ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Вірші
Чужинка-нiч
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чужинка-нiч
Знай, ніч... та – приходиться рідною місту, чужою – мені.
Вкладає борги в тютюнову залежність між пальці масні,
уклaдені буквою ‘V’-i, що до губ пришвартовують і
ще раз переходяться швом тіньово-міздровим по майні.
Врожайна колись для круп’є, вона по кишені не б’є.
То термін пришиє, то чарки заповнить хильнутий об’єм.
А кине поважно – поважність пихату з’їдає до сліз.
Ця ніч непомірна – відкрита в отриманні страху і віз
до гідного раю і раю, де богом – небажаний гість.
Розщирений щиро, він душу гризе, наче кість.
Повії проплачує цноту, а кров – її ліхтарям,
політику – місце і квоту, богемі – натхнення на грам.
Де куплене море тілесного щастя – купається час
розбитий на касти, на ставки і масті, на фас.
І все дістається – як мається... й легко лежить.
А в очі сміються – то вчать "хто на що заслужив".
Заражений сміхом, підкошений словом, як сніг
я враз відкидаюсь, мій сон прилипає до ніг.
Змальований з Босха новітнього міста портрет,
де з жерлом пивної зливається пекла сюжет,
в якому поети проціджують струни і лаври від муз,
в усміхеній правді купається мелено-хмелений глуз.
Там піняться нерви, біблійно виносяться з уст
дебошні концерти, горішково-чіпсовий хруст,
неторкані теми, несправджені мрії й потоп,
в якому не тонуть, а тануть Платон і Езоп.
Сонети шекспірні – дешеві, як вина в портах,
читають їх вірні у небо класичне без хмар.
Осушують чарку і світ прославляють нічий,
надуманий, мертвий, в якому ніщо не кричить,
ніщо не дзюрчить, не спинається легко, не йде,
а дихає світлом, яке ненароком впаде
на книжку, яку не відкриє ніколи ніхто,
бо там не живеться, на якір не став шапіто.
І холодно фарбі, яку накидає рядок,
безвихідно слову, мов дню залетілих жінок.
І хочеться вмерти ідеї – прокинутись знов
на місці – в колисці, в якій не вколише нам Бога вино,
на місці, в якому жде щастя неспите в пивній
на ніч, що приходиться рідною місту, чужою – мені.
19 Квітня 2012
Вкладає борги в тютюнову залежність між пальці масні,
уклaдені буквою ‘V’-i, що до губ пришвартовують і
ще раз переходяться швом тіньово-міздровим по майні.
Врожайна колись для круп’є, вона по кишені не б’є.
То термін пришиє, то чарки заповнить хильнутий об’єм.
А кине поважно – поважність пихату з’їдає до сліз.
Ця ніч непомірна – відкрита в отриманні страху і віз
до гідного раю і раю, де богом – небажаний гість.
Розщирений щиро, він душу гризе, наче кість.
Повії проплачує цноту, а кров – її ліхтарям,
політику – місце і квоту, богемі – натхнення на грам.
Де куплене море тілесного щастя – купається час
розбитий на касти, на ставки і масті, на фас.
І все дістається – як мається... й легко лежить.
А в очі сміються – то вчать "хто на що заслужив".
Заражений сміхом, підкошений словом, як сніг
я враз відкидаюсь, мій сон прилипає до ніг.
Змальований з Босха новітнього міста портрет,
де з жерлом пивної зливається пекла сюжет,
в якому поети проціджують струни і лаври від муз,
в усміхеній правді купається мелено-хмелений глуз.
Там піняться нерви, біблійно виносяться з уст
дебошні концерти, горішково-чіпсовий хруст,
неторкані теми, несправджені мрії й потоп,
в якому не тонуть, а тануть Платон і Езоп.
Сонети шекспірні – дешеві, як вина в портах,
читають їх вірні у небо класичне без хмар.
Осушують чарку і світ прославляють нічий,
надуманий, мертвий, в якому ніщо не кричить,
ніщо не дзюрчить, не спинається легко, не йде,
а дихає світлом, яке ненароком впаде
на книжку, яку не відкриє ніколи ніхто,
бо там не живеться, на якір не став шапіто.
І холодно фарбі, яку накидає рядок,
безвихідно слову, мов дню залетілих жінок.
І хочеться вмерти ідеї – прокинутись знов
на місці – в колисці, в якій не вколише нам Бога вино,
на місці, в якому жде щастя неспите в пивній
на ніч, що приходиться рідною місту, чужою – мені.
19 Квітня 2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію