ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Вірші
Море (Він_Вона_Воно)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Море (Він_Вона_Воно)
1.
Ти вже знаєш, що ця дорога тривала не ніч – завжди,
І несло мій плацкарт, і кидало аж до неба,
Та потреба ба-чи-Ти нагорнула хвилею: Ти, зажди!
Не відводь очей_не забирай руки_не буди,
Бо іду по снах –
камінцях непевних –
кудись
до тебе:
на примарний голос,
чи сивий волос,
на цяточку маяка…
..і звивається залізниця, мов Змія Едемська, ота, яка….
2.
Спочатку – дорога (потяг обшарпаний «Львів-Херсон»),
Смажені кури, варені яйця, відкрита пляшка,
Сусіди – пластами, приблизно сорок пластів-персон,
Що кричать, як сороки. Поміж них – провідник Ясон
Симпатичний (Сергій або Саша – згадати важко).
Ці хропіння північні, полиці замацані, плач дітей,
– Козир – дзвінка, давай в підкидного, – Ясон говоре. –
Ну ж бо, дівко, знайди своє Серце між цих мастей,
Де крім піки і черви червивої – тільки глей,
Що заліплює очі…
А потім заснула.
І снилось море:
:щось химерне таке: зимні води і чайки білі,
Аргонавти смагляві, сердечний – козирний – туз,
Ти смієшся, і зовсім не страшно, і сіль на тілі,
І пливу, розгрібаючи душі слизьких медуз,
І ропа, а не кров, і замішано все на густо,
Навіть ложка стоїть, як питання довічне – чи
Долетять через море останні осінні гуси,
Як закінчиться літо солодке?
Мовчиш?
Мовчи.
Замочи у мовчанні, як в мідному чані, вину…
Плачуть води…
І чайки регочуть…
Рятуй!
Тону!
3.
…і рука ухопила із вирви.
І все – прозоре.
– Дякую тобі щиро, Моє Море…
…від асфіксії – у вухах надсадний дзвін:
- От ми і зустрілися, Море-Він.
4.
Він – упевнений у своїй певності. Нахабна врода,
На накачаному плечі приліг спочити дракон (тату),
Море-Він, позашлюбний син Одіссея-заброди,
Змінює щодня дівку – то цю, то ту.
- Що ти маєш, Серце моє, для Ганни-панни?
- Покупай, красавица! Мидии, креветки, рапаны!
- Любове моя, надто солі в тобі багато…
- Не вопрос! Пахлава медовая! Сладкая вата!
Да кончай ломаться! Нашлась тут…принцесса Анька….
І пішов:
- Холодное пиво! Шашлык, таранька!
…
Підвелася…пісок струсила з плечей, з колін…
…засміявся у спину
білі зуби у вищирі
Море-Він.
5.
А потім – сказано ж бо – дурепа! – креслила знов
Прутиком на вологому березі – amor (любов),
Жо тем, ай лав, інших дурниць немало,
А хвиля – фіть! – і нічого немає – усе стирала
З чорної дошки досвіду.
І – табула раса.
Терла надсадно, неначе чергова по класу
(Тітка огрядна.
Середньовічна.
Така сумна)
– Вуаля, пане і панове!
Вашій увазі –
Море-Вона.
Перші і другі зморшки виорали опухле лице,
Її голосу – "Обалденные пончики!» – прокурені обертони.
… І ніхто не мріє про груди смагляві, і про те, чи це
… і ніхто у полоні лона її не тоне
… не сплітає байку про метелика крила – вії…
…уже не любов валютна – так, привокзальна повія…
…ну, хіба…абстрагуйся, абощо…і не розплющуй очі…
- Хочеш на шару?
- На шару? Звичайно, хочу….
… Чи пригадуй ( краще – без дотиків) – як колись, тоді…
Колами по воді
Колами по воді
Колами по воді.
Посміхається макоцвітно…
Як цукерка солодкій Дарусі – оте «на…»
…хоче
любові
чи просто
Море-Вона.
…щоранку у неї заходять – скопом, усі на раз,
Кола несуть, матраци, іншу спасенну ґуму,
Бо – божевілля плоті,
Бо – груповий екстаз,
Злизує з тіла ніжність, наче налиплий гумус,
Добра_дурна_велика…
Фоном – квиління чайок…
Лізуть у неї ґвалтом,
Пісяють і кінчають.
Їй не болить, нічийній. Нічка на груди ляже.
Гасять бички коханці в спалені плечі пляжу.
Потім – мине відпустка.
Спустять свої кондоми,
Пам'ять складуть в наплічник.
Потяг.
Вокзал.
Додому.
…………
… мовчки дивиться.
І сльозами давиться
І гикавка від вина…
… у чоло цілую…
Спи, сестричко…
Вони повернуться….
Море-Вона.
6.
…прокидаєшся серед ночі, виходиш боса на дивний звук.
Ніхто не чує (не хоче чути), але ти – мусиш:
Як плете волосінь сріблясту місячний ткач – павук,
Як Час нанизує зорі та мушлі в дівчачі буси,
Як зітхає – глибоко, аж тріскає по швах – небо хворе –
Це – Воно.
Довічне, святе, безсмертне.
Моє Море.
Тягне місячною доріжкою – тільки – іди одна.
Бо вода – то симфонія духу.
А шлях – єдина струна,
Це – Господь, загорнутий у вічності кімоно –
Посміхається поглядом лазуровим
Море-Воно.
…І кожна найменша мушелька – як ікона.
Серце моє солодке.
Мудрість моя солона.
Ти вже знаєш, що ця дорога тривала не ніч – завжди,
І несло мій плацкарт, і кидало аж до неба,
Та потреба ба-чи-Ти нагорнула хвилею: Ти, зажди!
Не відводь очей_не забирай руки_не буди,
Бо іду по снах –
камінцях непевних –
кудись
до тебе:
на примарний голос,
чи сивий волос,
на цяточку маяка…
..і звивається залізниця, мов Змія Едемська, ота, яка….
2.
Спочатку – дорога (потяг обшарпаний «Львів-Херсон»),
Смажені кури, варені яйця, відкрита пляшка,
Сусіди – пластами, приблизно сорок пластів-персон,
Що кричать, як сороки. Поміж них – провідник Ясон
Симпатичний (Сергій або Саша – згадати важко).
Ці хропіння північні, полиці замацані, плач дітей,
– Козир – дзвінка, давай в підкидного, – Ясон говоре. –
Ну ж бо, дівко, знайди своє Серце між цих мастей,
Де крім піки і черви червивої – тільки глей,
Що заліплює очі…
А потім заснула.
І снилось море:
:щось химерне таке: зимні води і чайки білі,
Аргонавти смагляві, сердечний – козирний – туз,
Ти смієшся, і зовсім не страшно, і сіль на тілі,
І пливу, розгрібаючи душі слизьких медуз,
І ропа, а не кров, і замішано все на густо,
Навіть ложка стоїть, як питання довічне – чи
Долетять через море останні осінні гуси,
Як закінчиться літо солодке?
Мовчиш?
Мовчи.
Замочи у мовчанні, як в мідному чані, вину…
Плачуть води…
І чайки регочуть…
Рятуй!
Тону!
3.
…і рука ухопила із вирви.
І все – прозоре.
– Дякую тобі щиро, Моє Море…
…від асфіксії – у вухах надсадний дзвін:
- От ми і зустрілися, Море-Він.
4.
Він – упевнений у своїй певності. Нахабна врода,
На накачаному плечі приліг спочити дракон (тату),
Море-Він, позашлюбний син Одіссея-заброди,
Змінює щодня дівку – то цю, то ту.
- Що ти маєш, Серце моє, для Ганни-панни?
- Покупай, красавица! Мидии, креветки, рапаны!
- Любове моя, надто солі в тобі багато…
- Не вопрос! Пахлава медовая! Сладкая вата!
Да кончай ломаться! Нашлась тут…принцесса Анька….
І пішов:
- Холодное пиво! Шашлык, таранька!
…
Підвелася…пісок струсила з плечей, з колін…
…засміявся у спину
білі зуби у вищирі
Море-Він.
5.
А потім – сказано ж бо – дурепа! – креслила знов
Прутиком на вологому березі – amor (любов),
Жо тем, ай лав, інших дурниць немало,
А хвиля – фіть! – і нічого немає – усе стирала
З чорної дошки досвіду.
І – табула раса.
Терла надсадно, неначе чергова по класу
(Тітка огрядна.
Середньовічна.
Така сумна)
– Вуаля, пане і панове!
Вашій увазі –
Море-Вона.
Перші і другі зморшки виорали опухле лице,
Її голосу – "Обалденные пончики!» – прокурені обертони.
… І ніхто не мріє про груди смагляві, і про те, чи це
… і ніхто у полоні лона її не тоне
… не сплітає байку про метелика крила – вії…
…уже не любов валютна – так, привокзальна повія…
…ну, хіба…абстрагуйся, абощо…і не розплющуй очі…
- Хочеш на шару?
- На шару? Звичайно, хочу….
… Чи пригадуй ( краще – без дотиків) – як колись, тоді…
Колами по воді
Колами по воді
Колами по воді.
Посміхається макоцвітно…
Як цукерка солодкій Дарусі – оте «на…»
…хоче
любові
чи просто
Море-Вона.
…щоранку у неї заходять – скопом, усі на раз,
Кола несуть, матраци, іншу спасенну ґуму,
Бо – божевілля плоті,
Бо – груповий екстаз,
Злизує з тіла ніжність, наче налиплий гумус,
Добра_дурна_велика…
Фоном – квиління чайок…
Лізуть у неї ґвалтом,
Пісяють і кінчають.
Їй не болить, нічийній. Нічка на груди ляже.
Гасять бички коханці в спалені плечі пляжу.
Потім – мине відпустка.
Спустять свої кондоми,
Пам'ять складуть в наплічник.
Потяг.
Вокзал.
Додому.
…………
… мовчки дивиться.
І сльозами давиться
І гикавка від вина…
… у чоло цілую…
Спи, сестричко…
Вони повернуться….
Море-Вона.
6.
…прокидаєшся серед ночі, виходиш боса на дивний звук.
Ніхто не чує (не хоче чути), але ти – мусиш:
Як плете волосінь сріблясту місячний ткач – павук,
Як Час нанизує зорі та мушлі в дівчачі буси,
Як зітхає – глибоко, аж тріскає по швах – небо хворе –
Це – Воно.
Довічне, святе, безсмертне.
Моє Море.
Тягне місячною доріжкою – тільки – іди одна.
Бо вода – то симфонія духу.
А шлях – єдина струна,
Це – Господь, загорнутий у вічності кімоно –
Посміхається поглядом лазуровим
Море-Воно.
…І кожна найменша мушелька – як ікона.
Серце моє солодке.
Мудрість моя солона.
Найвища оцінка | Світлана Луцкова | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 5.25 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію