ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про м’яту
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про м’яту
- Іди, онучку, випити чайку!
Варення є малинове до нього! –
Гука бабуся онучатка свого,
Який в дворі гуляє на піску.
Той, хоч і без охоти та прибіг,
Сьорбнув зі склянки рідину пахучу.
- А з чого чай? – питається онучок,-
Бо я одразу розібрать не зміг.
- Там різні трави, але основна –
То м’ята. То вона так пахне смачно.
- Це та, що у садочку її бачив?
- Так-так, онучку, то саме вона.
- А звідки ота м’ята узялась?
Не у садочку. Ти ж там посадила.
А взагалі на цьому світі білім.
У тебе ж є історія якась?
Я знаю, в тебе завжди вони є
На будь-які випадки і події,-
І на бабусю дивиться в надії.
Всміхнулась та: - Ох, сонечко моє!
Звичайно є історія одна,
Звідкіль на світі м’ята появилась.-
Біля онука за столом усілась
І почала впівголоса вона:
- Колись русалка у струмку жила.
Удень в струмку на дні самому спала,
Вночі в траві на березі гуляла.
Безмовна і невидима була,
Отож ніхто не міг її побачить,
Коли б зіткнувся, навіть, віч-на-віч.
А вже, тим більше, коли темна ніч.
Але вона, бач, стереглась, одначе.
Та якось вийшла уночі вона,
В траву високу під березу сіла
Та й мріями у далеч полетіла,
Коли б вона була та й не одна.
Замріялась, незчулась, задрімала.
Прокинулась – вже й сонечко зійшло.
Поки навкруг нікого не було,
Швиденько до струмка свого помчала.
Аж тут кущі розсунулися враз
І вийшов гарний парубок із лісу.
Біля струмка схиливсь, води напився
І засміявся весело якраз.
Вона ж, його побачивши, як стій,
Завмерла до струмка на півдорозі.
Очей від нього відірвать не в змозі,
Настільки гарним видався він їй.
Хоч і русалка, закохалась вмить.
Та як про це їй парубку сказати?
Соромляться зізнатись в тім й дівчата,
А що вже їй – русалочці робить?
Він же не зможе чути її слів.
Він же не зможе бачить її вроду?
І так русалці стало себе шкода.
А він оглянувсь й знову в ліс побрів.
Задумалась русалка: як же їй
Коханому в коханні тім зізнатись.
Як бути, щоби він міг здогадатись?
Щоби могла сказати йому: «Мій!»
Й надумалась: як він не чує слів,
То справами вона дасть зрозуміти…
І стала вона вслід йому ходити,
Вертілась біля, що б він не робив.
Бувало, хлопець йде через струмок,
Так вона йому дерево зламає
І він ним, як містком, перебігає,
Щоби він було часом не намок.
А як на луках косить він, бува,
А тут страшенна хмара насуває,
То вона хмару хутко проганяє,
Щоб не намок ні хлопець, ні трава.
Втішається, коли радіє він.
Хоч хлопець не здогадується, навіть,
Що хтось його, немов дитину, бавить…
Та налетів зненацька вітер змін,
Бо ж хлопець той дівчину покохав.
Не ту русалку, а сільську красуню.
І стало від того русалці сумно.
Сидить одна на березу, зітха
Та мріє, щоб на місці тої бути,
Аби її кохатися просив,
Аби її він на руках носив.
Ніяк не може парубка забути.
І почала просить Лісовика,
Щоб видимою міг її зробити.
Побачить хлопець й зможе полюбити…
Вона ж із себе гарна он яка.
Та Лісовик був мудрий, добре знав:
Як двоє один одного кохають,
То третій лізти поміж них не має,
Хоч золоті би душу й серце мав.
Та що їй мудрі ті слова його,
Як вона хоче бути біля нього.
Й Лісовика все ж упрохала того,
Хоч і не так – добилася свого.
Русалку в м’яту він перетворив.
І вона пахла хлопцю біля річки,
В саду, на лузі п’янко між травички,
І як долівку на свята стелив,
І у вінку весільному. Хоч він
Так ні про що оте й не здогадався.
Із жінкою-красунею кохався…
Ішли літа, невпинний часу плин.
Вже й парубка нема давно того,
А м’ята й досі не перевелася,
А, навпаки, по світу розрослася,
Кохання людям віддає свого.
Варення є малинове до нього! –
Гука бабуся онучатка свого,
Який в дворі гуляє на піску.
Той, хоч і без охоти та прибіг,
Сьорбнув зі склянки рідину пахучу.
- А з чого чай? – питається онучок,-
Бо я одразу розібрать не зміг.
- Там різні трави, але основна –
То м’ята. То вона так пахне смачно.
- Це та, що у садочку її бачив?
- Так-так, онучку, то саме вона.
- А звідки ота м’ята узялась?
Не у садочку. Ти ж там посадила.
А взагалі на цьому світі білім.
У тебе ж є історія якась?
Я знаю, в тебе завжди вони є
На будь-які випадки і події,-
І на бабусю дивиться в надії.
Всміхнулась та: - Ох, сонечко моє!
Звичайно є історія одна,
Звідкіль на світі м’ята появилась.-
Біля онука за столом усілась
І почала впівголоса вона:
- Колись русалка у струмку жила.
Удень в струмку на дні самому спала,
Вночі в траві на березі гуляла.
Безмовна і невидима була,
Отож ніхто не міг її побачить,
Коли б зіткнувся, навіть, віч-на-віч.
А вже, тим більше, коли темна ніч.
Але вона, бач, стереглась, одначе.
Та якось вийшла уночі вона,
В траву високу під березу сіла
Та й мріями у далеч полетіла,
Коли б вона була та й не одна.
Замріялась, незчулась, задрімала.
Прокинулась – вже й сонечко зійшло.
Поки навкруг нікого не було,
Швиденько до струмка свого помчала.
Аж тут кущі розсунулися враз
І вийшов гарний парубок із лісу.
Біля струмка схиливсь, води напився
І засміявся весело якраз.
Вона ж, його побачивши, як стій,
Завмерла до струмка на півдорозі.
Очей від нього відірвать не в змозі,
Настільки гарним видався він їй.
Хоч і русалка, закохалась вмить.
Та як про це їй парубку сказати?
Соромляться зізнатись в тім й дівчата,
А що вже їй – русалочці робить?
Він же не зможе чути її слів.
Він же не зможе бачить її вроду?
І так русалці стало себе шкода.
А він оглянувсь й знову в ліс побрів.
Задумалась русалка: як же їй
Коханому в коханні тім зізнатись.
Як бути, щоби він міг здогадатись?
Щоби могла сказати йому: «Мій!»
Й надумалась: як він не чує слів,
То справами вона дасть зрозуміти…
І стала вона вслід йому ходити,
Вертілась біля, що б він не робив.
Бувало, хлопець йде через струмок,
Так вона йому дерево зламає
І він ним, як містком, перебігає,
Щоби він було часом не намок.
А як на луках косить він, бува,
А тут страшенна хмара насуває,
То вона хмару хутко проганяє,
Щоб не намок ні хлопець, ні трава.
Втішається, коли радіє він.
Хоч хлопець не здогадується, навіть,
Що хтось його, немов дитину, бавить…
Та налетів зненацька вітер змін,
Бо ж хлопець той дівчину покохав.
Не ту русалку, а сільську красуню.
І стало від того русалці сумно.
Сидить одна на березу, зітха
Та мріє, щоб на місці тої бути,
Аби її кохатися просив,
Аби її він на руках носив.
Ніяк не може парубка забути.
І почала просить Лісовика,
Щоб видимою міг її зробити.
Побачить хлопець й зможе полюбити…
Вона ж із себе гарна он яка.
Та Лісовик був мудрий, добре знав:
Як двоє один одного кохають,
То третій лізти поміж них не має,
Хоч золоті би душу й серце мав.
Та що їй мудрі ті слова його,
Як вона хоче бути біля нього.
Й Лісовика все ж упрохала того,
Хоч і не так – добилася свого.
Русалку в м’яту він перетворив.
І вона пахла хлопцю біля річки,
В саду, на лузі п’янко між травички,
І як долівку на свята стелив,
І у вінку весільному. Хоч він
Так ні про що оте й не здогадався.
Із жінкою-красунею кохався…
Ішли літа, невпинний часу плин.
Вже й парубка нема давно того,
А м’ята й досі не перевелася,
А, навпаки, по світу розрослася,
Кохання людям віддає свого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію