ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Вірші
Усе забути.. (дует)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Усе забути.. (дует)
Юлька Гриценко:
- Коли я зможу тебе забути,
То світ, напевно, почне тонути
В твоїх зіницях.
Коли я зможу усе сказати,
Весняне щастя почне вмирати
В пустій криниці.
Коли я зможу піти навіки,
Безмежним морем всі стануть ріки,
Життя залиють.
Коли я зможу спалити вІрші,
То світ накриє суцільна тиша -
Думки завиють.
Коли я зможу когось любити,
То сонце знову почне світити,
На тебе схоже.
Коли я зможу тебе лишити,
І перестану тобою снити...
Я так не зможу!
Наталія Крісман:
- Не маєш права усе забути,
Це наче випить келих отрути -
Душу вбиває.
Не маєш права враз заніміти,
Не дарувати посмішок світу
І трішки раю...
Не маєш права піти навіки,
Бо ти для Когось вже стала ліком
На серця рани.
Не маєш права спалити вірші,
Бо світ від цього лиш стане гіршим
І безталанним...
Ти мусиш знову Когось любити,
На крилах мрії увись злетіти,
Зорею стати,
І воскресити усе, що вмерло,
І на шляху свої Говерли
Усі здолати!
Юлька Гриценко:
- А я й не зможу усе забути,
Тоді сама я почну тонути
У власних мріях.
А я не можу отак німіти,
Бо в серці в"януть кохання квіти
І вся надія...
А я не можу піти навіки,
Бо ТИ для мене вже стала ліком
Останнім часом.
А не можу вже не любити,
Бо без любові так страшно жити,
Безкрилим птахом.
Наталія Крісман:
- Буває часто - кохання квіти
у серці в"януть,
Життєві смерчі у нім лишають
криваві рани.
Нераз здається, у власних мріях
почнем тонути,
І в мить відчАю хотіли б спити
келих отрути...
Хоч в піднебессі безкрилим птахом
літать не вмієм -
Ми не здаємся - знов воскресаєм,
шукаєм Мрію!
Юлька Гриценко:
- Шукаєм мрію, у піднебессі
між зір гарячих,
Знаходим раптом, радієм щиро
і знову плачем.
Бо тільки трохи вона дозволить
себе тримати,
А потім знову в зимовий холод
назад вертатись...
Шукаєм мрію, щораз сильніше
за нею тужим,
Крізь сонце влітку, дощі осінні
й зимову стужу.
Усі ми грішні, усі шукаєм,
бо всі ми люди,
У квітні зараз, я дихать хочу
на повні груди...
- Коли я зможу тебе забути,
То світ, напевно, почне тонути
В твоїх зіницях.
Коли я зможу усе сказати,
Весняне щастя почне вмирати
В пустій криниці.
Коли я зможу піти навіки,
Безмежним морем всі стануть ріки,
Життя залиють.
Коли я зможу спалити вІрші,
То світ накриє суцільна тиша -
Думки завиють.
Коли я зможу когось любити,
То сонце знову почне світити,
На тебе схоже.
Коли я зможу тебе лишити,
І перестану тобою снити...
Я так не зможу!
Наталія Крісман:
- Не маєш права усе забути,
Це наче випить келих отрути -
Душу вбиває.
Не маєш права враз заніміти,
Не дарувати посмішок світу
І трішки раю...
Не маєш права піти навіки,
Бо ти для Когось вже стала ліком
На серця рани.
Не маєш права спалити вірші,
Бо світ від цього лиш стане гіршим
І безталанним...
Ти мусиш знову Когось любити,
На крилах мрії увись злетіти,
Зорею стати,
І воскресити усе, що вмерло,
І на шляху свої Говерли
Усі здолати!
Юлька Гриценко:
- А я й не зможу усе забути,
Тоді сама я почну тонути
У власних мріях.
А я не можу отак німіти,
Бо в серці в"януть кохання квіти
І вся надія...
А я не можу піти навіки,
Бо ТИ для мене вже стала ліком
Останнім часом.
А не можу вже не любити,
Бо без любові так страшно жити,
Безкрилим птахом.
Наталія Крісман:
- Буває часто - кохання квіти
у серці в"януть,
Життєві смерчі у нім лишають
криваві рани.
Нераз здається, у власних мріях
почнем тонути,
І в мить відчАю хотіли б спити
келих отрути...
Хоч в піднебессі безкрилим птахом
літать не вмієм -
Ми не здаємся - знов воскресаєм,
шукаєм Мрію!
Юлька Гриценко:
- Шукаєм мрію, у піднебессі
між зір гарячих,
Знаходим раптом, радієм щиро
і знову плачем.
Бо тільки трохи вона дозволить
себе тримати,
А потім знову в зимовий холод
назад вертатись...
Шукаєм мрію, щораз сильніше
за нею тужим,
Крізь сонце влітку, дощі осінні
й зимову стужу.
Усі ми грішні, усі шукаєм,
бо всі ми люди,
У квітні зараз, я дихать хочу
на повні груди...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1086 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1086 seconds