Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Бунт у Ватікані
Збунтувалися кастрати,
йдуть до папи у палати:
«Через що ми не жонаті?
В чому винуваті?»
Папа крикнув із чертога:
«Що це тут за синагога?
Ви не боїтеся Бога?
Геть з мого порога!»
Ті йому: «Тобі все ладно,
ти живеш собі принадно,
а от нам так безвідрадно,
дуже вже досадно!
Ти вибрикуєш на волі,
мо’, набив собі мозолі,
ну, а ми всі - поневолі
на жіноцтво кволі!»
Папа їм: «Мої ж ви діти!
Треба сперш було глядіти;
втративши свої бушприти,
маєте терпіти!
Боляче за ваші втрати;
може, я вам для приплати
латки накажу роздати
із нової вати?»
Ті йому: «Нам вата нащо?
Хай у ній лежить ледащо!
Не м’яке, а щось годяще
ти роздай нам краще!»
Папа каже їм врочисто:
«В рай призначу вас, геть-чисто!
Там вже буде і невіста,
ще й на бу́лки тісто!»
Ті йому: «Який ти геній!
Нащо тісто нареченій?
Пристрій трібний їй - такенний,
зовсім не печений!»
Папа їм: «Так ви, гевали, -
глуздом теж не кардинали!
Кажуть же: що з воза впало,
те, рахуй, пропало!»
Розлютилися кастрати:
«Отже, Пію ти дев’ятий¹,
остогидло нам співати
фуги та кантати!
А давай, усім на диво,
сам затягнеш “Casta diva”²?
Й так тонесенько, пискливо,
як це на́м властиво!»
Тут злякався папа: «Діти!
Як я буду пискотіти?
Це кебет у вас кульбіти,
чи дурниць привіти?»
Ті йому: «Нема проблеми!
Не забули ще оце ми:
маєм бритву, й маєм схеми,
де і що́ в нікчеми!»
Папа в шоці: «От же шкоди!
Я хіба шукав нагоди
збутися дарів природи?..»
Шле за Де-Мероде³.
Де-Мероде тими днями
тренувався біля брами
захищати рідні храми
з папськими стрільцями:
всі з поставою військових,
черевики на підковах,
у підрясниках шовкових
й ківерах бордових.
Тут прибігли єзуїти:
«Треба віру боронити!
Хочуть там скопці, бандити,
папу холостити!»
Гарний в ролі воєводи,
стрепенувся Де-Мероде:
«Видно, хтось шука пригоди?
Ну, заждіть, юроди!»
Засурмили зразу труби,
взяв бійців азарт сугубий,
так і дивляться, кому би
полічити зуби?
Де-Мероде, страж устоїв,
на двоколку всіх пристроїв
і везе мерщій героїв
до святих покоїв.
Як війшли туди солдати,
налякалися кастрати,
кажуть: «Будемо співати
зовсім без оплати!»
Папа вільний: притчі мовить,
може і прийняти сповідь;
й Де-Мероде ґав не ловить,
суд за бунт готовить:
«Хто тут вівся як іуда,
тих повішаю за муда!»
Папа ж муркнув, як з-під спуда:
«Тільки в разі чуда...»
Варіант для дам:
«Хто тут мрів про бунт успішний -
покарає вас Всевишній!»
Папі ж - голос був утішний:
«Ти один безгрішний!»
Та настав кінець докорам;
той же при дворі декорум,
і пищать кастрати хором
геть ad finem saeculorum⁸.
(2022)
*** ОРИГІНАЛ ***
Взбунтовалися кастраты,
Входят в папины палаты:
«Отчего мы не женаты?
Чем мы виноваты?»
Говорит им папа строго:
«Это что за синагога?
Не боитеся вы Бога?
Прочь! Долой с порога!»
Те к нему: «Тебе-то ладно,
Ты живёшь себе прохладно,
А вот нам так безотрадно,
Очень уж досадно!
Ты живёшь себе по воле,
Чай, натёр себе мозоли,
А скажи-ка: таково ли
В нашей горькой доле?»
Говорит им папа: «Дети,
Было прежде вам глядети,
Потеряв же вещи эти,
Надобно терпети!
Жалко вашей мне утраты;
Я, пожалуй, в виде платы,
Прикажу из лучшей ваты
Вставить вам заплаты!»
Те к нему: «На что нам вата?
Это годно для халата!
Не мягка, а жестковата
Вещь, что нам нужна-то!»
Папа к ним: «В раю дам местo,
Будет каждому невеста,
В месяц по два пуда теста.
Посудите: вес-то!»
Те к нему: «Да что нам в тесте,
Будь его пудов хоть двести,
С ним не вылепишь невесте
То, чем жить с ней вместе!»
«Эх, нелёгкая пристала! -
Молвил папа с пьедестала, -
Уж коль с воза что упало,
Так пиши: пропало!
<...>
«Нет,- ответствуют кастраты, -
Пий ты этакий девятый¹,
Мы уж стали сиповаты,
Поючи кантаты!
А не хочешь ли для дива
Сам пропеть нам “Casta diva”²?
Да не грубо, а пискливо,
Тонко особливо!»
Испугался папа: «Дети,
Для чего ж мне тонко пети?
Да и как мне разумети
Предложенья эти?»
Те к нему: «Проста наука,
В этом мы тебе порука,
Чикнул раз, и вся тут штука -
Вот и бритва! Ну-ка!»
Папа ж думает: «Оно-де
Было б даже не по моде
Щеголять мне в среднем роде!»
Шлёт за Де-Мероде³.
Де-Мероде ж той порою,
С королём⁴ готовясь к бою,
Занимался под горою
Папской пехтурою:
Все в подрясниках шелковых,
Ранцы их из шкурок новых,
Шишек полные еловых,
Сам в чулках лиловых.
Подбегает Венерати⁵:
«Вам, - кричит, - уж не до рати!
Там хотят, совсем некстати,
Папу холощати!»
Искушённый в ратном строе,
Де-Мерод⁶ согнулся втрое,
Видит, дело-то плохое,
Молвит: «Что такое?»
<...>
Затрубили тотчас трубы,
В войске вспыхнул жар сугубый,
Так и смотрят все, кому бы
Дать прикладом в зубы?
Де-Мероде, в треуголке,
В рясе только что с иголки,
Всех везёт их в одноколке
К папиной светёлке.
Лишь вошли в неё солдаты,
Испугалися кастраты,
Говорят: «Мы виноваты!
Будем петь без платы!»
Добрый папа на свободе
Вновь печётся о народе,
А кастратам Де-Мероде
Молвит в этом роде:
«Погодите вы, злодеи!
Всех повешу за муде⁷ я!»
Папа ж рёк, слегка краснея:
«Надо быть умнее!»
Вариант для дам:
«Всяк, кто в этот бунт замешан,
Заслужил бы быть повешен!»
Папа ж рёк, совсем утешен:
«Я один безгрешен!»
И конец настал всем спорам;
Прежний при дворе декорум,
И пищат кастраты хором
Вплоть ad finem seculorum⁸!..
(1864)
__________
¹ Пій IX - римський папа у 1846-1878.
² Знаменита арія для сопрано з опери В.Белліні «Норма» (1831).
³ Франческо Саверіо де Ме́роде (італ. Francesco Saverio de Mérode) - архієпископ, у 1860-1865 створювач корпусу «папських зуавів» та військовий міністр Папської області.
⁴ Мається на увазі Віктор Емануїл II, король створенного у 1861 об’єднаного італійського королівства, який прагнув приєднати Папську область.
⁵ Псевдо-антропонім, скоріш за все, утворений від традиційного звернення папських послань: Venerati Fratelli nell’Episcopato («Вельмишановні брати кардинали»).
⁶ Франсуа Ксав’є де Меро́д (фран. Francois Xavier de Mérode) - первісна форма імені Де-Мероде, який за походженням був бельгієць.
⁷ Тлумачний словник В.Даля, III вид. (під ред. Бодуена де Куртене): «Мудѣ́ - двойственное число отъ мудо́, мошонка самца вмѣстѣ съ ядрами».
⁸ До скінчення віків (лат.).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)