І

Ой, наплодилося віршариків-піїток,
    Що страшно стало жить під їх убогий спів!
    Та хто би повалив бездарности стовпів
У світі, де повсюд панує недобиток?

    Невже маестро той закінчень і тропів,
Що настрочив один товстий сонетів зшиток,
Мов не поет який, а продавець відкриток,
    І за обгорткою всім змістом поглупів?

Та ні, ще гріше це: дурниця по канону,
    Адже й не розрізниш подеколи обман
Удало схований під буквою закону.

    Відвертим, друже, будь якщо вже графоман,
Бо очі милити ти зможеш лиш до скону,
   А потім все одно розвіється дурман.

ІІ

Король поезії з короною сонетів:
    Двох сотень близнюків, засуджених на смерть,
    Кастрованих пером і шитих в круговерть
Порожніх внутрішньо затяганих куплетів!

    І низьким гонором набитому ущерть
Владиці римувань та силабічних сплетів
Ніхто не дорікне зі словоблудних кметів,
    Бо він таки довів свою букварну вперть.

Лиш блазень весело за кожним поворотом
   Образливі співа йогомосці рядки:
«Нехай у царстві всім прославлюсь ідіотом,

    Та трон би дудочці віддати за гудки
Разом із гордістю й віршованим почотом,
    Адже у них, бодай, нові якісь гадки».