ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2021.10.16 06:48
Не введіть мене в оману
осені сльотливі дні,
ранок стелиться туманом
і сіріє у вікні.
Зроду, ніби сонця промінь
не торкався моїх щік.
Чуєте краплинок гомін?
Це прийшов сезон дощів.

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.15 17:58
Доторкайся до неба, допоки низьке.
(Хоч якусь перевагу дає листопад).
В цих краях не зустрінеш ні моря, ні скель;
ну а скіфсько-трипільське вже хтось розкопав.

Тож радій… ну принаймні, повітрю й дощу.
Що б ти ще цій непевній замовив порі?!
Тут хіб

Ігор Шоха
2021.10.15 13:23
Жила-була... але не знаю,
чи то жадоба, чи брехня
розворушили злобу дня,
коли доведена до краю
юрба уже не вибирає...
кого лупити навмання.

***

Тетяна Левицька
2021.10.15 13:08
ЧЕТВЕРТИЙ ВІНОК

БЕРЕГ СПОДІВАННЯ


І (lV)

Мені без тебе у печалі жити,

Іван Потьомкін
2021.10.15 12:36
Не два апостоли–юдеї,
Життя яких забрали за ідею,
Стоять передо мною нині,
А знавіснілий ворог України –
Петро, що став великим
На кістяках козацьких. Без ліку
Прорубував він ними «вікно в Європу»,
А Україні завдавав лиш клопіт.

Петро Скоропис
2021.10.15 10:58
Невеличкий дешевий отель у Вашингтоні.
Постояльці хроплять, не знімаючи на ніч
чорних окулярів, аби не бачити снів.
Портьє зі плечима важкоатлета
гортає книгу гостей, милуючись
нутрощами Троянського підтоптаного коня.

Шелестіння кизилового куща

Ольга Олеандра
2021.10.15 10:07
Ніч прийшла сьогодні дуже рано.
Височінь беззоряна. Німа.
Темно. Дуже темно. Невблаганно.
Де шукати світло? Крізь пітьма.

Місяцю, блукаючий десь поміж
Безлічі космічних віражів,
Де ти дівся, чом не йдеш на поміч?

Микола Соболь
2021.10.15 07:42
розмова з Наталкою Фурсою
Ще трішки ночі та й настане ранок.
Не виганяй непрошених думок.
А час ятрить твої душевні рани
і так ятрить, що аж Архангел змовк.
І миті ці не кращі, і не гірші.
Тече вода, всьому приходить строк.
Нові лягають на папері в

Олександр Сушко
2021.10.15 05:50
Велелюбність між поетів-ліриків - явище поширене і тому, як правило, не привертає до себе уваги вихованих читачів, оскільки й вони полюбляють амурні пригоди, не згірш поцілованих в лоби Господом-богом митців. Мій друг, наприклад, веде одночасно чотири л

Євген Федчук
2021.10.14 19:53
Вже сивий та досить міцний іще дід
Сидів на колоді великій під тином,
На сонці свою вигріваючи спину
Та сторожко все ж оглядаючи світ.
Обличчя і руки у шрамах страшних,
Мабуть, довелося в походах бувати.
Устиг за життя своє повоювати.
Та ран він зо

Тетяна Левицька
2021.10.14 18:26
ТРЕТІЙ ВІНОК
ЯБЛУКО СПОКУСИ

I (III)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
І розбуди цілунком на світанні.
На вітах абрикосовий кулон
Повисне величезним запитанням.

Ярослав Чорногуз
2021.10.14 17:56
Дорогі колеги! Подонок і наклепник, кастрат літератури, засушений член спілки Олександр Сушко опублікував свій черговий пасквіль на мене, де поносить мою корону сонетів і протиставляє її короні Тетяни Левицької, хоч вона ще не вся опублікована. Тетяна Лев

Татьяна Квашенко
2021.10.14 17:31
Пронизанный светом осенний желтеющий парк
Дрожит, оголяясь, над бабьего лета секретом.
Ему в октябре так отчаянно хочется лета,
Под шорох листвы и воронье прощальное «кар-р!»

Ему желудей и людей различать не дано,
Но свет и тепло проникают деревьям

Сергій Губерначук
2021.10.14 14:54
Патріотизм у апоґеї.
Дружина шиє прапори
із залишків старих матерій.

Зшиває їх,
пере й прасує.
І Україні це пасує.

Тетяна Левицька
2021.10.14 10:17
ДРУГИЙ ВІНОК

БЕЗСОННЯ

І (ІІ)

Птахи кружляють вальси у блакиті,
Та вечір гасить сонце вусібіч.

Олена Побийголод
2021.10.14 07:46
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Коли вода всесвітнього потопу
вернулась у таємне джерело,
із піни майже вщухлого потоку
на світ Кохання потайки прийшло -
і у повітрі розійшлось до строку,
а строку - сорок сороків було.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про дурман або датуру
В нас на городі виріс дивний цвіт.
Це ще коли я був зовсім маленьким.
Дивлюсь – на ньому лієчки біленькі,
Яких не бачив ще в свої п’ять літ.
Стоїть серед картоплі одинак,
Від неї вищий та й зовсім не схожий.
Подумав: квіточок нарвати, може.
В останню мить задумався, однак.
А що, як він тут неспроста росте?
Його для чогось, може, посадили?
Не став я обривати цвіт той білий,
Але у тата запитав, проте,
Що ж то за цвіт. Він тут же у отвіт:
- А ти його не зачіпав руками?
- Ні, не чіпав,- і глянув в очі прямо.
- Не зачіпай, бо то отруйний цвіт.
- Навіщо ж він отруйний тут росте?
Можливо, його вирвати та й годі,
Щоб не було отрути на городі?
А тато відповів мені на те:
- Усе отрута, як не знати міри.
А, як у міру – користь принесе.
Комусь здоров’я чи життя спасе…
На ті слова я здивувався щиро:
- Чи ж то отрута може врятувать?
Вона ж – отрута аби всіх труїти?!
- Колись усе ти зможеш зрозуміти…
- До речі, а рослину ж ту як звать?
Всміхнувся тато: - Звуть її дурман
Або датура. Ти не чув, напевно.
А, поміж іншим, це рослина древня…
Я про таке уявлення не мав.
- Чому ж дурман? – питаюся його.
- Бо, коли хто не знає чи не вміє –
Над міри вхопить і, немов дуріє,
Геть забува і хто він, і чого.
А може й вмерти запросто тоді.
Тож, як не знаєш, краще не чіпати.
- А звідки він у нас узявся, тату?
- Питаєш, хто його тут посадив?
- Ні, звідки він узявся взагалі.
- Того, напевно, вже ніхто не знає.
Хто на Колумба знаного киває,
Мовляв, привіз з далекої землі,
Коли іще Америку відкрив.
А інші кажуть, що оцю рослину
Цигани, як дістались України,
Із прикаспійських привезли степів.
А ще легенда про дурман той є,
Колись бабуся ще розповідала…
Тобі цікаво? – Вже б і не питали?!
Легенди – то ж захоплення моє.
Я все ловив, що тільки лише чув.
А особливо захопився ними,
Як десь почув одну легенду Криму
Про Кара-Даг. Ще й досі не забув.
- Було то у козацький час, давно
Десь, може, на Полтавщині…Не знаю.
Хоч, взагалі, то значення не має,
Де саме відбувалося воно.
Містечко невеличке вздовж ріки
Розкинулось в долині у широкій.
Оточене гаями з усіх боків,
Купалося в серпанках у легких.
Жило спокійним, звичним вже життям,
Вставало рано, цілий день трудилось.
А, коли темна нічка нагодилась,
Вкладалось спати. От і все буття.
Та якось містом поповзли чутки,
Що вбитого знайшли серед дороги.
Давно у місті не було такого,
Бо, як татар прогнали козаки,
Ті більше сюди лізти стереглись.
Хто ж того чоловіка міг убити?
Ще й обібрати? То якісь бандити,
Мабуть, в якомусь лісі завелись.
Поговорили й стали забувать.
Аж тут у місті ще знайшли одного.
Теж череп був проломлений у нього
І хтось устиг до цурки обібрать.
Тоді занепокоїлись усі.
Послали козаків сторожувати
Аби скоріше вбивцю упіймати.
В дворах спускати стали з цепу псів.
Та час минув – убивці не було.
Можливо, вбив та й геть собі подався?
Чи то у лісі до пори сховався?
Та, тільки-но вспокоєння прийшло,
На ранок знов убитого знайшли .
І знов його хтось обібрав до нитки.
Зосталася залита кров’ю свитка…
Тепер усі стривожені були.
Сам голова уже ночей не спав
Та засідки велів улаштувати,
Щоб, врешті-решт, розбійника піймати,
Бо ж він, напевно, маніяком став.
Тихцем засіли містом козаки,
Аби зарані вбивцю не злякати
Та й стали у тих засідках чекати,
Можливо, той проявиться-таки.
Й підстерегли. У засідці одній
Почули кроки. Хтось ішов неспішно.
І тут удар, короткий крик і тиша.
Тут козаки метнулися мерщій,
Помітили: хтось в темряву шугнув.
Помчали слідом ще й сигнали подали
Аби усі шляхи перекривали,
Щоб той убивця з міста не гайнув.
Не наздогнали…Десь він зачаївсь.
Але із міста не подівсь нікуди,
Бо ж засідки козацькі були всюди.
Куди ж він проклятущий був подівсь?
Хтось із місцевих – вирішили всі,
Бо ж і місцевість дуже добре знає
Та і надійний сховок в місті має.
Та як узнати – хто? Пустити псів?
Та пси по сліду недалеко йшли.
Він, мабуть, слід свій тютюном приправив,
Тож пси і повернулися небавом,
На тім сліду нічого не знайшли.
Щоправда, вбивця не розрахував,
Хоч свою жертву в тім’я і поцілив,
Але ударив зовсім неуміло
І той живий зостався. Хоч і впав,
Облившись кров’ю, але не помер.
Коли життя вернулося у нього,
Сказав, що геть не пам’ята нічого
Із того, що з ним сталось дотепер.
Сумний додому голова прийшов,
Не знаючи, що далі мав робити.
Як того вбивцю, врешті-решт зловити
Аби не порішив нікого знов?
Тут жінка на порозі зустріча,
На стіл накрила, снідати саджає.
Сама ж про все розпитує-питає,
Немов урядник, все як слід вивча.
А потім каже: - Так куди його?
У тім’я, кажеш? Тож він, мабуть, бачив,
Хто його міг поцілити добряче!
А голова знизає: - Й що з того́?
Адже нічого він не пам’ята.
Що ж нам із того, що він міг побачить?
- Потрібно відьму запросити, значить.
Тут у селі живе одна, ота,
Що всі її Датуриха зовуть.
Уміє сни пророчі насилати,
Людина в сні все може пригадати.
Вона б у тім допомогла б, мабуть?!
- А звідки дивне прізвисько таке?
- Був чоловік чи лях, а чи татарин,
Датура звався. Згинув десь під Баром.
Життя її вдовине нелегке.
Отож вона за зілля узялася,
Лікує рани, хворість проганя,
Ні перед ким дверей не зачиня.
Я думаю – вона б нам придалася.
Зібрав нараду спішно голова,
Відповідальність щоб не лиш на ньому.
Та й порішили всі – що будь по тому.
Послали вістуна, щоб на словах
Датурісі всю справу пояснив
Та попрохав був помочі для міста,
Пообіцяв винагороду, звісно.
Той повернувся та і розповів,
Що згоду їм Датуриха дала,
Пообіцяла все, що треба взяти
Та і прийти. – Ти б міг би зачекати,
Щоби в дорозі не самою йшла.
Помчав вістун Датуриху стрічать
Та скоро повернувся, ледь не плаче:
- Там…я таке…таке побачив…
Датуриху вже можем не чекать!
Її убито. На шляху лежить
Вже біля міста. Хтось напав із гаю.
В її очах уже життя немає.
Всі радники схопилися умить…
Сховали жінку там, де і знайшли,
Понад шляхом насипали могилу.
Хоча і відьма та ж не заслужила,
Щоб просто неба кинути могли.
Жилось тривожно в місті з тих часів.
По місту озираючись ходили,
Ночами лише по хатах сиділи
Та сподівались на надійних псів.
Ночами сторожили козаки,
Теж поодинці містом не ходили,
Воротами шляхи загородили,
Бо ж хтось чужий ще забреде-таки,
А ти за його смерть відповідай…
Якось дружина голову зустріла:
- Я на могилу відьмину ходила…
- Навіщо – той пита її. – Вгадай,
Що я знайшла там, на могилі тій?
- І що ж знайшла ти на горбочку тому?
- Там виросла рослина невідома…
- І що із того? – він сердито їй.
- А, може, то те зілля проросло,
З якого сни пророчі можна бачить?
Ми можем з нього скористатись, значить,
Щоб місто заспокоїтись могло?!
Подумав голова та й сам побрів,
Не став нікому, навіть, говорити.
Зірвав він листя і біленькі квіти,
А вдома з того він відвар зварив.
І тим відваром напоїв узяв
Безпам’ятного зовсім чоловіка.
Заснув спокійно, але враз від крику
Схопився подивовано: - Згадав!..
Убивцю довго не прийшлось шукати.
Він писарем у ратуші служив,
Від голови десь недалечко жив,
Почув той крик та й кинувся тікати.
Його перехопили козаки,
По-своєму провчити захотіли
Та не розрахували, мабуть, сили.
Та що поробиш? Злі були-таки…
А та рослина скоро розрослась,
Датурою її так і назвали,
У знахарстві частенько споживали.
Але, коли хтось нерозумний бравсь,
Не знавши міри – то дурів, бува.
Від того часто, навіть, помирали.
Отож рослину ще дурман прозвали,
Аби розумно кожен споживав.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-05-02 19:14:48
Переглядів сторінки твору 55
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній