ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Буркун (1980) /
Вірші
Арафат
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Арафат
Схиляю голову, жалоба груди рве!
Яка тяжка, невимовна утрата:
В піски упало небо голубе
Зорею, вкривши тіло Арафата.
Шиплять вітри у цю останню мить,
Ридає на колінах Палестина.
Сльозою спробуй душу оживить,
Якщо ти називаєшся людина.
Як близько ─ і далеко водночас
У місячному блиску сяють лиця.
Народе, скільки ж болю та образ
Зазнала твоя зранена орлиця.
По всій землі стяги палахкотять!
Віки ─ ніщо порівняно з живими.
Пройти шляхи, як Ясір Арафат, ─
Найвища честь для сина Палестини
Ι
О, молодість! У вирі боротьби
Ти шаленіла переможним співом
І, вирвавшись з холодної імли,
Мов небеса задимлені, прозріла.
Ти вистраждала терени доріг,
Довірившись підступному іуді.
Крилатий ангел, що життя беріг,
Не шкодував для тебе юні груди.
О, молодість! Немеркнучі вогні,
З граніту впавши, душі підіймали,
Кували крицю віри у борні,
Героями нетлінними ставали.
Священної надії не зреклись,
Зорять в очах відвагою і нині.
На смертнім ложі друзів поклялись
Життя своє віддати Палестині.
ΙΙ
Рамалла у колючому дроті,
Скрізь руїни, угар пожеж…
Мабуть, вилізли б очі Європі,
І Америці – теж.
Де не глянеш – на вежах євреї:
В цьому світі панує Ізраїль.
Нове гетто снують фарисеї,
Ожививши фашистську мораль.
Та свобода ─ омріяне слово,
На устах поцілунком цвіте,
Ворогів Палестини коле,
За собою у бій веде.
Якщо ти ─ патріот свого краю,
Ще й боротися маєш хист,
У народі ─ ім'я прославляють,
А євреї цькують ─ терорист!
Подивімось навкруг і побачимо,
Хто ж насправді ота ,, вісь зла “.
Ізраїль ─ це лиш маска нації
Яка гнобить планету Земля . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розтерзали кати країну,
Розбомбили села й міста,
Розіп'яли живцем Палестину,
Як колись на Голгофі Христа.
Ця зараза страшніша від атома ─
Не кажу я про СНІД і чуму.
Палестина, смертями засватана,
Проводжає синів на війну.
Ви даруйте коханим фіалки ─
Сині, сині, як плеса озер.
Ті, хто мужньо палили танки,
У полоні граніту тепер.
А над ними яряться зорі,
Місяць мідь вилива в Йордан.
Оніміли молитви й долоні,
Захищаючи душу від ран.
А над ними клекочуть гармати,
І рида карооке дівча.
Похилившись, червоні маки
Пломеніють, немов свіча.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Є на світі удачі й печалі,
Все життя наше ─ з світла і тьми.
Ті, хто довго терпіли й мовчали,
З Арафатом ставали людьми.
Та дорога ще й досі у тернах,
Від угарищ пожеж ─ пітьма.
Арафата душа не вмерла,
А по-новому ожила!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Як хочеться, щоб це був тільки сон,
Щоб кожен жив у злагоді й добрі,
Щоб совість й серце бились в унісон,
І врешті решт земля сказала: ні!
Ні, війнам!
Ні, тортурам!
Ні, тиранам!
Ні, кривдам!
Ні, стражданням!
Ні, кайданам!
Нехай загляне у кімнату брат,
Нехай залишить кулі й автомат,
Нехай згадає, як колись давно
Ішли разом дивитися кіно.
Нехай серця наповнюють пісні,
Нехай дощі всміхаються рясні,
Нехай із вирію вертаються птахи,
І благодать квітує навкруги.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
О, якби насправді це було ─
Тоді б і в грудях, мабуть, не пекло,
А так ─ кипить, болить моя душа,
Рятуючись лиш правдою вірша!
А губи шепчуть: сонце де ти, де ? . .
Дивлюсь ─ пітьма втіка, а день іде!
2006р.
Яка тяжка, невимовна утрата:
В піски упало небо голубе
Зорею, вкривши тіло Арафата.
Шиплять вітри у цю останню мить,
Ридає на колінах Палестина.
Сльозою спробуй душу оживить,
Якщо ти називаєшся людина.
Як близько ─ і далеко водночас
У місячному блиску сяють лиця.
Народе, скільки ж болю та образ
Зазнала твоя зранена орлиця.
По всій землі стяги палахкотять!
Віки ─ ніщо порівняно з живими.
Пройти шляхи, як Ясір Арафат, ─
Найвища честь для сина Палестини
Ι
О, молодість! У вирі боротьби
Ти шаленіла переможним співом
І, вирвавшись з холодної імли,
Мов небеса задимлені, прозріла.
Ти вистраждала терени доріг,
Довірившись підступному іуді.
Крилатий ангел, що життя беріг,
Не шкодував для тебе юні груди.
О, молодість! Немеркнучі вогні,
З граніту впавши, душі підіймали,
Кували крицю віри у борні,
Героями нетлінними ставали.
Священної надії не зреклись,
Зорять в очах відвагою і нині.
На смертнім ложі друзів поклялись
Життя своє віддати Палестині.
ΙΙ
Рамалла у колючому дроті,
Скрізь руїни, угар пожеж…
Мабуть, вилізли б очі Європі,
І Америці – теж.
Де не глянеш – на вежах євреї:
В цьому світі панує Ізраїль.
Нове гетто снують фарисеї,
Ожививши фашистську мораль.
Та свобода ─ омріяне слово,
На устах поцілунком цвіте,
Ворогів Палестини коле,
За собою у бій веде.
Якщо ти ─ патріот свого краю,
Ще й боротися маєш хист,
У народі ─ ім'я прославляють,
А євреї цькують ─ терорист!
Подивімось навкруг і побачимо,
Хто ж насправді ота ,, вісь зла “.
Ізраїль ─ це лиш маска нації
Яка гнобить планету Земля . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розтерзали кати країну,
Розбомбили села й міста,
Розіп'яли живцем Палестину,
Як колись на Голгофі Христа.
Ця зараза страшніша від атома ─
Не кажу я про СНІД і чуму.
Палестина, смертями засватана,
Проводжає синів на війну.
Ви даруйте коханим фіалки ─
Сині, сині, як плеса озер.
Ті, хто мужньо палили танки,
У полоні граніту тепер.
А над ними яряться зорі,
Місяць мідь вилива в Йордан.
Оніміли молитви й долоні,
Захищаючи душу від ран.
А над ними клекочуть гармати,
І рида карооке дівча.
Похилившись, червоні маки
Пломеніють, немов свіча.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Є на світі удачі й печалі,
Все життя наше ─ з світла і тьми.
Ті, хто довго терпіли й мовчали,
З Арафатом ставали людьми.
Та дорога ще й досі у тернах,
Від угарищ пожеж ─ пітьма.
Арафата душа не вмерла,
А по-новому ожила!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Як хочеться, щоб це був тільки сон,
Щоб кожен жив у злагоді й добрі,
Щоб совість й серце бились в унісон,
І врешті решт земля сказала: ні!
Ні, війнам!
Ні, тортурам!
Ні, тиранам!
Ні, кривдам!
Ні, стражданням!
Ні, кайданам!
Нехай загляне у кімнату брат,
Нехай залишить кулі й автомат,
Нехай згадає, як колись давно
Ішли разом дивитися кіно.
Нехай серця наповнюють пісні,
Нехай дощі всміхаються рясні,
Нехай із вирію вертаються птахи,
І благодать квітує навкруги.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
О, якби насправді це було ─
Тоді б і в грудях, мабуть, не пекло,
А так ─ кипить, болить моя душа,
Рятуючись лиш правдою вірша!
А губи шепчуть: сонце де ти, де ? . .
Дивлюсь ─ пітьма втіка, а день іде!
2006р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію