"Нав'язливі думки такі ж невідступні й обридливі, як невиліковні недуги"

Гі де Мопассан "Сильна мов смерть"

Мов паморозь на полотні світанку,
заледве видна, але ж студить як! –
так перша іскра тями при пробудженні
спадає в груди й холодом горить.
О небеса терплячі, дайте мить,
в якій забудуся!
О небеса, не дайте миті сумніву,
що їй звання і перше, і тепер,
і аж повіки – моя любов, не згублена
у безліку страхів, які рощу.

Заледве видне дерево у сутінках.

Заледве видні завчені стежки,
якими йшла бездумно, як відречена
душа душі, аж сталася старечою,
та видивлялась провідної, спільної
зорі, щоб загадати миті вільної
і в ній згоріти спільно, і навік.
Я чула голос: кожному по парі!
Один важкий як попіл чоловік
тебе спізнає, та раніш – забуде.
Як паморозь, виднітиме заледве
святе непізнане і пізнане обманне.
А ти злови хоч дрібку і у груди
собі втирай, і попіл стане плямою
підшкірною, урослою, і пустить
початки в серце, там і бережи,
аж доки не займуть собою ціло
твоє слабе, на тінь подібне тіло.

Тінь дерева з'являється по сутінках.

А я й не уявлялася собі
пліч-о-пліч з смертю. Так буває з тими,
хто сам прикличе, сам і віджене.
Ще змалечку тебе в собі ростила,
та шлях лишень один душа подужає.
Вагомий мій, обтяжливий мій друже!
Ти сильний наче смерть, сміливий наче
дитя, що йде навпомацки у темряві.
Твій шлях – моя найважча давня ноша,
зіходжу з нього намертво заплющившись,
бо так задумав Бог, щоб двоє з попелу
довіку йшли не спільно, а однаково.

Між деревом і тінню – коренище.

А я від кореня здіймаюсь вище й вище,
а ти від кореня все далі й далі стелишся.
На білім полі звихрилась хурделиця.
На білім аркуші слова спіймали мить.
Так перша іскра тями при пробудженні
щодень нестерпно прошиває груди
і холодом горить.

Осінь 2022 - літо 2023