ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Неділя
- Господи, і чого ти дивишся, зазираєш ніби в душу? - вголос промовила до неї жінка. Ворона тупцювала на місті, але не відлітала, каркала у відкриту кватирку з якої доносилися запахи пряного, смаженого м'яса. Віра готувала плов і паралельно нарізала овочі на салат. Все в руках горіло, а на плиті варилось, шкварчало, булькало. Одночасно закипав чайник і мився брудний посуд.
- Господи, ти ба, яка в'їдлива ворона - продовжувала жінка витираючи піт з обличчя і здмухуючи пасмо волосся з чола. Нарешті вона не витримала і кинула вороні шкоринку пшеничного хліба, який миттєво скотився з підвіконня вниз, ворона навіть і оком не моргнула, а продовжувала дивитися на розпатлану жінку.
- Тьфу тебе - І лише тоді, коли Віра постукала по холодній шибці птаха стрепенувши крильми канула вниз.
- Господи, щось має статися, подумала жінка. Це вперше таке бачу. Чайник засвистів і вона приготувала собі кави.
- Що сталося? - почула голос чоловіка з вітальні.
- Та воювала з чорною вороною, що не хотіла відлітати з підвіконня, - відповіла Віра, продовжуючи сьорбати гарячий напій.
- Ти знову сьогодні йдеш?
- Що значить знову? Господи, я тиждень сиднем просиділа в квартирі разом з тобою. Декілька раз виходячи на пів години у магазин. Що я не маю права зустрітися раз на тиждень з Машою?
- А може з Мішою? - злобно сказав чоловік.
- З яких це ти пір почав мене ревнувати? Чому ж ти мене не ревнував, коли сам гуляв з тією кобилою, що витягувала з тебе останні копійки, а я з дітьми сиділа голодна - як сірник спалахнула розлючена жінка. Схаменувся? Я сто разів тобі казала, що ми з Машкою гуляємо в парку, дихаємо свіжим повітрям, ходимо на безкоштовні концерти в будинок пенсіонерів, можеш, Вітю, їй подзвонити і запитати, як мені не віриш. А сьогодні йдемо подивитися на головну ялинку, тож буду пізно. Борщ, котлети в холодильнику, все інше на плиті. Господи, правду люди кажуть, що той ревнує, у кого самого рильце в пушху.
- Та, не ревную я тебе, просто мені сьогодні дуже, дуже погано.
- Тобі завше дуже погано, коли я йду з дому. На тій неділі просив викликати швидку, бо вмирав і, що швидка приїхала, тиск чудовий, серцебиття, як у космонавта. Ще мусила заплатити двісті гривень, бо бачила, що незадоволені, що дарма викликали. Лікар так і сказав: "Викликають без вагомої причини, а в цей час може хтось помирає".
- То я теж, може, помираю!
- Той хто помирає, той тихенько лежить, а не патякає! Теж мені помирає. Он Машці Заї чоловік нічого не казав, не лякав її а у п'ятдесят років взяв і перекинувся від інфаркту, а ти хочеш всіх пережити і мене у тому числі?
Віра вже складала у сумку харчі в судках, а Віктор жалісно дивився на неї і голосив.
- У тебе совість є, тобі не соромно?
- Господи, хто б питав, не заважай мені я не встигаю, а ще потрібно прийняти душ і привести себе в божеський вигляд, бо тут із тобою зачухалася, як чукча. І тобі б вже не заважало би помитися, а то ходиш тут і розпускаєш слину, за кілометр тхне старечим тілом.
Чоловік щоб не чути жінчиних дорікань сховався у своїй кімнаті. Віра сходила в ванну і почала одягатися і наносити макіяж. Її руки тремтіли, вона фарбувала наспіх вії при цьому розтягуючи чомусь губи і підтираючи залишки туші під очима.
Великі сірі очі на миловидному обличчі стали виразними, хвилясте руде волосся торкалося пліч. Підфарбувавши губи малиновою помадою, вона сумно посміхнулася чи то собі, чи то дзеркалу. Так, уже не та, що була раніше, але ще зберегла жіночу привабливість, фігуру і в свої шістдесят могла дати фору молодим. Надухавшись Віра попрямувала до дверей.
- Вірочко, я тебе благаю, не йди, не йди, мені дійсно на цей раз погано! Ще такого не було - чоловік із останніх сил намагався переконати дружину, щоб та залишилася з ним. Ось побачиш прийдеш і мене не застанеш!
- Не з моїм щастям - злосливо кинула чоловіку на останок в лице Віра, - Господи, не тріпай мені нерви і грюкнувши дверима пішла викликати таксі.
- Не поминай Бога всує - крикнув їй навздогін чоловік.
Кожного разу було одне й теж саме, коли вона йшла з дому. Чоловік благав нікуди не йти, казав, що помирає, а коли вона поверталася він спокійно спав, а вранці просив зварити каші і до наступної неділі вони разом плекали тишу.
23.12.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Неділя
ІІ
У неділю Віра прокинулася дуже рано і зразу ж пішла на кухню готувати їсти. Настрій був чудовий, не зважаючи на похмурий день. За вікном на підвіконні сиділа велика чорна ворона і заглядала у шибку з неабиякою цікавістю.
- Господи, і чого ти дивишся, зазираєш ніби в душу? - вголос промовила до неї жінка. Ворона тупцювала на місті, але не відлітала, каркала у відкриту кватирку з якої доносилися запахи пряного, смаженого м'яса. Віра готувала плов і паралельно нарізала овочі на салат. Все в руках горіло, а на плиті варилось, шкварчало, булькало. Одночасно закипав чайник і мився брудний посуд.
- Господи, ти ба, яка в'їдлива ворона - продовжувала жінка витираючи піт з обличчя і здмухуючи пасмо волосся з чола. Нарешті вона не витримала і кинула вороні шкоринку пшеничного хліба, який миттєво скотився з підвіконня вниз, ворона навіть і оком не моргнула, а продовжувала дивитися на розпатлану жінку.
- Тьфу тебе - І лише тоді, коли Віра постукала по холодній шибці птаха стрепенувши крильми канула вниз.
- Господи, щось має статися, подумала жінка. Це вперше таке бачу. Чайник засвистів і вона приготувала собі кави.
- Що сталося? - почула голос чоловіка з вітальні.
- Та воювала з чорною вороною, що не хотіла відлітати з підвіконня, - відповіла Віра, продовжуючи сьорбати гарячий напій.
- Ти знову сьогодні йдеш?
- Що значить знову? Господи, я тиждень сиднем просиділа в квартирі разом з тобою. Декілька раз виходячи на пів години у магазин. Що я не маю права зустрітися раз на тиждень з Машою?
- А може з Мішою? - злобно сказав чоловік.
- З яких це ти пір почав мене ревнувати? Чому ж ти мене не ревнував, коли сам гуляв з тією кобилою, що витягувала з тебе останні копійки, а я з дітьми сиділа голодна - як сірник спалахнула розлючена жінка. Схаменувся? Я сто разів тобі казала, що ми з Машкою гуляємо в парку, дихаємо свіжим повітрям, ходимо на безкоштовні концерти в будинок пенсіонерів, можеш, Вітю, їй подзвонити і запитати, як мені не віриш. А сьогодні йдемо подивитися на головну ялинку, тож буду пізно. Борщ, котлети в холодильнику, все інше на плиті. Господи, правду люди кажуть, що той ревнує, у кого самого рильце в пушху.
- Та, не ревную я тебе, просто мені сьогодні дуже, дуже погано.
- Тобі завше дуже погано, коли я йду з дому. На тій неділі просив викликати швидку, бо вмирав і, що швидка приїхала, тиск чудовий, серцебиття, як у космонавта. Ще мусила заплатити двісті гривень, бо бачила, що незадоволені, що дарма викликали. Лікар так і сказав: "Викликають без вагомої причини, а в цей час може хтось помирає".
- То я теж, може, помираю!
- Той хто помирає, той тихенько лежить, а не патякає! Теж мені помирає. Он Машці Заї чоловік нічого не казав, не лякав її а у п'ятдесят років взяв і перекинувся від інфаркту, а ти хочеш всіх пережити і мене у тому числі?
Віра вже складала у сумку харчі в судках, а Віктор жалісно дивився на неї і голосив.
- У тебе совість є, тобі не соромно?
- Господи, хто б питав, не заважай мені я не встигаю, а ще потрібно прийняти душ і привести себе в божеський вигляд, бо тут із тобою зачухалася, як чукча. І тобі б вже не заважало би помитися, а то ходиш тут і розпускаєш слину, за кілометр тхне старечим тілом.
Чоловік щоб не чути жінчиних дорікань сховався у своїй кімнаті. Віра сходила в ванну і почала одягатися і наносити макіяж. Її руки тремтіли, вона фарбувала наспіх вії при цьому розтягуючи чомусь губи і підтираючи залишки туші під очима.
Великі сірі очі на миловидному обличчі стали виразними, хвилясте руде волосся торкалося пліч. Підфарбувавши губи малиновою помадою, вона сумно посміхнулася чи то собі, чи то дзеркалу. Так, уже не та, що була раніше, але ще зберегла жіночу привабливість, фігуру і в свої шістдесят могла дати фору молодим. Надухавшись Віра попрямувала до дверей.
- Вірочко, я тебе благаю, не йди, не йди, мені дійсно на цей раз погано! Ще такого не було - чоловік із останніх сил намагався переконати дружину, щоб та залишилася з ним. Ось побачиш прийдеш і мене не застанеш!
- Не з моїм щастям - злосливо кинула чоловіку на останок в лице Віра, - Господи, не тріпай мені нерви і грюкнувши дверима пішла викликати таксі.
- Не поминай Бога всує - крикнув їй навздогін чоловік.
Кожного разу було одне й теж саме, коли вона йшла з дому. Чоловік благав нікуди не йти, казав, що помирає, а коли вона поверталася він спокійно спав, а вранці просив зварити каші і до наступної неділі вони разом плекали тишу.
23.12.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію