ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.08.14 10:34
Біле каміння
у синьому небі –
Софія стара,
золота собою.
В сонячнім тлінні
майнули молебні –
ликів священних
мара над тобою.

Віктор Кучерук
2020.08.14 08:52
Палає вогнище на лузі
І звівся дим на повен зріст,
Бо позбирались давні друзі
Із ближчих сіл і дальніх міст.
Ясніють мрійно темні хащі,
Іскринки сяють повсякчас, –
І теплі згадки про найкращі
Часи витають поміж нас.

Микола Соболь
2020.08.14 08:34
Малесенька шавка лякливо
іззаду так хоче кусь-кусь,
дивлюся на неї глумливо
і сміх пробирає чомусь.
І шкода стає недолугу,
бо може ж творити добро,
але соціальну напругу
породжує шавки нутро.

Дума Козак
2020.08.14 00:03
Завітало в гості мальовниче літо
і заколосились сонячно хліба.
Налилась пшениця, достигає жито,
віти свої миє у ріці верба.

Голубі волошки заплело у косу.
дарувало щедро лагідне тепло,
та лягли у лузі морогу покоси

Євген Федчук
2020.08.13 19:51
Хан Куря хитрий, справжній, син степів,
Він голови дарма не підставляє,
Коли потрібно – не жаліє слів,
А коли треба – вовком налітає.
Тут тільки так і можна виживати,
Бо у степу своїх – чужих нема.
Хто не навчивсь хитрити і вбивати,
На долю сподіва

Сонце Місяць
2020.08.13 13:00
Поет спав би, але не спиться йому. Тьмяно зелений злотий надвечір. Серпокрили в серпанку позлітковому хаотично гасають за власним вереском. Те саме й на землі, дітлахи розпущені й маніпулятори, хаотично гасають etc. Ще не зовсім призахідне сонце плавить д

Іван Потьомкін
2020.08.13 11:04
Благословляю вас, єрусалимські хмари,
Хоч влітку в Єрусалимі ви не такі, як у Литві,
Оспіваній Міцкевичем в шедеврі «Пан Тадеуш».
Наважуюсь, хоч хист і літа уже не ті.
Благословляю вас, єрусалимські хмари.
Пропливаючи понад Єрусалимом,
Ви парасолько

Сергій Губерначук
2020.08.13 10:31
Коли мій мозок розтане
під сонцем твоєї любові,
коли я забуду пам’ять
і кинусь тобі під ноги,
коли серце іскрою блимне,
а попелом тіло кане
на дно…
але так інтимно,

Ярослав Чорногуз
2020.08.13 10:19
Закохувався сильно, як поет,
Засліплено… В житті – суцільні біди.
Лише у творчості – печальний злет,
В реальності - хоч кидайсь до Аїда*.

Але шукав розраду і знайшов,
Писав про це сонети і ронделі.
За гроші легко здобував любов,

Віктор Кучерук
2020.08.13 07:38
Багато зір, а світла мало
Знедавна сіється згори, –
Вже захололи й довші стали
Серпневі сірі вечори.
Вже так густішає щоночі
Пропахла злаками пітьма,
Що тишу будить неохоче
Уранці когута сурма.

Тетяна Левицька
2020.08.12 21:13
Я все одно тебе люблю,
Кохання сваркам – не підвладне..."
(Ярослав Чорногуз)

І все ж таки, тебе люблю,
таким розбещеним і вірним,
допоки світиш, все стерплю,
для мене - сяйвом неймовірним.

Олександр Сушко
2020.08.12 20:16
Ох і ловко півень топче курку!
Зразу видно: в цьому ділі - ас.
Я ж - слабак. Лежу, мов труп, без звуку,
Кожну ніч жона по носі "ляпс!".

Пишуть про кохання пишні дами,
Я ж - чутливий, щось не так - у плач.
Бо у мене серденько - не камінь,

Зоряна Ель
2020.08.12 12:35
Ти, Пане, маєш часу міх
і дім у хмарах і блакиті.
Я ж –повно клопотів дурних.
І лиш одне життя на світі.
Ти знаєш порпання моє,
згори нас бачиш-бо щомиті.
скажи чому мені так є,
що часом тільки сльози й лити.

Сергій Губерначук
2020.08.12 11:33
У часи фінансово-промислового капіталу
і оліґархічно-стереоскопічного світобачення
наше кобзарство на відмілині стало
і підлягає покозаченню!" –
таким формальним експозе
Никифорович одкрив засідання профкому.
("От голова! А таке верзе!" –
подума

Лесь Українець
2020.08.12 11:03
Україна - непотрібна!
Заберіть із гербу серп!
У 33-му від безхліб'я
Помирала житниця СРСР...

Нам потрібна залізниця,
Нам потрібні літаки;
Колосилася пшениця,

Олександр Сушко
2020.08.12 07:51
Був як тертушка залізна, нині - шовковий,
Навіть ворог - й той джергоче: "Ти - святий!".
Обійнявши правду йду важкими кроками
По земельці. От тому і не щастить.

Може, в ліжко тепле? Рахувати слоників?
Ні. Іду й міркую. Думи - просто жах:
До

Микола Соболь
2020.08.12 07:28
На плечі падають літа,
здавила серце аритмія,
але для мене ти все та –
квітуча ластівка, лелія…
Дарунок сонця і небес,
щоденні розпач і розрада
з тобою поруч я воскрес
і хай тобі ця серенада

Віктор Кучерук
2020.08.12 06:51
Лиш тільки про час кукурікнув
Зраділий світанню когут, –
Пітьмою гартовані вікна
Звільнились від темряви пут.
І знову відкрилася зору,
Прискоривши серцебиття, –
Красива, ясна, неозора
Глибінь нетривкого життя.

Сонце Місяць
2020.08.12 04:40
шо ж арлекін
де зневірялись
глядач не вллє сльози
але ж

богемне щастя за нещастя
чи до роздмуханих пожеж

Іван Потьомкін
2020.08.11 21:30
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Ігор Шоха
2020.08.11 21:13
Міняються і мода, і смаки.
І класика поезії – не диво.
Аматори-новатори, таки,
опанували форму залюбки,
малюючи елегії красиво.

Фонетику шануємо... однак
граматика уже іде на мило.

Олександр Сушко
2020.08.11 20:45
Хочу світла, радості та спокою,
По земельці йти легкими кроками,
Щоб живі сусідоньки аговкали,
Кликали на чарочку вина.

А вони в рову лежать постріляні,
Для чортяк із пекла стали цілями,
Накриваю їх своїми крилами,

Євген Федчук
2020.08.11 20:18
Задумавшись сидів полянський князь
В своїй світлиці за столом дубовим,
На двері поглядаючи щораз,
Вслухаючись до кроків знову й знову.
Від роздумів вже й сивіти почав,
Шукаючи, як би біді зарадить.
Вже і старійшин скільки раз збирав
Отут в світлиці

Володимир Бойко
2020.08.11 18:13
З чаші гірко п'ємо
І у злі живемо
По законах, здебільшого вовчих.
А відтак і дочасно
Зо світу йдемо,
Бо затруєні власною жовчю.

Сергій Губерначук
2020.08.11 10:07
Хай кожен твій сон
обрамляється сірим папірусом ранку.
Мов чудний агат
поглинаєш у себе й загублюєш чисто.
Ти, ніби дитина,
чиї безсистемні питання, мов допит,
збивають мене з пантелику
й розхитують пам’ять і дійсність.

Микола Соболь
2020.08.11 08:21
Піском крізь пальці, водою у ситі…
Як дні вигорають швидко у серпні.
І літо шепоче: «Досить, ми квиті,
Ваші тіла мені більше нестерпні.
Все остогидло, не хочу ілюзій,
плачуть у небі нічнім Персеїди,
тумани готують наступ у лузі,
сонце допалить трав

Віктор Кучерук
2020.08.11 07:35
Пустоту безкраю
Зором обійму
І собі співаю,
Як нема кому.
Щось робити мушу,
Поки не закляк, –
Звеселяю душу,
Часом, і отак.

Олександр Сушко
2020.08.11 06:19
Втрапити до раю - справжнє щастя,
Та забудь про ці солодкі сни.
Бо за боягузтво аз воздасться,
Сірка вже булькоче в казані.

Тамко знають що ти за людина :
Сильний духом чи слизька черва.
Йде війна, а ти купив будинок,

Дума Козак
2020.08.11 04:33
Чумацький шлях – дорога соляна
усім Великим степом, аж до Криму.
Воли – тягло не тільки на ланах,
вони – брати солоним пілігримам!

На захід сонце і обоз ожив,
жара спадає, знову у дорогу…
Риплять колеса повної мажі,

Дума Козак
2020.08.10 20:25
Упали яблука червоні
на теплу землю у саду.
Не встигли підхопить долоні
красу ту стигло-молоду.
Налиті сонцем і любов‘ю
ясніють мило у траві,
а поряд, весь залитий кров‘ю,
юнак лежить… Не буревій

Олексій Кацай
2020.08.10 19:33
в заіржавлених пісках
найсухішої з планет
бродить крижана луна
вкритих памороззю міст
зниклих разом з нею під
зіткненнями місяців
під падіннями зірок
і космічних кораблів

Євген Федчук
2020.08.10 19:28
Було в часи це давні, знані мало,
Як боги вже на небесах жили,
Хоч іноді й спускатися могли,
Як люд звичайний по землі ступали.
Жив рід древлянський в ті часи не тут,
А в болотах Мазовії далеких.
Хоча жилося в ті часи нелегко,
Та ж рідні землі вмер

Тата Рівна
2020.08.10 17:04
Коли помирають нації — народжуються Тантали
Земля відригає їх, викидаючи з чрева

Вона могла би стати Бабою, поліською королевою
Але — народила анчутку
Стала матір’ю не тому сину
І жоною не тому пану

Олександр Сушко
2020.08.10 15:31
Люби мене - прехтивого козла,
Даруй цілунки та палкі обійми.
З тобою - ніч ( ох як мене трясла!),
Не треба й дилетантських порнофільмів.

А завтра - інша. Бабця хоч куди,
А післязавтра - юна незнайомка.
Оце життя! Амурний парадиз!

Олександр Панін
2020.08.10 14:50
За мотивами - М. Гоголь "Вій".

Десь далеко в хмарах грім гуркоче,
Сріблом віддзеркалює ріка,
Проти Віри і Людини злочин:
Захопила Відьма Бурсака...

Вечір, ще далеко до світання,

Тетяна Левицька
2020.08.10 13:01
Пленительных очей холодный изумруд -
былой загадки деревянная матрешка.
Не возвращайтесь вы туда, где вас не ждут,
где двери на замке, не светится окошко.

Собака цепи рвет завидя чужака,
и лица неприветливы, черствы, суровы.
Вас не узнают сразу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28

М Менянин
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Деркач - [ 2020.07.19 16:32 ]
    Приборкання осатанілих
    I
    Мої брати, що старшими ставали,
    втопивши Україну у крові,
    ви і сьогодні люті канібали,
    любителі монгольської навали,
    які не мають ґлею в голові.

    І печеніги, й половці, невірні
    язичники на капищі чужім
    ви кажете, що ми із вами рідні,
    тому що й досі і дурні, і бідні
    печемо одинакові коржі.

    II
    Історія не гладить по головці...
    ми – Гуляй-поле, ну а ви – «котовці» ,
    убивці, яничари, барани,
    песиголовці роду сатани,
    тюремщики, чекісти, поліцаї,
    ганебнішого імені немає,
    що заслужили ваші пахани
    дурного племені, але не мого роду,
    яким і є московія-орда,
    де що не хам, то хан і тамада...
    раби, що не вмирали за свободу,
    опричники, злодії і сексоти,
    що не бояться Божого суда.

    III
    Ми воїни із прадідів-дідів
    і не лякає Україну молох
    безпам’ятних у сказі москалів.

    Росія є усього світу ворог,
    та є ще у порохівницях порох,
    аби вернути землі козаків.

    07/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Олександр Панін - [ 2020.06.04 23:59 ]
    Банкет Упирів

    З циклу «Химерні Сновидіння»


    Фрагмент невловимого
    готичного сну…
    Пізня осінь переходить
    у весну.

    ***

    Полонив
    хлопця замок
    готичний…
    Боком яким
    до цього
    хлопець дотичний?

    В замку – кривава криниця,
    Навкруги – упирі, упириці…

    «Кров із нього пити
    неочищену,
    Через фільтр із кісток
    не пропущену –
    Зовсім це не комільфо,
    Це, панове, моветон,
    Несмак незугарний» -
    Голос,
    наче деренчить
    Пилка циркулярна.

    «Нам позаздрить сам Мордор,
    Келихи сюди
    з «Бордо!»*
    Келих бранцю і рабу,
    Хай порушить він «табу!»
    Пий, козел банькатий,
    Вип’єш – будеш «з нас один», **
    Лицар, Ночі Паладин!

    Зась – байдикувати,
    Всім – бенкетувати!»

    Келих мучить хлоп
    в руках,
    Упирі в азарті,
    Лузи у столах,
    в кутках,
    Наче на більярді.
    В лузу хлопець вилив кров –

    Розляглось гарчання,
    Рик цей стіни розколов:
    «Йду на полювання!»

    Похмурий підземелля вид,
    Без пам’яті красуня,
    Це юна королева,
    Над нею вже давно висить,
    Хитається «система»***,
    А що у вені мерехтить? –
    То – голка кришталева…
    У жили чорна кров струмить,
    Дівча міцніє кожну мить -
    Нечиста сила геть біжить…

    Розколотий нечистих мир -
    Страшний прокинувся
    дрампір!****
    Рятуйтеся, хто може.
    Хай Чорнобог поможе!

    «Прокинься, хлопче,
    від біди,
    Але без мене
    нікуди
    Піти не зможеш!»

    Отакий от – СОН,
    Готика – Бач!

    ……………….

    *З кров’ю
    ** «Один з нас!»
    ***Для переливання крові
    ****Той, хто п’є кров вампірів


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  3. Ігор Шоха - [ 2020.05.17 19:57 ]
    Обранці долі
    Героя обирає не юрма,
    а час і, може, неосяжне небо...
    Його зорю запалює пітьма,
    якщо це на землі, буває, треба.

    І падає комета Жанни Д’арк,
    згорає астероїд Галілея,
    сузір’ями цвіте червоний мак
    у сяйві слави вічної алеї.

    Не забуває воїна народ
    і пам'ятає ще небесну сотню...
    Хоча і не цінується сьогодні
    Майдан і неубитий патріот.

    Сакральну жертву, обрану навічно,
    ні куля не бере, ані кинджал.

    Показує з екрану кінозал
    не той, що треба, образ історичний...

    катований морально і фізично
    із ешафоту йде на п'єдестал.

    05.20


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (1)


  4. Олександр Панін - [ 2020.03.08 16:16 ]
    Діви-воїни

    З циклу – «Химерні світи»

    Кажуть, є жінки-бійці,
    рід яких древніший
    за амазонок.

    З химерних хронік.

    ***

    «Прокинься, дівчино, ти спиш,
    чи йдеш кудись!» --

    «Ти хто? Чому так темно?» --

    «Страшно?» --

    «Не страшно, дивно!
    я сновида стала?» --

    «Здається, що за хлопцем ти сумуєш,
    Тому і ніч тобі не в ніч».--

    «Ти нявка? Мучити прийшла
    І збиткуватись наді мною…» --

    «Відьми над лісом цим
    пролітають,
    Та сідати бояться,
    Пробігають вовкулаки,
    не люди і не звірі,
    для нас вони – дурненькі
    блазні…

    Але,
    я іншої породи,
    І віри найдавнішої:
    Я – діва-воїн
    з древньої громади,
    яка зустрічала народження
    Сварога,
    яка вітала бога
    християнського».

    «Якщо - мара ти, вбий
    і якнайшвидше,
    мук позбав,
    та тільки
    з мене
    упирицю не роби!» --

    «Не вмію, не проси ( жарт),
    а краще прийми вітання
    від коханого -
    любові поцілунок». --

    «Цілунок? Від дівчини! Боже збав!» --

    «Так він казав, так просив,
    Мене він цілував
    невинними хлоп’ячими
    устами,
    він передав тобі
    невинний свій цілунок,
    а мене
    цілунок цей пече вогнем,
    Бо зберігаю я чуже,
    Скоріш своє ти забери.»

    «Як же дівчину
    дівчині
    цілувати,
    щоб відчути
    коханого цілунок!?"

    …Вже майже зовсім
    зблизились уста,
    Як спалахнуло полум’я пекуче
    між ними…

    Ось дівчина відчула
    цілунок-подих милого,
    Сяють очі, гояться рани,
    А діва-воїн,
    неначе сп’яніла трохи,

    Шепоче –
    «Ми природу не ображали,
    передали цілунок хлопця,
    не торкаючись,
    через вогонь кохання!
    Твій хлопець перший
    у борні,
    Залишити не може
    побратимів,
    На допомогу воякам
    ми зберемо
    Із воїнів - дівчат загін
    сталевий…

    Віки, віки,
    Занадто довго ми
    Із бою не виходили
    зі злом,
    Забули вже, яка вона -
    Любов,
    Кохання ваше нагадало
    нам,
    Заради чого варто
    жить
    на світі.»

    «О, чудо – діви,
    з вами я піду,
    Знайду коханого,
    ми вдвох
    до бою станемо,
    Або
    загинемо зі славою
    удвох!»


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  5. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.02.11 05:13 ]
    Джанике з Кирк-Ор (Чуфут-Кале)
    У місті каменю, повітряних фортець,
    Де скеля понад прірвою звиса,
    Тисячолітній вітер, лагідний митець,
    Відточує вікно у небеса.

    Промінням сонця сяє перламутр,
    Крізь моху й черепашнику рядно,
    І плющ по стінах повиває смуток
    За Джанике, змахнувшою крилом.

    Мов срібна гілочка, вона була струнка,
    У спраги час лихий, у листопад смертей,
    Крізь тінь розщелини діставшись до струмка,
    Живильної води принесла для людей.

    І, стомлена від темряви й туги,
    Від трепету хвороби в серці стін,
    Востаннє озирнулась навкруги,
    За сонцем полетіла навздогін.



    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  6. Євген Федчук - [ 2020.02.10 13:29 ]
    Клен
    На високій кручі, де трава зелена
    Закохалась осінь в молодого клена.
    Закохалась осінь та й він закохався,
    Її дивним чарам та словам піддався.
    Шепотіла осінь клену про кохання,
    Виконати рада всі його бажання.
    Одягнула клена в золоті одежі
    Аби усі знали кому він належить.
    Осені в коханні клен також звірявся.
    Молодий, гарячий, що в тому він знався?
    Думав, що і справді покохав навіки,
    Говорив, що піде за моря, за ріки
    Аби з нею бути. Та прийшла година,
    Мала розлучатись з ним одна-єдина.
    Він їй клявся щиро, що чекати буде,
    Що своє кохання повік не забуде.
    Розтяглась розлука холодом, зимою,
    Стояв клен на вітрі один над рікою.
    Стояв та дивився де поділась мила.
    Та розлука в нього відбирала сили.
    Все ж зима не вічна, проминула скоро.
    Йшла весна, до нього забрела на гору.
    Молода та гарна, весело сміялась.
    В молодого клена миттю закохалась.
    Клен очей від неї відвести не годен,
    Ще в житті не бачив він такої вроди.
    Одягнув найкраще клен зелене плаття,
    Під вінець готовий із весною стати.
    Що ж – воно й не дивно : молоді, гарячі.
    А над ними небо гірко-гірко плаче.
    То далека осінь десь одна сумує
    І до стрічі з кленом місяці рахує.
    Пролетіло літо, врешті та година,
    Коли осінь з кленом стрітися повинні.
    Йде вона до клена, золото у косах.
    Він весною марить, геть забув про осінь.
    Як побачив ту, що у коханні клявся,
    Засоромивсь миттю, багрянцем узявся.
    І стоїть червоний, відвертає очі,
    Начебто крізь землю провалитись хоче.
    І лихого, наче на душі не має
    Та мовчить, не каже, що вже не кохає.
    Так тепер щороку клен стрічає осінь.
    З сорому, напевно, червоніє й досі.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  7. Ігор Шоха - [ 2020.01.07 12:40 ]
    Дні Василя
                       I
    У дні Різдва, коли у високості
    ярило-ладо осіняє світ,
    іде Василь до братії у гості
    на свят-вечерю вже багато літ.

    Іде ще молодий, красивий, гордий,
    несе гарячу душу на вівтар
    своєї нені, у її господі
    являє світу свій високий дар.

    Сіяючі протуберанці серця –
    палаючий і досі оберіг.
    Але і Бог, як у людей ведеться,
    на цій стезі його не уберіг.

    Його убила партія народу
    за щире слово, за любов щемку
    одну-єдину на його віку
    у боротьбі за волю і свободу.

                       II
    Ой не одного мучили за те,
    що обирали поприще святе,
    молилися не ідолу, а Музі...
    У казематі отруїли Стуса,
    а Симоненка «вчили карате»
    опричники скаженого Союзу,

    І не одні ідеї москаля
    на капищі, на бойні і на прощі
    косили не одного Василя.
    Смішили не оті партійні мощі,
    а дві калоші на Червоній площі
    у показній мізерії Кремля.

                       III
    Незламний дух формує наше кредо,
    саме життя огранює девіз –
    хоча б на постать бути попереду
    партійної єпархії лакиз...
    ..................................................
    ...але – куті не передати меду,
    наповнюючи істиною зміст.

                     Епілог
    Його іще живого поховали
    у карцері серійні канібали,
    але і досі небо, і земля,
    і неземні Маріїні хорали
    озвучують ідеї Василя,
    винищуючи іродові зали.

    06.01.20


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.52) | "Майстерень" 5.63 (5.67)
    Коментарі: (4)


  8. Ігор Деркач - [ 2019.04.05 08:39 ]
    Билинна доля
    До заручин я на Росі росла,
    іменуюсь Україною,
    нареченою у Кия була
    і вірною, і єдиною.

    Діва-мати – то хрещена моя.
    У Дніпрі і я хрестилася,
    а на Січі гартувалася
    і волею окропилася.

    Віру-правду захищала одна,
    не одного мала ворога.
    І хоча моя броня не міцна,
    а орда платила дорого.

    Мала я і воєвод, і князів,
    та царями розпиналася,
    і мій Київ од навали горів,
    поки сили набиралася.

    А гетьмани спокушали мене
    і ризами, і турботою...
    І ясніло моє небо ясне
    голубою позолотою.

    Частувала воріженьків своїх,
    научена і одурена...
    В Конотопі напувала я їх
    за кровавицю Батурина.

    Не всі воли мають ясла свої.
    Не всі вівці окотилися.
    Убивали мене гості мої...
    Удовою залишилася.

    Та рятують мої діти мене
    і лихе не пам’ятається,
    і Америка іще пом’яне,
    а Європа ще покається.

    ..............................................
    Не всі люди мають хати свої,
    не всі діти народилися.

    Ой любили мене гості мої,
    поки Богу я молилася.

    Та ніколи не загину я,
    хоч і досі є ще зрадники.

    Іменують берегинею,
    бо сини мої – не пасинки.

    04/19



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  9. Ігор Деркач - [ 2019.03.23 08:16 ]
    Фронтовий вальс
    Напишуть поети
    пісні, і сонети,
    та білого вальсу рядки
    про дівчину милу і тиху могилу,
    де мирно лежать вояки.

    Співаємо пісню одну,
    на інші не маємо часу.
    Та не зупиняє війну
    мелодія білого вальсу.

    Були ми ліричні,
    та іноді звично
    ішли у одному строю
    або у атаку за цінності вічні
    і рідну Вітчизну свою.

    Не чули ми, – браво! –
    коли воювали
    за кожну щілину і п'ядь,
    але у окопі ми теж танцювали,
    де кулі і досі летять.

    А нині ми зрілі,
    міцні, задубілі
    спочинемо у споришах.
    Танцюють над нами акації білі
    і лине у небо душа.

    Немає у пісні кінця
    і пауз у білого вальсу,
    аби пам'ятали серця
    мелодії іншого часу.

    03/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  10. Ігор Деркач - [ 2019.03.03 19:01 ]
    Барабани долі
    Націоналісти – не брати
    колоністу п'ятої колони.
    Ідемо до світлої мети
    як усі передові загони.

    Кажуть, що у нашому строю
    затесались вороги народу.
    Тільки, хто – у кожному бою
    захищає волю і свободу?

    Хто поклав свої життя до ніг
    на бруківці лютого Майдану,
    а на сході зупинити зміг
    найманців кривавого тирана?

    Ми жадали кращої пори,
    а не «кузню» й торбу шоколаду.
    Наші гасла, наші прапори
    на віки озброїли громаду.

    Ще лякає факельна хода
    проводу Шухевича й Бандери,
    та не боїтеся, що орда
    поведе в обійми есесеру.

    Бійтесь у собі ярма совка.
    У юрмі шукайте супостата.
    Є мета і місія тяжка
    по дорозі у ЄС та НАТО.

    Ми не обираємо, а нас
    обирає незворотній час,
    що розворушив інертні маси.
    Нація майбутнього гряде.
    Б'ють набатом, аж луна іде,
    долі і свободи тулумбаси.

    03/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  11. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 20:56 ]
    Казка про кохання
    Комусь здається світ наш дивним,
    щоб жити в ньому, треба бути сильним,
    Але відчути треба все,
    тоді життя щось принесе...

    Життя- це простір, сенс буття,
    часова хвиля, ритм серцебиття.
    Все було добре, та Вона...
    відкрила сенс мого життя!

    Не відриваючись від книг,
    я прочитав багато з них,
    та познайомившись із нею,
    я знав, вона буде моєю!

    Я довго думаю, гадаю,
    ну що ж до неї відчуваю?
    До дум своїх я прислухався,
    здається, в неї закохався.

    Почав шукати я щоночі,
    хто про кохання щось бурмоче,
    в книжках шукав вірші, загадки,
    хоча, я мав свої здогадки.

    І все ж, нічого не знайшов,
    додому я ні з чим прийшов.
    Але на ранок зрозумів:
    відгадку я знайти зумів!

    Кохання- це глибока сила,
    вона мене цим спокусила,
    це птиця сонця та вогню,
    Яскраві мрії під час сну.

    Тому я довго не барився,
    від щастя я аж заіскрився.
    Коли сміливості набрався,
    Я в коханні їй зізнався.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  12. Рая Лебідь - [ 2018.12.29 09:36 ]
    ДЖОРДАНО
    Вселенная полна надежд и власти,
    Была пьяна тобой когда-то,
    Джордано Бруно.
    Звезды, океаны.
    И день закрыл глаза,
    И Рим уснул пьянящим сном магнолий.
    И тянутся к рукам цветущим
    Две ласковые розы:
    Цветы земли лучистых дней,
    Что умрут повстречавшись с морозом.
    И келья ждет с дороги безустанной.
    И в кельи монастырской,
    Вдруг озарил мечты
    Прекрасен свет,
    И видит Джордано:
    С души улетает туман,
    И видит он ясные звезды,
    И синеву очей,
    Густых ресниц дрожанье,
    И уст малиновое пламя ,
    И очертания женственных шелков.
    Колышется над ним
    Мечты рассвет,
    Горячих перс дыханье,
    Во мраморной груди
    Огней надежды трепетанье.
    Дыханье все глубже и глубже,
    И чаще взрывается сердце,
    И нежней поцелуи и ниже,
    Струну сильней сжимает
    Живая скрипка
    Тела
    Гроб все ближе кует,
    Леденящая смерть.
    Я расскажу тебе, Джордано:
    Что изучить вселенную-
    Как пробежать минутой вечность…
    Как женщину познать-
    Как изучить ее любовь
    Сквозь молчание бед и разлуки.
    Но, все равно, Джордано, знай:
    Вселенная на миг к тебе сегодня ближе,
    Она услышала тебя,
    Раздвинув занавес
    Огней великих.
    Вон, видишь- там дорога
    Комет горячих нитей.
    Вселенная - хрусталь,
    Сердцебиенье разума,
    Движений блики,
    Сознанье вечности великой,
    Налит загадкой лебединый крест.
    Разгадка – уст прикосновенье,
    Фонтан неистовых страстей.
    Люби меня: познай,
    Каждую минуту,
    Знай вспышку вечности великой,
    На музыку страстей: на ноты положи.
    За годом год уйдет
    Как за секундою мгновенье.
    Душа полна сближенья
    Взорвется песней на века-
    Люби меня.
    Осколки дня тебе…
    Подарок – вечность лета…
    Люби меня:
    Я - часть вселенной,
    А может быть она сама…
    Люби меня:
    Я уплету тебе в фрагменты мысли
    Жизнь,
    В нейронов сети брошу неба синеву,
    И медиаторов живые хороводы
    Вплету в галактику возлюбленной зари.
    Ты слышишь шепот
    Мой
    В своей груди?
    Охрипло время
    От тоски…
    В молчаньи келии судьбы.
    Прощай, беги
    Туда, где любят знанье,
    Не оставайся в кельи инквизиций-
    Пустое сердце не пощадит тебя.
    Не возвращайся
    Даже
    Если душа неумолимо
    Зовет домой,
    Не остывая никогда.
    Пылает небо звездами,
    Вокруг холодная стена.
    -«Ну, здравствуй, мой любимый,
    К тебе Вселенная проститься
    Пришла…
    Пои меня любовью дивною,
    И будь упрямым до конца.»

    Пылает огонь – пылает Джордано,
    Веревки впиваются игламы в грудь.
    Люди веков, на костре инквизиций
    Вселенная горько сгорает,
    И небо лучится,
    И гневно планеты вздыхают.
    Целый мир, населенный людьми,
    На костре и кресте на века усыпает…
    На века угасает в огне.
    Пылает Джордано, пылает…пылает…
    И, жизнь там пылает,
    И, смерть там пылает сама!
    И благой огонь сжигает сердца.
    Пылает планета - пылает судьба.
    Пылает вселенная время
    Без начал и конца…
    Пылает Джордано
    И мукою сердца пылает земля.

    Скоро памятник люди воздвигнут тебе,
    Те люди, что в мысли обломках,
    Землей пробежали творца.
    Те люди, что в вещую обитель
    К тебе повидаться пришли.
    Пылают мечты- меняются мысли
    Во пламени искры,
    Приближается небо
    И слышится звон святой и пречистый.
    И годы сквозь время пылают, летя,
    И пусть мы секунда
    Отнята у вечного время,
    Мы знаем: давно изучили
    Великое чувство,
    Давно мы познали Творца.
    И крылья для неба-
    Подарок его.
    Без любви не бывает познанья,
    И нету открытий великих.
    Без огня, без любви,
    Умирают сердца…
    Без юных открытий
    Страдает земля,
    И ищет открытий Творца.

    Когда отец святой
    Потной рукой,
    Приподнес тебе крест
    Не без лика.
    Закрыл ты глаза,
    И больше не видел
    Как пала святыня со злата,
    Немая как сталь
    У власти забвенья
    И вечности ног.

    Пусть будет навеки свобода
    И небо- святитель ее.
    И будут земные народы
    Касаться свободной ладонью
    Горячей, великой звезды.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Рая Лебідь - [ 2018.12.14 17:52 ]
    Нежность
    Сколько нужно вечности?
    Чтоб молчание забыть…
    Сколько нужно нежности?
    Чтоб опять любить.
    Ты мне - тишины мелодию;
    Я тебе - звучание взамен.
    Что же вдруг весною юною
    Слышался тот звон?
    Он же был вселенною
    Я была – сама собой.
    Что же вдруг за слабость милую
    Разорвался этот, между нами, взор…
    Сколько нужно времени?
    Тысячи шагов…
    Чтоб назад до милого
    Чтоб без слов…
    И под серцем крыльями
    Во вселенной огонек лихой…
    Как с тобой забыли мы
    Что было под утренней звездой?..
    Что же нам оставили
    Время да любовь?
    Как под утро я расстаяла
    Говоря с тобой…
    Что меня заставило?..
    Что было потом?
    Пусть вернется временно…
    Пусть навек с тобой.
    Как тебя ласкала я!
    Как звучал зарницы звон.
    Как же была мила я,
    А тепер душа - камень да огонь.
    Прокричу я вечности,
    Так что в небе эха звон,
    Млечном по пути,-
    Ты опять мне нежность
    Ту же подари!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Рая Лебідь - [ 2018.12.12 17:01 ]
    Історія людей
    ...Той день минув...
    І стала ніч сліпа.
    Почуй!
    І вслухайся в слова:
    Історія людей.
    Тих, що були, і вже нема.
    Колись і ми ввільлємось
    В просто слово...
    Історія людей:
    Історія із святості й пороку;
    І не поступиться той день ні кроку...
    Той день, що впав сьогодні
    На твоє ясне чоло.
    І ти тепер єство, що стрепенулось,
    Тихо, й знов, в утробі майбуття:
    Тепер,під пісні, зір вестиме в вічність,
    Той день, малюючи тебе крізь забуття...
    ...Той день єси і юний, і старий,
    Мов его бога.
    Коли в колиску положив,
    Коли в труну проводив.
    ...І був той день німий,
    І ніч сліпа була йому до пари.
    І як ті двоє переспали
    В печері неба голубій
    І пара духів-голубів
    Упала ним на груди:
    Каїн і Авель.
    І перший їх дім.
    І перші сльози,
    І перший сміх.
    Крізь верболози
    В наш дім німий,
    у нашу хату, землю нашу...
    І в ніч сліпу, в нашу ніч...
    Той день, коли була свята вагіна,
    І зводилися храми для повій,
    І падали у сніг крихкий
    Умерлі на очах тяжкого колізею;
    І як горіли відьми на чумному пожарищі;
    Душилися "не люде" під тупіт
    Кроків ідолів живих...
    І виживали бога ради, і чорта ради,
    І ради дня, - німого дня.
    І зачиналися під світло зір:
    І прозрівала ніч, і були зорі їй за очі...
    ...І в шостий день творінь
    Світанок розбудив
    Од холоду нічного, і од химерних
    І блаженних снів Живих...
    І ми родились у світанок,
    І йшли у той же самий день...
    ...Історія людей...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (5)


  15. Віктор Католик - [ 2018.11.10 12:20 ]
    Очищення
    Вигнав Бог Адама з раю
    За малу провину.
    До землі - нового краю.
    І його дружину.

    Пожалілись ті на долю,
    На важкі напасті.
    Став Адам орати поле,
    Став худобу пасти.

    Заселили його діти
    Всі поля й горбочки,
    Не лишилося у світі
    Дикого куточку.

    Щоб удосталь добувати
    М'ясо, хутро, шкіру.
    Взялись звірів убивати -
    І забули міру.

    Виросли хліви без ліку
    Для тварин тюрмою.
    Полились у море ріки
    Свинячого гною.

    Далі - острови пляшкові
    Тягнуться без краю,
    Пелюшки одноразові
    Хвиля колихає.

    День у день морські глибини
    Вичищають трали.
    Вже порожньо. До рибини
    Живину зібрали.

    Виросли сміттєві гори
    Поряд із містами.
    Розпускають мертвий сморід
    Навкруги верстами.

    Палять газ, мазут, вугілля,
    Листя на узбіччі.
    Струменять дими в довкілля
    У нове сторіччя.

    Та Земля обтрусить скверну
    Як собака воду.
    І життя собі поверне -
    Без людей природу.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  16. Ігор Шоха - [ 2018.09.16 08:12 ]
    Спогади про майбутнє
    І
    Минає диво. Ще гудуть рої,
    і обіймає ялівець ялину,
    та вітер обціловує калину...

    А я ніколи – кучері її...
    Чи це майбутні спогади мої,
    чи у минуле заглядаю-лину?

    ІI
    Після війни жили ми на горі.
    У школі, що учили, те і знали.
    Росли не бур'янами. На Купала
    калачики у кожному дворі
    буяли, то й і ми не умирали.

    У археологічному гуртку
    нас майже долучали до науки,
    коли вели розкопки на кутку,
    находячи то голову людську,
    то людоїдом з' їдені молюски.

    Були ми як недомірки – одні,
    а інші – із отих, які великі
    і язикаті тим, що без'язикі...
    І невідомо, за що кацапні
    ми і тоді ще умивали пики.

    Та то пусте. У пам'яті моїй
    мале дівча учительки вдовиці,
    яке не спокусив ніякий змій,
    не скаламутив молодий напій
    джерельної цілющої криниці.

    IIІ
    Давно уже у сивому селі
    обох немає. Нас похоронили.
    Нікому ми не любі і не милі,

    І, може, перелітні журавлі
    лишають ще по грудочці землі
    і на її, і на моїй могилі.

    09.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (3)


  17. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2018.09.11 17:36 ]
    Не вистачає зітхань
    Не вистачає зітхань
    Обрію золотого,
    Шуму морського,
    Зоряних оповідань -
    Вишию я дорогу.

    Вранці не чуть волинки,
    Ані птахів не чуть,
    Де ж розквітання суть,
    Тільки роси краплинки
    По вікнах моїх течуть.

    Човен гойдає річка,
    І, наче Леді Шалот,
    Шукаю кохання код,
    Згасне остання свічка.
    Небо - блакитний льод.

    Лицар чола торкнеться,
    Холод відчує мій,
    І нездійснених мрій,
    Ключ не знайде від серця,
    Але він буде мій
    Ланцелот.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  18. Марго Гейко - [ 2018.02.09 15:18 ]
    Дівка бранка
    Як на білому камені в Чорному морі
    У кістлявих руках незабутньої mori,
    Тридцять років у вирві сирої могили
    Козаки про свободу Пречисту молили.

    Працювали затяжко в тенетах неволі,
    Де писали припливи кристалами солі
    Записки для відправи своїх проскомидій,
    Омиваючи хвилями крихітки мідій.

    Возглашали вітри про замучені душі
    І лежали мов проскури стулені мушлі.
    Та нарешті Марія спустилась до келій,
    Що чорніли в провалині білої скелі.

    Наче місяць шовками огорнену діву
    Привернуло відлуння козачого співу.
    Опалили єство баритонові струми,
    Нагадали їй батька проникливі думи.

    І зійшла наче в пекло у шатах серпанка
    В розкіш вдягнена жінка - султанова бранка.
    Подивитись на тих, що натягують луки,
    Поціляючи в серце загострені звуки.

    Гей мужі, запорожці, у чреві темниці!
    Духом величні, тілом занедбані, ниці,
    Чи не знаєте Ви, що за день в Україні
    Що за свято іде, що розспівують нині?

    Ми нічого не знаємо. Звідки нам знати?!
    Що за день. Як там батько, чи поруч ще мати.
    Чи збирають жнива. Може верба розквітла.
    Нам щодень наче ніч, ми не бачимо світла.

    Ти була ще під ребрами неньки закута,
    Ми тягли вже неволі знедолення пута.
    Нас ув’язнено тут довше, ніж тобі років,
    І не матиме вирок ні краю, ні строків

    Я скажу вам, мужі, нині вдома скорбота.
    Бо сьогодні день страти, а завтра субота.
    Не проста ця Субота. Велика Господня.
    Всі чекають неділі, пісень Великодня

    Проклинаємо, дівко! Щоб щастя не мала!
    Ти знущатись прийшла, чи нам горя замало?!
    Проміняла свій ґанок на мармур веранди.
    Нам поверне Софію молитва Оранти!

    І поцілить катів постріл Божого гніву,
    Залунають лади візантійського співу,
    Розбіжиться гарем по кутках анфілади.
    Хай не буде над нами ісламської влади!

    Гей, мужі, запорожці, не треба прокльону!
    Я в шовках не забула батьківського льону.
    Як лунатиме спів з мінаретів мечетей,
    Відімкну я засуви. І ви утечете…

    Підіймайтеся тільки відкриється брама!
    Помоліться Тому, хто помер за Адама,
    Хто Різдвом розпочав відлік нашої ери,
    Забирайте на пристані ваші галери!

    І гребіть, ви гребці, на той бік цього моря!
    Богуслав не минайте, хто буде з ним поряд.
    Відшукайте там баню, високі колони
    Що нагадують камінь цей біло-солоний.

    Оспівайте на паперті вашу нескору.
    Хай почує священник на хорах собору.
    І дізнаються рідні - жива їх Маруся.
    Я лелекою думи додому вернуся.

    Заспіває кобзар, що попівна зробила.
    Промайнуть над хрестом два сповідницькі крила.
    Не відчує ніхто, крім невтішного тата,
    Що була в Страсну П’ятницю ще одна страта.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (10)


  19. наТалка гЛід - [ 2018.02.02 20:21 ]
    Балада про непрощеного
    так тихо за вікном.
    клеймом
    страшний фантом прощання,
    що голосить.
    ліхтар стоїть - мовчить,
    і пам'ять ще ячить,
    та їсти вже не просить.
    зима сей рік, немов
    розхристана любов,
    і паморозь по жилах.
    маленький птах знання
    злітає навмання,
    бо чує, де могила.
    бо той, хто вже пішов
    не відає, що кров
    його давно пропаща.
    він спорудив свій дім
    і, поселившись в нім,
    приніс туди нещастя.
    він сина проростив
    і враз занапастив,
    не впоравшись з собою
    (на сміх такі отці,
    що горді на лиці
    й не дружать з головою).
    і болісна луна
    хапає брехуна -
    "святого" казанову -
    в луні дитячий плач
    і відчай від невдач
    та батька настанови.
    так тихо за вікном.
    клеймом
    страшний фантом
    прощання,
    що голосить,
    бо не дано нести
    свій хрест через мости
    тому,
    хто пекло носить.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  20. Ігор Шоха - [ 2018.01.29 10:56 ]
    Український Армагеддон
    До Бога недалеко тій сім'ї,
    яка не лише молиться, а дбає
    за чисті біографії свої,
    які самій історії лишає.

    Купається Дніпро у осоці,
    а у саду дитя гуляє босе,
    і яблуко солодке у руці
    обсіли роєм ненаситні оси.

    Ідуть степами дикими поля,
    освоєні і зорані дідами.
    А нині це розорена земля
    чужими загребущими руками.

    Несповідимі стезі і путі
    від Бугу і Дунаю аж до Бога.
    Єдине перепуття у житті –
    у небеса нараяна дорога.

    Не рахували зорі чумаки.
    Віки ішли і чайки і комоні
    із Хортиці козачої до Дону.
    Але путі до раю не такі –
    до апокаліпсису – ой близькі,
    і до сучасного Армагеддону.

                                          30.01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (10)


  21. Ірина Вовк - [ 2018.01.28 22:28 ]
    "Юносте, Ваша Величносте"
    Юносте, Ваша Величносте,
    Божих Дарів благодать…
    Як мені з погляду вічности
    прахом твоїм відридать?
    … Стогнуть вітри буреломнії –
    плем’я зухвале гряде!..
    Де ви, могили бездомнії –
    звідки той голос іде?..

    Через віки допотопнії,
    через дими бойовищ –
    лиш…
    надписи плинуть надгробнії
    у небеса кладовищ…

    Ранки поманять туманами,
    стане на ди́би доба…
    Душі з кровавими ранами,
    по́що вам сіра юрба?
    По́що вам… роки до старості,
    по́що безпуття жалі…
    Світлі дари досконалості
    Юності в часі малі.

    Мла́ді тіла недолюблені,
    пилом укриті століть –
    тут…
    ваші кохані розгублені,
    їх о прощення моліть!

    … А буря – громами гримавими –
    зу́ра* січа́ на порі…
    Страсними душами правими –
    сяйво на Красній Горі…
    Мить – і розступляться камені,
    Мить – і отверзнуть уста…
    Юносте… Праведні Авелі,
    ваша жертовність – свята!

    … Буря себе не повторює,
    не полиша ні на мить –
    Ви…
    в сяючім світлі героями
    в танучі ранки летіть…


    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  22. Ігор Шоха - [ 2018.01.08 18:15 ]
    Гротеск древлянського мотиву
                       І
    Немає на сайті
    великої теми.
    Тому я писати-
    му міні-поему.

    Готові програми,
    ідеї і ролі.
    А ми і не тями-
    ли нашої долі.

    Немає надії
    на біс і на браво.
    Але порадіє-
    мо за ноу-хау.

                       ІІ
    Гортаю охоче
    Інету сторінку.
    – Ідеї не хоче-
    мо. Маємо жінку.

    Попав Казанова
    до неї в тенета.
    Не хоче замови-
    ти щось за поета.

    Оплутати чара-
    ми кожна готова.
    А от за гусара
    немає ні слова.

                       ІІІ
    Уранці сусіда
    урветься до хати.
    Увечері їде-
    мо долю шукати.

    Як дикі древляни
    червоної юшки
    жадають погани-
    ми бути злодюжки.

    Ворожка навроче:
    не маєте мізок,
    а Ігоря хоче-
    те – поміж берізок?

    Орошені кров’ю
    усі перелази.
    Ідемо покоя-
    ми. Будемо разом.

                       ІV
    Але напоїла
    хорошого мила
    і крилами біли-
    ми очі закрила.

    У синє повите
    її покривало.
    А жовто-блакитно-
    го не помічала.

    Неділя – у Гриця,
    у неї – програма.
    Оплакує лица-
    ря пікова дама.

                                          01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (9)


  23. Надя Семена - [ 2017.11.07 22:54 ]
    Вишивала долю
    Колись Мар’яна вишивала долю,
    На полотні, що виткала сама,
    Із тих льонів які синіли в полі,
    І її пісня линула сумна.
    Про тополину згублену з навіту,
    Про край умитий росами-слізьми,
    На полотні стелилось стигле літо,
    Світило сонце, гримали громи.
    Цвіли волошки в жовтому колоссі,
    Краса і хліб – національний код,
    Злітала пісня усе вище в просинь,
    На полотні і в пісні жив народ.
    Горіла свічка на вікні до рання,
    І звеселявсь тканини білий шмат,
    Сорочку шила милому Мар’яна,
    Щоб із дарунком встигнути до свят.
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Ігор Шоха - [ 2017.10.28 13:36 ]
    Біла журба
    Ви чули?
                   Ви чули, як осінню
                                  падає листя
    із кучерів сивих,
                   із кучерів білих беріз?
    І ронить калина
                       червона калина
                                          намисто
    і капає,
            капає море зачаєних сліз.

    Це осінь ридає,
                  це осінь орошує поле.
    А ви пам'ятаєте
                         кру і курли
                                     журавлів?
    На білому світі немає,
                              немає ніколи,
    коли не чекає
                  із вирію
                              мати
                                        синів.

    Буває
           війною риплять
                        дерев'яні протези,
    коли повертає у бій
                             атакуюча ніч.
    Але не у цьому,
                 не в тому, –
                             як мовиться, –
                                              річ...
    Ви бачили як
                 усміхаються
                                   білі берези,
    коли оживає
                  поранене серце
                                       юначе?
    А мати радіє і плаче, –
                      тримайся, козаче!
    Радіє і плаче,
              і плаче од радості стріч.

                                          28.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  25. Ігор Шоха - [ 2017.08.31 11:10 ]
    Осінні візії
                          І
    Немає візії такої,
    яка не додає жалю,
    коли приходить із косою
    і зазиває у покої,
    де не один я сльози ллю.
    Води живої вже немає.
    Ачей замулили до дна
    усі джерела мого раю?
    Уже й герої допивають
    напій цілющого вина.
    І їм укоротили віку...
    В Харона черга не мала.
    Його потуги невеликі,
    коли біді немає ліку,
    але не вистачає зла.

                          ІІ
    Лишається одне – тужити,
    що осінь ця не золота.
    Ягнята – цілі, овни – ситі…
    А де омріяні свята?
    Пересіваються на сито
    надія, віра і мета,
    а посивіле наше літо
    учора оплатило мито
    за укорочені літа.
                                  31.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (5)


  26. Тата Рівна - [ 2017.05.24 10:44 ]
    Гурби
    Третій окраєць білого хліба, третя доба Воскресіння чи гарту
    Знаєш, а ми ще з тобою жили би, але поплутались карти…
    Ганцю, кохана, якби час інакший – я б тебе кликав до танцю,
    Але сьогодні в цей чорний Великдень писано рити нам шанці
    Ми, по коліна в траві й анемонах, спинами сонцю відкриті –
    Риємо шанці, ставим гармати – нікуди ж бо відступити!

    Смертонько, мила, смертонько, люба,
    Дай поцілую тебе я в губи.
    Ти дочекалась моєї згуби –
    Нас повінчали Гурби.
    Гурби!.

    Тиснуть Мости, з Хижаків холод віє, йдуть Хижаки у атаку
    Згублять «Мамая» - покличем «Андрія», «Докса», «Панька», «ЗалізнЯка»
    Нас тридцять дев’ять – а їх майже триста – в білих гробах поселенців.
    Буде цей ліс пам’ятати довіку двадцятирічних шаленців!
    Обгів – Ступно – Москалівка – Чернява – сутички ярі, річка кривава.
    Річка Понора, хлопці – по норах. Наші Криївки стали – Собори!


    Лінії юних життів розпрямились – чисті долоні як дівка.
    Я не добіг та душа долетіла, сіла душа на Криївку.
    Квітами чорними ліс простелився, Гурбенські Гори – повстанки –
    Стали супроти червоного ката, грудьми зупиняючи танки.
    Люті години в котлі з тіл та поту, криці, вогню, криків болю –
    Булькав компот, те опійне чар-зілля, якого зварила нам Доля.


    Хлопці! Ганнусю! Мамо! Сестриці! Будем із вами – з Божої ласки…
    Може, воскреснем з трави чи з ялиці ще до наступної Пасхи.
    Я пташенятком зрОджуся в світі, злину до рідної хати,
    Зачну вам, мамо, піднімусь, тату, тиху молитву на ніч співати.
    Квітень – мінливий, квітень – лукавий. – Вбито «Мамая», спалені села –
    Сіла душа на Криївку й зітхає. Бігме, вона не весела…

    Смертонько, мила, смертонько, люба,
    Дай поцілую тебе я в губи.
    Ти дочекалась моєї згуби –
    Нас повінчали Гурби.
    Нас освятили Гурби.
    Нас воскресили Гурби.
    Гурби!.

    24.05.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  27. Ігор Шоха - [ 2017.04.27 16:09 ]
    Вояцькі мандри
    Іду від отчого порогу
    у рай, додому, ...на війну.
    Якби не ці мої дороги,
    то як би бачив я весну?

       Уже поорані окопи
       і маки, краплями крові́,
       які посіяли укропи,
       малюють обрії живі,

    де і мене чекає мати
    і мила, ...файна на виду.
    А я від вибуху гранати
    у небо зоряне іду.

       Іду до Отчого порогу
       без ніг, але й без каяття.
       Якби не ця моя дорога,
       то як би я любив життя?

    О, як любив я майбуття
    у піки болю і тривоги!

                                                 04.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.52) | "Майстерень" 6 (5.67)
    Коментарі: (6)


  28. Аннаві Розаннова - [ 2017.04.07 14:45 ]
    Стежина нашого життя
    Якось йшла я через ліс…
    Всюди терен у нім ріс…
    Я ішла все кроком швидшим.
    Він здававсь мені незвичним…
    Знов іду… Але крізь гори,
    Світла тут нема ніде.
    Чорні, темні коридори…
    Чую: хтось собі пряде…
    Я пришвидшила свій крок,
    І зайшла в якусь кімнатку.
    Тут зникав увесь морок,-
    Заховався хтось за гратку.
    Скромний, тихий… «Хто ж ти є?»-
    Запитатися хотілось.
    « Ей! Привіт! Ім’я твоє?»
    Та все раптом тут змінилось.
    «Совість я. Мене покинув
    "Чесний, добрий" чоловік.»
    І цей «хтось» тихенько схлипнув.
    І пропав тут він навік…
    Знов іду й не розумію:
    «Чом на березі крутім?»
    Але вірю, що зумію
    Я скоріш втекти звідсіль!
    Хоч кудись! Але набридло
    Йти вперед-і нікуди…
    Знов зустрілося огидне,
    Некрасиве, як завжди…
    Гордість, жадібність, зло бридке
    На шляху крутім стрічала.
    А добро минуло швидко,
    Наче тління… Я брехала!
    Хто б подумав, що життя-
    Безкінечная стежина.
    І немає вороття…
    Будь розумним! Ти ж-людина!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Аннаві Розаннова - [ 2017.04.06 22:38 ]
    Любов на крилах журавлів
    Минули дні – і все вже перетліло.
    Вертались воїни з війни додому.
    Та лиш вона повірить не хотіла,
    Що згас вогонь у серці молодому.
    Уже й не плакала… Лиш сумувала…
    Не вірила в людське добро…
    Калині-сестроньці сум свій віддавала
    Вночі, коли не чув ніхто.
    Всі воїни вернулися додому-
    Її лицар загинув на війні…
    І як повірити в любов їй знову?
    Як не втонути у пітьмі?
    Піднятись важко, мов окам’яніло,
    Все, що палало в ній давно.
    Лиш серце досі ще горіло,
    Коханням сповнене було.
    Не заздрила усім дівчатам,
    Які веселі тут були-
    Вона повірила в істот крилатих,
    Які колись їй так допомогли.
    Це ангели дівчину виручали,
    За косі світлі витягли з пітьми.
    Блакитноокій сміло показали
    Що душі воїнів-це журавлі…
    І он летить у небі ключ величний,
    Крикливо плаче, лине в вишині…
    І ось один з журавлик сміливий
    Присів біля дівчини на землі.
    Схилив він голову прощально
    І знову знявся в височінь.
    «Чому ти, доленько безжальна,
    Забрала його в мене? Він мій!»
    Тихенькі сльози полилися…
    Знялась дівчина також в височінь.
    Закоханих серця переплелися…
    І зник цей ключ удалині, мов тінь.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Ігор Шоха - [ 2017.02.22 14:53 ]
    На позицію...
    Ой чого нам ся журити?
    Козаку удача –
    йде у армію служити.
    А дівчина плаче.

                   Ой ти воленька гірка
                   у дикому полі.
                   Як немає козака,
                   то не буде й долі.

    Та нехай вона не плаче,
    поки не убили,
    поки ворон не закряче
    на його могилі.

                   Буде слава у бою.
                   Хай радіє мати.
                   За Америку свою
                   їде воювати.

    Личать воїну погони,
    є кольчуга, берці,
    у запасі три патрони
    та удар у серце.

                   Обнімає він її
                   і цілує очі.
                   Ой ви, очі чорнії,
                   у покрові ночі.

                                  02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (16)


  31. Петро Дем'янчук - [ 2017.01.12 19:10 ]
    Едем
    Соловей виводив - залицянь пісні
    Все для душі розрада , у серці попурі
    Мелодія кохання - присвячена весні
    Де ми дощем із неба , розчулені в собі

    Незнана , і зваблива , граційності нуга
    Смаком медовим тане - у солоді вина
    Хто випив і згубився - у тернах забуття
    Того уже не ранить - холодна самота

    Болить коли втрачаєш , щемить коли твоє
    Де крил не опускає - там двоє мов одне
    Не зволікайте вчасно - почути солов*я
    Губитися у співі- який в Едем веде.
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  32. Ігор Шоха - [ 2016.12.25 20:14 ]
    Арія Дон-Кіхота
    Прошу слухати усіх, кому охота,
    про нечувану відвагу Дон Кіхота.
    В турнірах і боях,
    на званих вечорах
    ще майорить його непереможний стяг.

    І нехай усі на світі будуть проти,
    нерозлучні дульцінеї й донкіхоти.
    Як луки і поля,
    як небо і земля,
    як одинокий місяць і ясна зоря.

    Не надійні небеса і позолота.
    Та стійка любов і вірність Донкіхота.
    І він у білий світ
    несе, як заповіт,
    її чаруючий, її коханий цвіт.

    І тому-то, сеньйорити, і того-то
    у бою вінчає доля Донкіхота.
    Чекайте до вінця
    та бережіть серця.
    А лицарі стійкі і вірні до кінця.


                                  1996,2016


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  33. Ігор Шоха - [ 2016.10.10 14:01 ]
    Жевріючі маяки
    (К о м п і л я ц і я      п о е м и)
    Я уві сні літаю ще, буває,
    а наяву ілюзією раю
    являється поезія моя.
    А іноді, вечірньою зорею,
    не оминає келії моєї
    пульсуюча поема житія.

                          І
    Побачу небо, маяки у морі
    і пристані, і гавані …на дні,
    і неозорі про́стори ясні,
    а де-не-де ледь жевріючі зорі
    у сивій і глибокій далині.
    А іноді привидиться мені,
    що чую репетицію салюту,
    якою не відлунює майбутнє…
    Або узрію плями у вікні
    і виповзає тугою забуте,
    і …просинаюсь на своїй війні,
    де войовниче, сите і безпутне
    ще полірує зорі п'ятикутні...
    І думи навіваються сумні,
    що Україна знову у вогні,
    а наші душі на біду і горе
    ошпарює інформаційне море,
    «Аврора» маячіє у бою,
    агресія, анексія, блокада
    і недолуга корупційна влада,
    що зневажає націю свою.
    З одного боку діє Божа сила,
    а з іншого - парафія Кирила
    собі шукає місце у раю.
    То агітує, то іде ходою,
    то апелює до Русі святої
    іноязике юрмище «рідні»,
    манкурти генерації нової,
    злодії і нувориші хатні.
    І наче люди, а немов отари
    ідуть за баранами до кошари,
    яку не допалив Наполеон.
    А – жаль! Бо мали б іншого сусіду,
    свої права і Орликів закон
    або Мазепу, а не людоїда,
    і Конотоп, а не Бородіно
    дивилися б у іншому кіно…
    ………………………………
    Історія! А як же правди мало!
    Історію ми кров’ю написали
    і не один долали рубікон…
    І знову – та ж руїна і навала…
    ……………………………..
    Іще самі себе не звоювали,
    та знову, – що? Готові у полон?
    ……………………………
    І напухає онко-сіра зона,
    а паразити п'ятої колони,
    чекають інвазію кацапні.
    І вчора ще вони голосували,
    аби на сцені карлики скакали
    або тузи «еліти» нев'їзні.
    Московії усе іде до пари –
    мерзотники, іуди, яничари,
    любителі гучної маячні.
    ……………………………..
    Усе тече, але не все минає.
    Рептилія щелепи роззявляє,
    шматує і заковтує чуже...
    Нема управи на діяння змія,
    хоча нечиста сила розуміє,
    що Україну небо береже
    і анулює націю Батия,
    яка уперто лізе на рожен.
    А я усе дивуюся, – невже
    і їй не вистачає тої суші,
    води у морі, випалених зон?
    Ви чуєте? Рятуйте ваші душі! –
    лунає у сузір'ї Оріон.

                          ІІ
    Та ми й самі дивуємо планету
    і маємо уже свої дуети,
    воюємо, аби на небо йти,
    уміємо у світі суєти
    писати і поеми, і сонети,
    і досягати ...вищої мети.
    Але нема путі із темноти.
    А може, не майори, а поети
    у синьому сузір'ї Андромеди
    освоюють сіяючі світи?
    І може, як підемо за тумани
    у чорну пломеніючу діру,
    і нас конвоюватимуть слов'яни –
    євреї, українці і цигани
    не у раю, а в Бабинім яру?
    І небеса, до болю незнайомі
    у пам'яті ґенези ожили.
    Яка краса у мареві імли!
    І як ходити у ярмі земному,
    і як не добиватися додому
    з цієї каламуті й кабали?
    ...............................................
    Імла і сяйво. Куля і свобода.
    Релігія і опіум народу.
    Душа і пекло. Рай і сатана.
    Висока Ліра і її фанфари.
    Імперія і неминуча кара,
    «Today» Росії і її весна...
    Минуле ударяє у литаври,
    і кожен відчуває ці удари,
    де матюками гупає війна.
    А там уже – руїни і окопи,
    той самий особачений дует:
    яса і воля, урки і укропи,
    Росія і Америка-Європа,
    орда і Україна – тет-а-тет.
    ........................................
    І вояжує місія до Криму.
    Очолює її авторитет
    таємної імперії калиму.
    Володарює мафія незрима,
    гієна ночі – криміналітет.
    І тут уже ніякої надії
    на ум і совість партії злодіїв.
    На караул! І, Боже, нас боронь
    од місії скаженого месії.
    Але воняє сірка і вогонь.
    І п'ятикутні пазурі Росії
    диявол випускає із долонь.

                          ІІІ
    Такі ось – когнітивні дисонанси.
    У небі зорі, а на Раші – шанси
    повірити у шоу й чудеса,
    а в Україні пауза й …гроза.
    Від мирної угоди по Донбасу
    одному – сльози, іншому – роса.
    Ви чуєте? Це плач Ієремії
    до нашої заступниці Марії,
    аби допомагали небеса.
    А у людей на це немає часу.
    І падає з очей самого Спаса
    гаряча і гірка Його сльоза.
    А у людей немає ще науки,
    як ідолу укоротити руки.
    А може мало муки на землі?
    А може, мало ще тієї кари,
    якої заслуговує отара
    парафії ізгоя у кремлі?
    …………………………...
    Нема управи на діяння змія…
    ...........................................
    Але триває ера Водолія.
    Очима ночі сяючі зірки
    на зміну бойової веремії
    запалюють у небі маяки.
    І жевріє надією майбутнє,
    і падає уже Ієрихон,
    і з віщою трубою в унісон
    лунає заповітне і могутнє.
    Розвіюється летаргійний сон.
    І поки розвидняється над нами,
    поїдемо чумацькими шляхами
    вивозити огуду протиріч
    малими і великими возами.
    І засіяє магією віч
    ідея миру, поки Божа сила
    запалює у небесах світила
    і землю укриває мати-ніч.
    Її вітрило напинає крила
    і їй на зміну вранішня зоря
    нагадує отаману Ярилу,
    що настає його ясна пора.
    І блі́дий місяць падає за гаєм,
    а ясночолий ранок починає.
    Є маяки – минає маячня.
    Ярило зорі поганяє плаєм
    і напуває білого коня,
    і розганяє чорне вороння...
    І поки ера миру не настала,
    єднає у досвітні ареали
    сузір'я ночі – ореоли дня.

                                  10.2016



    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  34. Оксана Дністран - [ 2016.07.07 13:55 ]
    ***
    До безхмарного ранку не склалося нам
    Ні дійти, ні добігти – жадали так зорі,
    Тож даремно пожертвою зно́сила в храм
    Я всі перли, які познаходила в морі.

    Та зіркам надто мало безцінних перлин,
    Їм життя би на кін, як надійну відплату,
    Сипонули під ноги промінням жарин,
    Білозубо сміявся півмісяць щербатий.

    Я пройшла по жаринах, танцюючий крок
    Полонив геть Купайла вогнистим шаленством,
    І, забувши пророчі промови зірок,
    Він в дарунок підніс, наче квіти, блаженство.

    Позлітала пелюстячком нічка утіх,
    Мій вінок вітер кинув у річку від злості,
    Як взаємність палку наших душ устеріг,
    Всю багрянцем скропив конюши́нову постіль.

    Не судилося нам ранок спити на двох,
    Не зустрів нас Ярило на вищій орбіті,
    Тільки лиш з-під землі, пробиваючи мох,
    Ми, як брат-і-сестра, позростали по світу.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  35. Петро Дем'янчук - [ 2016.06.05 22:21 ]
    Віра
    Навіщо тратити слова
    Не доброзичливі , не щирі
    Навіщо трепітна душа
    Ховається у цім мотиві

    Усім так прагнеться любить
    Усім так віриться в кохання
    Так хочеться на повну жить
    У час палкого сподівання

    Образа вміє ошукать
    Ввести в оману легковірних
    Вона зухвалих благодать
    Болюча кривда світлих , вірних

    І не питай , і не чекай
    Не знайдеш відповідям раду
    Усе що станеться , нехай
    Чим гірше тут , там дяка раю.
    2016 рік.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  36. Ігор Шоха - [ 2016.02.15 11:25 ]
    Блідолиці на тропі війни
    Історія висміює на кутні
    і на котурни ставить будь-кого.
    Он лабутени узуває Путя,
    а ратиці – парафія його.
                 Але Росії клоуни потрібні.
                 Є ідіоти, ось і отаман:
                 і плотне одоробало негіднe,
                 і харя попандопуло-подібнa,
                 яким гундяї окропили сан.
    Не має Малоросія столиці.
    Але у Лугандонії – парад.
    Бандерів ірокези блідолиці
    женуть поміж рядами колорад.
                 А колоради, яко обри-звірі,
                 б’ють і руками, і ногами б’ють.
                 Гей Україно! Це єдиновіри,
                 а поки-що кати і конвоїри
                 тебе у резервацію ведуть.
    Ще є тайга у Раші до Амуру.
    Але її надії у війні
    і анексує виродок Тимура,
    сусідню територію рідні.
                 І поки ще єдина Україна
                 читається – «єдыная срана»,
                 говорять артилерія і міни,
                 із прерії тайожної руїни
                 у Київ імпортується війна.
    Росія завойовує Китаю –
    і Таврію, і газовий Іран,
    і Сирію по Тихий океан.
    Кривава окупація триває.
    Червоношкіра братія линяє,
    і курить не махорку, а кальян.
                 Освоєні колонії Росії.
                 Аборигени раді до ікот.
                 У темені такі ясні надії!
                 І весело «…ликует весь народ».
    Вігвами офіцери позаймали.
    А вояки – окопи і бур'ян.
    І туманіє голови дурман.
    А генералу-маркітанту мало,
    що ірокези ріжуть могікан.
                 Песиголовець Рашії загавкав,
                 шакал у Лугандонії завив.
                 Який непередбачений мотив!
                 Агресія затягує удавку,
                 Європа зариває томагавки,
                 а Порох люльку миру запалив.
    Бо українці – це не індіанці.
    Не побіжать самі у Колиму,
    коли не вистачає резервацій
    не те що на Дону, а й у Криму.
                 І наче реформації готові,
                 і наче в Україні не орда
                 орудує, а знаний тамада.
                 Але які презумпції чудові!
                 Їм також захотілося, як Вові,
                 мочити й не боятися суда.
    А піонерів нації не густо,
    а слідопити-судді не осли.
    Усі щаблі юдеї зайняли.
    У засіках і у казні не пусто.
    Сторожувати зелень і капусту
    усе ще намагаються козли.
                 Чекає Україна Гайавату.
                 А маємо юрбу і матюки.
                 Позаду скво, готові воювати
                 кобзони, зеки і бойовики.
    Боїться за чуприну голомозе,
    яке вже оскальповане і так.
    Які були носи! Які морози!
    А нинішні? Ого! Це віртуози.
    Що вартий сам на букву е’М’ чудак!
                 I галасують рупори розбою,
                 окутуючи правду у брехню.
                 «Лихой орол» веде їх за собою,
                 а заодно і братію свою.
    І того, що із мордою коняки,
    і того, що готує ешафот...
    Але чекай оказії, народ.
    Читаємо вампуми індіанки:
    і пса Дімона заїдять собаки,
    і ліберала загризе койот.
                 Тому сади всю Думу у пірогу
                 і дуй на Ніагарський водоспад,
                 у тартари і не вертайся, гад.
    Усе одно тобі одна дорога
    у мавзолей,
                 до Лєніна,
                              в барлогу.
    І наречуть тебе Орлиний Зад.

    02.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (6)


  37. Петро Дем'янчук - [ 2016.02.02 05:21 ]
    Фарби
    Любив віддати все що мав
    До цього звикли швидко
    Всі сумніви перемагав
    За це сприймали хитро

    Оточуючий світ навчав
    Шукати власний приклад
    Давав підстави для підстав
    Збиравсь охайний вигляд

    І сміх , і сльози , радість , біль
    Сплетіннями на вибір
    Десь в солод попадала сіль
    Всезнаючим під вимір

    За все було , на зло , в добро
    Рутинами обставин
    Усе що вчило , і вело
    В полотнах фарб - яскраво.
    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  38. Ігор Шоха - [ 2016.01.15 23:12 ]
    Переоцінка цінностей
    І
    (на чужині)
    Навчені любов'ю до братів,
    лаємося, що життя собаче…
    А яке ти у орді хотів?
    І зі школи аж до наших днів
    висновки поета однозначні.

    Золотого віку не було,
    а були – облуда і химери.
    Віхолою – срібний замело.
    І донині, сущому на зло
    оживає мезозойська ера.

    Декадента виморила тля
    силою імперії нової.
    Імажиста прийняла земля.
    А рентгени променів Кремля
    виродили націю ізгоїв.

    Раша не читає Кобзаря.
    Їй стає більмом у оці Київ
    і бракує в голові царя.
    Ящури і змії та зоря
    п’ятикутна – символи Росії.

    Ненавидять жовто-голубе
    вигодувані «аристократи»
    з общака КаПе і КаГеБе –
    михалкови, киселі – цабе
    і звичайні бойові примати.

    ІІ
    (у політиці і культурі)
    Он і голомозе на коні,
    і повзе рептилія колони.
    О, вони воюють не одні.
    У полоні тої маячні
    повалії, лораки, кобзони.

    І яке то диво, що Донбас
    зайняли буряти-партизани?
    Подивіться у свої екрани,
    як попсяче на очах у вас
    корольових жалують тарзани.

    Заробляють і бойовики
    з общака кривавої получки,
    і іуди мають копійки,
    і нео́-куповані совки –
    довгоносі кролики й сердючки.

    Агітує в ролі тамади,
    вірний кожній владі до могили,
    найлютіший ворог у орди –
    люструвати діда Калити
    і онука Невського дебіла.

    – На Олімпі явно вар’єте, –
    думає еліта вище мера.
    – Але й ми уже і се, і те,
    і такі ж базіки… Та зате –
    обрані зі сцени у прем'єри.

    ІІІ
    (на околицях культури)
    А у народу – соло на губі.
    Перемагає… Переобирає…
    І юне плем’я мудре виростає.
    А ось таланти деякі тупі,
    такі тупі, аж мова шкутильгає.

    Але і ці тусуються таки.
    Очікують і їх бойовики.
    І пійманих на шухері не мало...
    Оригінали і регіонали –
    комічні до ікот жартівники.

    Туди-сюди мотається культура.
    Усюди всюдисуща, запальна,
    кусюча, і жуюча, і блатна
    уся халтура і номенклатура
    у ролі войовничого Махна.

    Ваяємо і оди, і сонети.
    І лають нас, і панькають за «єто».
    Але не доганяю навіть я, –
    коли перемагає нічия,
    чого, буває, чубляться поети?

    Не знаю, на чиїй ми стороні
    по ходу братовбивчої вандеї.
    Немає перемог у цій війні.
    Зате спливли на гребені борні
    за гонорар у Раші – за ідеї
    підсобники злодіїв запасні.

    ІV
    (у себе)
    Але ми звичайно на коні.
    Шпоримо і Музу, і Пегаса,
    Б'ємо у кімвали у Донбасі,
    думаючи, – ми такі одні
    на Олімпі буйного Парнасу.

    І богема кропає пісні
    ті ж – собачі, блудо-голосисті.
    Завивають лялі заводні.
    Піє православ’я урочисто.
    І говіє їжею рашиста
    віруюча паства кацапні.

    V
    (у вічності)
    А ціна? Ціною буде жах
    за годину до кінця планети.
    Та не панікуємо, поети!
    Все одно далеко у віках
    із безмов'я на Молочний шлях
    падає сузір'я Андромеди*.

    2014-2016


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (1)


  39. Ігор Шоха - [ 2015.12.28 18:51 ]
    Деміург
    Я секретар бюро природи.
    Пейзажі, ниви і гаї –
    це репродукції мої.
    А як міняється погода,
    я переписую її.

    В мені Отець переродився
    для ретрансляції Творця.
    Але, буває, для годиться
    я витворяю морди й лиця
    на старті їхнього кінця.

    І поки не горять Стожари,
    поля окутую плащем,
    переганяю, як отари,
    руді і чорно-білі хмари,
    аби не плакати дощем.

    Видобуваю грім і гради,
    організовую паради
    і фейки дурників ідей,
    щоб народилися громади
    високоякісних людей.

    Я научаю вас любові,
    і уму-розуму, і мові –
    не кацапіти язиком.
    А ви і ката не готові
    оперезати батогом.

    Я вас єднаю в Русь єдину,
    я вам дарую Україну,
    аби щасливими жили.
    А ви радієте гордині,
    якою тішаться осли.

    Даю вам вітю-путю-петю
    точилом розуму-ума,
    якого ще у вас нема,
    аби і вас боялись черті,
    коли научені і терті
    повилізаєте з ярма.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (7)


  40. Олена Опанасенко - [ 2015.12.01 15:46 ]
    Козацький блюз-рок
    Я правда, й мене купують,
    Я кривда, й мене продають,
    Я совість, мене катують,
    А я не вода, але всі мене п’ють.

    Попереду хтось крокує,
    Не думай, а слідом іди,
    Він кожного з нас почує
    І позатуляє роти.

    Чого ж тебе, правдо, купують?
    А кривду чому продають?
    За що тебе, совість, катують,
    За що твого брата б’ють?

    Хто змушує правду ховати?
    Сліпого й німого вдавати?
    Усе вибачати й терпіти, терпіти,
    Коли ж ти збираєшся жити?

    (присп.)

    Розлютись і піднімайся,
    Розлютись і не мовчи,
    Не вагайся, наближайся до мети.
    Годі марити даремно,
    Борони країну ревно!
    Покажіть, якого роду ви, брати!


    Київ, червень 2012


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (2)


  41. Ігор Шоха - [ 2015.11.23 17:02 ]
    Гадання на гущі часу
    У вояка на летовищі
    нема правиці і ноги.
    Немає як летіти вище.
    Не наурочили боги.

    А він у долі інше просить:
    – не дай упасти, допусти
    додому дотягнути босим,
    або на спині доповзти.

    А він і віршувати вміє,
    але писати не з руки,
    що проклинає він Росію
    на всі немислимі віки.

    А він співає про калину,
    аби дійшло і до дідів,
    що він за вільну Україну
    як всі поети всіх часів:

    – заворожи мені, Пегасе,
    мої минаючі літа,
    аби не гаснули до часу
    надії, мрії і мета.

    Напророкуй мені дорогу
    у переселені світи.
    Але реально, ну, їй-Богу,
    іще не хочеться іти.

    Є меркантильні інтереси.
    Лягає карта. Стюардеси –
    чи усміхаються, чи ні,
    але лишаються на серці
    чуприни наші, оселедці –
    делікатеси на війні.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  42. Ігор Шоха - [ 2015.10.23 23:43 ]
    Немеркнучий союз
    Усе ще сняться ті, яких нема,
    але були, як нерозлучні друзі.
    Вибілює-викошує зима.
    Уже й Союз у пам'яті – пітьма,
    а ми і досі – чо́та у союзі.

    Самодіяльні, мідні, духові
    на три октави видувають гами.
    І раді нерозлийводи так само,
    як це було, коли ми візаві
    із Лірою сурмили вечорами.

    Веде труба і тягне баритон
    мелодію навіяного вальсу.
    Удари барабана й контрабасу,
    альти із тенора́ми в унісон
    Валєріка, Булата, Пєті, Васі...

    І промовляє кожного ім’я,
    яке у нас посіяне насіння.
    Але не вимре нація моя.
    І повертає на круги своя
    на Заході обрубане коріння.

    Маестро диригує уві сні.
    І як же не проснутися мені
    у колі генерації нової?

    Усі ліричні і усі герої,
    націлені на бойові пісні,
    зачаті відшумілою війною.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  43. Ігор Шоха - [ 2015.08.10 04:13 ]
    Ковчеги спасіння
    Що вірші, що ковчеги будувати –
    однакові і засоби, й мета.
    Одні сміються. Іншим наплювати,
    що будні – це надія на свята.

    Описуємо щогли і вітрила,
    і бачимо за обріями дні,
    коли прийдеться напинати крила
    аби не опинитися на дні.

    Повідаємо – як то море грає,
    коли закритий «замок на замок»,
    і голуб у безмежжі не літає,
    і не приносить пальмовий листок.

    А ти стоїш надійно за штурвалом,
    нечуване почувши наперед,
    помітивши небаченого злет,
    і не накритий ще дев'ятим валом,
    упоєний відвагою і шалом,
    утнеш нарешті,
                   що життя –
                                  не мед.

                                  07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  44. Ігор Шоха - [ 2015.05.05 20:32 ]
    Від перемоги до перемоги
    І ми б ішли парадами, якби
    це не була воєнна істерія.
    У пафосі минулої доби
    лишаються Корея і Росія.

    Путі несповідимі розійшлись,
    зате ідемо до одної цілі.
    Героїв назначатимуть колись
    як у Росії нині – ало-білі.

    Немає «вітчизняної», а є
    «оплот», що Україну убиває.
    А світова – сто грамів роздає,
    кому на посошок не вистачає.

    Війна і мир – свобода і різня.
    Печерні прайди рикають по місту.
    І у житті суцільна маячня,
    і віщі сни без логіки і змісту.

    Гієни виють на армагедон.
    Опояса́лись генії розбою.
    І за пороги кров’яніє Дон,
    коли перемагає параноя.

    Перемагає «рашеська шпана»,
    але перемагаючи, руйнує
    сама себе. Роз’єднує війна,
    але народи солідаризує.

    Не ми, то наші воїни-сини,
    уламками Донецької стіни
    підпишемо мандат своєї волі.

    Воюючи у пеклі сатани,
    стаємо переможцями війни
    на караулі у своєї долі.

                                  05.05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (3)


  45. Петро Дем'янчук - [ 2015.04.13 19:59 ]
    Цінності
    Весни пора їх поєднала - сплела віночком в почутті
    Навіки в парі повінчала - благословила на хресті
    Палкі признання , дні як миті - раділи з ними небеса
    Вони змогли в собі відчути - польоту силу в небуття...

    Невдовзі мовила натхненно - коханий , ми вже не одні
    Я подарую тобі сина , уже зростає у мені
    У муках в світ життя пускала - ледь спромоглася , ледь змогла
    Його любов її тримала - зуміла щира , вберегла ...

    Душа в душі так опікали - свою кровинку дорогу
    Тільки дитя на ноги стало - отримав звістку на війну
    Від горя іній вкрив отави , людська скорбота - відчай , плач
    Земля своїх синів збирала - мати , дитина , вся рідня ...

    Дні мов роки усе в тумані - безсонні ночі , буднів плин
    Нарешті звістка - вбитий на фронті , відчай і жалість в одночас
    Життя мов навпіл на до , і після - тримає синова рука
    Як тільки де почує - мамо , усе навколо ожива...
    **********

    Пройшли роки , біль не забувся - дорослий син , вона одна
    Змиритися ніяк не може , не вірить що його нема
    Не раз не два пропонували - забудь його , почни з нуля
    Її це тільки дратувало , богу своє відкрить могла ...

    Жила у синові , онуках , у вірі - віру берегла
    Весни чекала щоб запитита , чи знає та де сум - душа
    Садок цвіте , пташки щебечуть - метелик вісточку несе
    Ворота раю відчиняють , вона йому на зустріч йде...

    Зустрілись поглядом мовчання , почули радість щоб відчуть
    Німіли губ її картання - так обраним дано збагнуть
    Горить свіча за мир у світі - тим хто загинув , хто прийшов
    Земний уклін матері , сину , і батькові - бо він герой...
    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  46. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.31 16:50 ]
    Чесна
    Постріл в серце , і на виліт
    Смерть миттєва на повал
    А була така вродлива
    Та любов - світів астрал

    Трепітно так зберігала
    Дбала щира віра - з вір
    Визнання нектар збирала
    Бо не знала - що він звір...

    Грався , грався , й відірвався
    Залишаючи - мовчав
    Жадно , грубо зловтішався
    Наче привид - був , пропав

    Зеленіло жито в полі
    Все цвіте , росте - краса
    А зозуля свідчить долі
    Її сльози - вже вода

    Де ходила - там струмками
    Де чекала - там ріка
    Де пропала - рясно , рясно
    Диким маком - поросла...
    2008р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  47. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.26 15:09 ]
    Материнські мальви...
    Біля вікна стояла мати -
    Маленький аркуш у руці
    Тремтіли пальці , сльози градом -
    Загинув , вбили палачі...

    Ввійшла до двору , в небо звила -
    Усе від жаху змовкло в мить
    У бога слізно так просила -
    Верни його , він має жить

    Візьми мене , і все що маю -
    Тільки благаю ти почуй...
    Віддай мені мою дитину -
    Живу чи мертву - поверни

    Вона сама не розуміла
    У розпачі - немов сліпа
    Від болю тільки шепотіла
    Я це не я , клята війна...

    Не хочу вірити нікому -
    Не хочу бачить , вірить , знать
    Одного хочу... Біля сина -
    Хотіла б на коліна впать...

    Відпочивати поряд нього -
    Навіки залишитись з ним
    Біля кровиночки своєї -
    Я згодна мальвою - цвісти...
    2014р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  48. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.26 15:35 ]
    Помилки
    Босим по воді , сонцем у ночі
    Чи пливу чи йду - сам не доведу
    Тіні мовчазні - квітам запашні
    Хибній глибині - темряві сестрі

    Місяць колихав , на руках гойдав
    Пелюстком вкривав , піснею співав
    Ти не йди в сліпі - пристрасті сади
    Ти не пий нектар - мертвої сльози

    Вибух почуттів - звабив , закусив
    Заздрість , ворожба - тернами кружля
    Не знайти мені - проблиску в тобі
    Так і пропаде - при собі в душі

    Спи , відпочивай , злобу відганяй
    Погаси вогонь - із своїх долонь
    Сповіддю у храм - звони каяття
    За усих хто зрадив - помолись без сна

    По воді іду , ноги не мочу
    За мої молитви - по мені , по дну
    Сам відсторонив , сам і прихилив
    Не шукають сильні - втрачені роки...
    2012р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  49. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.14 09:07 ]
    Холод
    Ніхто її не розумів - вона і не зважала
    Котилась пам'яті сльоза , в дитинство забирала
    Неначе вчора на руках - до матері тулилась
    Надійне батьківське плече - згадалося , наснилось

    Її сім'я - її біда , нещасна та кмітлива
    Пустила двох у світ життя - за ними і тужила
    Ні відпочинку , ні розваг - любов дітей тримала
    За стільки років у роботі - свій розум не втрачала

    Її душа мов небеса - велика і простора
    Завжди відкрита для добра , турботами овита
    Де сіяв квітку журавель - там все навколо цвітом
    Де хто з жадобою черпав - там у вінку молитва

    А скільки випито дарма ... чужі поневіряння
    А скільки вичерпано дна - за зраджене кохання
    А горя прийнято , і бід , розвіяно багаття
    Усе це залишало слід , тож поминаймо - браття...
    2007р.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  50. Петро Дем'янчук - [ 2015.03.14 09:15 ]
    Вірність
    Голосило небо , плакали зірки
    У її долонях скомкані листи
    Відчайдушний погляд - мов сліпа вода
    Доля забирала щастя у гріха

    Розум не сприймає , тіло тягарем
    Ще казав учора - почуття ключем
    Очі волошкові затуманив біль
    На його уяві - зупинилась тінь

    На її обличчі - біла пелина
    Сповістила бурю - кинута душа
    Як би вона знала , не його рука
    Так пожартувала - зведена сестра

    Поспішав на зустріч , готував слова
    А за нею з квітами вся її рідня
    Підлості підстава , зазіхання гнів
    У останню подорож - поминальний спів

    Де у двох ходили - там один стояв
    Що не говорили - віддано кохав
    Сивий і змарнілий - тихо помирав
    На її обличчі - посмішку вітав...
    2008р.



    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2