ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат

Олена Побийголод
2021.10.17 11:06
Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячись від дитячих своїх катастроф.

Дітям завжди досадна

Петро Скоропис
2021.10.17 10:18
Він тут бував: іще не в галіфе –
в пальті зі драпу; стриманий, сутулий.
Поталою завсідників кафе
затим до решти, світовій культурі
він впився мстою (не комусь, – о,ні,
а Часові) за ницисть існування,
за кепську каву, злидні і змагання
в двадцять о

Микола Соболь
2021.10.17 06:52
Серед осінніх листопадів
є лист написаний тобі,
який згубивсь у вертограді
де неба далі голубі.
Перекидає вітер листя
(і це, напевно, неспроста).
Борвій сьогодні, як сказився,
мого шукаючи листа…

Віктор Кучерук
2021.10.17 06:28
Ранку холодного тіні імлисті
Обволікають зволожене скло, –
Вітер поволі обскубує листя
І пожирає останнє тепло.
Тне павутина повітря і тихо
Плине мрійливо кудись навмання, –
Стукотом манять до себе горіхи
Зграю, проворного скрізь, вороння.

М Менянин
2021.10.17 02:43
Якби побачити хоч сон
де люди раді та кмітливі –
з Отцем Небесним в унісон,
відкрите серце і сміливі.
2.
Де діти бажані в батьків,
щасливі бути поруч з ними,
сприймають мудрість цих рядків,

Сергій Гупало
2021.10.16 19:31
Не вмер Антонич, ні,не вмер, не вмер!
Він десь хрущем сидить на вишнях.
І знають новичани отепер:
Хрушевий гул – його це пісня.

Гудуть хрущі – Антоничі малі,
На вишнях молодих в Новиці.
Їм знову садять вишні у селі

Олександр Сушко
2021.10.16 17:15
Читачам в Україні Останнім часом я мало читаю. Здоров’я уже не те, та й праця над новою книжкою забирає багато часу. Аж тут мій друг (теж Нобелівський лауреат) з Англії зателефонував і каже: - В Україні є такий собі літератор Олександр Сушко. Думаю,

Олена Малєєва
2021.10.16 11:37
Він посміхнувся:
Seni istiyorum, canm,
Як зачарована піду я
За ним.

Kalbimde mavi bir iek
at
Білий прапор тріпоче
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Дума про Бернарда Претвича
Куди лиш не кидала доля
Бернарда Претвича. Лиш тут
В степу, безкраїм чистім полі
Він був по-справжньому на волі
Без тих обтяжуючих пут
Тупих обов’язків, в неволі
Обмежень, коли ти живеш
З чужих бажань, чужої волі,
Слуги виконуючи ролі,
Бо ж куди скажуть, туди йдеш.
Тут він був вільним поступати,
Як власний розум повелить.
Міг степом на коні скакати,
Чужі фортеці штурмувати
І не питати – що робить.
З Сілезії, де народився
І де дитинство все пройшло,
Шлях його скоро покотився
По Речі й інших королівствах
Аж доки й в степ не занесло.
Він – ротмістр мав під рукою
Кілька десятків козаків,
Щоб забезпечити спокою
І боронити від розбою
Рибалок і пасічників,
Які на кресах працювали
Із Диким полем на межі.
На них татари полювали,
А потім в Кафу продавали,
В краї далекі і чужі.
Нелегка то була робота.
Бо ж степ безмежний навкруги.
Дізнатись шлях орди не просто,
А спробуй виступити проти,
Як в більшій силі вороги.
А людолови знахабнілі
(Їм спротив мало хто чинив),
Як на прогулянку ходили,
Народ хапали й полонили.
Війна постійна без війни.
І він мав край оберігати
Лише із тим, що взяти міг.
Розбою на шляху ставати,
Ясир не дати вполювати ,
Прогнати людоловів тих.
Коли було то? Літ п’ятнадцять
Лише й минуло з тих часів.
А скільки сили, скільки праці!
А сотні миль позаду, братці!
За час короткий посивів.
З татарами найперша стріча
(Ну, як забутися про те).
І гетьмана печаль та відчай –
Татари оминули січу,
З ясиром вирвалися в степ.
І він помчав вслід за ордою,
Лиш козаків з собою взяв.
Та йшла неспішною ходою
І не очікувала бою.
В степу хто б її зачіпав?
Догнав аж біля Хаджибею
Розімлілу в спокої орду.
Завзято зачепився з нею
Та стрімкістю здолав своєю,
Рубаючи всіх на ходу.
Хто не утік, тих порубали
Або ясиром узяли.
Своїх нещасних відібрали
Ще і табун добрячий взя́ли
Та і назад у степ пішли.
Було ж переполоху з того.
Султан покари вимагав,
Мов для розбійника – для нього.
Та королева, слава Богу,
Вступилася. Король змовчав.
За рік аж три орди з’єднались,
Поділлям, як вогнем пройшли.
Хоч воєводи намагались
Спинити, але сил не мали.
А ті ясиру узяли
Та і назад попростували.
А він пошарпані війська
Зібрав докупи. Наздогнали.
Тут орди розділятись стали.
Він, нічку темну зачекав
І вдарив на одних, на дру́гих.
По черзі. Третіх напосів.
Розбіглися Аллаха слуги.
Не знали – звідки ця наруга
Взялась на них серед степів.
За рік очаківські татари
Із білгородськими прийшли
На Вінницю, неначе кара.
Поки чекав підмогу з Бару,
Чинили опір, як могли.
Ішов з загоном обіч шляху
І ску́бав, скільки міг, орду,
Тримав малі загони в страху,
Щоб кляті слуги падишаха
Не розбрелися на ходу.
Коли ж татари розділились,
Під Чаплакчеєю догнав
Він білгородців, що спинились.
Й, поки татари похопились,
Усю орду пошаткував.
Мурзу ж Атоку взяв ясиром
Й велів на палю посадить.
Щоб бачили усі невірні,
Що вже не будуть, як допіру
Так вільно у цей край ходить.
Жорстокий час, жорстокі люди.
І сам жорстоким з того став.
Палала ненависть у грудях.
За те Бог, може, не осудить,
Бо він на неї право мав…
А скільки їх було – походів
І сутичок. Хто рахував?
Знайомий писар при нагоді
Прикинув: сім десятків, вроді…
І жоден бій він не програв.
Тож є для гонору підстава:
Свій вік він не дарма прожив.
Вів, як належить, свої справи
І старостою Баром правив,
І край належно боронив.
Те староство прийшло неждано.
Як Старжеховський справи здав,
(Далися взнаки старі рани)
Король не серед знатних й знаних –
Між відчайдушними обрав.
Бар він застав пустим, по суті.
Укріплень майже ніяких.
Хоч неприступним мав би бути,
Бо ж Дике поле, ворог лютий.
Як край він захистити міг?
Тож перше він за місто взявся,
Укріплювати його став.
І, таки добре постарався.
Бо зараз кожен дивувався,
Яким він неприступним став.
Та того йому було мало,
Він хотів знати кожну мить:
Що турки там намудрували,
Татари що на оці мали,
Щоб вчасно шлях перепинить.
Сторожа,вислана далеко
Із вправних козаків в поля.
Їм там сховатись дуже легко,
Пантрують в холод і у спеку
Й орду помітять звіддаля.
Хоча сидіти і чекати
Орду він не збиравсь зовсім.
У гості часом завітати
Чи битву серед степу дати,
Щоб зась ходити було їм.
І сам ходив, водив козаків.
То переслідував орду,
Щоб за розбої наказати,
То, аби шлях перепиняти,
Щоб не накоїла біду.
Чи плакав? І таке бувало.
Якось орда ясир взяла.
Вони за нею вслід помчали,
Ледь-ледь за поли не хапали…
Та клята надто швидко йшла.
Аж під Очаковом догнали,
Пошаткували та дарма
Вже бранців на галери взяли,
Вони до Кафи відпливали,
А в нього як дістать – нема.
Він сліз своїх не став ховати,
На їхню дивлячись біду
Та шепотів: - Пробачте, браття.
Якби я міг порятувати!..
Та сил для того не знайду.
Він мстився за свою невдачу,
Де тільки міг, як тільки міг.
Козацькими очима бачив
Весь степ. Татарин десь проскаче,
А він уже його стеріг.
Під Чапчаклеєю на Бузі
Або ще під Кременчуком,
Татари мали по заслузі,
В ясир попали, навіть, мурзи…
Він, помсту ввівши у закон,
Був «у гостях» під Березанню,
Аж під Очаків зазирав,
Під Кілією бив поганих,
А якось переможний ранок
В Криму самому зустрічав.
А як то все султана злило.
Напевно, року не було,
Щоб зі Стамбулу не летіли
В Варшаву скарги. Бо ж хотіли,
Щоб йому голову знесли.
Король, хоч турок і лякався,
Війни із ними не хотів,
Відписками все відбувався…
Хоча…Недавній сейм згадався.
Міг хрест поставить на житті.
Туди у розпачі він їхав,
Бо ж кривди виставив султан
До нього знову, як на лихо.
Зібрав усе, що знав до крихти
І з тим всім перед сеймом став.
Чекав покари … Став героєм.
Король скарати не посмів
Того, хто став за край горою,
Дав бій набігам і розбою,
Хто Речі вірою служив.
Від сейму вже пройшло два роки.
Він, склавши руки не сидів.
Татари лізли з усіх боків.
Ходив давати їм уроки
Й до чорноморських берегів.
Те знов султана розізлило.
Знов скарги… Кривди…Покарай!
Король не мав терпіти сили
Тож повеління прилетіло.
Лишати мусив він цей край.
Мав перебратись в Теребовлю,
Теж старостою, але там
Далеко від татар, від бою.
Хоч серце і стиска від болю.
Та хто ж перечить королям.
Тож виїхав із Бару поки,
Проїхався востаннє в степ,
Згадав бої, буремні роки,
Що проміняти мав на спокій,
Хоч серцем проти, а, проте,
Згадавши, повернув на захід
До Теребовлі. У степах
Душа іще літала птахом.
І в нього, наче йде на плаху,
Сльоза скотилася скупа.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-02-03 19:35:28
Переглядів сторінки твору 95
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.725
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 19:54
Автор у цю хвилину відсутній