ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2022.09.28 11:18
На пальмі жіночої статі
розказує какаду,
як я в полотняному платті
з Платоном по Азії йду.

Під руку взявши Платона,
здіймавсь на гірське плато
оддать на поживу тритонам

Іван Потьомкін
2022.09.28 09:42
Усе частіш спада на думку Богу
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до с

Ігор Деркач
2022.09.28 08:22
Історії далекі відголоски
усе іще даються у знаки.
Нікуди не поділися «совки –
брати», які і нині неазовські,
урядники і наймити московські,
іуди, куплені за мідяки.

Напевне еволюція людини

Микола Соболь
2022.09.28 05:54
Упав каштан під ноги, як і дощ.
Штовхає вітер навіжено в спину.
Стікає осінь з лабіринтів сош,
немов життя із серця безупинно.
Чомусь нуртує сквира, ще й така,
що можу ледь розгледіти дорогу.
Але ж її мелодія дзвінка.
Давай на брудершафт по трохи г

Віктор Кучерук
2022.09.28 05:31
Про що ти думаєш, солдате,
Коли рішуче йдеш у бій, –
Коли роїться ще багато
В очах твоїх рожевих мрій?
Про що ти думаєш, солдате,
Коли ніяк немає сну, –
Коли німих хрестів розп’яття
Кругом віщують про війну?

Козак Дума
2022.09.27 22:28
Після закінчення фахового медичного коледжу два з половиною роки Орися пропрацювала медсестрою у хірургічному відділенні однієї з миколаївських лікарень. Московське повномасштабне вторгнення застало її у відпустці, але вже о восьмій ранку вона була на роб

Олена Малєєва
2022.09.27 21:45
В грудях моїх розцвітає сонячний ранок
Кожну клітинку зігрівши променем чистим
Буду твоєю найкращою любкою з тисяч коханок
Гімном життя і кохання твоїм урочистим.

Буду як час безкінечна й жадана як мить
Буду я чистим повітрям у вільних легенях,

Володимир Бойко
2022.09.27 13:18
Висиджуючи яйця у бункері, почувався кощієм безсмертним. У паршивому стаді запаршивіє будь-яка вівця. Коли бракує мудрості, починають мудрувати. Тому, хто мілко плаває в історії, краще плавати в унітазі. Після дебілізації можна й мобілізацію.

Козак Дума
2022.09.27 08:41
Надворі тихо плаче дощ
і сльози краплями стікають
до келиха минулих прощ,
а я жалкую, та не каюсь…

А я несу душі тепло,
у грудях – серця свого стукіт,
яке розіб’ється як скло

Віктор Кучерук
2022.09.27 05:37
Духовитими вітрами
Пахне світла далечінь,
Хоч темніє під ногами
Сьогодення вбога тінь.
Ніжнотонна і прозора
Далеч мрійно вабить зір,
Лиш позбавитися горя
Не вдається до цих пір.

Козак Дума
2022.09.26 22:11
Мобілізація! – лунає як набат.
Від призову тікають «патріоти»…
Штампує все нові закони кат,
дорога їм одна – до ешафоту.

Шляхи заполонили в Казахстан,
у Грузію, Монголію, Європу…
Кацапи залишають рідний стан,

Тетяна Левицька
2022.09.26 14:13
А Бог любить трійцю," — так батько казав,
Тому у родині дітей було троє.
Зростали посеред некошених трав,
Будинок біленький яснів супокоєм.

І пахнув ялиною затишний двір,
Мелісою, липою, м'ятою влітку.
Фіалкові ночі торкалися зір,

Іван Потьомкін
2022.09.26 12:18
Любить Україну без мови її -
Це теж, що не чути в гаю солов'їв.

Ольга Олеандра
2022.09.26 12:04
В вересні має бути бабине літо
та вересень майже минув.
Жменькою краплинок начисто вмитий,
час розглядає війну.
Дивиться, очі свої видирає
й огляда з всіх боків
небо ще літнє густе неокрає
з відбитком чорних птахів.

Микола Соболь
2022.09.26 09:31
Напийся сонця, горобино,
коротшають осінні дні.
І скоро перші хуртовини
заряботять в моїм вікні.
Запахне листопад снігами,
запахкотить надвечір піч,
мороз гулятиме дворами,
аж до світанку, цілу ніч…

Олександр Сушко
2022.09.26 08:07
Я сміюся крізь сльози, інакше поглине пітьма,
Ні на мить те, що бачив у пеклі, забути не можу...
Ворог бив по позиціях із "Ураганів", гармат,
Шепотіли вуста "Сохрани і спаси мене, Господи Боже!".

Кров лилася з небес, я лежав у рову, наче мрец
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Тоні Фаґо
2022.08.19

Надія Кравченко
2022.08.03

Панасюк Ірина Осінній_місяць
2022.07.10

Галина Тименюк
2022.06.28

Хелен Норвуд
2022.06.17

Філософ Олександрович Хмара
2022.06.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Юрій - другий московський князь
По смерті батька, всівшись у Москві,
Крутив постійно Юрій в голові,
Якби йому Великим князем стати.
А тут якраз Андрій тверський помер.
Хто ж буде в Володимирі тепер?
Таке питання ханові рішати.
Найбільше прав тверський Михайло мав,
Він у Орду за ярликом помчав.
Та Юрій і собі туди намиливсь.
Так вже кортіло той ярлик вхопить,
Немов без нього в світі не прожить,
Хоча усі супроти ополчились.
Казали по дорозі – зупинись,
Не по закону хочеш - відступись
Але ж москаль, ну, що із нього взяти.
«Та я,- говорить,- їду просто так,
Не по ярлик». Надіявся, однак,
Бо на закон йому з гори плювати.
Орда свою політику вела,
Законність їй до ліхтаря була,
Аби лиш вчасно данину давали.
Хто більше данини наобіцяв,
Отой ярлик від хана і тримав.
Тверь якраз більше і пообіцяла.
Тож Юрій лише облизня зловив
Та думку не прогнав із голови,
Почав Михайлу капості робити.
То зворохобить Новгород, чи там
Князів підбурить, збеленить міста,
Щоб данину Михайлу не платити.
Той Юрію й до совісті взивав,
Й Москву два рази з військом штурмував.
Дарма старався – той уперся рогом.
Про те, що хан орду прислати міг
І покарати за непослух всіх –
Для Юрія не значило нічого.
Ще як вернувся злий він із Орди,
То злість свою на всіх зганяв, ходив.
Згадав, що князь рязанський у темниці.
Його ще батько хитрістю схопив.
Тепер синок скарати повелів,
Проливши кров невинну у столиці.
Тоді Михайло хану й пожалівсь,
Той Юрію приїхати велів
Аби за всі провини покарати.
Відмовитися Юрій не посмів,
Мерщій до хана в ставку прилетів,
Покірного став перед ханом грати.
Два роки Юрій у Орді прожив,
До хана підлизатися зумів,
Мовляв, такий він білий та пухнастий,
Що хан Узбек від того аж розтав,
Сестру Кончаку в жони йому дав.
І привалило Юрійові щастя.
Бо до сестри хан дав іще й ярлик.
Зять – не чужий же, звісно, чоловік.
Тепер вже можна й до Москви вертати.
Хоча, в яку Москву? Тепер же він
Великий князь. Узяв татар загін
Із Кавгадиєм - другом своїм клятим
Та і до Володимира помчав,
Де князь Великий і сидіти мав.
Михайло, хоч і жаль втрачати місце,
Погодився, щоб кров не проливать,
Свою столицю Юрію віддать,
А сам до Твері повернувся, звісно.
Та мало було Юрію того,
Хотів скарати врешті-решт його,
Бо ж був таким злопам’ятним, одначе.
Тож новгородців знов підговорив,
Взяв суздальців, орду та і повів
На Тверь. Хай непокірний ще поплаче.
Дійшли вони ледь не під Тверь саму,
Позаду все у трупах і диму.
Зосталось разом вдарити на місто.
Та новгородцям совість не дала
Супроти Твері учинити зла,
Тож розвернули скоро своє військо.
Як тільки Юрій про таке узнав,
Орду за ними й суздальців погнав.
Про те Михайлу взнати удалося.
Він раптом біля Бортнєва напав
І Юрієве військо розметав
Так, що тому втікати довелося.
Чимало його ратників лягло,
Ще більше у полон у Тверь пішло.
Дружину й ту на полі бою кинув.
Вона в Твері полонена жила,
Де незабаром смерть її знайшла,
З якоїсь загадкової причини.
Михайло, звісно, добре розумів,
Що викликає тим ординський гнів.
Із Юрієм хотів був замиритись.
Та Юрія ще більше розізлив,
Той посланця в Москву тверського вбив
Й помчав до хана у Орду жалітись.
В Орді він соплі й сльози витирав,
Михайла покарати вимагав,
Бо той, мовляв, убив його кохану.
Хан,звісно, розізлився за сестру,
Сказав: «На порох клятого зітру!»
Велів прибути до свойого стану.
Михайло знав, що там його чека,
Та, все одно, від смерті не втікав.
Хоча і діти, і народ просили.
Та ж не поїде – на орду чекай,
Вона ж тоді сплюндрує увесь край,
А то було вже понад його сили.
В Орді на суд на ханський він попав,
Там Юрій іще більше оббрехав,
А Кавгадий піддакував постійно.
Хан врешті смертний вирок підписав,
А Юрій вже людей своїх послав,
З Михайлом щоб покінчити надійно.
Ті довго били й мучили його,
Поки, нарешті, досягли свого
Та й кинули скривавленеє тіло.
Що вже до чого дикий Кавгадий
Сказав: «Що робиш? Та ж то дядько твій!»
Тоді уже Михайла спорядили,
Забрали сина, що в Орді сидів,
Бояр тверських полоном і тоді
У Володимир стольний подалися.
Там Юрій знов на трон Великий сів,
А брату їхать в Новгород велів.
З Михайла тілом, наче звір повівся.
Коли про смерть Твері дістались вісті,
То плакало за князем все князівство,
Бо ж добрим був, і справедливим був.
Просили всі, щоб тіло їм віддали
Аби його належно поховали
Та Юрій, наче тих прохань не чув.
Ну, вбив, так хоч над тілом не знущайся,
На Божий суд тепер вже сподівайся.
Так ні, уперся та й не віддає.
Аж цілий рік вигадував щось з того,
Хотів, щоб усі кланялися в ноги,
Поки таки не вигавкав своє.
Весь люд на нього, звісно, розізлився
За те, як він не по-людськи повівся.
А ще ж у князя і сини були.
Вони помститись врешті обіцяли
І, зрозуміло, всі підстави мали.
А особливо був найстарший злим -
Дмитро, якого звали Грізні Очі.
Свого ножа на лиходія точить
Та іще інших проти намовля.
А їх не треба, мабуть й намовляти.
Тут Юрій взявся данину збирати.
А з чого, як збідніла вже земля?
Ростов піднявся, не хотів платити,
Прийшлося йти та військом придушити.
А ще й татари внадились якраз.
Усе ж вдалося данину зібрати
Та Юрій, замість того, щоб віддати
Татарам, розвернувся і подавсь
До свого брата в Новгород з грошима.
Не захотів, бач, розлучатись з ними.
Жадоба його врешті довела.
Монголи – ті могли простить багато,
Але тому, хто тільки справно платить.
Отож Орда розлючена була.
Отим Дмитро одразу ж скористався
І до Узбека у Орду подався,
Де все про підлість князя розповів.
Узбек озлився, зажадавши крові,
Ярлик князівський передав Дмитрові
І привести негідника велів.
Той в Новгороді поки верховодив,
Ходив супроти шведів у походи,
Говорять, ще й Орєшек заснував.
Ходив на Устюг устюжан карати,
Щоб Новгород не сміли зачіпати…
Та голову він як би не ховав,
Мов страус – слід додому повертати.
Та годі в хана милості чекати.
Потрібно лише їхати в Орду,
Щоб там самому з ханом домовлятись,
На прощення можливе сподіватись.
Придумав виправдання на ходу,
Що данину він не украв у хана,
А тверський князь її забрав обманом.
Тож винен він, карати слід його.
Дмитро ж довідавсь, що він замишляє
Й собі в Орду до хана шлях тримає,
Щоб покарати підлого того.
І так вже сталось, що вони зустрілись,
За свої шаблі миттю ухопились.
Та Божий присуд за Дмитра стояв.
Якраз через сім років після вбивства,
Меч правосуддя над проклятим звівся.
Порубаний, на землю він упав.
Отож Дмитро за батька смерть помстився.
Узбек, щоправда з того розлютився,
Бо суд в Орді міг лише він вершить.
Дмитра монголи хутко пов’язали,
А через рік на смерть і покарали.
Хоч молодий, йому б ще жить та жить.
Отак через одну якусь падлюку
Прийняли батько й син смертельні муки.
Невільні жертви підлої брехні.
Та москалі інакше і не вміють,
Вони завжди підступно, підло діють,
Бо проти всіх постійно на війні.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-08-18 20:02:48
Переглядів сторінки твору 41
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.857 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.827 / 5.45)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.713
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2022.09.25 19:51
Автор у цю хвилину відсутній