ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Бернса
Із Роберта Бернса 6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Бернса 6
ПІСНЯ, СКЛАДЕНА В СЕРПНІ
Пейзаж цей весь і постріл десь –
Це вже пора осіння:
Куріпки зліт серед боліт,
І вересу цвітіння,
Й гладь золота там, де жита,
На радість селянину;
В млі осяйній я повен мрій
Про тебе лиш, єдину.
Люб голубку гайок в ярку,
В’юркам же – схил гористий;
Для чаплі рай – озерний край,
Зна вальдшнеп ліс тінистий;
Дрозд має скит в сплетінні віт
Ліщин біля полянки;
Де ж глід в кущах весь в колючках –
Притулок коноплянки.
З живих усяк свій має смак –
Було так, є й понині:
Той між юрби не зна журби,
А цей – у самотині.
Але – шкода! – вже скрізь біда,
Людське тиранство всюди:
Мисливців зов, на пір’ї кров,
Пробиті дробом груди.
Вечірня мла нас облягла,
Гурт ластівок в польоті;
Й полів краса, де зелень вся
Вже в ніжній позолоті.
Як любо нам удвох буть там,
Де втіх очам доволі:
Являє гай плодів розмай,
Ждуть жнив жита у полі.
Любові жар, й розмови чар,
І місяця сіяння;
Й моя рука твою стиска,
Й освідчення, й зізнання.
Як любі всім дощ літній, грім;
Як осінь – селянину, –
Вночі і вдень люблю лишень
Тебе я так, єдину!
БЕРІЗКИ ЕБЕРФЕЛЬДІ
Хор: Любко мила, чи прийдеш, чи прийдеш, чи прийдеш;
Любко мила, чи прийдеш до берізок Еберфельді?
Горбів квіт зве, чарує даль,
Манять струмки, що мов кришталь;
Підем, забудем про печаль
Біля берізок Еберфельді.
Пташки співають і між віт
Ліщини, й роблячи обліт
Горбів, де скрізь буяє квіт,
Біля берізок Еберфельді.
Й там, де крута горбів гряда,
Бурлить і піниться вода,
Й тут вже дзюркоче, як спада,
Біля берізок Еберфельді.
Крім квітів, ще одна з відрад:
Мов злива справжня, бризок град
Дарує в спеку водоспад
Біля берізок Еберфельді.
Хай доля навмання свій дар
Вручає – я не вдамсь до чвар:
Мій скарб весь – ти й любові чар
Біля берізок Еберфельді.
ПОЧУВШИ ПІСНЮ ДРОЗДА ПІД ЧАС
ПРОГУЛЯНКИ СІЧНЕВИМ РАНКОМ
Співай, дрозде, в морозяній імлі,
Співай, мій друже, серед голих віт.
Зима у відповідь на твій привіт
Розгладжує – глянь – зморшки на чолі.
Ось так же й злигоднів могильний прах
Безпечну й милу втіху не затьмить,
Що радісно стрічає кожну мить,
Несе вона надію хай чи страх.
За те, що в позолоту сонця день
Вдяга вже далі, вдячний я тобі.
Взамін багатств ти інші дав скарби:
Все золото не варт твоїх пісень.
Прийди ж, дитя нестатків і тривог,
Й на двох розділим, що пошле нам Бог.
Пейзаж цей весь і постріл десь –
Це вже пора осіння:
Куріпки зліт серед боліт,
І вересу цвітіння,
Й гладь золота там, де жита,
На радість селянину;
В млі осяйній я повен мрій
Про тебе лиш, єдину.
Люб голубку гайок в ярку,
В’юркам же – схил гористий;
Для чаплі рай – озерний край,
Зна вальдшнеп ліс тінистий;
Дрозд має скит в сплетінні віт
Ліщин біля полянки;
Де ж глід в кущах весь в колючках –
Притулок коноплянки.
З живих усяк свій має смак –
Було так, є й понині:
Той між юрби не зна журби,
А цей – у самотині.
Але – шкода! – вже скрізь біда,
Людське тиранство всюди:
Мисливців зов, на пір’ї кров,
Пробиті дробом груди.
Вечірня мла нас облягла,
Гурт ластівок в польоті;
Й полів краса, де зелень вся
Вже в ніжній позолоті.
Як любо нам удвох буть там,
Де втіх очам доволі:
Являє гай плодів розмай,
Ждуть жнив жита у полі.
Любові жар, й розмови чар,
І місяця сіяння;
Й моя рука твою стиска,
Й освідчення, й зізнання.
Як любі всім дощ літній, грім;
Як осінь – селянину, –
Вночі і вдень люблю лишень
Тебе я так, єдину!
БЕРІЗКИ ЕБЕРФЕЛЬДІ
Хор: Любко мила, чи прийдеш, чи прийдеш, чи прийдеш;
Любко мила, чи прийдеш до берізок Еберфельді?
Горбів квіт зве, чарує даль,
Манять струмки, що мов кришталь;
Підем, забудем про печаль
Біля берізок Еберфельді.
Пташки співають і між віт
Ліщини, й роблячи обліт
Горбів, де скрізь буяє квіт,
Біля берізок Еберфельді.
Й там, де крута горбів гряда,
Бурлить і піниться вода,
Й тут вже дзюркоче, як спада,
Біля берізок Еберфельді.
Крім квітів, ще одна з відрад:
Мов злива справжня, бризок град
Дарує в спеку водоспад
Біля берізок Еберфельді.
Хай доля навмання свій дар
Вручає – я не вдамсь до чвар:
Мій скарб весь – ти й любові чар
Біля берізок Еберфельді.
ПОЧУВШИ ПІСНЮ ДРОЗДА ПІД ЧАС
ПРОГУЛЯНКИ СІЧНЕВИМ РАНКОМ
Співай, дрозде, в морозяній імлі,
Співай, мій друже, серед голих віт.
Зима у відповідь на твій привіт
Розгладжує – глянь – зморшки на чолі.
Ось так же й злигоднів могильний прах
Безпечну й милу втіху не затьмить,
Що радісно стрічає кожну мить,
Несе вона надію хай чи страх.
За те, що в позолоту сонця день
Вдяга вже далі, вдячний я тобі.
Взамін багатств ти інші дав скарби:
Все золото не варт твоїх пісень.
Прийди ж, дитя нестатків і тривог,
Й на двох розділим, що пошле нам Бог.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію