ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2021.10.21 11:30
Поруч йдемо серед тихих хрущовок за руки,
і прохолода вечірня пронизує нас.
Сонце визбирують у далині чорні круки,
серце наструнчуєш на незабутній романс.

Листя сухе шарудить наче миша полівка,
ще не чіпляється пакісно до підошов.
Щемна розмова,

Іван Потьомкін
2021.10.21 11:19
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Петро Скоропис
2021.10.21 11:11
Прикордонна купини вода напува,
і трава прикордонна печеться.
І тамує солдат святотатські слова,
і потали поет стережеться.

Над водою при зброї заціп чатовий,
і душа не волає уголос.
Лиш осанною немочі їхній німій

Микола Соболь
2021.10.21 07:28
Опів на п’яту плачуть ліхтарі,
шматує вітер неопале листя…
Спокутати б сьогодні до зорі
свої гріхи набуті перед містом.
Мабуть, і все. Хай жовтень догорить.
Не буде листопадові спокуси,
а грудень усвідомлюючи мить
розбурхає зимові сніготруси

Віктор Кучерук
2021.10.21 05:35
Стихле водосховище безкрає
Стало засинати від нудьги, –
В барвах листопада потопають
Вишгородські кручі й береги.
Поруділе, жовте, багрянисте,
Як пожежі іскри звіддалі, –
Опадає шурхотливе листя
І володарює на землі.

Богдан Манюк
2021.10.20 20:44
Частина перша 4. Батька і вуйка Семена Кася знайшла у льосі під клунею, куди їх, зв'язаних, укинули грабіжники. Якби не стогнали, довго, напевно, шукала б, а так усе з'ясувала хутко: і т

Олександр Сушко
2021.10.20 17:54
Журба. Мовчать в осмуті янь і цінь.
У темряві - альков, садок, вітальня ..
Остання мить стікає по щоці
Сльозою кришталевою кохання.

А ось і Лети чорні береги
Дійшов до неї, врешті, перебендя.
Ця смерть - не покарання за гріхи,

Марія Дем'янюк
2021.10.20 10:21
А смачний із медом коржик
Так і проситься у кошик,
Бо Тетянка йде до бабці
Копирсатися на грядці,
Полуницю поливати
І з бабусею чаювати.
Гарні слухати поради,
Їм онука дуже рада,

Віктор Кучерук
2021.10.20 07:56
Випадкова зустріч на вокзалі.
Німота між “Здрастуй!..” і “Бувай...”,
Бо слова всілякі пропадали
У душі вдоволеній украй.
Хоя я не запитував нічого,
І про себе мало що казав, –
Погляди єднались, мов дороги
Ті, що залишилися позад.

Дума Козак
2021.10.19 22:33
Мертвечуки, монатіки і ківи –
настали шмарклів нелегкі часи.
А те з Оману знову на Мальдіви!
Тож в Україні – Господи єси…

У той же час хапутік спить і мріє,
кого б іще наразі «захистить»,
а трут війни який уже рік тліє

Богдан Манюк
2021.10.19 22:25
Роман Частина перша Багнети і серця

Тетяна Левицька
2021.10.19 20:36
Я пила — мандариновий фреш,
під платівку Енріко Карузо.
Не чекала, що ти упадеш
на думки листопадовим блюзом.

Затужила троянда в душі
за теплом і грибними дощами.
На узбіччі порожнє таксі

Сергій Гупало
2021.10.19 08:39
На диво, ми були тоді, вночі,
Чомусь нетерпеливі, безпорадні.
І я побачив усміх той, нічий,
А трохи далі – нитку Аріадни.

Здалося враз: таке було давно,
Не тільки з нами, на отому місці,
Де «бацають» у карти й доміно,

Олена Побийголод
2021.10.19 07:09
Всі померли, хай їм грець!
Тут і казочці кінець.
А хто слухав - молодець,
як весільний холодець!

(2021)

Віктор Кучерук
2021.10.19 05:44
Не чути вже співу пташиного з гаю
І дують частіше холодні вітри, –
І важко звикати, що пізно світає
Та рано темніє цієї пори.
То скло затремтить, то зненацька заплаче,
То з’явиться сонце, то хмурно весь час, –
То марно на світло чекаю терпляче,
Б

Ярослав Чорногуз
2021.10.18 23:20
Угорнулася осінь багряною листя журбою,
І чоло золотила короною світлих обнов.
Затужила кохана, як ластівка ніжна, за мною,
Запечалилась Муза, що я не пишу про любов.

Не журися, рідненька, тобі лиш -- мої серця квіти,
Не сумуй, моя доле, -- вже со
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про кобзу
Найбільше, що хотілось з малого ще Миколі,
То працювати з татом на батьківському полі.
Ранесенько вставати, поки трава з росою,
Іти слідом за татом, махаючи косою,
Чи плуга направляти, як вже набрався сили…
Але, напевно, доля по іншому рішила.
Прийшла орда татарська ясир собі збирати,
Батьків його убили, спалили йому хату.
Він сам від людоловів голоблею відбився,
Що трапила під руку та й в лісі схоронився.
Не до роботи в полі, коли така наруга,
Подавсь козакувати він на Великім Лугу.
Ходив в походи з ко́шем проти татар і ляхів,
В бою не знав пощади, як і не відав страху.
Доводилось й за море ходити проти турка,
Давалася не просто козацькая наука.
Вбивав, бо ж треба було проклятих убивати,
Що рідну Україну взялися грабувати.
Бувало, лізли скопом з усіх боків до неї.
Не розлучавсь Микола із шаблею своєю.
Та не жалівсь на теє. Така вже склалась доля.
Але ночами мріяв пройтися з плугом в полі,
Узяти косу в руки та по росі пройтися.
Але зірки на небі по іншому зійшлися.
Якось на Січ примчала із поля вістка знову,
Що йде орда із Криму, що йде орда здорова.
Знов запалають хати, і знову кров проллється,
Якщо по Україні ота орда пройдеться.
Помчалися козаки орду ту зупинити.
Як соколи упали та стали суд вершити.
І голови ворожі в густі летіли трави.
Та падали й козаки також у тій виправі.
Микола люто бився, метаючись по полю
І голови татарські летіли в трави голі.
Про себе і не думав, хотів побільше вбити,
Аби від людоловства орду ту відучити.
Незчувся, як татарин шаблюкою ударив,
Черкнуло гостре лезо йому по о́чах карих.
І світ померк для нього. Він із коня звалився.
Можливо, саме тому живим і залишився.
Орда в бою зім’яла слабку козацьку силу.
Кого кіньми стоптала, кого взяла ясиром.
Поранених і вбитих залишили у полі.
Вже вороння кружляло, чекаючи, навколо.
Орда помчала далі, а вороння спустилось
Та і бенкетувати на полі заходилось.
Прийшов козак до тями, як чорний ворон клятий
Дістався і до нього та й очі став клювати.
Із темряви і болю лиш звуки долітали,
Але вони нічого йому не підказали.
Куди іти? Де прірва попід ногами стане?
У відчаї Микола забувся геть про рани.
Тож навмання подався, ступаючи обачно.
А вороння нахабне лише косилось лячно.
Почув десь поряд стогін, на хвилю зупинився.
«Чи хтось живий? - спитався, - Коли козак – озвися!»
Озвався козаченько, зрадів ураз Микола,
Бо ж думав що лишився одним-один у полі.
Хоч і біда з ногою, ходити сам не може,
Але йому у тому Микола допоможе.
Тут головне, що бачить… Так і пішли обоє,
Перев’язавши рани, дорогою тяжкою.
Один обом за ноги, другий обом за очі…
Аби лише татарин зненацька не наскочив.
Бог милував. Нарешті курган у полі вздріли,
Козацькая сторожа дороги сторожила.
Із ними і до Січі, в кінці кінців дістались.
Дістатися дістались, але там не зостались.
Куди таким калічним уже козакувати?
Хіба що в Трахтемирів, щоб віку доживати.
Та, поки їхні рани потроху заживали,
Вони між козаченьків сиділи, нудьгували.
Заглянув до Миколи якось знайомий майстер,
Спитав: « А чим, Миколо, надумався зайнятись?
У тебе ж гарний голос. Ти ж так пісні співаєш.
А інструмента свого для співу ти не маєш?»
«Звідкіль би він узявся? Я ж козакую, брате.
Чи ж я на Січ приперся аби пісні співати?»
«То так…Було…А нині? Тобі би кобзу в руки!..»
«Та ж грати я не можу!» «То не складна наука.
Ось я собі зварганив такого інструмента,
Та, щоб пісні співати не виберу момента.
Бери, тобі, козаче, ця кобза більш потрібна…»
Торкнув по струнах й звуки розсипалися срібно.
«Що ж, дякую за кобзу. А що співати маю?
Я ж ні одної пісні кобзарської не знаю».
« А що душа говорить, то і співай, козаче.
Ти ж за життя багато чого на світі бачив:
Неправду і неволю, гірку народну долю.
От і співай та душу свою пускай на волю.
Знайди собі дитину, нещасну сиротину.
Вона очима буде, у світ тебе вестиме».
Отак і став Микола з тих пір кобзарювати,
Ходив собі по селах аби пісні співати.
Водив його хлопчина, показував дорогу.
Обоє й годувались і одягались з того.
Співав Микола гарно аж сльози виступали
Та відчував, що, наче, чогось не вистачало.
І людям, наче,гарно, сміються вслід і плачуть,
А він терзає душу у сумнівах, одначе.
Якось в селі одному дідусь уже старенький,
Коли всі розійшлися, промовив коротенько:
«Що ж, чоловіче добрий,чудово ти співаєш
Та у твоєї кобзи чогось душі немає».
Сказав та і почовгав дорогою своєю.
І залишив Миколу із думкою тією.
Відтоді став Микола до кобзи дослухатись,
Чи ж її душа буде на пісню озиватись.
Та грає, наче, кобза і непогано грає,
Але душі своєї чомусь не розкриває…
А якось в чистім полі орда Миколу стріла,
Не встиг хлопчина й крикнуть, як стріли полетіли.
Хлопчина увернувся та у ярок скотився,
Микола ж сам над яром, як палець залишився.
І вп’ялися у тіло його ординські стріли
Й душа його зірвалась й на небо полетіла.
Звільнилася, нарешті з обтяжливої плоті,
Від горя і нещастя, від воєн і роботи.
Летить душа козача перед ворота раю.
Тут ангели з чортами її уже стрічають.
Кому ж вона прийдеться, куди вона потрапить?
Чорти взялися перші, поперли із нахрапом:
«Ми заберем у пекло її на вічні муки,
Бо ж, подивіться, в нього в крові і досі руки.
Він шаблею своєю убив багато люду,
Пролив він ріки крові і море сліз повсюди.
Тож місце їй у пеклі. Тут нічого й гадати!»
Та ангели говорять: «Ні, нечисте проклята!
Не лив він кров і сльози ніколи у невинних,
А лише тих, що лізли з розбоєм в Україну.
Рубав в бою їх чесно, не підлістю й обманом.
Тому не роззявляйте свої пащеки марно.
Такому місце в раї…» Аж тут душа озвалась:
«Душа козацька вільна, ніколи не схилялась.
Не хочу я ні пекла, не хочу я ні раю.
Нехай душа козацька у кобзі спочиває.
У ній вона безсмертна. На струнах лиш заграти
Й душа моя щоразу в ній буде оживати».





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-07-04 18:46:40
Переглядів сторінки твору 64
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.803
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній