ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
2024.02.14
2024.02.08
2024.01.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Брати. Битва під Підгайцями 1667 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Брати. Битва під Підгайцями 1667 року
Рік починався сумно з «андрусівської зради»,
Як охрестили влучно те дійство козаки.
Ніякі обіцянки не стали на заваді
Роздерти Україну. Зібрались хижаки –
Москва, що допомогу козацтву обіцяла
Й Варшава, що втрачати ці землі не бажа.
Про думку українців ніяку не питали,
Роздерли по живому надвоє без ножа.
Від тих вістей недобрих вся Січ завирувала,
Готова роздушити і ляха, й москаля.
Хоч від Москви, звичайно, добра вже не чекали,
Але ж вола про поміч скривавлена земля.
Вже скільки пролилося на неї тої крові,
Вже скільки лягло люду в кривавій тій борні…
Відмовитись від волі? Все починати знову?
І ні кінця, ні краю проклятій тій війні…
Не маючи вже віри ані Москві, ні ляхам,
До турка Дорошенко підтримати звернувсь.
Чи в боротьбі за волю не мав другого шляху,
Ніж з поміччю Аллаха закінчити війну?
Якщо уже гетьмани не знали, що робити,
То як простому люду в тім розібратись всім?
Тож прагли свої сім’ї найперше захистити,
Нещастя не пустити, хоча би, в рідний дім.
То до Москви хилились, а то приймали ляхів,
То гетьманів тримались, що як гриби росли.
Лиш вижити старались, як квітка серед шляху,
Що будь-якої миті наїхати могли.
Як кинув Дорошенко клич у похід збиратись,
Щоб хоч Правобережжя від ляхів захистить,
А з поміччю османів до Вісли аж дістатись,
Сказати ляхам врешті: «Там тихо і сидіть!»
Зачувши клич, Микола дістав свою шаблюку,
Лиш поговір про ляхів - вже всидіти не міг.
Бо ще із часів Хмеля свербіли в нього руки,
Щоб виставити ляське все кодло за поріг.
Взяв шаблю і торбину, Максима звав з собою.
Дарма ж тому татарська наука не пройшла.
Тож усміхавсь до брата, хитав лиш головою,
Не знаючи, від кого країні більше зла.
Поки ще Дорошенко у Корсуні збирався,
Полки ладнав до бою, з султаном вів торги,
Великий кіш татарський вже зі степів припхався,
Йому в степу сидіти було не до снаги,
Коли така нагода когось пограбувати.
Пройшовся по Поділлю, Волині, взяв ясир…
Все літо Дорошенку йшли орди «помагати»,
Одна перед другої вчащали до тих пір,
Поки геть не озлили населення у краї,
Йому вже Дорошенко не визволитель, ні.
Із Дорошенком лише розорення чекає,
Мабуть, триматись ляхів вже краще в цій війні.
Тож, коли Дорошенко повів полки походом
На захід, то побачив всі наслідки того.
І зрозумів, якої завдав, насправді, шкоди –
Місцеві зустрічали, як ворога його.
Цим скориставсь Собєський, тодішній гетьман польний.
Розумний і дієвий. Хоч війська мало мав,
Але призвав до зброї населення навколо
І кілька тисяч хлопів під прапори зібрав.
З тим військом і зібрався він ворога стрічати.
Найперше, всі дороги у краї перекрив,
Аби орда не мала можливості «гуляти»,
Бо скрізь її чамбули вогонь свинцевий стрів.
Сам же із військом рушив хутенько до Підгайців,
Став табором під містом, свій табір укріпив.
Хай спробує у силі із ним хто позмагаться.
Там військо Дорошенка вогнем він і зустрів.
Прийшли полки козацькі по ліву руку стали,
Прийшла татарські орди – пів поля зайняли.
Нахабніші вже й поряд із ляхом гарцювали
Та виманити військо з укріплень не змогли.
Микола скільки років був з Хмелем у походах,
Тож добре розумівся на справах отаких.
Таких міцних позицій, мабуть, не взяти з ходу.
Обрати гарне місце Собєський клятий зміг.
Сам добре укріпився, ще й мури за спиною,
А поле розділяє усе широкий яр.
Отож козакам битись одною стороною,
І помочі чекати даремно від татар.
Та й що там того поля – вузеньке понад яром,
Не розгорнути сили, гармати б’ють вприціл.
Хіба що знає гетьман якісь таємні чари
Чи покладе під містом багато надто сил.
Спочатку там за яром пішла орда на ляхів,
Від тупоту і крику здригнулася земля.
Та ляхи її стріли вогнем з гармат без страху.
Микола за тим боєм дивився звіддаля
І бачив, як нелегко доводиться татарам,
Нема де розгорнутись, щоб ляхів обійти.
А з земляних редутів впритул гармати шкварять,
Від них орді рятунку на полі не знайти.
А тут іще й хоругви пішли в атаку польські,
Тіснити узялися, збивати шал орди.
Полки козацькі в полі стояли тихо досі,
Від бою яр широкий бо ж їх відгородив.
Тут гетьман булавою сигнал дав для атаки,
Щоб, поки ляхи б’ються з татарами, полки
Ударили вздовж ставу у фланг і тил полякам.
Тут ляхи їх і стріли на березі ріки,
Що називалась Брідки. Зіткнулися дві сили.
В долині у вузенькій хоругви і полки,
То козаки хоругви до річки потіснили,
То поміч ляська знов відтисла від ріки.
У колотнечі лютій змішались коні, люди.
Здавалось – іще трохи і ляхи побіжать.
Та поки іще бились дві сили груди в груди
Лиш мертві під ногами долиною лежать.
Й ніхто на те уваги ніскільки не звертає,
Бо кожен вже затявся, щоб досягти свого.
Микола піт кривавий втирати не встигає,
Весь у крові, не знати – чужій, а чи його.
Уже кінноту ляську в Загайці відтіснили,
Ще трохи і відкритий в тил ляхам буде шлях.
Та, мабуть що, татари атаки припинили,
Бо кинув своїм в поміч кінноту нову лях.
А тут іще й гармати ударили з редутів,
З валів обозна челядь напала козаків,
Кіннота із Загайців устигла повернути,
Полки в вузькій долині затисли з трьох боків.
У тисняві великій прийшлося відступати,
Лишаючи загиблих під ноги ворогів.
Кінчався день, вже й сонце збиралося сідати…
Так закінчився перший із підгаєцьких днів.
Вночі знесли татари своїх загиблих в хати
Та й запалили. Звичай у мусульман такий
Аби своїх померлих у землю не ховати…
Козаки теж зібрали страшний пожинок свій
Та і у трьох могилах край шляху поховали
На пагорбі високім, щоб видно звіддаля.
На ранок польський табір вже не атакували,
Нехай спочине кров’ю просочена земля.
Побачивши, як важко Собєського здобути,
Надумалися разом і гетьман, і калга
Закрити всі підходи, нехай вже голод лютий
Примусить ляхів здатись. А він на них чига,
Бо ж поспіхом збирались, запасів не зробили.
Протриматися довго у них не стачить сил.
Татари і козаки шляхи всі перекрили.
Взялися грабувати татари все навкіл,
І тут усі пізнали чи мудрість, чи підступність
Собєського. В фортецях він військо посадив
І варто лиш чамбулам у бік якийсь сіпнутись,
Як їх вогонь свинцевий на всіх шляхах зустрів.
Та ще й місцеві люди озлились не на жарти,
Взяли, що можуть, в руки «захисників» стрічать.
Отож на їхню приязнь надіятись не варто.
А де ж узяти їжу, щоб військо годувать?
Збирались було ляхів тут голодом морити,
А вийшло, що й самим їм припасів не знайти.
Але, все ж, до останку надумались сидіти
Та і до перемоги цю справу довести.
У таборі козацькім дивились не весело,
Сидіти у окопах не в радість, далебі.
Татари попалили навкруг містечка й села
І похапали здобич, яку знайшли собі.
Та й козаки – не таті, своїх щоб грабувати,
Хоч тут і ляська волость та ж люди не чужі.
Пострілювали в ляхів мушкети і гармати,
Вночі, кому в охоту, пускали в хід ножі.
Та ще було на герці поляків викликали,
Щоб силу молодецьку у полі показать.
Татари від козаків також не відставали,
Їм вже хоча б якоїсь та здобичі узять.
Адже сидіти довго не по душі козаку,
Йому б у чистім полі та у стрімкий наліт.
Сидіти та чекати, як перемруть поляки
Від голоду під містом...Озлишся на весь світ.
Але ж сиділи…Тиждень чи й більше проминуло.
У таборі татарськім щось загуло ураз.
Нервово заметались туди-сюди чамбули,
Частина підхопилась і шляхом подалась.
Тут сотники примчали із гетьманським велінням
Копати рів і валом весь табір городить.
За ляхами дивитись і день, і ніч сумлінно,
При тому й за ордою «союзною» слідить.
Миколі зразу Зборів і Жванець пригадались,
Як зрадно повелася із гетьманом орда.
Невже і з Дорошенком таке ж, як з Хмелем сталось?
Як зрадили татари – то козакам біда.
Як охрестили влучно те дійство козаки.
Ніякі обіцянки не стали на заваді
Роздерти Україну. Зібрались хижаки –
Москва, що допомогу козацтву обіцяла
Й Варшава, що втрачати ці землі не бажа.
Про думку українців ніяку не питали,
Роздерли по живому надвоє без ножа.
Від тих вістей недобрих вся Січ завирувала,
Готова роздушити і ляха, й москаля.
Хоч від Москви, звичайно, добра вже не чекали,
Але ж вола про поміч скривавлена земля.
Вже скільки пролилося на неї тої крові,
Вже скільки лягло люду в кривавій тій борні…
Відмовитись від волі? Все починати знову?
І ні кінця, ні краю проклятій тій війні…
Не маючи вже віри ані Москві, ні ляхам,
До турка Дорошенко підтримати звернувсь.
Чи в боротьбі за волю не мав другого шляху,
Ніж з поміччю Аллаха закінчити війну?
Якщо уже гетьмани не знали, що робити,
То як простому люду в тім розібратись всім?
Тож прагли свої сім’ї найперше захистити,
Нещастя не пустити, хоча би, в рідний дім.
То до Москви хилились, а то приймали ляхів,
То гетьманів тримались, що як гриби росли.
Лиш вижити старались, як квітка серед шляху,
Що будь-якої миті наїхати могли.
Як кинув Дорошенко клич у похід збиратись,
Щоб хоч Правобережжя від ляхів захистить,
А з поміччю османів до Вісли аж дістатись,
Сказати ляхам врешті: «Там тихо і сидіть!»
Зачувши клич, Микола дістав свою шаблюку,
Лиш поговір про ляхів - вже всидіти не міг.
Бо ще із часів Хмеля свербіли в нього руки,
Щоб виставити ляське все кодло за поріг.
Взяв шаблю і торбину, Максима звав з собою.
Дарма ж тому татарська наука не пройшла.
Тож усміхавсь до брата, хитав лиш головою,
Не знаючи, від кого країні більше зла.
Поки ще Дорошенко у Корсуні збирався,
Полки ладнав до бою, з султаном вів торги,
Великий кіш татарський вже зі степів припхався,
Йому в степу сидіти було не до снаги,
Коли така нагода когось пограбувати.
Пройшовся по Поділлю, Волині, взяв ясир…
Все літо Дорошенку йшли орди «помагати»,
Одна перед другої вчащали до тих пір,
Поки геть не озлили населення у краї,
Йому вже Дорошенко не визволитель, ні.
Із Дорошенком лише розорення чекає,
Мабуть, триматись ляхів вже краще в цій війні.
Тож, коли Дорошенко повів полки походом
На захід, то побачив всі наслідки того.
І зрозумів, якої завдав, насправді, шкоди –
Місцеві зустрічали, як ворога його.
Цим скориставсь Собєський, тодішній гетьман польний.
Розумний і дієвий. Хоч війська мало мав,
Але призвав до зброї населення навколо
І кілька тисяч хлопів під прапори зібрав.
З тим військом і зібрався він ворога стрічати.
Найперше, всі дороги у краї перекрив,
Аби орда не мала можливості «гуляти»,
Бо скрізь її чамбули вогонь свинцевий стрів.
Сам же із військом рушив хутенько до Підгайців,
Став табором під містом, свій табір укріпив.
Хай спробує у силі із ним хто позмагаться.
Там військо Дорошенка вогнем він і зустрів.
Прийшли полки козацькі по ліву руку стали,
Прийшла татарські орди – пів поля зайняли.
Нахабніші вже й поряд із ляхом гарцювали
Та виманити військо з укріплень не змогли.
Микола скільки років був з Хмелем у походах,
Тож добре розумівся на справах отаких.
Таких міцних позицій, мабуть, не взяти з ходу.
Обрати гарне місце Собєський клятий зміг.
Сам добре укріпився, ще й мури за спиною,
А поле розділяє усе широкий яр.
Отож козакам битись одною стороною,
І помочі чекати даремно від татар.
Та й що там того поля – вузеньке понад яром,
Не розгорнути сили, гармати б’ють вприціл.
Хіба що знає гетьман якісь таємні чари
Чи покладе під містом багато надто сил.
Спочатку там за яром пішла орда на ляхів,
Від тупоту і крику здригнулася земля.
Та ляхи її стріли вогнем з гармат без страху.
Микола за тим боєм дивився звіддаля
І бачив, як нелегко доводиться татарам,
Нема де розгорнутись, щоб ляхів обійти.
А з земляних редутів впритул гармати шкварять,
Від них орді рятунку на полі не знайти.
А тут іще й хоругви пішли в атаку польські,
Тіснити узялися, збивати шал орди.
Полки козацькі в полі стояли тихо досі,
Від бою яр широкий бо ж їх відгородив.
Тут гетьман булавою сигнал дав для атаки,
Щоб, поки ляхи б’ються з татарами, полки
Ударили вздовж ставу у фланг і тил полякам.
Тут ляхи їх і стріли на березі ріки,
Що називалась Брідки. Зіткнулися дві сили.
В долині у вузенькій хоругви і полки,
То козаки хоругви до річки потіснили,
То поміч ляська знов відтисла від ріки.
У колотнечі лютій змішались коні, люди.
Здавалось – іще трохи і ляхи побіжать.
Та поки іще бились дві сили груди в груди
Лиш мертві під ногами долиною лежать.
Й ніхто на те уваги ніскільки не звертає,
Бо кожен вже затявся, щоб досягти свого.
Микола піт кривавий втирати не встигає,
Весь у крові, не знати – чужій, а чи його.
Уже кінноту ляську в Загайці відтіснили,
Ще трохи і відкритий в тил ляхам буде шлях.
Та, мабуть що, татари атаки припинили,
Бо кинув своїм в поміч кінноту нову лях.
А тут іще й гармати ударили з редутів,
З валів обозна челядь напала козаків,
Кіннота із Загайців устигла повернути,
Полки в вузькій долині затисли з трьох боків.
У тисняві великій прийшлося відступати,
Лишаючи загиблих під ноги ворогів.
Кінчався день, вже й сонце збиралося сідати…
Так закінчився перший із підгаєцьких днів.
Вночі знесли татари своїх загиблих в хати
Та й запалили. Звичай у мусульман такий
Аби своїх померлих у землю не ховати…
Козаки теж зібрали страшний пожинок свій
Та і у трьох могилах край шляху поховали
На пагорбі високім, щоб видно звіддаля.
На ранок польський табір вже не атакували,
Нехай спочине кров’ю просочена земля.
Побачивши, як важко Собєського здобути,
Надумалися разом і гетьман, і калга
Закрити всі підходи, нехай вже голод лютий
Примусить ляхів здатись. А він на них чига,
Бо ж поспіхом збирались, запасів не зробили.
Протриматися довго у них не стачить сил.
Татари і козаки шляхи всі перекрили.
Взялися грабувати татари все навкіл,
І тут усі пізнали чи мудрість, чи підступність
Собєського. В фортецях він військо посадив
І варто лиш чамбулам у бік якийсь сіпнутись,
Як їх вогонь свинцевий на всіх шляхах зустрів.
Та ще й місцеві люди озлились не на жарти,
Взяли, що можуть, в руки «захисників» стрічать.
Отож на їхню приязнь надіятись не варто.
А де ж узяти їжу, щоб військо годувать?
Збирались було ляхів тут голодом морити,
А вийшло, що й самим їм припасів не знайти.
Але, все ж, до останку надумались сидіти
Та і до перемоги цю справу довести.
У таборі козацькім дивились не весело,
Сидіти у окопах не в радість, далебі.
Татари попалили навкруг містечка й села
І похапали здобич, яку знайшли собі.
Та й козаки – не таті, своїх щоб грабувати,
Хоч тут і ляська волость та ж люди не чужі.
Пострілювали в ляхів мушкети і гармати,
Вночі, кому в охоту, пускали в хід ножі.
Та ще було на герці поляків викликали,
Щоб силу молодецьку у полі показать.
Татари від козаків також не відставали,
Їм вже хоча б якоїсь та здобичі узять.
Адже сидіти довго не по душі козаку,
Йому б у чистім полі та у стрімкий наліт.
Сидіти та чекати, як перемруть поляки
Від голоду під містом...Озлишся на весь світ.
Але ж сиділи…Тиждень чи й більше проминуло.
У таборі татарськім щось загуло ураз.
Нервово заметались туди-сюди чамбули,
Частина підхопилась і шляхом подалась.
Тут сотники примчали із гетьманським велінням
Копати рів і валом весь табір городить.
За ляхами дивитись і день, і ніч сумлінно,
При тому й за ордою «союзною» слідить.
Миколі зразу Зборів і Жванець пригадались,
Як зрадно повелася із гетьманом орда.
Невже і з Дорошенком таке ж, як з Хмелем сталось?
Як зрадили татари – то козакам біда.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію