свого нарозмножив –
завтра раптово не помер!

Відтак, почав жити вічно,
брати взнаки кожного з нас –
доля моя пересічна

Дума Козак
2020.07.13 07:37
У грудях лише туги згустки,
нещадно серце рве обман.
Сама собі обрала пустку –
розтанула, пішла в туман…

Навіщо ти мене влюбила,
надію нащо подала?
Злетіти в небо вже несила,

Володимир Бойко
2020.07.13 00:05
Місто не має ні виходу ні пуття,
Місто гнітить бажання і глушить сенс.
Місто потоне у горах свого сміття
І захлинеться в блювоті своїх проблем.

Кращі часи змарнувалися вже давно,
Але приховують правду його вожді,
Час йому вже відраховує метроном

Дума Козак
2020.07.12 23:51
Перед очима свіжа акварель,
де води древніх Бога й Борисфену*
намили в гирлі історичну сцену
під рукотворне диво – цитадель!

Лиман** вона тримала на замку.
Очаківська в її основі банка
та Ольвії мілетської останки

Юрко Бужанин
2020.07.12 22:15
У Всесвіті, на краєчку,
десь на планеті Земля
стоїть маленьке містечко,
в котре закоханий я.

Там пестить берег високий
священна Божа ріка;
з етеру едемський спокій

Іван Потьомкін
2020.07.12 21:32
Боєць помирав...
Лиш на шосту добу
Рухнувся на ліжку
І стиха добув
З грудей пробитих:
«Пи!..»
Конвеєром сестри
Спішать йому воду,

Євген Федчук
2020.07.12 20:05
Прийшла донька до матері в сльозах:
- Не знаю, мамо, що мені робити.
Мені коханий тільки-но сказав,
Що він мене не може полюбити,
Бо в нього, бачте, вже кохана є.
А як мені з моїм коханням бути?
Я ладна серце розірвать своє!..
Але не можу я його за

Петро Скоропис
2020.07.12 19:17
Учора настало завтра, з третьої пополудні.
Сьогодні уже "ніколи", скільки їх не лічи.
Те, чому не бувать, визначилось з майбутнім
з вогким числом газети і без яйця в борщі.

На оклику "Іванов", літ і літ епоху
порябить тут як тут – колами по вод

Микола Дудар
2020.07.12 18:57
Тебе з’їдаю натщесерце
А пообіду - на десерт.
На присмак ти - горілка з перцем
Сьогодні вже півлітри впер…
Єдине ти моє похмілля
І звершень алчби джерело.
Куди йому… я про чарзілля
Воно - ніщо, хіба було?..

Олександр Сушко
2020.07.12 17:40
На вухо князю хором людожерці:
- Не бійся крові! В карі будь твердим!
Віддай народ свій богу-чужоземцю
І станеш не убицею - святим...

Ця віра - благо? Чи страшна омана?
Квиток до раю? Бізнес чи маразм?
Від різанини плакала Почайна,-

Ігор Шоха
2020.07.12 14:08
Сьогодні не прийде ще наше завтра,
хоч є бажання, та нема уміння.
Зате в серцях свободи вічна ватра
горить із покоління в покоління.

Ми не із криці, та душа іскриться,
гартуючись в нерівному двобої
і мужнє серце кров’ю освятиться

Дума Козак
2020.07.12 13:01
Пролинула, відквітла, відлетіла
блаженного кохання світла мить,
та не лишила ще уяви сила
і серце хоче віддано любить…

Осіннім дивограєм ваблять клени,
по-літньому ще липи шелестять
і дуб стоїть у всій красі, зелений,

Сергій Губерначук
2020.07.12 08:10
Коли надходить натхнення –
я в очі беру ніч,
шукаю приховану річ:
своє найкоротше ймення.
Думка відчує дорогу;
і от у якусь мить
там, де темніло довго,
частина від’Я зоренить…

Володимир Бойко
2020.07.12 01:37
Пірну в любов, як у криницю,
Де ані дна, ні вороття.
Сяйне розкішна блискавиця
Понад злиденністю життя.

Сяйне – і нагло сутеніє,
І все повторюється знов:
І сподівання, й безнадія,

Олексій Кацай
2020.07.11 19:54
в крик вбили грім
скрутили вітром в’язи
струмками влили в мозок переляк
за руки й ноги ухопили разом
і я ще досі пам’ятаю як
викрадачі мої мене щодуху
тягнули крізь гармидер
гуркіт

Євген Федчук
2020.07.11 19:44
«На городі бузина, а в Києві дядько».
Хто цю приказку не зна? Але, по-порядку.
Стрів обідньої пори дідуся старого,
Він із паличкою брів мимо двору мого.
Я на лавочці сидів, у тіні ховався,
Дідуся того уздрів, із ним привітався
Та й кажу йому тоді: -

Марія Дем'янюк
2020.07.11 15:31
Твоя величність білошоколадна,
П'янкодухмяна, ноти кардамону,
І я до вуст твоїх торкаюсь ніжно,
Полетимо у височінь бездонну...

Два птаха, дві зорі, і темінь неба,
І світ в задумі дивиться у вічі:
Чому як вогники палають поруч,

Сергій Губерначук
2020.07.11 07:38
Строк гідності моєї сьогодні вийшов;
у генах,
у крові
метастазів смертельний орган;
пробігла по контурах тиші миша,
крапкою такого вироку постав тарган;
лікоть сповз,
кулак розплющив крапку,

Ігор Шоха
2020.07.10 20:11
Сідали ми поближче,
злітали ми все вище,
крутили на горищі
ми любов.
Була ти зовсім боса
та не крутив я носом
і кращої за тебе
не найшов.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Кузін
2020.07.02

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20

Вигнанниця Добровільна
2020.06.17

Август Ина
2020.06.13

Олег Прусак
2020.06.11

Лада Квіткова
2020.06.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Ігор Деркач - [ 2020.07.14 15:28 ]
    Не звідане на досвіді
    Проминає усе, що було і не буде
    на чиємусь віку, на останній межі...
    а найбільша печаль, що поховані люди
    не залишать напам’ять свої міражі.

    Що не знає ніхто, чим багата людина,
    поки лямку свою дотягне до кінця...
    Ну і що, якщо дуже любив Україну?
    Це не алібі ще на суді у Отця.

    Той, хто чашу свою допиває до краю,
    не покаже нікому її і ніде
    і ніяка душа очевидно не знає,
    що дорога у рай через пекло іде.

    І залишить весну серед рясту й барвінку
    і це літо гаряче... сім’ю і ковіньку...
    каламар і перо... і не знати чого
    заридає дощами і росами осінь...
    Може, чує і знає почилий у Бозі,
    що узимку ніхто не зігріє його?

    07/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Ірина Саковець - [ 2020.07.14 15:31 ]
    ***
    Знайти себе - і знову загубити
    межи ночами й днями, навмання
    блукаючи у срібній тиші літа,
    де вирізьблені наші імена,
    де смертний гріх - лише заговорити,
    проміння перше ніжиться на склі.
    Не клич мене: до тебе тільки вітер
    озветься голосами поколінь.
    Мигтять у танго тіні світанкові.
    Стікає час по вигинах століть.
    А це мовчання - надто довга сповідь,
    когось лікує, а комусь болить.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  3. Нінель Новікова - [ 2020.07.14 15:47 ]
    Прогулянка у карантині
    Вам не здолати нас, тяжкі часи,
    Бо ми у добровільному полоні
    Кохання і цвітіння, і краси,
    У таїні і магії гармоній.

    А ця весна – комусь вона страшна –
    Коронавірусу жахливе лихо…
    Та я іду з тобою, не одна,
    Ми щось таке наспівуємо тихо.

    Нас не лякає пандемія ця…
    Що маска й рукавички для поета?
    Ти рятував сьогодні горобця,
    Який, чомусь, заплутався в тенетах.

    Ти бджілку на кульбабці привітав,
    Помітив анемони ледь розквітлі
    І Пастернака вірші прочитав –
    Осяяв душу романтичним світлом…

    Тому мені без тебе меркне світ,
    Ніхто й ніщо уже не тішить більше.
    Зігрій мене на схилі сивих літ,
    Мій спомине, для серця наймиліший!

    15.05. 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  4. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2020.07.14 11:23 ]
    Злива
    Літо змиває в якусь величезну калюжу
    всі сподівання, що мали ми ще донедавна.
    Дощ – остогидлий, холодний і навіть колючий.
    Сонячних променів червень чомусь недодав нам.

    Літо – в калюжу. Усі його пляжі та зорі;
    всі його трави духмяні й нагострені коси…
    Втім, ображатись на Небо немає резону,
    адже колись і розкаятись можна за поспіх.

    Скло відділяє кімнату мою від негоди.
    Годі вже зиркати! Час пригощатися чаєм.
    Час, на відміну від ліків, нічого не гоїть,
    а на відміну від пастора, і не навчає.

    Розвеселити себе
    абрикосами спілими…
    Хай собі ллється.
    І будь воно тричі
    оспіваним.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  5. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.07.14 08:39 ]
    Ой, берізонько-берізко
    Ой, берізонько-берізко,
    Чом ти нахиляєш низько
    Кучеряві коси-віти?
    Ти скажи мені одразу,
    Може хто тебе образив,
    А чи дощ, чи сильний вітер?

    -Віти до землі схиляю,
    Бо люблю її як маму,
    Що життя мені дала.
    Дощу й вітру не боюся,
    За життя своє борюся,
    Хоч тоненька я й мала.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.07.14 07:03 ]
    Лист
    Вуста, помадою так старанно відтиснені
    в кінці листа твого, нагадують печать.
    Солодкий логотип любові й відстані
    наказує писати і чекать.

    Отак ти за́вжди б’єш найбільшим козирем
    полки думок моїх, які вступили в гру –
    на лід крихкий… У темнім теплім озері
    вони займуть позицію стару.

    Кохана ніч, твої вуста зображено,
    на диво, я́сно-я́сним пам’ятником дня.
    Беру папір, розлукою ображений,
    і прямо в губи ці… цілую я.

    6 грудня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 130 "


  7. Віктор Кучерук - [ 2020.07.14 06:41 ]
    * * *
    Синім сяєвом світання
    Заясніло звіддалі
    І змінилося блищання
    Крапель випару на склі.
    Різь в очах від сотень іскор
    Випробовує своє, –
    То повіки мружить різко,
    То прищулить не дає.
    Фейєрверк якийсь іскриться
    Й виставляє напоказ
    Спалах блискавки на шибці
    З тьмяним жаром водночас.
    Та, зростаючи потроху,
    Вітер звично з перших спроб,
    Швидко злизує вологу
    І зникає блиск оздоб.
    14.07.20


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  8. Володимир Бойко - [ 2020.07.14 00:09 ]
    Жеброта
    По стежині коло плота
    Ходить-нипає жеброта,
    Виглядає-вичисляє –
    Чи господаря немає.

    Хто не викопав цибулю –
    Той на ранок має дулю.
    Хто не вибрав ще часник –
    Теж із грядки хутко зник.

    Огірки, малина, вишні –
    Крадіям ніщо не лишнє.
    Заробляють на комфорт
    І поїздку на курорт.

    Розвелося злодіяк –
    Що нерізаних собак.
    Заслуговують подяки –
    Із рушниці сіллю в...спину.



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.58)
    Прокоментувати:


  9. Володимир Книр - [ 2020.07.13 19:39 ]
    Знезвірення звіра
    Загалом зневіреного звіра
    зрештою знезвірює зневіра.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  10. Євген Федчук - [ 2020.07.13 19:04 ]
    Легенда про першого п’яницю
    Ще пам’ятаю, зовсім я малий.
    Сидим якось з бабусею на ганку.
    Я весь розмлів від ситного сніданку
    Та роздивляюсь двір безмежний свій.
    А тут сусід по вулиці іде
    І видно – не тримають його ноги,
    Бо йде, неначе міряє дорогу:
    Чи вона ширша, чи то вужча де.
    Бабуся тихо каже: «От, козел,
    І де ото зрання уже набрався?»
    А тут і я одразу обізвався:
    «Чому козел? Тому, що ледь повзе?
    Так, навпаки, козел бува грайливий.
    Він не повзе, а без кінця стриба».
    Бабуся одізвалася: «Ти ба,
    Який ти став у мене говірливий.
    Чому козел, питаєшся мене?
    То було, кажуть, ще в часи далекі.
    Тоді жилося людям, ой, нелегко.
    Село стояло у горах одне.
    Трудились люди, землю обробляли,
    Ростили все, що там рости могло.
    Та і худоби у селі було,
    Її на полонинах випасали.
    Окрім зерна, городів і садів
    Ще люди й виноград собі садили.
    З весни і аж до осені ходили,
    Аби він гарно на кущах вродив.
    Ті ягоди збирали восени
    І акуратно у підвал складали.
    Аж до весни, бувало, споживали
    Оті солодкі ягоди вони.
    Блукав селом тим і козел один.
    Уже старий, нікому не потрібний.
    Перебивався на травичці, видно,
    Ходив сумний селом постійно він.
    Бува, залізе у город чужий,
    Чиюсь капусту переполовинить.
    Тоді отрима палиці по спині,
    Тіка з села подалі ледь живий.
    Та знов верта і знов сумний блука.
    Ніхто уже уваги не звертає.
    Блукає, то й нехай собі блукає,
    Не шкодить хай , малечу не ляка.
    Але якось помітили в селі –
    Коли у гори осінь вже приходить,
    То на козла, немовби щось находить,
    Він молодів, неначе, веселів.
    І не блукав похмуро, а стрибав
    Та до людей на вулиці чіплявся.
    Не бився, ні, а, просто з ними грався.
    Відкіль і брались сили для забав?
    Цікаво стало людям у селі,
    Що може так козла того міняти?
    Взялись за ним потроху приглядати,
    Від чого він так раптом веселів?
    Помітили – худобина стара,
    Як виноградні ягоди знаходить,
    (Вони у цей час соком перебродять)
    То їх з землі одразу підбира.
    А, як наїсться, то тоді гайда
    Селом до перехожих приставати.
    І стали люди з соком мудрувати,
    Щоб він і їм таку грайливість дав.
    Отак на світ з’явилося вино.
    Козел же – перший на землі п’яниця.
    Отож людині, якій коб’ напиться,
    Козла ім’я ще з тих часів дано».


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  11. Серго Сокольник - [ 2020.07.13 18:23 ]
    Раби є раби
    ***андеграунд. сюр. під смаки не адаптовано***

    Часи, донедавна брутально щасливі...
    Безмежно нахабні... Одвічно сміливі...
    Як Грицям на кониках "ловко" вертітись,
    На нервокрові героїчно "світитись",
    Без вірусу трунку відважно упитись...
    ЗАЖЕРЛИВА СИТІСТЬ.
    ...і от віднедавна трагічної зміни
    Процокав годинник час істини. І не
    Відмитися тим, що паразитували
    Роками на "темі". І, ніби шакали
    Піджавши хвости,
    Під масками фейси сховали.
    ...ЦЕ ЧАСОМ НЕ ТИ?..
    (обличчя під маскою і не було,
    Як броду одроду в гнилому боло-
    ті. Перед чумою сміливість
    Куди невідомо поділась)
    ...ФІКСУЄМО.
    ...і ось
    Потроху намордники попризнімали...
    А хто вам дозволив? А право ви мали?
    (Вказівка цивільним-
    вільно?)))
    Поетам -паезьку калинмалинОву,
    Музикам- столітню мелодію знову,
    І жадібно знов біля трону гопак
    Відплясує натовп... Знайомо? Ще б пак...
    А може це плани все ті ж режисури
    Фінальної п"єси?.. А може, дресури
    Інстинкту твариноганьби?
    РАБИ Є РАБИ.
    ...ну звісно, ви скажете, що то не ви є,
    Що все це обставини, поки не вия-
    виться, як незмінно готові
    Намордники знову і знову
    На душу вдягти кожну мить.
    Та що ви?..
    ...ВІД ШОУ ТОШНИТЬ...

    2020. карантин...



    © Copyright: Серго Сокольник, 2020
    Св/ №120071306370


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  12. Василина Іванина - [ 2020.07.13 16:04 ]
    Петрові батоги
    …із колиби, схованої в зворі,
    злодій-час украв цю мить і зник.
    На ґруни уже розцвів цикорій -
    сонцегляд, батіжник, серпівник…
    Мерехтливі хвилі блідо-сині,
    наче скло розплавлене, тремтять -
    спека. Липень. Сіно в карантині…
    …Гори горнуть Божу благодать.
    2020
    Василина Іванина


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  13. Ігор Деркач - [ 2020.07.13 11:39 ]
    Літня жура
    В гаю уже зозуля не кує
    і солов'їні арії не чутні,
    у лузі одуд голос подає
    та іволга загадує майбутнє.

    Кигиче чайка у височині,
    гуде бугай, чекають ночі сови
    і горлиця, воркуючи пісні,
    перебиває хори вечорові.

    Озера, і левади, й береги
    освоїли бузьки й лелеки босі...
    а за тумани, за дощі і роси
    у небі посварилися боги.

    І затихають жаб'ячі акорди
    луною у далекому яру.
    Еол ревнує – у таку жару
    Ярило б’є нечувані рекорди.

    В зеніті літо і його хода
    то радує, а то і душу ранить,
    лишаючи зарубини напам’ять...

    але йому – як із гуся вода,
    чи то дощі, чи то отави в’януть,
    байдужому і лихо не біда.

    07/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Ірина Залюбовська - [ 2020.07.13 11:19 ]
    Тінь вогню
    Моє життя
    неначе стиглий сонях
    обличчя повернуло до землі
    дозріла врода
    пройдено зеніт
    і як води
    не вдержиш у долонях
    і як вогню
    не втримає свіча
    і опливе
    породжуючи тіні
    уривки фраз
    відлуння
    відгоміння
    натхнення сплески
    досвіду печаль
    отак вогненний вихор почуттів
    злетів
    опав
    пригас
    і перетлів
    а тінь вогню
    як соняха насіння
    складається
    у плетиво рядків

    07.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  15. Ігор Федів - [ 2020.07.13 11:24 ]
    Чвари
    Баталія буяє поміж нами,
    І гороскоп лихий цієї днини,
    Іде маніпуляція словами,
    Ламає пережите щохвилини.

    Руйнуємо усе на мапі долі,
    Міняємо її категорично,
    Робило натяки нам серце кволі,
    Але оцінюємо їх цинічно.

    І не бажаємо нікого чути,
    Емоцією доля запалала,
    Вона образи не дає забути,
    Нагадує, із чого починала.

    А ми описуємо цю провину
    І згадуємо інші прорахунки,
    Химерною стає життя картина,
    Обійми і кохання поцілунки…

    Та коли воля є це зупинити,
    Тепло душі своєї поділити
    І щиро глянути коханню в очі,

    То серце зажадає відродити
    Жагу любові, аби нею жити
    І подарує незабутні ночі.
    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  16. Світлана Ковальчук - [ 2020.07.13 09:35 ]
    ***
    Ех, петрові батоги…
    – Що ж ти, Петре, наробив?
    Батоги чудові, синьокольорові
    Розгубив ти, друже.

    А Петро й не тужить:
    – З жовтою люцерною...
    Легко і спацерно їм,
    В путь мандрують знову,
    Літньовеселкову.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (1)


  17. Віктор Кучерук - [ 2020.07.13 08:58 ]
    * * *

    Ось візьму і, немов чарівник,
    Поманю тебе в час надвечірній
    До сповитих імлою осик,
    Що знічев’я шурхочуть помірно.
    Попід ними отава густа
    І пружнаста така, й душнувата, –
    Мов покрита тафтою тахта,
    В тьмяних нетрях моєї кімнати.
    Вгрузнеш тілом у стебла пахкі,
    Безпідставно зітхаючи важко, –
    Наче в схованку від хижаків,
    Повна ляку незмінного, пташка.
    Та не бійся ти так, далебі,
    І не ойкай стривожено більше,
    Адже хочу тремтливій тобі
    Прочитати веселого вірша.
    Про оте, що знедавна блудник,
    Рожевіючи пізнім серпанком, –
    Не спалахує, наче сірник,
    Чим дивує свою кожну бранку...
    13.07.20




    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.82)
    Коментарі: (2)


  18. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.07.13 08:13 ]
    Літечком насолоджуймось
    Святі Петро й Павло прийшли у гості,
    Поклали край дороги батоги,
    Пустили пастись буйних своїх коней
    Та й на широкі зелені луги.

    А китиці на батогах блакитні
    Вдивляються у небо раз у раз.
    У розпалі чудове тепле літо,
    Насолодитись ним прийшла пора.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  19. Сергій Губерначук - [ 2020.07.13 08:25 ]
    Первісно інший прихожий
    Первісно інший прихожий,
    дійсно живий тут і тепер,
    сі́м’я свого нарозмножив –
    завтра раптово не помер!

    Відтак, почав жити вічно,
    бра́ти взнаки́ кожного з нас –
    доля моя пересічна
    зіркою впала на Парнас!

    Первісно інший прихожий –
    о́браз в оправі золотій,
    хрест на могилі прегожій,
    смерть передчасна при житті!

    Звати його то Ісусом,
    то Аллахом, то Бог-зна як –
    тільки не Укром, не Русом!
    Зайда, та й годі – не Козак!

    Первісно інший прихожий
    душі здирає з наших тіл!
    Ой! Одгукнися, Дажбоже!
    Ой! Заступися, поготів!

    Вівторок 1 листопада 2005 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 162"


  20. Дума Козак - [ 2020.07.13 07:16 ]
    Що це було?
    У грудях лише туги згустки,
    нещадно серце рве обман.
    Сама собі обрала пустку –
    розтанула, пішла в туман…

    Навіщо ти мене влюбила,
    надію нащо подала?
    Злетіти в небо вже несила,
    обидва зламано крила…

    Та я й один у полі воїн
    і це говорить не пиха.
    Для мене нас було лиш двоє,
    як палко я тебе кохав!..

    А ти шукала лиш розраду,
    писала жалібні листи…
    Злякалась помсти ти за зраду?
    Та я простив і відпустив.

    Твоя уява заблукала,
    наснилися якісь дива?
    Чого тобі було замало?
    Слова, одні пусті слова…

    Так, не почавшись, обірвалась,
    розтала в безлічі ідей.
    Ти все ж писати намагалась
    чи серце вирвати з грудей?!.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  21. Володимир Бойко - [ 2020.07.13 00:39 ]
    Місто без виходу – 2
    Місто не має ні виходу ні пуття,
    Місто гнітить бажання і глушить сенс.
    Місто потоне у горах свого сміття
    І захлинеться в блювоті своїх проблем.

    Кращі часи змарнувалися вже давно,
    Але приховують правду його вожді,
    Час йому вже відраховує метроном,
    Дні його писані вилами по воді.



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (2)


  22. Дума Козак - [ 2020.07.12 23:35 ]
    Цитадель
    Перед очима свіжа акварель,
    де во́ди древніх Бога й Борисфе́ну*
    намили в гирлі історичну сцену
    під рукотворне диво – цитадель!

    Лиман** вона тримала на замку.
    Очаківська в її основі банка
    та Ольвії міле́тської останки
    в Ачі-Кале і Кінбурна*** вінку.

    Чого і не було за довгий час
    у краї цім південнім, чорноморськім…
    Ватаги тут гуляли запорозькі –
    турчи́на воювали і не раз!

    Між Кінбурном і Да́шевом колись
    у чайці ген, на самому обніжку,
    ота́ман спочивав, Самійло Кішка,****
    і з мілини удалечінь дививсь.

    А згодом па́лі вбили в три ряди,
    по сотні, за наказом Катерини,
    насипали піску, каміння, глини
    і острів Батарейний***** встав з води.

    І став блок-форт, гарматам укриття,
    з десятками масивних казематів,
    запасами припасів і снарядів
    на захисті цивільного життя.

    У всі часи твердиня***** – ласий шмат
    була і є, і буде для загалу…
    Тож котики морські****** облюбували
    ту цитадель, а їм і біс не брат!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  23. Юрко Бужанин - [ 2020.07.12 22:06 ]
    Містечко моє
    У Всесвіті, на краєчку,
    десь на планеті Земля
    стоїть маленьке містечко,
    в котре закоханий я.

    Там пестить берег високий
    священна Божа ріка;
    з етеру едемський спокій
    у серце моє блука.

    Акацій духмяний запах
    гармонії додає...
    Нехай не на кожній мапі
    знайти містечко моє.

    Сокаль - ти моя планета;
    і - мій загублений світ.
    Єство - у нестримнім леті
    до тебе, допоки літ...

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  24. Іван Потьомкін - [ 2020.07.12 21:37 ]
    ...Не пропікши папір рядками тамованих віршів
    Боєць помирав...
    Лиш на шосту добу
    Рухнувся на ліжку
    І стиха добув
    З грудей пробитих:
    «Пи!..»
    Конвеєром сестри
    Спішать йому воду,
    Та кухоль вертати
    Велить головою
    І рвійно, нестямно,
    Одними губами:
    «Пи-са-ти!..»
    Він вмер,
    Не пропікши папір
    Рядками тамованих віршів.
    ...Він вмер.
    Довго світилось чоло
    Роздумним, тривожним, віщим.
    Він вмер.
    А недавно казав –
    Стільки ж у нього
    Відкладено справ...
    І планку рекордну
    Ще треба скорить.
    На гордій Говерлі
    Автограф лишить.
    І веснами звідувать
    Лісу обнову,
    І веслами збурювать
    Хвилю Дніпрову.
    Іще ж для коханої
    Слів не знайшов.
    Планету безкраю
    Лиш в снах обійшов...
    Він вмер...
    Та коли до рекорду
    Видзвонює тіло
    Потужним акордом,
    Так хочеться крикнуть:
    «Боєць не вмирав!
    Він силу і юність
    Тобі передав!»
    Тож завше з тобою
    На всіх п'єдесталах
    Поруч герої,
    Що вічністю стали.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (1)


  25. Євген Федчук - [ 2020.07.12 20:12 ]
    Легенда про лаванду
    Прийшла донька до матері в сльозах:
    - Не знаю, мамо, що мені робити.
    Мені коханий тільки-но сказав,
    Що він мене не може полюбити,
    Бо в нього, бачте, вже кохана є.
    А як мені з моїм коханням бути?
    Я ладна серце розірвать своє!..
    Але не можу я його забути.
    А мамі як доньці́ допомогти?
    І дуже хоче, але як – не знає.
    Якийсь рецепт у пам’яті знайти,
    Якого там, можливо, і немає.
    Та чує раптом легкий аромат.
    Лаванда пахне!...Справді, упізнала!
    Згадала, як багато літ назад
    Їй мама ще малій розповідала…
    Та й каже: - Сядем, донечко, давай,
    Одну легенду я від мами чула.
    Ти слухай добре й не перебивай,
    Бо я боюсь, щоб чогось не забула.
    Було давно то у горах в Криму.
    Якось вночі зійшла із гір лавина,
    Дісталося тоді селу всьому,
    Але ніхто, на щастя, не загинув.
    Лиш вранці хлопця у снігу знайшли,
    Живого ледве… Але все ж живого.
    В найближчу його хату принесли,
    Жінки хутчій взялися біля нього.
    Відтерли, бо ж вже майже захолов,
    Та рани його змазали глибокі.
    Заграла в ньому молодеча кров,
    Порожевіли скоро його щоки.
    Чорноволоса Ванда, що жила
    У тому домі, більше всіх старалась.
    Всю зиму біля нього провела
    І непомітно якось закохалась.
    Коли вже він до пам’яті прийшов,
    То розповів, що Лалом його звати.
    Що він за самоцвітами пішов,
    Щоб їх високо в горах назбирати.
    Та злий шайтан у горах підстеріг
    Й на нього раптом напустив лавину.
    І він усе, що, гинучи, зберіг –
    Лиш шпильку срібну гарну та єдину.
    Вже навесні піднявся з ложа він,
    Сказав: додому вирушати має.
    Хоч серед цих було і гарно стін,
    Та там дівчина, яку він кохає.
    А Ванді срібну шпильку простягнув:
    - Тримай за те, що мене рятувала!
    Якби не ти, то я б загинув був.
    Я розумію, що цього замало.
    Але, повір, кохання мене зве.
    Колись тобі по-справжньому віддячу.
    А їй від того, наче серце рве,
    Вона в душі сльозами гірко плаче.
    Вночі, коли уже він міцно спав,
    Вона до відьми подалась на раду.
    А та сказала: - Ти його зостав!
    Адже сама тоді не будеш рада.
    Не можна лізти в почуття людські,
    Бо можна зла багато наробити.
    Нехай лишаться спогади гіркі…
    Але, як хочеш його залишити
    Іще на кілька лише днів всього,
    То можу в цьому у пригоді стати.
    - Я згодна! Іще спробую його
    Якось у себе врешті закохати!
    І відьма Ванді скляночку несе:
    - Ось цим щоранку капай на волосся.
    Лиш три краплини! Лише три – і все!
    Щоб потім пожаліть не довелося.
    Як Лал прокинувсь, аромат відчув,
    Щось у душі боротись його стало,
    Але такий закоханий він був -
    Й чарівна рідина не подолала.
    Вона йому і так, і так: - Не йди!
    Залишся, будем разом ми щасливі.
    А він: - В нещасті я попав сюди.
    Я знаю – ти розумна і красива,
    Та я кохану дівчину люблю,
    Її із серця викинуть не в силах!
    Для тебе, Вандо, я усе зроблю,
    Але не те, що ти мене просила.
    Тоді вона у розпачі взяла,
    До краплі склянку вилила на себе.
    Його мов якась сила потягла:
    - Я все зроблю, кохана, задля тебе!
    Він упритул вже майже підійшов,
    Вона його готова обійняти,
    Та він себе якось переборов,
    Крутнувсь на місці та й пішов із хати.
    В селі з тих пір не бачили його…
    А Ванда все життя прогорювала.
    Коли ж століття стрінула свого,
    То вийшла з хати і кудись пропала.
    А скоро пастухи її знайшли,
    Лежала у ущелині глибокій.
    Спустились найсміливіші були,
    Спинилися від неї за два кроки.
    Волосся сиве вітер колихав
    І срібна шпилька поміж ним блищала.
    Чіпати тіло з них ніхто не став,
    Бо де волосся до землі торкало,
    Якісь незнані квіти проросли
    Із ніжним і приємним ароматом,
    Блакитно-фіолетові були..
    А люди, щоб про те не забувати
    В честь Лала й Ванди і назвали їх
    Лавандою. Цвіте вона і досі.
    Нагадує постійно нам про тих,
    Кому кохання стріти довелося,
    Але воно отвіту не знайшло.
    І невідомо, що його й робити?
    Тим цвітом, наче, сказано було:
    Із цим навчитись треба далі жити.
    Іще багато буде на шляху
    Того, що за кохання будеш мати.
    На долю не прогнівайся лиху,
    Адже того ніхто не може знати,
    Чи то кохання, чи захоплення,
    Яке мине та змиється сльозами.
    А, може, стрінеш ти одного дня
    Того, хто закохається так само.
    Не треба серце рвати до часу,
    В коханого кохання вимагати.
    Колись, повір, тобі ще піднесуть
    Букет лаванди, щоб коханим стати.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  26. Петро Скоропис - [ 2020.07.12 19:19 ]
    І. Бродський. Із Альберта Айнштайна
    Учора настало завтра, з третьої пополудні.
    Сьогодні уже "ніколи", скільки їх не лічи.
    Те, чому не бувать, визначилось з майбутнім
    з вогким числом газети і без яйця в борщі.

    На оклику "Іванов", літ і літ епоху
    порябить тут як тут – колами по воді.
    Так солдати з траншеї свого окопу
    дивлять туди, де лишали тінь.

    Там – епідемія нежиті, ба, квіту і не до пáхів,
    і легіт листя настійний, як натяк на манію,
    і місто, буцім та дошка для чорно-білих шахів,
    де жовті перемагають, схоже на нічию.

    Так загусає сутінь від лампочки в коридорі,
    і пасмо гір насторожує згортуваний вігвам,
    об чім, аби не ломитися ночі глупої, зорі
    денні, без миготіння, і сповіщають вам.







    ------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (6)


  27. Микола Дудар - [ 2020.07.12 18:45 ]
    ***
    Тебе з’їдаю натщесерце
    А пообіду - на десерт.
    На присмак ти - горілка з перцем
    Сьогодні вже півлітри впер…
    Єдине ти моє похмілля
    І звершень алчби джерело.
    Куди йому… я про чарзілля
    Воно - ніщо, хіба було?..
    Тебе впіймати, боронь боже
    Ти лань степна усіх степів!
    Та і погодився б не кожен
    Хіба сама… все, досить слів.
    12.07.2020.
    Алчба - неситиме бажання.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  28. Олександр Сушко - [ 2020.07.12 17:26 ]
    Хрещення
    На вухо князю хором людожерці:
    - Не бійся крові! В карі будь твердим!
    Віддай народ свій богу-чужоземцю
    І станеш не убицею - святим...

    Ця віра - благо? Чи страшна омана?
    Квиток до раю? Бізнес чи маразм?
    Від різанини плакала Почайна,-
    Вихрещував киян у крові князь.

    Дажбог згорів, в Дніпрі - жертовний камінь,
    Мурує цервку на горі палій...
    Мій дід помер, забитий нагаями,
    А матір гридні в рабство продали.

    У храмі людно. Може так і лучче:
    Свою богів у шию з хати, геть?
    Ти - бачиш світло, я - убиту душу ,-
    Кому і як жалітися на смерть?

    11.07.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  29. Ігор Шоха - [ 2020.07.12 14:46 ]
    Прометеєві діти
    Сьогодні не прийде ще наше завтра,
    хоч є бажання, та нема уміння.
    Зате в серцях свободи вічна ватра
    горить із покоління в покоління.

    Ми не із криці, та душа іскриться,
    гартуючись в нерівному двобої
    і мужнє серце кров’ю освятиться
    у герці із ординською юрбою.

    Над нами нависає дика скеля,
    де двоголовий ще довбе печінку
    невинуватим дітям Прометея...
    але байдужі європейські свідки.

    Така нам доля випала у світі,
    де вороги скажені та лукаві
    украли історичну нашу славу,
    яку закарбували у граніті
    далекі наші пращури... а діти
    сьогодні... у бою... на переправі.

    07.20


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  30. Дума Козак - [ 2020.07.12 13:33 ]
    Ще нас чекають щастя миті

    Пролинула, відквітла, відлетіла
    блаженного кохання світла мить,
    та не лишила ще уяви сила
    і серце хоче віддано любить…

    Осіннім дивограєм ваблять клени,
    по-літньому ще липи шелестять
    і дуб стоїть у всій красі, зелений,
    і росами ще ранки наші снять…

    Горить калина пломенем червоним,
    немовби душу силиться зігріть –
    її яскраві, із рубінів, грона
    нам допоможуть довго не старіть…

    Осіннє небо манить синявою,
    хоч листопад в багрянці на поріг.
    Ще стрінемось, любове, із тобою
    на перехрестях завтрашніх доріг!


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  31. Сергій Губерначук - [ 2020.07.12 08:44 ]
    Я
    Коли надходить натхнення –
    я в очі беру ніч,
    шукаю приховану річ:
    своє найкоротше ймення.
    Думка відчує дорогу;
    і от у якусь мить
    там, де темніло довго,
    частина від’Я зоренить…

    7 серпня 1990 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 18"


  32. Володимир Бойко - [ 2020.07.12 01:55 ]
    * * *
    Пірну в любов, як у криницю,
    Де ані дна, ні вороття.
    Сяйне розкішна блискавиця
    Понад злиденністю життя.

    Сяйне – і нагло сутеніє,
    І все повторюється знов:
    І сподівання, й безнадія,
    І божевілля, і любов.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (4)


  33. Олексій Кацай - [ 2020.07.11 19:22 ]
    Дощ
    в крик вбили грім
    скрутили вітром в’язи
    струмками влили в мозок переляк
    за руки й ноги ухопили разом
    і я ще досі пам’ятаю як
    викрадачі мої мене щодуху
    тягнули крізь гармидер
    гуркіт
    виск
    а на планету що була від руху
    розплескана у величезний диск
    важезні краплі мов прозорі брили
    летіли зусібіч
    не лиш згори
    і у повітрі звуки мерехтіли
    і в хляпавці звучали кольори
    і розумів я –
    зовсім то не краплі
    а паралельні всесвіти в яких
    мене розірваного
    геть на клапті
    ув’язнено
    вмонтовано
    й живих
    довкіл нема –
    лиш тінь моєї тіні
    стрибає по молекулах років
    та поміж крапель кольору мартіні
    зникають силуети злодіїв
    немов далекі блискавки у зливу
    яка вщухає вже
    й на самоті
    лишає моє тіло боязливе
    в розгрузлій та сльотавій висоті
    що залишається уперто нею
    на зло усім моїм викрадачам
    яких калюжами я в ціле клею
    оскільки розумію –
    ними сам
    я є
    і до розмоклої блакиті
    тягну веселок семибарвний щем
    бо раптом згадую –
    в моєму світі
    мене малого кликали дощем

