ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Сидить дід Гриць на лавці
Попід розлогим в’язом
Утомлений від праці –
Весь день городом «лазив»:
Полов бур’ян, що лізе
З землі. Де і береться?
Носив водичку з «низу»,
Нехай земля нап’ється.
Часу не вистачало
Як слід і закурити.
У животі бурчало.
Вже баба десь сердита.
Бо ж кликала з обіду –
Зайди, бо ж борщ холоне.
А він зрання поснідав
Сальця ще напівсонний
Та й на город подався,
Забувши геть про їжу.
Вечері вже діждався.
От баба хліб наріже,
Та борщик підігріє.
Та часничку до нього.
Вона варити вміє,
Смачнішого ні в кого
Він ще борщу не бачив.
Та хай ще почекає.
Живіт бурчить, одначе,
Перекурити має.
Дістав з кишені древню
Та любу носогрійку.
Оглянув її ревно –
Бо ж їй вже віку й віку.
Продув – чи не забився
Чубук її бувало.
У чашку подивився –
Нічого не застрягло.
Дістав капшук з кишені,
Взяв тютюну у дрібку.
Затиснув люльку в жмені,
Щоб не просипать, кріпко.
Тютюн заклав і гарно
Ум’яв у чашці пальцем…
Чекала баба марно,
Ступила перевальцем
На вулицю із хати.
Де ж той старий подівся?
Чи десь пішов блукати,
Не дай Бог, заблудився?
Аж бачить – понад тином
Дим хмарою до неба.
- Я скільки звать повинна?
Вечеряти без тебе?
Чого ото розсівся?
Знов смалиш «баганоса»?
Дід, навіть, не підвівся,
Мов не до нього зовсім.
Звик, видно, до такого.
Та й баба то без злості
Промовила до нього,
Як то кому здалося.
Старому побурчати
То, мабуть, перше діло.
Прийшла до діда з хати,
На лавці поряд сіла.
Дід пахкає потроху,
Аж в носі в неї крутить
І комарі всі дохнуть,
Не годні тіло втнути.
Бурчить незлобно баба,
Мабуть, лише для виду.
Сама ж, напевно, рада,
Що має того діда.
Що має кого лаять,
Із ким поговорити.
Вона ж зовсім не злая.
А то б одній сидіти.
Та все ж повчає діда:
- Кидай уже смалити.
Тож гріх, чи ти не відав.
За те в смолі кипіти.
А дід на те сміється
Та їй відповідає:
- Хто курить й не плюється,
Той і гріха не має.
Ми всі з землі родились
І на землі живе́мо.
Коли ж смерть нагодилась,
То в неї знов піде́мо.
Кури та однієї
Не забувай умови.
Тих, хто плює на неї
Не прийме вона знову.
Тим в пекло і дорога…
Бурчать – дурна манера.
От покурю ще трохи
Та й підем до вечері.
Попід розлогим в’язом
Утомлений від праці –
Весь день городом «лазив»:
Полов бур’ян, що лізе
З землі. Де і береться?
Носив водичку з «низу»,
Нехай земля нап’ється.
Часу не вистачало
Як слід і закурити.
У животі бурчало.
Вже баба десь сердита.
Бо ж кликала з обіду –
Зайди, бо ж борщ холоне.
А він зрання поснідав
Сальця ще напівсонний
Та й на город подався,
Забувши геть про їжу.
Вечері вже діждався.
От баба хліб наріже,
Та борщик підігріє.
Та часничку до нього.
Вона варити вміє,
Смачнішого ні в кого
Він ще борщу не бачив.
Та хай ще почекає.
Живіт бурчить, одначе,
Перекурити має.
Дістав з кишені древню
Та любу носогрійку.
Оглянув її ревно –
Бо ж їй вже віку й віку.
Продув – чи не забився
Чубук її бувало.
У чашку подивився –
Нічого не застрягло.
Дістав капшук з кишені,
Взяв тютюну у дрібку.
Затиснув люльку в жмені,
Щоб не просипать, кріпко.
Тютюн заклав і гарно
Ум’яв у чашці пальцем…
Чекала баба марно,
Ступила перевальцем
На вулицю із хати.
Де ж той старий подівся?
Чи десь пішов блукати,
Не дай Бог, заблудився?
Аж бачить – понад тином
Дим хмарою до неба.
- Я скільки звать повинна?
Вечеряти без тебе?
Чого ото розсівся?
Знов смалиш «баганоса»?
Дід, навіть, не підвівся,
Мов не до нього зовсім.
Звик, видно, до такого.
Та й баба то без злості
Промовила до нього,
Як то кому здалося.
Старому побурчати
То, мабуть, перше діло.
Прийшла до діда з хати,
На лавці поряд сіла.
Дід пахкає потроху,
Аж в носі в неї крутить
І комарі всі дохнуть,
Не годні тіло втнути.
Бурчить незлобно баба,
Мабуть, лише для виду.
Сама ж, напевно, рада,
Що має того діда.
Що має кого лаять,
Із ким поговорити.
Вона ж зовсім не злая.
А то б одній сидіти.
Та все ж повчає діда:
- Кидай уже смалити.
Тож гріх, чи ти не відав.
За те в смолі кипіти.
А дід на те сміється
Та їй відповідає:
- Хто курить й не плюється,
Той і гріха не має.
Ми всі з землі родились
І на землі живе́мо.
Коли ж смерть нагодилась,
То в неї знов піде́мо.
Кури та однієї
Не забувай умови.
Тих, хто плює на неї
Не прийме вона знову.
Тим в пекло і дорога…
Бурчать – дурна манера.
От покурю ще трохи
Та й підем до вечері.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію