Маргіналії на полях календаря

І
Поніміло,
Зніміло, і наче трава,
І пісні, і слова про Петра та Мазепу...

А стоїть сива мати, стоїть - удова,
Серед цього, як світ, українського степу.
Наша доля - гаряча, та історія - кляча,
Наша шия воляча, а мова - теляча... прости...

Це така твоя доля, така твоя вдача -
Ці зогнилі від часу хрести.
Лаврські бані, печерські молитви і крик,
Степовий материк, де Савур та могила.
Це історія, вкрадена, як патерик,
Це свячені ножі Коліївщини й вила...
Твоє рубище ветхе з чужої хули.
Обпалили наш овид чорнобильські роси.
Ми ж і досі в космічній безодні - хахли,
Малороси...
Вже такий малорос маловодний Дніпро,
Так нас мало грядуще тривожить.
І з дитячих лобів прозирає тавро,
І непам'ять гірка нашу пам'ять батожить.
Соловій, покидаючи кліть золоту,
І Петра прокляне, й оспіває Мазепу.
Та не скоро він здвигне могильну плиту
Із очей і рамен українського степу.
Та плита, ця хранителька "черт" і "рез",

Пролежала століття, страшна й немізерна.
Та зростає камінний
Замшілий вже хрест
З борозенок і ям, де кидали ми зерна...

ІІ
Іконний коник Георгія Змієборця.
Повержений кінь під п'ятою Георгія...
Змій у Георгія просить карбованця
На келих вина перед смертію.

Оргія!

Та що змієборець?
Відняв списа,
Бо хоче зробити усе по закону...
Яка ідилічність!
Яка краса, -
Скинутись по карбованцю, гривні або купону.
Омонівський клацає поряд затвор,
І Змій відлітає притьмом за хмари.
І буде Георгій, як той Єгор,
Писати солодкі свої мемуари.
Мати пектиме сухарики й коржики,
Кінь пожиратиме свій овес,
Бо переходять Георгії в Жоржики,
В жевжиків духу, - і тут, а не десь.
Вам марилась, панцю, козацька республіка?
Вам увижався дніпровський атол?
А ви потримайтесь за дірку від бублика,
Мазепинцю клятий, триклятий хахол!
Республіко Криму,
Новоросійська трибуно,
Ви простяглися від Ужгорода й до Анапи.

І це неймовірно, наче Джордано Бруно,
Котрий цілує пантофлю папи.
.......................
Оргія!

ІІІ
Іконний коник Георгія Змієборця.
Все та ж ікона, все той же змій.
Гривну міняють вони на карбованця,
І курс валютний збити не смій.

А що Змієборець? Відняв списа,
Зобразив на виду усесвітню скорботу.
Під марш старовинний гучить яса
Зі щогл і рей Чорноморського флоту.
То лук старовинний, то ядерний спис.
А люде убогі, зневірені й голі.
Що залишається після "Сі-бриз"?
Чорні байстрята у Дикому Полі?
Це мука незмучна. Це віра слов'ян.
До петлі, до ярма так вже звикнула шия,
Аж поки надійде новий Тамерлан
Або воскресять нам нового Батия.

Ти хочеш свободи, але вона
Перед тобою стоїть заплакана,
Немовби невольниця - рідна жона,
Пропита, проїджена і пробалакана.
І там, де скрижалі епох золоті,
І там, де три царіє із дарами,
Нас порятують, хіба що святі,
Що в люди пішли, покинувши храми.
Неначе невольник у Кафі, стою.
Стою
На всесвітньому торзі я,

Вже тільки потойбіч воскресне, в раю,
Несамовита небес моїх оргія.
....................
Оргія.