ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гриць Янківська (2012) /
Вірші
/
ПОКВІТТЯ СНУ. Після квітів (2021-2023рр.)
Де човен твій
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Де човен твій
І. Гостя
– Де човен твій і як пройшла крізь терня
До мене босою у цю безвидну ніч?
– Людино, чоловіче, невідомцю,
Я чула, що ти табором стоїш
Зо всім своїм правдивим та уявним
Набутків почтом на оцій горі,
І слово шириться про твій прихід невпинно.
Дивлюсь, між терня тихо, як віддавна,
Та на підніжжі чулись голоси,
Що долинали не інак, як звідси.
Втомилася. Ну ж, гості ороси
Вуста спрагливі та таку ж цікавість!
Говорять, що кущі ці неласкаві
До зайшлих і немилостивих. Ти ж
Стоїш між ними зовсім не подертий.
За тать прийшов під небо се, підперте
Моєю батьківщиною, ачей?
Пророк чи завойовник душ слабих? –
Зірки від незнання упали в трави,
Аби не схибити у супроводі тих,
Чиї серця веде чи не Лукавий.
Чи не лукавий блиск твоїх очей? –
Ось те знання, що я за ним шукаю.
Бо і оця гора – насліддя раю,
І це терновище, і славна в ньому тиш,
І навіть садна свіжі – серце тішать
Знайомцям, до чиїх взивають віч.
Отут до Господа лилась й моя вечерня.
– Яка чудова видалась година!
Які хиткі твоїм словам часи!
Та правда в тім, що я, як ти, людина,
А кривда – у вабливості коси,
Що в неї ти вплітаєш несказанне.
Де човен твій? Я бачив як хилилась
Під берег хвиля, мов несла важку,
Дорогоцінну й рідкісну поклажу,
Аж раптом, мовби скинула, спинилась
І відбула назад в морські ряди,
А твердь здригнулась з певної ходи
Своєї односудженої панни.
Та навіть на краєчку сеї кручі,
З якої видно камінь мілини,
Не розпізнав я жодної дощини,
Що ти на ній могла би приплисти.
Зізнайся, чи з підводної печери,
А чи з підвалин хворого ума
Ти піднялася впевнено й нахабно,
Немовби за собою привела
Десяток воїв на мою погибель.
Нехай чужинець я, та навіть хиби
Людської думки, що колись стрічав,
Складали зброю перед чесним спитом.
Як чаші дві і з кожної відпито, –
Хіба ж не стане спільним в роті смак?
Ось я стою зо всім своїм, відтак
Черпай із мене черпаком розваги,
Усе, що за роки життя надбав:
Вподоби, звички, судження, страхи,
Всі помилки, пересуди й погорди,
Покори, передбачення, покони.
З питва цього випльовуй заборони –
Обгризені ваганням кісточки.
Не бійся, що твій хід я переграв,
Бо ми з одної випали руки
На шахівницю програшної змаги,
Мов ягоди в глибини буйних трав.
– Людино! Чоловіче! Невідомцю!
Якби ти знав, як змучилась плисти
Твоя бесідниця у пустоті луни
Від язика до місячного люстра!
І довгий шлях, і звивиста манера,
Й іскристий хвіст промовлених марнот.
А кожна стрічна зірка, як гетера,
Підсвічує увагою той рот,
Що все у нім не тісно, та не пусто.
...
Помовчмо дружно, повиймаймо з п'ят
Шипи майбутніх, нам належних свят!..
Осінь 2023р.
– Де човен твій і як пройшла крізь терня
До мене босою у цю безвидну ніч?
– Людино, чоловіче, невідомцю,
Я чула, що ти табором стоїш
Зо всім своїм правдивим та уявним
Набутків почтом на оцій горі,
І слово шириться про твій прихід невпинно.
Дивлюсь, між терня тихо, як віддавна,
Та на підніжжі чулись голоси,
Що долинали не інак, як звідси.
Втомилася. Ну ж, гості ороси
Вуста спрагливі та таку ж цікавість!
Говорять, що кущі ці неласкаві
До зайшлих і немилостивих. Ти ж
Стоїш між ними зовсім не подертий.
За тать прийшов під небо се, підперте
Моєю батьківщиною, ачей?
Пророк чи завойовник душ слабих? –
Зірки від незнання упали в трави,
Аби не схибити у супроводі тих,
Чиї серця веде чи не Лукавий.
Чи не лукавий блиск твоїх очей? –
Ось те знання, що я за ним шукаю.
Бо і оця гора – насліддя раю,
І це терновище, і славна в ньому тиш,
І навіть садна свіжі – серце тішать
Знайомцям, до чиїх взивають віч.
Отут до Господа лилась й моя вечерня.
– Яка чудова видалась година!
Які хиткі твоїм словам часи!
Та правда в тім, що я, як ти, людина,
А кривда – у вабливості коси,
Що в неї ти вплітаєш несказанне.
Де човен твій? Я бачив як хилилась
Під берег хвиля, мов несла важку,
Дорогоцінну й рідкісну поклажу,
Аж раптом, мовби скинула, спинилась
І відбула назад в морські ряди,
А твердь здригнулась з певної ходи
Своєї односудженої панни.
Та навіть на краєчку сеї кручі,
З якої видно камінь мілини,
Не розпізнав я жодної дощини,
Що ти на ній могла би приплисти.
Зізнайся, чи з підводної печери,
А чи з підвалин хворого ума
Ти піднялася впевнено й нахабно,
Немовби за собою привела
Десяток воїв на мою погибель.
Нехай чужинець я, та навіть хиби
Людської думки, що колись стрічав,
Складали зброю перед чесним спитом.
Як чаші дві і з кожної відпито, –
Хіба ж не стане спільним в роті смак?
Ось я стою зо всім своїм, відтак
Черпай із мене черпаком розваги,
Усе, що за роки життя надбав:
Вподоби, звички, судження, страхи,
Всі помилки, пересуди й погорди,
Покори, передбачення, покони.
З питва цього випльовуй заборони –
Обгризені ваганням кісточки.
Не бійся, що твій хід я переграв,
Бо ми з одної випали руки
На шахівницю програшної змаги,
Мов ягоди в глибини буйних трав.
– Людино! Чоловіче! Невідомцю!
Якби ти знав, як змучилась плисти
Твоя бесідниця у пустоті луни
Від язика до місячного люстра!
І довгий шлях, і звивиста манера,
Й іскристий хвіст промовлених марнот.
А кожна стрічна зірка, як гетера,
Підсвічує увагою той рот,
Що все у нім не тісно, та не пусто.
...
Помовчмо дружно, повиймаймо з п'ят
Шипи майбутніх, нам належних свят!..
Осінь 2023р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію