Дуже світлі і теплі рядки! Вітаю Вас з черговою посмішкою творчої удачі)
Прочитав вранці - дух від захоплення забило! І так цікаво стало - що б могло бути в такому листі? Знов згадав пані Дзеньків - ще з часів, коли Лами не було, з 90-х: можливо, пам'ятаєте її тодішній проект "Магія" - дуже такі світлі і чудові пісні були, особливо "Світло і тінь" я обожнював... І ще "Напиши мені, доле, листа")
https://www.youtube.com/watch?v=2nubw_pcsbw

І почав складатися лист - щоправда, я скоро зрозумів, що вранці дописати не встигну) Але ось вирвався)

Вельмишановна леді… краще пані…

Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – то стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине десь у кошику це все? Загубиться у Вас навіки в спамі? Не відаю - нічого в голові. Хоча вже вивчив нібито напам’ять всі варіанти відповідей – від: «Чи він сказився? Хто є взагалі це??» до «Слухайте, шановний, ще мені не вистачало, аби недолицар співав під Windows ці недопісні! Бувайте, хай щастить Вам, трубадуре!»… Але чомусь тримати це в собі не можу. Чи зіпсована натура? Чи хворий – то без психотерапій таких, як сповідь дурня-утопіста до леді мрії взагалі ніяк? Звичайно, так, не в моді жанр епістол. Але я сам немодний теж дивак. А Ви… потрібен опис неодмінно – у жанра свій суворий є закон. Рукою Вас торкатися - як міни. Якщо губами – як святих ікон.

О\дного разу Вас таку побачив -
Л\ишень одного! - тішиться в мені
Е\стет, ну а первісний хтось - тим паче…
Н\еначе втоп у Вашій глибині.
А\ вії так мені лоскочуть нерви -

М\агічне щось. Чи мавка Ви? Чи міф?
О\сь Афродіта з розумом Мінерви -
С\ам Фідій краще б втілити не вмів.

Не вигадка це все і не химера! Ви справжні – все найкраще з ancient Greece. То хочеться співати Вам Гомером, то викрав би у всіх Вас, як Паріс. Олена найпрекрасніша – нітрішки не прибрешу, прекрасна - ще й яка! «Оленка»-шоколад солодкоїжки – нехай давно вже і не малюка…

Життя воно таке, що менше злетів, ніж прикрих від болючості падінь. Але, як Сонце, посмішка від леді весь біль мій перетворює на тінь.

Є люди – вміють так у вічи пилу насипати… Я – ні, ото й мовчу. І слухаю – то «Зіроньку» від Білик. То «Сонце» - «Океан» і Вакарчук. Куди мені з таким невмитим писком? Відтворено емоції вже всі…Але якщо так риються в підписках на Spotify, щоб віднайти в попсі щось аж до сліз – чи не діагноз все те? Один маршрут – майстерні-крапка-ком. Така мені вже доля – став поетом, не народився трампівським синком. Зате ось запальний – куди гасконцям? Як Дант, співучий. Отже, в сумі я – звичайний українець, моє Сонце. Чи радше краще – зіронько моя?

Та вже й світанок підганяє з хати. Гармонії немає на землі (крім Вас, звичайно) - написав багато, а не сказав нічого взагалі… Чи між рядками зникло все, що хвацько писати думав? Всі оті думки?

Чи це хвороба все ж, якщо зненацька самі в листі римуються рядки?.. Та Бог із ним – чимало є в поетів пристойніших і цікавіших тем.

Чудового Вам дня, прекрасна леді!
З пошаною!
І.П.
А радше М.

Дякую Вам за поезію, леді Олено!!!