Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Прононс 4
Ти – латинянин.
Твій вид воластий
з наморщеним чолом –
середньовічний склеп,
де кістяки пильнують рештки жаху,
відкинувшись на спинки трун.
Твої слова – проснулі вурдалаки,
чиїм нахрапом думка деґрадує.
Твій мозок – випарник для гною,
а гній з тих місць,
звідкуди їде гість
ланами на ландо ... до тебе;
через аркади світових кордонів,
без талера чи лана у кишені,
без ліри чи юаня на умі...
Бебех! І от він тут,
або давно вона...
Загавкали собаки у дворі,
рекомендуючи її таку особу.
"Приїхала полемістка з Тернопільщини,
мадам,
хто зіставляє попередні допущення
на основі латинських поговірок,
нерозлучена
пані Репачо́к!"
Теза перша.
(сівши за інкрустований бронзою стіл):
"Це подача допомоги. Мене вимусили."
Відповідь була:
"Спасибі, що дозволено мені, а не бику."
Вона швидко призвичаюється
до латинського способу життя.
Заходиться прибирати у вітальні,
застеляє меблі вишиванками,
готує теплі напої
і, крапнувши чаєм на скатерку,
знову сідає до столу,
і починає чемно вивчати мертві очі
латинянина.
Теза друга
(вивчаючи мертві очі латинянина):
"У череді серед товару трапляються
й бики,
але ж корів там більшість".
Відповідь була:
"Ваш сміх – це дяка Богу.
І дяка Богу, що корів там більшість."
Вона сиділа і мугикала під ніс
історію про те,
які глейкі ґрунти на Батьківщині...
Він стримував свої страшні інстинкти.
Теза третя
(дійшовши до питання
людської вірності
під кутом зору
служби у військових лавах):
"Яким шляхом її виховувати?
Від українського фольклору –
до методичних вказівок".
Відповідь була:
"Ви приїхали сюди шахраювати?"
Вона ... заплакала,
вона поклала руки собі на вдих,
собі на полотняний одяг, на колінця –
і розідрала знизу догори
скаженим смиком
вишиту сорочку.
Вона заплакала.
Він стримував свої
страшні інстинкти.
Теза четверта (крізь сльози):
"Я є на службі противідомих сил.
Я йду крізь терміни.
Я сором України.
Середньовіччя – відповідний час
для злочинів відсталої натури.
Коли така полеміка дратує вас, –
підіть в ХХ-ий вік на Україну
і дочекайтеся мого відходу звідти,
моєї смерті, невідомої для інших,
і викликаної відомо чим –
думками –,
які ще там,
серед постійної війни,
серед звірин,
шукали близькість з вами...
Як я лежатиму на лаві мертва –
лягайте поруч..."
Відповідь була.
Але, латинянине,
ти її не скажеш,
бо я мовчатиму,
а ти вже цілував...
P.S. Як хочеш бути
нерозлучна з нами –
мов мови наші дві
вмирають ра́зом –
не руш і ти
повідану
латинь.
21–22 грудня 1993 р., Київ
Прононси Сергія Губерначука належать до авторського змішаного жанру. Це різні за тематикою твори, значна частина з яких мають філософську спрямованість. Поєднує їх принцип створення. Спершу автор обирає з десяток випадкових слів зі словників або з творів художньої літератури. Такі слова у своїй послідовності можуть нести певне смислове навантаження, а можуть бути "далекі" одне від одного, жодним чином не пов’язані між собою, що цілком ускладнює творчу роботу. Потім на їх основі складається поетичний твір, тематика якого визначається під час віршування.
Для Прононсів характерні відсутність початкового задуму, несподіваність, "розумна" гра слів, творчий підхід до формування єдиного і цілісного змісту.
За чіткої визначеності теми деякі Прононси автор називав. Приміром вірш "Жаку Преверу". В іншому випадку твір нумерувався, як то "Прононс 4", і чекав своєї назви.
Контекст : "Переді мною...", стор. 17–19
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)