О, ви навіть не уявляєте, яким героїзмом і витримкою володіють наметники-терпуни. Кажу так, бо сам знаю. Я не з наметників, але наметник - частина мене, одна з моїх тактик.
А ви знаєте, що Моцарту основна музична ідея приходила після обіду, по дорозі кудись, під час розслабухи, а основна праця припадала на технічне втілення проєкту?

Згодна стосовно двох різних психотипів, які Ви згадуєте у своєму творі.
Перший - йде вперед, напролом, проти і за течією, не чекає, хоче бути повелителем обставин, а не жертвою їх. Він не вичікує, коли там пробемкає "його час", просто діє.
Другий - не поспішає, слідкує, вивчає, пережидає. Надто, як то кажуть, живіт не рве. Не квапиться діяти, але це зовсім не каже, що він взагалі не буде діяти, ні! Просто чекає підходящого і зручного для себе моменту.

У вірші Ви пишите: До першого ТЕЖ прийде істина.
Тобто до Другого, той що менш активний, з наметом, істина вже прийшла.
Бо він ен поспішав, споглядав, вивчав, був терпеливим, аж потім діяв.

Так от, у мене питання до всіх:
Що є кращим для людини, йти смиренно й терпеливо шляхом (яким би він не був) який їй підказує Доля, чи прислухатись до Долі, і самому у протихід йти своєю дорогою? І чи можна взагалі так, протистояти Долі...гадаєте, буде по Вашому?

До першого ТЕЖ прийде істина.

Це літературний прийом, щоб їх урівняти. Третій рядок іде рініше від четвертого, це треба нейтралізувати часткою ТЕЖ. Четвертий рядок виграє харизматичністю, бо останній. Це я так балансую. Спасибі за обговорення.