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  34. Євген Федчук - [ 2020.07.11 19:23 ]
    Легенда про чорну бузину
    «На городі бузина, а в Києві дядько».
    Хто цю приказку не зна? Але, по-порядку.
    Стрів обідньої пори дідуся старого,
    Він із паличкою брів мимо двору мого.
    Я на лавочці сидів, у тіні ховався,
    Дідуся того уздрів, із ним привітався
    Та й кажу йому тоді: - Сядьте відпочиньте.
    А тоді вже далі йдіть… бо ж спекотне літо.
    Чи кудись ви спішите? Хтось на вас чекає?
    Встигнете, добіжите. Сонце ж не сідає.
    - Та нікуди й не спішу, вийшов, щоб пройтися.
    Справді, сяду, посиджу…- Та й розговорився.
    Запитав про те, про се. Тут і я питаю,
    Бо ж мені цікаво все: скільки літ він має.
    - Дев’яносто п’ятий рік восени вже буде.
    - О, та то поважний вік! І живуть же люди!
    Як вдалося вам прожить скільки літ на світі?
    Дід задумався на мить: - Аби довго жити…
    Хочеш, краще розповім побрехеньку «сиву».
    Із вельможею одним сталося то диво.
    Ішов якось через ліс, був на полюванні
    Та й завів його десь біс у яри і твані.
    Ледве вибрався, відстав від своєї свити.
    «Поаговкав», покричав…Що його робити?
    Не сидіти ж і чекать. Та й пішов поволі.
    Довелося поблукать лісом тим доволі.
    Йшов та йшов, аж чує – дим, може, поряд хата?
    Поспішив за димом тим вогнище шукати.
    Справді, бачить в лісі дім стоїть одинокий.
    Видно, хтось живе у нім. Тож пришвидшив кроки.
    Бачить – лавка, а на ній дід сидить ридає.
    «Слава Богу, що живий вибрався», - гадає.
    «Здрастуй діду, чому ти тут сидиш і плачеш?»
    Дід лиш плечі опустив, не замовк, одначе.
    Схлипує та розтира сльози по обличчю.
    «Ви ж людина вже стара, плакати не личить!
    Хто ж до сліз отак довів? Хто тому виною?»
    «Мене батечко побив!..» Блукач: «Отакої?!»
    Діду вже чимало літ, сивий, зовсім білий.
    Вже пора і на той світ – а його побили.
    Скільки ж батькові тому, що ще силу має?
    Зацікавилось йому, тож він і питає:
    «А за що він вас побив? В чім була причина?»
    «Я дідуся в ліс носив, посадив на спину,
    Щоб він квітів назбирав. Але я незчувся,
    Як не втримався, упав, упустив дідуся.
    От за це мене й побив тато мій лозою…»
    Знов лице своє умив чистою сльозою.
    А вельможа аж застиг: чи ж таке буває –
    Це ж який дідусь у них, скільки літ він має?
    І здивований зайшов він тоді до хати,
    Там ще двох старих знайшов, став у них питати,
    Як вдалося їм прожить стільки літ на світі.
    Став один з них говорить: «Як вдалось прожити?
    Дуже просто. Ми живем все життя у лісі.
    Що вполюєм, що нарвем – те і будем їсти.
    Розорали он шматок лісу, сієм жито.
    Не указує ніхто, як ми маєм жити.
    Кіз розвели, молоко й сир від того маєм,
    А, крім того, бузину чорну споживаєм.
    В бузині отій і є секрет довголіття.
    Чорна ягода дає сили довго жити!..»
    Змовк дідусь, а я тоді мовив: - Зрозуміло,
    Ви ще й досі молоді, бо черпали силу
    В чорних ягодах отих. Я не відав того.
    Звісно, дещо чув про них. Але не такого.
    То на бузині, мовляв, вішався Іуда,
    То її сам чорт узяв насадив повсюди
    І під нею сам сидить. Хто кущі корчує,
    Покара того умить. Навіть, смерть віщує,
    Тому, хто візьме палить бузину у печі.
    Тіло все буде боліть: руки, ноги, плечі,
    Як ламати віття їй. І не можна спати
    Під кущем, бо після сну хворим можна стати.
    Будуватись там не слід, де вона зростала.
    Там лишився чорта слід і тоді вмирали
    Люди невідь і чого у будинку тому…
    Бачте, скільки чув всього, а тепер самому
    Видається дивним те, що погане лише
    Чув про бузину. Проте я цікавість втішив,
    Бо нарешті зрозумів я помилку свою
    Й подружитися схотів з тою бузиною.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  35. Марія Дем'янюк - [ 2020.07.11 15:00 ]
    Пахощі ночі
    Твоя величність білошоколадна,
    П'янкодухмяна, ноти кардамону,
    І я до вуст твоїх торкаюсь ніжно,
    Полетимо у височінь бездонну...

    Два птаха, дві зорі, і темінь неба,
    І світ в задумі дивиться у вічі:
    Чому як вогники палають поруч,
    То кожен з них сяйливіший удвічі?...

    Моя величність чорношоколадна,
    З корицею і запахом ванілі,
    Давай полетимо у небо швидше,
    Туди, де наші прабатьки зоріли...

    Сумлінно нічка в небесах працює,
    А місяць - то її станок для пряжі,
    Давай з тобою в небо помандруєм,
    Нехай вплітає в ковдру долі наші...

    Ти кажеш, ніч ця пахне кардамоном,
    А всесвіт з ніжноподихом малини...
    В очах широких глибочінь бездонна,
    І я зорею в твоє небо лину...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  36. Сергій Губерначук - [ 2020.07.11 07:38 ]
    Руйнація
    Строк гідності моєї сьогодні вийшов;
    у генах,
    у крові
    метастазів смертельний орга́н;
    пробігла по контурах тиші миша,
    крапкою такого вироку постав тарган;
    лікоть сповз,
    кулак розплющив крапку,
    хвороба квіткою горить;
    смішно надіятись на паперовий клаптик,
    він не помістить краплю, що переповнила…
    мить,
    тяжку годину зливши воєдино
    з ерою і людиною,
    яких люблю,
    яку ловлю думками,
    яких прошу думками,
    де пророки вийшли на фехтування
    і закололи чомусь мене,
    яку чую! та не…

    Тому тільки твій дзвоник,
    а не десь зітхання,
    і слів декілька,
    а не сліз злива,
    і подих альбіоновий : торк.
    Лише така підтримка.
    О, я такий щасливий,
    що строк гідності моєї
    за час цієї руйнації
    не строк.

    28 липня 1992 р. (автору 23 роки), Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""


  37. Ігор Шоха - [ 2020.07.10 20:18 ]
    Арія вар'ята
    Сідали ми поближче,
    злітали ми все вище,
    крутили на горищі
    ми любов.
    Була ти зовсім боса
    та не крутив я носом
    і кращої за тебе
    не найшов.

    Я арії вар’ята
    співав тобі по блату
    і личко конопате
    цілував.
    А ти, моя кубіто,
    казала, – я з привітом,
    коли твою гітару
    поламав.

    Трудився я до поту
    і ти була не проти,
    і пішки на роботу
    я ходив.
    А ти мене забула,
    взяла і «бортанула»,
    коли я у загулі
    не блудив.

    Купив я тобі шкари,
    широкі шаровари,
    бо ти мені до пари
    у бою.
    А ти, голубко мила,
    мене не оцінила.
    Для чого тільки шари-
    ки крутила?
    .
    Я посилав привіти,
    надію мав на діти
    і рвав тобі я квіти
    на траві,
    а ти, голубко мила,
    за іншим полетіла.
    Для чого тільки
    шарики крутила
    в голові?


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  38. Євген Федчук - [ 2020.07.10 19:43 ]
    Легенда про жасмин
    Іду якось по вулиці села.
    Уже зоря вечірняя зійшла
    І сутінки на землю опустились.
    А я іду, думками десь далеко.
    Нарешті трохи спала денна спека,
    Отож пройтися трохи захотілось.
    Іду, минаю хати і сади
    І бачу зразу – хто і як глядить:
    У кого сад, а в кого назва лише.
    Десь квітів повно, а десь бур’яну.
    Уже, напевно, пів села минув,
    Вслухаючись в п’янку вечірню тишу.
    Уже хотів вертатися назад,
    Але вловив незнаний аромат,
    Який із саду одного долинув.
    Я чув такий уперше у житті,
    Отож мерщій дізнатися схотів,
    Що ж то за квітка пахне отак дивно.
    А тут дідусь на лавочці сидить
    З ціпком. Присів, напевно, відпочить.
    За день роботи, мабуть, натомився.
    Я привітався, поряд нього сів:
    - Скажіть, я тут спитатися хотів…-
    Дідусь на мене пильно подивився:
    - Спитати хочеш, що за аромат?-
    Пів обернувся і кивнув на сад,-
    Зацвів жасмин…Невже не чув такого?
    - Зізнатись мушу: а таки не чув.
    Запам’ятав би, коб’ зустрівся був.
    Що за жасмин? Хоч глянути б на нього.
    - Та що побачиш, коли уже ніч.
    Приходь-но завтра трішечки раніш,
    То і побачиш. Вдень немає сенсу.
    Бо ж він на вечір тільки розцвіта,
    Увагу білим цвітом приверта.
    Приходь, коли вже маєш інтересу…
    До речі, знаєш, звідки той жасмин?
    Як на планеті появився він?
    - Ну, звідки я про теє можу знати?!
    Як вам відомо, розкажіть мені.
    Люблю почуть історії чудні,
    Хоча і сам я знаю їх багато.
    - Було то, кажуть, в той далекий час,
    З яким століття розділяють нас.
    У Індії усе над Ганг рікою.
    Жила там, кажуть, дівчина одна,
    Жасмин якраз і звалася вона.
    Була не проста – царською донькою.
    Говорять, гарна дівчина була
    І вийти за царевича могла,
    Та бога Сонця чомусь покохала.
    Стрічала його ранньої зорі
    І о вечірній кожен день порі
    Його у безнадії проводжала.
    Бо він не глянув, навіть, в її бік,
    Проїхався по небу та і зник.
    Вона ж всю ніч, чекаючи, проплаче,
    А потім знову на зорі стріча.
    Надія й розпач у її очах,
    А він не чує того і не бачить.
    Не витримала, врешті, мук вона,
    Рішила, що не буде жить одна,
    Коли її кохання безотвітне.
    І кинулася в розпачі в ріку,
    Собі смерть заподіяла легку,
    Батьків лишивши плакати й жаліти.
    Як тіло її витягли з ріки,
    За звичаєм, нещаснії батьки,
    На вогнищі великому спалили.
    Уранці бог звернув на землю лик,
    А там, де він дівчи́ну бачить звик
    Лиш пляма після вогнища чорніла.
    І докори сумління він відчув,
    Хоча, хіба у тому винен був,
    Що дівчину не зміг він полюбити?
    Зібрав він попіл з вогнища того,
    На гарний кущ перетворив його
    З яскравим ароматним білим цвітом.
    І от уже багато сотень літ
    Лиш уночі він розпускає цвіт,
    Дівочу душу випуска на волю.
    І та душа блука всю ніч одна,
    Щоб бога не тривожила вона,
    Аби їм не стрічатися ніколи.
    Дідусь замовк і я сиджу мовчу.
    Якуюсь тугу на душі відчув,
    Вдихаючи незвичні аромати.
    Отож, в житті усякого бува.
    Чиясь душа у квітах ожива
    Аби своє кохання дарувати.
    - А знаєте… - враз голос з-за воріт,-
    Чому в жасмина того білий цвіт?
    Я повернувся і уздрів бабусю.
    Вона, мабуть, давно вже підійшла,
    Але стояла мовчки, слухала…
    - Що ж ти людей отак лякаєш, Дусю?!-
    Сказав дідусь – Це жіночка моя.
    - Вітаю. – все, на що спромігся я.
    Бабуся ж лиш кивнула головою.
    - То знаєте, від чого білий цвіт?
    Було то теж тому багато літ…-
    Коли земля була ще не такою.
    Тоді всі квіти білими були,
    Троянди, айстри білим лиш цвіли,
    Другого вони кольору не мали.
    Художник якось в полі заблукав,
    Мабуть, натхнення творчого шукав.
    Враз, мов полуда із очей упала.
    - А що, як квіти розфарбую я?
    Чому вони однакові стоять?
    От ві́зьму фарби і займуся завтра!
    Почув слова художника жасмин,
    Хотів на сонце схожий бути він.
    Тож став іще із вечора чекати.
    Та мріяв, як він стане золотим,
    Схилятись буде сонечко над ним.
    Отак всю ніч і простояв в чеканні.
    Художник справді з фарбами прийшов
    Та до троянди першої пішов,
    Сказав жасмину: - Будеш ти останній!
    Троянда – королева, ти ж пропхавсь,
    Поперед неї бути намагавсь,
    І я тобі такого не пробачу.
    Чекай, як квіти розфарбую я
    І фарба ще залишиться твоя,
    Тоді…можливо…взагалі, побачим!
    І цілий день він квіти фарбував,
    Усіх, хто який колір обирав.
    Один жасмин засмучено дивився,
    Як зменшується фарба золота…
    Аж ось і вечір врешті-решт настав.
    Один жасмин лиш білим залишився.
    Мазнув художник пензлем золотим:
    - Ну, що, брат, скажеш? Чи готовий ти? -
    Насмішливо на нього подивився:
    - Бо ж фарби залишилося на дні.
    Коли б ти низько уклонивсь мені
    То вмить, повір мені, б «озолотився»!
    Але жасмин був гордим і сказав:
    - Я не якась податлива лоза.
    Скоріш зламаюсь, але не зігнуся!
    Художника цим дуже розізлив,
    Він на кульбаби фарбу всю розлив,
    Сказав: - Більш фарбувати не візьмуся.
    Отак і будеш білим назавжди.
    Хоча, я добрий, все-таки, зажди…
    І фарбу з пензля він змахнув на квіти.
    Так і зоставсь жасмину білий цвіт.
    Ламких не можна гнути його віт,
    Бо дуже легко віти ті зломити…
    Задер вже місяць роги догори.
    Подякував за розповідь старим,
    Пішов, поки ще зовсім не стемніло.
    Ішов, іноді озиравсь назад
    І досі чув той дивний аромат,
    Немов душа Жасмин услід летіла.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  39. Іван Потьомкін - [ 2020.07.10 18:44 ]
    Слова й шторми

    За валом вал. До гіркоти, до втоми.
    Вгамуйся, море, не зови.
    Вже й так хрипкий твій погук
    Зриває серце з якорів
    І кида в одчайдушний простір,
    Де, мабуть, творяться слова, а не шторми.
    І тільки звичка жить,
    Завтра починати ранком
    Утримує від вічної плавби.
    А серце стиснуто до гальки, до піщинки.
    І так йому незатишно в тій тиші,
    Так стугонить воно невтішно,
    Так поривається у безвість,
    Що вже довіку снитиметься море,
    Довіку чуть його хрипкий солоний погук.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  40. Олександр Панін - [ 2020.07.10 16:49 ]
    Доля Розлучниця

    Навіщо Доля часто
    розлучає
    закоханих
    без смутку і жалю,
    поволі, непомітно
    і надовго?
    Чинити опір -
    безнадійна справа...

    В розлуці жити тяжко,
    невимовно,
    немов без скрипки
    жити скрипалю.

    Розлука, наче вишуканий
    трунок
    із присмаком
    гіркого мигдалю.
    У час таємний
    ніжного єднання
    Розлуки розгорається
    заграва...

    Навіщо Доля часто
    розлучає
    закоханих
    без смутку і жалю,
    поволі, непомітно
    і надовго?
    Чинити опір -
    безнадійна справа...




    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  41. Дума Козак - [ 2020.07.10 13:12 ]
    Літня колискова
    Тиша. Спить усе довкола, навіває сон.
    Свіжо. Пахне матіола, ніч бере в полон
    тих, хто бігав і сміявся, грався і співав,
    хто квітками любувався і ходив на став.

    Ніч прийшла і небо чисте всіяли зірки.
    Перламутрове намисто облягли хмарки.
    Як млинець янтарний місяць котиться згори.
    Вкрив ріку зірковий ситець літньої пори.

    Лине музика природи, чутно спів цикад
    і доноситься з городу ніжний аромат.
    Спіють там смачні суниці, відцвіли сади.
    Із глибокої криниці наберем води.

    Завтра новий день настане, буде знову гра,
    а тепер, моя кохана, спатоньки пора.
    Спи красунечко маленька, вічки закривай.
    Татко любить тебе й ненька, баю, баю, бай…


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  42. Ігор Федів - [ 2020.07.10 11:25 ]
    Побратими
    Рушали побратими у похід,
    У полум’я, яке уже чекає,
    Пора осіння замітає слід,
    А Чорний ліс ідею захищає.

    Дорогою - крізь терни до зірок,
    Долаючи червоні заметілі,
    І дії ці, як нації урок,
    Нове оберігає покоління.

    Любити і країну, і людей,
    І захищати волю щохвилини,
    Не загубити у імлі ночей
    Надію у зорю ясної днини.

    Боротися, аби вона зійшла,
    Оману її сяйво подолало,
    Омріяні почалися жнива,
    Зерно надії у душі палало.

    Їх небо забирає у політ,
    Вони - історія мого народу,
    Готові Богові давати звіт,
    Бо щиру віру мали у свободу.
    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  43. Сергій Губерначук - [ 2020.07.10 09:26 ]
    Скна
    Як незасіяна рілля,
    до злив і сонця збайдужіла,
    так само довга скна твоя
    без сильного, як сі́м’я, тіла.

    Так само сиплеться сніжок,
    з якого зими ліплять за́мок,
    розтане, й знов – на посошóк –
    із року в рік усе так само.

    Якби дійти туди, де ти,
    і не злякати сивиною
    зафантазовані світи
    твоєю місячною скною!

    Якби ж засіяти пустир
    зерном од нашої сполуки!
    Якби ж за мріями – у вир!
    Якби ж нам крила – а не руки!..

    Щó вже цей спізнений привіт?
    Йому лише луна радіє,
    де ліс наріс по схилах літ
    на Мисі Доброї Надії!..

    П’ятниця, 23 вересня 2005 р., Богдани́




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 29"


  44. Неоніла Ковальська Гуменюк - [ 2020.07.10 08:34 ]
    Флокси, як віночки
    А високі флокси стали всі стіною,
    Лише червоніють квіточки вгорі,
    Ніби розмовляють вони із тобою
    Про те, як чудово нині надворі:

    Зеленіють трави, достигають вишні,
    П"янить і дурманить липи диво-цвіт.
    Флокси як віночки чи букети пишні
    Так милують влітку вже багато літ.

    2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  45. Віктор Кучерук - [ 2020.07.10 08:01 ]
    * * *
    Хмільний, як брага, запах матіоли,
    Від вітру намагаючись втекти, –
    Опівночі наповнює поволі
    Кімнати напівсонної кути.
    Мовчазно і безбарвно осідає
    Все далі й глибше в почорнілу хлань,
    Як і рої наївних і безкраїх
    Останніх і прощальних сподівань.
    Дурманить аж до ранку, наче чадом,
    Отруюючи збуджені думки, –
    І в тлі своєму розчиняє задум
    Про радістю наповнені рядки…
    09.07.20


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  46. Микола Соболь - [ 2020.07.10 07:38 ]
    Ніч валькірії
    Хай ніч розсудить і зведе рахунки
    Валькірії не місце на землі.
    Потрапив у тенета до чаклунки,
    А чари її ніжні, але злі.

    Тремчу від стужі у жарких обіймах
    І не рятує "Отче наш..." мене...
    Ну відпусти, тебе благаю, відьмо!
    Бо лихо нас обох не омине...

    Та де слова, де магія кохання...
    Ізнову догоряю у вогні...
    Прощай, чаклунко, бо ця ніч остання.
    Чи взмозі ти мені сказати: "Ні!"?
    10.07.20р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  47. Ігор Деркач - [ 2020.07.09 22:36 ]
    Було чи ні?
    – А пам'ятаєш, на Купайла
    у лісі папороть цвіла
    і ти мені пообіцяла,
    .................................?
    – А пам'ятаєш, вечорами
    свіча горіла у вікні,
    а я тинявся за тинами,
    .................................?
    – А пам’ятаєш, аж уранці
    достукався до тебе я,
    коли побачив на фіранці
    .................................?
    – А пам’ятаєш проти ночі
    фіалок дивний аромат
    і їхні сині-сині очі
    .................................?
    – А пам’ятаєш, як ночами
    ми засікали еНеЛО,
    а ти гадала, що між нами
    .................................?
    – А пам’ятаєш сон у руку –
    Земля і небо голубе,
    і нашу, на віки, розлуку,
    .................................?
    – А пам’ятаєш, як ми знову
    ішли удвох, рука в руці,
    уже до вічної любові,
    .................................?
    – А пам'ятаєш, як до того
    не їли ми чотири дні,
    але казали, – слава Богу,
    .................................?
    ...................................
    А пам’ятаєте, дівчата,
    походи, ралі і регати,
    коли були ми молоді,
    писали вила по воді
    і обіцялося багато,
    ..................................?

    07/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  48. Таня Тарасюк - [ 2020.07.09 21:32 ]
    Вечір
    Ось і фініш - заморений вечір
    Запалив ліхтарі десь за обрієм
    Ті лампадки буденних зречень
    Переповнених суєтних спокоєм
    Аж по вінця, до краю, до прірви
    Аж до позначок вище та над
    І в повітрі витає знов задума мрійна
    Вище бавовняних хмар зорепад -
    Креатура небесного тіла...
    Опускає задуму поволі на плечі
    Запаливши так впевнено й вміло
    Ліхтарі цей фотонний кумедний вечір


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Євген Федчук - [ 2020.07.09 19:18 ]
    Легенда про Кічкас
    Тече, тече Дніпро-Ріка
    І течія його стрімка,
    Не здатна сила ніяка
    Її спинити.
    А вище Хортиці колись
    Як за пороги трохи вниз
    Був кажуть гарний перевіз.
    І ним ходити.
    Було заввиграшки усім.
    Будь то чи пішим чи кінним,
    Усі користувались ним.
    Бо неглибоко
    І береги ріки вузькі
    Пологі схили і низькі
    Дно та і берег не грузькі
    Яким хоч боком.
    І звався перевіз Кічкас.
    Донині назва збереглась
    Хоч вже пройшов чималий час.
    Живуча, видно.
    Із тоді давньої пори
    Донесли шептуни - вітри
    Переказ про Дніпро старий
    Щоб вам повідав.

    Тож слухайте. В час дуже давній
    Дніпро був зовсім не такий як нині.
    Він не петляв по ненці -Україні
    А як стріла ніс в море води плавно.
    Його не горбили пороги й острови
    Ніщо йому текти не заважало.
    А яка сила звірини ховалась
    Між заростів високої трави.
    Дніпро всіх годував і всіх поїв.
    Як треба ніс човни униз неспішно
    А хто до моря йшов вздовж нього пішки
    То не блукав і зайвин не ходив.
    А жив тоді ще велетень Кічкас.
    Був злий як пес, та до усіх чіплявся
    І за рахунок інших намагався
    Собі урвати чогось кожен раз.
    Якось ішов та і Дніпро уздрів
    Який спокійно плинув ген до моря.
    Подумав велет (був на підлість скорий):
    Якби Дніпро лише йому служив.
    Такенна сила пропадає марно.
    А так би він над нею керував
    І воду б просто так не роздавав.
    І якби йому тоді було гарно!
    Тож сплів великий і міцний аркан.
    А що Дніпро на те не сподівався,
    Мотуз той міцно в тіло його впявся
    І перетис його рівненький стан.
    Відчув Дніпро, що давить якась сила
    Почав звиватись, щоб себе звільнить
    Немов змія що себе боронить,
    Звиває у нестямі своє тіло.
    Але дарма. Трима мотуз міцний
    Не вирватися й трохи не послабить.
    Кічкас рішив, що переміг він, мабуть,
    Але мотуз не послабляє свій.
    Дніпро ж побачив що звивання те
    Йому ніяку користь не приносить
    І вирішив що так боротись досить,
    Хоч і здаватись не бажа, проте.
    Лише напружив тіло все своє,
    Щоб той мотуз триклятий розірвати
    Що аж каміння стало проступати
    Там де воно і нині іще є.
    Чим більш Дніпро напружував всі сили
    Тим більше виступало островів,
    Порогів між гранітних берегів,
    Що вкрили колись чисте його тіло.
    Останній натиск Хортицю підняв
    І вмить мотузка з тріском розірвалась.
    Кічкас не втримавсь, тож йому дісталось:
    Задком, задком та й в океан упав.
    З тих пір Дніпро петляє повсякчас.
    На нім пороги й острови з’явились
    А де мотузка в тіло річки в’їлась
    Став перевіз, що ми зовем Кічкас.



    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  50. Володимир Книр - [ 2020.07.09 19:50 ]
    Жадібна жінка
    Жадібна жінка жада женця,
    жагуча - жвавого жеребця.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2