ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Наталія Кравченко
2022.11.29 11:59
Уява малює на спогаді. Спогад та уява разом можуть влаштувати бал для прислуги або навіть написати книгу, якщо вони цього хочуть жити у своїй уяві, а не в спогаді ми переходимо з спогадів в уяву, лише смутно усвідомлюючи зміни

Олександр Сушко
2022.11.29 10:38
Гнітюча тиша...воскова свіча...
Труна соснова, в ній - шматки від брата.
В моїй руці виблискує печаль
Уламком від рашистського снаряда.

Прощай куначе. Стрінемось ачей
Десь там, де вже не буде війн і болю.
А лють у венах, наче яд тече

Сергій Губерначук
2022.11.29 10:02
Щось тебе не видно, щось тебе не чутно,
а мені ж без тебе смутно, ой, як смутно.
Серце зачинилось ключем журавлиним,
що в пошуках літа за обрій полинув.
Та й там загубився в хмарах каламутних,
а тебе, любове, не видно, не чутно.

Ти б хоч показалас

Козак Дума
2022.11.29 06:57
Сніжить… Лягла на серце туга.
Сніжить, коли втрачаєш друга.
Сніжить – душі бракує неба.
Сніжить і я іду без тебе…

Віктор Кучерук
2022.11.29 05:14
Лежить в ярах межи горбів
Утрат численних розсип,
Але за тим, що загубив,
Я не журюся зовсім.
Бо згодом саме тут знайшов
Своє найбільше щастя, -
Давно омріяну любов
І сховок од напастей.

Микола Соболь
2022.11.29 05:05
Дожере собака орка,
набереться люті.
Дайте тупіну касторки,
може стане путнім.

Піп московський з юним хлопом
шлях знайшли до раю,
"натрудили" свої ж*пи,

Ярослав Чорногуз
2022.11.29 00:43
Сніги торкнулися столиці
Ледь-ледь... Тонка на вітах шаль.
І так привабливо іскриться,
Аж усміхається душа.

Перлини -- шубки, пальта -- вкрили,
Поблискують, мов цукор... Ах!
І на деревах пудра біла,

Олена Малєєва
2022.11.28 23:45
Я хочу тебе цілувати справжнього...
У твої шрами.
Небо накрило сірим куполом...
Висить над нами...
Під ковпаком ми, під ковпаком...
Може впаде, може вибухне,
Може накриється мідним тазиком...
Може з полегшенням видихне.

Володимир Бойко
2022.11.28 22:48
Не зможуть темні московити
Пітьмою світла загасити.
Допоки свічі наші світять,
То ніц не світить московитам.

Юрій Гундарєв
2022.11.28 22:36
День, хоть и понедельник, выдался чудесный. Что вы хотите — конец августа. Уже не так парко, лёгкий ветерок мягко, как струны арфы, перебирает серебристые складки шторы. На душе — действительно, как в чистом небе. Если учесть, что через две недели — долго

Юрій Гундарєв
2022.11.28 22:30
                1

Привстань на цыпочки и дотянись
До черной кнопочки “шестнадцать”.
И в лифте будут улыбаться,
В ответ ты тоже улыбнись.

А вот как будет складываться жизнь:

Іван Потьомкін
2022.11.28 22:09
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
«Знов думками у вдовиці?
Бодай їй уже втопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати...»

Наталія Кравченко
2022.11.28 09:26
Вино робить бідняка багатим у уяві, а багатого бідним насправді По - моєму справедливе життя це: багата уява забезпечує великими бажаннями, а життя надає багаті можливості і великі засоби для їх втілення. У людей уява дуже багата-вигадують т

Віктор Кучерук
2022.11.28 06:18
За святковим столиком
Зайчик бачить кролика
І без проблематики
В гості йде до братика,
Та й питає ситого,
Чи усе спожито ним?..
Ріжучи окрайчика
Хлібчика для зайчика,

Ольга Олеандра
2022.11.27 22:10
Навести лад в своїй росії – напевне, справа заскладна.
Ось і надумали рашисти сусідського цупнуть майна.
Напрактиковане віками надбання дикої орди
вдиратися в чужі домівки «це наші землі!»…

Нелюди.

І лізе скаженіла зграя, пиха крапотить із кликі

Олександр Сушко
2022.11.27 21:18
Історія ця страшна, як сама смерть, тому чутливим мистецьким душам і дітям довколошкільного віку читати написане на цій скрижалі вічності суворо заборонено. І вагітним красуням також, аби не було передчасних пологів та кольок у серці. Нині час такий, як
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Шон Маклех / Критика | Аналітика

 Сивi етюди

«Es ist nichts… nichts…»*

(Останні слова Франца Фердінінда д’Есте)

Образ твору Микола Хвильовий колись написав збірку романтично-красиву «Сині етюди» за яку заплатив найвищою ціною – життям пустивши собі до скроні кулю. Один з його опонентів написав на противагу живому романтизму Хвильового ідеологічно стерильну і кастровану збірку «Червоні етюди» за що теж заплатив вищу ціну отримавши кулю в потилицю у горезвісному 1937 році. На цьому бажання малювати етюди словами в українських літераторів урвалося. Хоча палітра Скіфії широка і тут малювати і малювати… Але літератори загірної Країни чомусь літературу перестали вважати одкровенням, за яке платять життям. А дарма. Як ми легко забуваємо, що чимало майстрів тексту за кожне слово платили найвищу ціну. Вони писали вірші своєю кров’ю – іноді буквально – як Сергій Єсенін. Нинішні автори пишуть знічев’я, заради розваги – іноді бавлячись в ті самі слова за право сказати які раніше платили життям. Час знецінення слова. Бідна Скіфія! Край сарматський… Коли ще тут так зневажали слово… За слово вбивали, бо його боялись. Зараз просто зневажають. Можливо тому, що нинішні можновладці Скіфії просто не розуміють силу слова. Для них це просто набір звуків. Вони не розрізняють «фєню» і мову. Для них мова – це спосіб лаятись. Але не для нас. Колись Фрідріх Ніцше писав: «Пиши своєю кров’ю і ти зрозумієш, що кров це дух…» І це доводиться нагадувати нащадкам козаків мені – ірландцю. Старому сивому філіду**…

Сиві етюди ще ніхто не писав. І не тільки в Україні Загірній. Взагалі. Навіть в Ірландії. Сивий колір занадто нагадує сірий. Тільки нагадує, але художникам байдуже. Пишуть переважно в молодості про світ своїх бурхливих емоцій. Потім кидають – як Артюр Рембо. Чому він кинув писати в дев’ятнадцять, коли інші тільки починають, і решту свого життя (про яке ми маємо досить туманне уявлення) продавав непотріб кочівникам десь в пустелях Африки. І ні слова на папір… І в той же час чимало авторів починали писати, коли скроні вкривались сивиною. Більше того – усвідомлювали, що для справжньої поезії (а не гри в слова і звуки) потрібна сивина – потрібен досвід прожитих років і мудрість дороги розчарувань. Про це писав Арсеній Тарковський – чи не єдиний поет, який посивів ще в юності, і зрілість до якого прийшла ще в дитинстві. Омар Хайям взяв до рук свій калам вже на схилі віку, Рабіндранат Тагор написав свої кращі твори після довгої дороги прожитих років, і коли було йому вже за сімдесят раптом вирішив стати художником і почав малювати геніальні картини. Тут особливо цікавою є історія китайської літератури: молоді поети писали переважно про старість і журбу, а сивочолі вчителі про радості земного буття і красу. Все перевернуто в цьому світі ритуалів***.

Наприкінці довгого шляху пишуться переважно есеї. Особливо, коли черевики стоптані. Кожен мимоволі стає есеїстом. Микола Гоголь це відчував, його спроби писати «Обрані місця з переписки з друзями» це насправді спроба есею, яку ніхто так і не зрозумів. Про «Арабески» я вже мовчу. У Хвильового вся творчість – від памфлетів до повістей – суцільний есей, який виливається в різні ливарні форми, застигає на холоді буття. І не випадково. Есей довгий час був якщо не забороненим плодом, то хворим побічним дитям літератури. Його боялися, його уникали. Миколу Хвильового можна порівняти з Оскаром Уальдом в англомовних текстав (о, для чого?). Він теж есеїст, який боявся писати есей – без перебільшення. Перетворював його або в казку, або роман, який нагадував чужий есей – чужі думки і роздуми вилиті в одкровення літературних героїв. Есей (і ширше – літературу) він бачив як дзеркало, яке сують під ніс суспільству, примушують у нього подивитись. І цей примус – не пробачають. Як не пробачили Гоголю. Як не пробачили багатьом – від Франсуа Війона до Маяковського. «І скільки важить оцей зад – дізнається ця шия!» - це Війон писав не тільки про себе.

Я вважаю першим есеїстом Конфуція. І не випадково, що він свої лаконічні роздуми не записував, а лише говорив учням. Есей мав визріти – античність вимагала плодів думок – трактатів, які щось пояснювали чи проясняли (ох, ці громадяни полісів! Як вони вимагали пояснень!), а не вільних роздумів, які сіють запитання. Тут показовою є фігура Сократа – він теж нічого не писав, а лише задавав питання – його есеї так і зависли в повітрі. І досі висять у нас над головами перезрілими плодами. Ці питання рано чи пізно впадуть – і то нам на голови. Не можуть же вони висіти в повітрі тисячоліттями! Ну сто років, ну двісті… Але не дві з половиною тисячі років! Не дивно, що Сократа отруїли. Люди не люблять коли їм задають питання і не дають відповіді – чіткої і ясної.

Дивно, що есей не став реальністю в добу ренесансу – людина в добу бароко могла нарешті опинитися наодинці з собою. Але цього не сталося. Стати чимось в літературі есей зміг тільки в епоху модерн. Хоча його продовжували соромитись. В одних країнах думати стало небезпечно, в інших ганебно. Інтелектуал замикався в собі як Степовий Вовк Германа Гессе. Але ці нескінченні блукання в тумані в пошуках неіснуючої Касталії перетворювали есей на прихисток, сховище. Сучасний есей мені нагадує картини Ван Гога – зміст схований в собі, таємниця буття, яка доступна лише обраним, посвяченим. Велемір Хлєбніков у своїх спробах писати есей постійно збивався на хроніки (очевидно йому більш близькі). Двадцяте століття тому так і не могло визнати есей повноцінним – воно потребувало хронік. І тільки хронік. У хроніки перетворювались романи, повісті, мемуари (ви чуєте? Мемуари! Та де і коли ще це бачено!).

Передчасно закінчившись (чи то відійшовши у світ спогадів) у 1991 році двадцяте століття звільнило есею шлях до визнання (здавалось би!). Та де там. Дев’яності роки стали роками постмодернізму, а не есею. І це не дивно. Есей потребує антитезу, супротивника. Комунізм агонізував. Агонізуюча потвора не може бути антитезою для інтелектуала. Хто ж з знав, що агонія комунізму так затягнеться? Світ завис в ілюзії «завершення історії» (і не тому що дев’яності – «фін де сікл» - це вже було. А тому що тому.) Людство в черговий раз насолоджувалось безтурботністю – як в двадцяті роки. Це здавалось апогеєм, вершиною цивілізації яка здатна здолати будь-які проблеми (навіть комунізм подолано, цивілізованість всесильна. Ура!) А це не сприяє розвитку есею. Література йшла не до космічних висот, а в глибину людського я, блукаючи нетрями постмодернізму. Двотисячні не стали одкровенням – лише усвідомленням, що історія триває. Література (і есей в тому числі) були в пошуках. Схоже, доба есею настає тільки сьогодні. Саме зараз. У цю мить. І байка, що нині есей бачиться як перехрестя холодної прози і гарячої поезії. Нині обидві ці доньки Аполлона метафізичні. За есей вже не спалюють на вогнищі і не розстрілюють в підвалах НКВД. Можна хіба що заробити кулю від якогось дуркуватого кілера-дегенерата такого ж тупого як і його господар диктатор…


Примітки:

* - «Це нічого… нічого…» (нім.) Він це сказав коли в нього влучили кулі терориста Гавриїла Принципа.

** - ніколи не читайте давніх філідів. Розмовляйте краще з деревами.

*** - читайте китайську класику! Як писав Маяковський: «Ніде! Тільки в Моссельпромі!»

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-03-22 01:15:56
Переглядів сторінки твору 3128
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.057 / 5.5  (4.987 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 4.927 / 5.5  (4.826 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2022.11.04 13:06
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2013-03-22 05:09:52 ]
Цікавий, багатоохоплюючий прозаїчний огляд - акупункурні, тезові акценти на неспізнаному тілі літератури. Власне, хотілося би ще поглиблення і концептуальної структуризації.Гадаю, що се тільки нарис до серйозного науково- літературного напрацювання.Спогадати би можна паралельно із Конфуцієм і Солона, і Гомера, Платона, Сократа..........- на мою гадку:) З таким багажем знань та інтелектуальною підкутістю, філософською складовою розуму, Шоне, вірю ще порадуєте читача не одним прозаїчним твором, дослідницькими екскурсами - і не тільки.
Особисто для мене читати сей есей- було і пізнавально, і корисно. Уклінно вдячна.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2013-04-03 13:44:49 ]
Цікава стаття, дякую, Шоне.
Хоча деякі явища бачу інакше, але це ще нічого не значить. )

Ставити питання в літературі і відповідати на них власним життям, і без особливих пояснень, можливо це і є тотальна есеїстика майбутнього? )
Що можуть навіть найосвіченіші інтелектуали? Лише з часом довідуватися, що вони опиралися на хибні аксіоми й постулати, і тому всі їхні відповіді нічого не варті? І навіть їхнє життя могло би скластися краще, якби... Вся суть есеїстики, як на мене - в цьому "якби". Тобто у взаємозв'язках із чимсь безкінечним, з постійно уточнюваним фундаментом під ногами - в залежності від рівня, на який піднявся.
Для мене ясно, що інтелектуал - це останній рівень самотності, особистого вирішення... Далі все інакше... Вище все інакше. І це тільки початок, як і онтогенезу, так і літератури, літератури майбутнього...

Дещо тут, на специфічному метафізичному сайті...
У вигляді тез...
http://observer.sd.org.ua/article/osobystyy-rozvytok-proces-stanovlennya-tvorcya.html