ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2022.08.11 20:53
В розірвані війною дні і ночі,
під голосіння збурене сирен,
те слово я повторюю пророче,
що душу у полон мою бере.

Що полонить і серденько, і розум,
і непокоїть часу мого плин.
Воно зрідні поезії і прозі,

Євген Федчук
2022.08.11 19:12
Історію Московії, мабуть,
Не із Данила треба починати.
Бо ж князем би Данилові не буть,
Якби-то не заслуги його тата.
Татусь Данила – кінь іще отой,
Ім’я його відоме і глухому.
Мабуть, з князів у ті часи ніхто
У підлості не міг рівнятись йому.

Юрко Бужанин
2022.08.11 14:54
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх

Іван Потьомкін
2022.08.11 12:20
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Сергій Губерначук
2022.08.11 11:49
Народження – красне.
Дитинство – безтурботне.
Отроцтво – наївне.
Юність – шалена.
Молодість – світла.
Зрілість – розважлива.
Старість – поважна.
Старецтво – болісне.

Микола Соболь
2022.08.11 09:36
Відкорковуй вино молоде,
ще зима не стоїть на порозі,
ще далеко тріскучі морози…
тільки іній в саду де-не-де.
Та і той щойно сонце розтане.
Хоч зело не таке вже й духмяне,
але мова тепер не про те,
що тремтить край дороги осичка,

Микола Соболь
2022.08.11 06:01
Зґвалтовані та вбиті не кричать.
Сліпі мовчать. Їм нічого сказати.
І небо сипле, ой, не благодать
на окупантів голови трикляті.
А буде ще для них і суд страшний
за: Бородянку, Маріупіль, Бучу…
Хто заповідь порушив: Не убий!,
і ненависть в собі зрос

Віктор Кучерук
2022.08.11 05:54
Зоріє тихо небо уночі
Та повіває низько прохолода, –
Під стріхами проснулися сичі
І підвивають совам на догоду.
Повітря повнить запах чебрецю,
Впереміж з ароматом матіоли, –
Урвавсь терпець дрімати стрибунцю
І стебла трав гойднулися поволі.

Козак Дума
2022.08.10 21:22
За тридцять літ нічого не зробили?
Невже дарма ми змарнували час?!
Гадали, що в запасі доста сили
і часу також вистачить у нас.

Дітей своєї мови не навчили,
не захистили власні Крим, Донбас,
бо сили вельми переоцінили

Віктор Михайлович Насипаний
2022.08.10 19:12
Жінка жінці пожалілась:
- В мого дивні зміни:
Десь енергія поділась,
Треба вітаміни.
Щось не те тепер із мужем,
Я брехать не стану.
Він любив кохатись дуже,
Наче кіт сметану.

Володимир Бойко
2022.08.10 09:07
На россию напали враги
И отшибли россии мозги.
Находить себе новых врагов
Стало легче, когда без мозгов.

Средь безумия и бардака
Как-то проще валять дурака…
Поотшибло россии мозги

Микола Соболь
2022.08.10 06:55
Жарінь за вікнами нестерпна
ген вигорає день палкий.
Розпечений край літа – серпень –
під вересень згориш таки.
Хіба ти хочеш? Мусиш! Доля.
Заплаче небо уночі,
потягнуться тумани з поля
і хоч ридай собі, кричи.

Віктор Кучерук
2022.08.10 05:33
Тріснув постріл, наче гілка
Сухостою під ногою, –
Куля вжалила, як бджілка,
Тільки бруствер за спиною.
Куля впилася, мов жало,
В насип скровлену окопу,
Та від страху задрижали
Охололі раптом стопи.

Ігор Шоха
2022.08.09 21:51
                    І
У тому, що розв’язана війна,
шукати винуватих... «не на часі».
Таке табу... це – пізно, та наразі
ще діє пропаганда потайна
і локшини навішує вона
на вуха очумілого народу,
що зайві ейфорія і свобода,

Тетяна Левицька
2022.08.09 10:51
Каже чоловіку жінка,
— Щось з козою в нас не те.
Вже не хоче і барвінку,
Що під плотами росте.
П'є лиш воду, їсть погано,
Ще такою не була.
Може відведеш, Іване,
Нашу Кралю до козла?

Іван Потьомкін
2022.08.09 10:29
Готуючи книжку «Запорожець за Йорданом» (івритські прислів’я й приказки з українськими відповідниками), я дійшов висновку: на відміну від українських, більшість яких становить народна мудрість (переважно із селянського побуту), івритські – літературного п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Редакція Майстерень (1963) / Критика | Аналітика

 Чи не повинна й Польша вибачитися?

І бойовики і влада, і польська церква далеко не такі безневинні, і зовсім не білі й пухнасті, як з політичних мотивів намагаються це представити зараз. І це лише Холмщина! А ще ж і Підкарпатська Україна є, і Галичина, і та ж Волинь...

Образ твору Трагедія українців Холмщини і Підляшшя

автор: Літковець Олексій

Холмщину і Підляшшя тисячоліттями заселяло східнослов'янське плем'я – дуліби. Вони ще в V столітті створили своє державне об'єднання Червенські городи з столицею Червень над рікою Гучвою, які від 981 року входили до складу Київської Русі.

Найбільшого розвитку Холмщина і Підляшшя досягли за князівства Данила Галицького, коли Галицько-Волинська держава була однією з наймогутніших держав у Східній Європі.

Назва краю Холмщина походить від назви міста Холм, який у 1223 р. заснував Данило Галицький. Холм служив йому в різні часи столицею, будучи значним політичним і культурним центром. Тоді ж на Даниловій горі був збудований Холмський собор, в якому похований король Данило Галицький, члени його родини та інші духовні та світські достойники того часу.

Географічне положення Холмщини і Підляшшя зумовило їм статус форпосту предків українського народу на західній окраїні його етнічних земель. Експансію будь-якого нападника з заходу Холмщина і Підляшшя відчували першими. Злою мачухою обернулася доля українців після втрати власної незалежності Галицько-Волинської держави в 1340 році, коли століттями українці змушені були виконувати роль пасинків то в одного, то в іншого окупанта (Литви, Польщі, угорців, Австрії, Росії, Німеччини) і відстоювати своє право на існування та збереження своєї мови, релігії, культури, традицій та звичаїв. При цьому вони віками свято берегли і зберегли свою мову і віру, які завжди були визначальними критеріями національної ідентичності населення. Саме це послужило основою для створення Росією в 1912 році Холмської губернії, а після революції – дало право холмщакам настирливо добиватися і добитися включення території Холмщини і Підляшшя до складу Української Народної Республіки (УНР) згідно з Берестейським мирним договором від 9 лютого 1918 року, не зважаючи на супротив цьому поляків.

Польща, відроджена в листопаді 1918 року, захопила в 1919 році Холмщину і Підляшшя і в міжвоєнні роки на державному рівні, всупереч її власної Конституції і міжнародних угод, проводила постійне нищення українства, саме на Холмщині і Підляшші, як на висунутих на захід українських землях. Проводилася активна державна політика асиміляції, колонізації і поборювання всіх форм національно-політичного і культурного чи економічного розвитку українців Холмщини і Підляшшя; все робилось, щоб позбавити українців власної інтелігенції та національної свідомості. Ніщо українське на Холмщині і Підляшші не залишалося поза рамками антиукраїнських акцій.

Першим кроком польської влади на Холмщині і Підляшші були арешти українських активістів, закриття українських шкіл, сільських читалень, заборона товариства «Рідна хата», перебрання під державну юрисдикцію церковних земель, передаючи ці землі та рештки державних земель новим польським поселенцям-осадникам на Холмщині і Підляшші. Робилося все, щоб обмежити участь українців у представницьких органах влади, і вже в 1930 році у польському сеймі не було жодного холмського українця. На Холмщині і Підляшші не видавалися українські газети, а з 1930 року була обмежена доставка українських газет та книжок з Галичини чи Волині. З 1933 року діяв закон, що українською мовою можна було користуватися лише в усному спілкуванні, а школярам учителі забороняли на перервах розмовляти своєю мовою між собою. Українців звільняли навіть з найнижчих урядових посад, заставляючи їх приймати римо-католицьку віру.

Після завершення полонізації шкільництва та скасування інших громадянських прав, основний удар польської експансії був спрямований проти Православної Церкви, яка була свідченням ідентичності віруючих та їх тисячолітньої присутності на цій Землі.

За даними історика Івана Крип'якевича (1944 р.) в 424 місцевостях Холмщини було 460 православних церков, з яких в міжвоєннії період було зруйновано 217, переобладнано під костели 194, залишилося лише 49 церков. Апогею акція нищення церков досягла у 1938 р., коли впродовж двох місяців було знищено понад 160 церков. В 1936 р. створено Координаційний Комітет, очолюваний командувачем Люблинським військовим округом генералом Скоровінським, в обов'язки якого входило відбирання і нищення церков. Керівництво з травня 1938 р. здійснював командир дивізії з міста Замістя полковник М. Турковський.

Починаючи з 1938 р. православних заставляли ходити молитися і сповідатися до костелу і ставати римо-католиками, тобто поляками, тому що національність людей тоді визначалася за їх віросповіданням. Оскільки українці не хотіли іти до костелу, то для насильного їх ополячення були створені спеціальні загони, так звані «крокуси», які ночами вривалися в села, били вікна в хатах українців, нищили продукти харчування, випускали пір'я з подушок і перин, знущалися над господарями, вимагаючи іти до костелу і ставати поляками. До процесу ополячення українців були залучені воєводи, війти, ксьондзи, вчителі, поміщики. Але православна віра у холмщаків була настільки міцна, що всі ці насильницькі дії уряду не мали успіху.

З початком німецької окупації ополячення припинилося. На Холмщині відродилася Холмсько-Підляська православна єпархія, відновилися богослужіння в церквах, відкривалися українські школи, культурні і громадські установи, чого раніше не дозволяли робити поляки. У Холмі почали діяти українська гімназія, духовна семінарія, технічна і реміснича школи, український драматичний театр. В Грубешеві були відкриті учительська семінарія і торговельна школа; у Володаві і Білій Підляській – торговельні школи. Появились в продажу українські газети, підручники, твори українських класиків, залунала українська пісня. У всіх повітових центрах виникли Українські Допомогові Комітети, які опікувалися над хворими, бідними, сиротами, допомагали в організації українського шкільництва.

Це все було тяжким ударом по психології польських шовіністів,які мріяли про повну польську асиміляцію українців. Водночас вони боялися українського духу, а також можливості знову приєднатися Холмщині і Підляшшю до України. Під час німецької окупації польський уряд в екзилі (Лондон) організував підпільну Армію Крайову (АК), яку пізніше він використовував для нищення українців.

Проти мирних і беззахисних українців Холмщини і Підляшшя був розгорнений нечуваний за масовістю і жорстокістю виконання терор, який почався з лютого 1941 р. і масового характеру набрав з 1942-1944 рр.

На першому етапі (1942-1943 рр.) поляки знищували інтелігенцію та осіб, які були найактивнішими діячами. Складений 22 січня 1944 року Холмським Допомоговим Комітетом далеко неповний список вбитих українських активістів в різних селах і містах нараховував понад 500 чоловік. Це був вибірковий список жертв, до якого були включені найбільш відомі українці, яких пропонувалося згадувати в церквах на Божій службі і панахидах. В списках відсутні були члени їх родин, які також гинули при нападах бандитів на оселі, при грабунках та пожежах їх господарств.

У списках були 2 керівники Українського Допомогового Комітету, бувший сенатор Іван Пастернак, понад 20 священиків і дяків, більше 20 народних вчителів, понад 30 війтів, їх заступників та волосних урядовців, декілька десятків солтисів, біля 200 українських працівників культурно-освітніх та кооперативних установ і ремісників, ряд визначніших громадян з різних сіл. Найбільш свідомих українців продовжували вбивати далі в наступному та пізніших роках. Часто це було не просте вбивство, а мученицька смерть.

Постановою Священного Собору Єпископів Польської Автокефальної Православної Церкви від 20 березня 2003 р. 7 священнослужителів Холмщини і Підляшшя, які по-звірячому були закатовані поляками в 40-х роках XX ст., причислені до лику Святих Мучеників Холмщини і Підляшшя. Урочиста канонізація відбулася 8 червня 2003 року в Холмі за багатолюдної участі холмщаків з Польщі та України, духовенства всієї Польщі та делегації братніх Помісних церков інших країн. Наводимо їх імена і прізвища.

Отець протопросвітер Василь Мартиш

(Тератин, 4 травня 1945 р.);

Отець протоієрей Павло Швайка і його дружина Іоанна

(Грабовець, 28 серпня 1943 р.);

Отець Микола Гольц (Новосілки, 2 квітня 1944 р.);

Отець Лев Коробчук (Ласків, 10 березня 1944р.);

Отець Петро Огризко (Чортівець, 10 квітня 1944 р.);

Отець Сергій Захарчук (Наброж, 6 травня 1943 р.);

Монах Ігнатій ( монастир у Яблочині, 9-10 серпня 1942 р.).

Грабунки, жорстокі вбивства і підпали осель українців відбувалися у всіх селах. Люди боялися ночувати в хатах, закопували одяг та зерно, споруджували криївки. З хуторів люди їздили ночувати в сусідні села.

З 1943 р. почався другий етап, найстрашніший, знищення українців. У 1943-1944 рр. проводилося вже знищення цілих сіл і тотальне вбивство їх жителів, в т. ч. дітей, жінок і літніх людей. Перша така спроба була започаткована у травні 1943 р. в 4-х селах: Моложів (5 травня), Тугані і Мірче (26 травня ) і Стрільці (31 травня ).

У своїх спогадах жителі згадують як палали у вогні рідні села, живцем горіла худоба і розпачливо плакали і стогнали люди, яких катували і вбивали. Відмічають особливу жорстокість поляків до православних. Жителька с. Тугані Ніна Мішанчук описує як вбивали її дідуся. Йому спочатку прострелили ноги, щоб не міг втікати, потім відрізали вуха, язик і на кінець застрелили. Серед тих бандитів її мама впізнала брата своєї шкільної подруги-польки.

Продовжували палити цілі села і вбивати людей восени 1943 та на початку 1944 року. Повністю були спалені села: Молодятичі, Малків, Погоріле, а їх жителі закатовані, постріляні або живцем спалені.

Найстрашніших форм набрали ці акції у Шевченківські дні 1944 року, коли від 9 до 22 березня, впродовж двох тижнів, було повністю спалено 35 сіл і замордовано тисячі безвинних, безборонних і беззахисних мирних українців. Велось загальне їх винищення під гаслом «Од Вєпша до Буґа – чарна смуґа».

У знищенні сіл брали участь тисячі добре озброєних польських бойовиків з Армії Крайової (АК) та Батальйонів Хлопських (БХ), в число яких входили поляки з тих самих, навколишніх та більш віддалених сіл. Хронологія і розмах акцій засвідчують, що вони ретельно планувалися та були добре організовані.

Березень 1944 року був справжнім пеклом на Холмщині. 9-10 березня здійснений одночасний напад на села: Сагринь, Турковичі, Ласків, Шиховичі, М'ягке, Маличі, Риплин, Теребінь, Стрижівець. 11 березня вбивали людей і горіли села: Андріївка та Модринець, а 14 березня – с. Модринь.

Як описує один з нападників ( Є. Маркевич «Партизанський край», Люблін, 1985 р. ):

«... Для нападу на Сагринь і Турковичі 7 березня 1944 р. в лісі с. Липовець наступила концентрація Армії Крайової в кількості 2 тис. чоловік. В ніч на 9 березня група в кількості 1200 чоловік підійшла до Сагриня і вдосвіта почала наступ».

Бандити оточили Сагринь і обстріляли запальними кулями. Люди втікали з палаючого села і попадали під бандитські кулі, що летіли на них з усіх сторін. Частина людей заховалась в мурованій церкві, але бандити підірвали двері церкви, людей повбивали, а церкву спалили. 35 людей, переважно жінок з дітьми, заховались в мурованому приміщені поліції, де вони були катовані і вбиті, а будинок спалено. Коли село згоріло бандити ще на протязі доби шукали людей по полях і криївках та вбивали їх.

Тільки в одному Сагрині 9-10 березня, за неповні 2 дні, було вбито, зарізано, спалено живцем понад 800 жителів лише цього села, а разом з людьми, що приїжджали сюди цілими сім'ями на ночівлю з сусідніх сіл і присілків, в Сагрині загинуло ще на декілька сотень більше. Ці люди вважали Сагринь безпечнішим для себе, бо тут був поліцейський постерунок. В Ласкові тоді вбили майже 270, в Шиховичах – до 250, а в Модрині вбито біля 190 чоловік.

Для порівняння нагадаємо відоме своєю трагедією не раз згадуване в історії жахів чеське село Лідіце, де загинуло 180 осіб, з них – 1 дитина. Про Лідіце, Хатинь, Олавур – села спалені карателями, – знає весь світ. А хто знає про спалені польськими бандитами села на холмщині?

19 березня повністю спалили 10 сіл: Масловичі, Міняни, Козодави, Тихобіж, Сліпче, Космів, Модринець, Жабче, Ощів і Хорощиці.

21 березня горіли Бересть (загинуло близько 330 українців), Верешин (загинуло близько 110 осіб) і Витків, а 22 березня горіло ще 8 сіл: Смолигів, Старе Село, Ліски, Костяшин, Василів Великий, Губенок, Річиця і Тучапи.

Продовжували палити українські села і далі в квітні, травні, червні... Гинули люди, горіла худоба і майно. Тільки від 2 до 8 квітня були спалені 9 сіл: Новосілки (вбито до 150 осіб), Крилів (загинуло біля 180 осіб), Потуржин, Василів Малий, Радостів, Жуличі, Вишнів, Колдубиська, Телятин.

Напередодні Зелених Свят, 11 червня 1944 року був здійснений напад на 9 сіл: Стенятин, Ратичів, Жерники, Посадів, Шлятин, Гопкіс, Зимно, Поледів і Пиняни. Людей мордували з особливою жорстокістю. Як свідчить житель уже спаленого села Телятина Петро Мельничук, який тимчасово мешкав в м. Белзі: «У червні 1944 р. з с. Стенятина завезли на цвинтар м. Белза 29 замордованих, понівечених і почленованих тіл людей (діти, чоловіки похилого віку, жінки). Ці люди були захоронені в братській могилі, а імена їх викарбувані на встановленому на могилі пам'ятнику.»

Вбивали селян під час польових робіт та збирання вирощеного врожаю до самого їх виселення. Вже після війни серед білого дня у неділю, 6 червня 1945 року був здійснений напад бандитів, одягнених у польську військову форму, на село Верховини Красноставського повіту, яке знаходиться на віддалі 12 км від м. Холма, де без жодного пострілу закатовано, зарізано ножами, заколото багнетами 194 українці. Особливо жорстоко бандити мучили молодь села.

На Холмщині і Підляшші в 40-х роках XX ст. жертвами польського терору впали десятки тисяч українців і було спалено сотні сіл і присілків. Рятуючись від загибелі, українці змушені були в 1944 – 1946 роках покинути Холмщину і Підляшшя згідно з «Договором про переселення...» між Польським Комітетом Національного Визволення та урядом УРСР від 9 вересня 1944 року. Тисячі українців, яким вдалося залишитися, 60 років тому, в 1947 році, були брутально виселені в результаті військової операції-акції «Вісла». При цьому, з метою їх асиміляції, вони були розпорошені невеликими кількостями по всій Західній і Північній Польщі. Акція «Вісла» була завершальним етапом етнічної чистки українців.

Минає 60 років з часу, коли, в результаті страшних знущань, грабунків, пожеж, вбивств і вигнання невинного мирного українського населення з рідних Земель, на яких тисячоліттями проживали його предки, Холмщина залишилася без етнічних українців.

Контекст : Трагедія українців Холмщини і Підляшшя (автор: Літковець Олексій)


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Контекст Трагедія українців Холмщини і Підляшшя (автор: Літковець Олексій)
Дата публікації 2013-06-28 15:02:18
Переглядів сторінки твору 2894
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.388 / 5.25  (4.489 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.497 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.08.07 22:01
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2013-06-28 16:09:06 ]
Я добре обізнаний з цією трагічною сторінкою нашого народу, бо і майбутні мої батьки 1947-го змушені були покинути рідну Любачівщину і переселитися на Радянську Україну. Майже вся батькова рідня відчула на собі жорстоку реальність операції "Вісла" і опинилася на колишніх східних німецьких теренах.
Цій тематиці присвячено і мого вірша "Операція "Вісла", опублікованого на сторінці ПМ у квітні місяці.
Кожен свідомий українець має про цю трагедію знати і пам'ятати, щоб ніколи більше подібного не сталося...
Дякую за публікацію.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2013-06-28 16:09:29 ]
Ще й як повинна. Боже, скільки безневинних жертв. Такі звірства, як при Яремі Вишневецькому в ХУІІ ст. Я читав, що провокацію на кордоні з Польщею влаштовували передягнені у форму УПА НКВСники, яких готували у Києві в училищі ім.Фрунзе, яке готує розвідників. Вони вирізали польські села, а потім поляки вже вирізали українські села. Треба цю ситуацію прояснити. Багато воєн починалося з провокацій.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2013-06-28 16:58:24 ]
Так, позиція Польщі щодо України дивує і обурює, особливо, коли зазирути в минуле ще глибше...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-06-28 17:30:05 ]
Повинна, безумовно...Наша позиція(кожного) багато важить...Будьмо особистостями і громадянами .


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-06-28 17:56:04 ]
З розповідей моєї бабусі про ті часи, то усе відбувалося не лише на державному рівні - катували і вбивали поляки укранців і українці поляків за будь що, або й просто за те, що опинилися не в тому місці. Так були закатовані найближчі бабусині родичі, як на території України, так і в Польщі. Дехто з родичів змушені були змінити прізвища, довго переховувалися в Польщі, боялися поткнутися в людні місця, бувало часто утікали від переслідувань, навіть набагато пізніше від описаних років, бо мстили одні одним ще дуже довго....

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Флора Мілєвська (М.К./М.К.) [ 2013-06-28 23:16:36 ]
Має бути взаємне покаяння і прощення...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-06-29 00:11:01 ]
Спасибі, пане Володимире, за цей матеріал.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2013-06-29 09:04:25 ]
2005 року уже були взаємні "Вибачаємо і просимо вибачення" двох президентів Ющенка і Кваснєвського у на відкритті меморіалу у пам'ять 366 невинних мирних українських жертв від рук польських нелюдів 1944 року у с.Павлокома (Надсяння, нині тер.Польщі). Начебто крапки над "і" поставлено... Але ж ні - змінилася політична ситуація в Україні, усе національно-свідоме таврується комуно-табачниківською історіографією не інак, як фашизм, національно-визвольні змагання, чільники ОУН-УПА позбавляються звань Героїв України - то що ж ми хочемо від чужих країн??? З іншого боку Німеччина, яка тепер задає тон економічно і політично в Європейському Союзі вже втомилася нести тавро нацизму і постійно посипати голову попелом, Польща теж вступила у ЄС - ярлик колаборанта (а тих явищ ой як багато було у Польщі, недарма Барак Обама "обмовився" про "польські" концтабори в.т.ч. Освєнцім) їй зовсім ні до чого... Отож треба знайти цапа відбувайла. Кандидатура на нього - Україна, бо не член ЄС,має внутрішньополітичні неузгодженості щодо оцінки своєї історії і ролі у Другій світовій війні. Не даремно так мусувався процес над українцем Дем'янюком - дуже похилим чоловіком за "колабораційні злочини", за аналогічні яким чомусь останнім часом не судили ні жодного поляка, ні когось іншого з європейців... Якщо будь-хто з інших націй бореться за виживання, за свій народ - він герой, якщо українець - він злочинець, фашист... Поляки винищували українців - "ну, що поробиш - війна", українці захищали себе - "то геноцид проти поляків"... Як українська влада сама не шанує України, української історії, то хто з чужинців буде її шанувати? "На похилене дерево і кози скачуть"...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Устимко Яна (Л.П./М.К.) [ 2013-06-29 09:35:17 ]
+100