ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2026.10.06 12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.

Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,

Вячеслав Руденко
2026.10.06 12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!

Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,

Тетяна Левицька
2026.10.06 10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?

Віктор Кучерук
2026.10.06 07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.

М Менянин
2026.10.05 23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!

хома дідим
2026.10.05 22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем

Ігор Шоха
2026.10.05 16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.

Сергій Губерначук
2026.10.05 15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…

Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля

Вячеслав Руденко
2026.10.05 13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,

Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,

Борис Костиря
2026.10.05 12:19
Нехай же відкидають лизоблюди
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх

Юрій Гундарів
2026.10.05 09:36
Спи, мій любий
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!

Зрости одним махом,

Тетяна Левицька
2026.10.05 09:35
Я без щастя — безпорадна,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.

Володимир Мацуцький
2026.10.05 09:23
Слава Богу грім гримить
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?

Віктор Кучерук
2026.10.05 07:46
За зорями звіряюся вночі,
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко

Софія Кримовська
2026.10.05 06:21
Колиска ця вигойдує печаль
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл

хома дідим
2026.10.04 23:02
вітрисько вщух
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич (1963) / Вірші / Східний напрямок. Вірші, рубаї

 Рубаї
Образ твору * * * (Омару Хаяму)
І нині плоть твоя, мабуть, живий оазис.
Не вірю, друже, що твого земного абрис:
“не гріх і тут втішатися небес дарами…”,
“присядемо ж удвох...”- лише для праху надпис!


* * *
П'яничка розуміє справи Божі,
Коли й хмільні діла його хороші.
Нелегко і тверезо їх робить,
А сп’яну здатні тільки душі гожі!


* * *
Благословенне будь, земне вино!
У глеки зваби вміщене воно!
І що не глек - то свій окремий смак!
Не кожен, ясно, мій, та все одно!


Прекрасність
Коли завершив Бог людиною земне,
не тим утішився, либонь, що промине,
а безконечною жагою чоловіка,
котрий із жінкою продовжать головне.


* * *
Коли красуня болісно вколола -
сама беззахисно чарівно гола,
зроби ковток вина аби зваблива
своїм єством в тобі не охолола.


* * *
Ні осінь пізня, ні вітри, ні хмурі далі
не оп'янять мене терпким вином печалі -
допоки в погляді твоєму жарке літо
ні мудрості в мені, ані моралі.


* * *
Що, друже, думати про завтрашнє сьогодні?
Нехай торкаються шляхи країв безодні,
та поміж нами й нею розпачу стіна,
здолати з милою й вином її не годні!


* * *
Я не останній, хто дійшов до дна
і, випірнувши на поверхню, на
біду натрапив меншу, ніж була,
коли єдиним світом зналась ти одна.


* * *
Говорить розум про подій кінцеві дати,
конечно все - не варто навіть починати.
А в серці Мила, серцю радісно кохати,
одне - вбирати, зовсім інше - віддавати.


* * *
І білий сніг моїх неходжених доріг,
і ти, що сліду не лишила в ньому ніг,
в хмільному келиху моїм - відлунням втіх,
гірким ковтком - я не з тобою, хоч і міг.


* * *
Повір мені - про гаманець не йдеться,
коли цілющий дощ із неба ллється,
чи як любов знаходить нас - бо в світі
не все купляється, чи продається.


* * *
Що з нами завтра станеться? Напевно,
життя продовжиться цілком буденно.
І з віку в вік живемо схожим чином -
лиш перед смертю мить для нас священна.


* * *
Піски пустелі, моя звабо, - це красуні,
що нами тут перебирали, тілом юні,
а потім вже перебирали тільки ними.
Моєю стань, а не пилиною Фортуні!


* * *
Я залицятимусь до вас у дні зимові,
я вигадаю вас, і хміль до крові
вливатиму любовний до тих пір,
доки весна нас не зведе в розмові.


* * *
Поглянь - негода за вікном і ллють дощі,
така нагода, наливай вина мерщій!
І ще обіймів хмелю, мила, - для душі!
Бо геть тверезому кінець мені... Меrсі.


* * *
ось і закінчилось літо й очікувань тло
повнить і любку мою, і моє ремесло -
скоро ж у бочках нове зануртує вино,
осінь - початок, майбутнього першочисло.


* * *
І як повинен був я жити навесні?
Не знати спраги? в собі втримати пісні?!
Красуні сад щоночі не садити?
А осінь знову дорікатиме мені!


* * *
Довірся, панночко, незнаному на мить,
та й обійми мене, забудь про цноти кліть!
Не бійся, що не з птахоловів, - поверну,
раз найсолодше там твій голосок звучить.


* * *
Що виклик долі - слабосилому мені -
нагода озирнутись? в далині,
між скелями, узріти просинь моря?
я ж тільки відгомін його, чи ні?


* * *
Твоя загадка, мила, - в образі питання:
принишклий сад між хмурих стін складного вчення.
Дасть тільки доля відповідь - вогонь кохання,
та розсуд твій сухий – ще те єднання!


* * *
Ми тішимо себе ладами плоті,
Вважаємо, що головне у роті,
Невже не будемо, як всі, в покуті
аби не зжерли ті, що жнуть незрілі суті?


* * *
Не раз, порівнюючи вина і жінок,
я над безоднею здіймав стрімкий місток,
та зустрічав, здебільшого, світанок
на дні, один, серед потовчених пляшок.


Душа
У грудях пташка билася сумна до ранку -
що помах крил - у ту, чи іншу обіцянку.
Чому ж так легко покидають рідні люди,
і що затримує цю вільну "полонянку"?


* * *
Мене з покоїв проганяючи своїх
за флірт із іншою, ефірний суто гріх!
Чи розумієш, обдаровуєш як щедро? -
Супроти світу ці покої просто сміх.


* * *
Як молоде вино, туманиш хіттю,
і наповняєш жили щастя миттю, -
це потім, тверезіючи, вважаю
я сенс компанією довголіттю.


* * *
Не край, мій друже, серця: від печалі,
в яку тебе закули очі карі,
врятують інші очі - все минає,
і знову починається - там, далі.

...................................

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2005-12-30 20:09:40
Переглядів сторінки твору 8084
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.007 / 5.5  (5.208 / 5.6)
* Рейтинг "Майстерень" 5.003 / 5.5  (5.221 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Східний напрямок. Короткий вірш. Рубої. Хокку. Танка
Автор востаннє на сайті 2026.10.06 08:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2006-12-12 11:56:33 ]
Для допитливих - "Пташиний гріх" - народна назва одного із традиційних ритуалів загального комплексу спочатку древньословянського, затим старослов’янського свята урожаю. По завершенню збирання урожаю, в ході загальних святкувань, влаштовувалося окреме свято і 12-14-річним членам общини, що завершувалося особливим "дійством", в нашому сьогоднішньому розумінні - легкого флірту. Під наглядом декількох старших мамусь-бабусь – молодь лягала спати разом, частіше, в якомусь великому загальному приміщенні, і займалася усю ніч обіймами, тихими перешіптуваннями і поцілунками – власне, без сексу. Таке ось тренування, школа молодого бійця :) Тривав цей звичай, досить довго, ледь не до 18 ст. включно. Пізніше це поняття викривили недоучки а, здебільшого вороги наших народних традицій, до близького своїм натурам збоченого розуміння. :(
У своєму чотиривірші свідомо використовую це поняття ("П.Г") в контексті початкового розуміння - як легкого флірту на публіці. Використовую в цілях повернення нашим культурним явищам власних імен та істинних значень :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Яблонська (М.К./М.К.) [ 2007-01-20 21:15:40 ]
Пане Володимире, а можна поцікавитись із яких, власне, джерел Ви почерпнули інформацію про ТАКУ традицію свята урожаю? Моя цікавість не безпідставна - я вивчаю древні, давньослов*янські, дохристиянські традиції


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2007-01-21 12:32:51 ]
Зворот "дохристиянські традиції" - вкрай невідповідний, традиції дохристиянських часів (тобто до Р.Х.), не пов'язані з назвою "слов'янство". Навіть про традиції близькі часів офіційного прийняття християнства в Київі, мало що відомо, окрім, хіба того, чим відрізнялися на погляд, наприклад, візантійських спостерігачів руси від слов'ян, як і чим відрізнялися їхні мови...
Отож із древніми, давньослов'янськими, дохристиянськими традиціями в контексті заданого питання нічим допомогти не можу.
Щодо пізніших часів, впритул до розпаду общинного існування сіл, вам, Оксано мало бути би добре знайоме положення, чи не так? Але судячи за формою і змістом поставленого вами запитання - ви не знаєте, яким чином відбувалося виховання молоді в таких общинах. Тому перед тим, як вдаватися в дрібниці - почніть з цілісного. З багатьох причин писати зараз про цілісне не маю змоги.
Успіхів!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2007-01-25 10:41:52 ]
Шановна Оксано, це дуже добре, що ви хочете доторкнутися до джерел, до істинних традицій. Але в цьому питанні з ряду причин я не піду вам на зустріч. В першу чергу тому, що легких шляхів до істини не буває, легкий шлях є до Горького, до збочень і перекручень сучасності, легкий шлях - заперечити розумність минулого і встановити революційний порядок у нинішньому.
Ніхто за вас, шановна Оксано, не пройде ж суто вашої дороги. То ви вже вибирайте самі - які дороги, і куди. І йдіть ними. А вже там буде видно, хто і як вам допомагатиме.
З повагою