ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.10.03 05:31
Молитви, зойки і прокльони,
Рішучість, впевненість і злість, –
Працюють теж на оборону
І захист рідної землі.
Нема нечулих і бездушних,
Усі відчули біль сповна, –
Іде запекла й відчайдушна
Війна…

Микола Соболь
2022.10.03 04:54
Павук у лісі плів тенета,
гукав кохану тетерук,
а вже стріла із арбалета
летіла на пташиний звук.
На жаль так створена людина –
вбивати будь-що, будь-коли,
підступно ціляться у спину
іржею з’їдені стволи.

Іван Потьомкін
2022.10.02 23:26
Старе вино в міхи нові переливаю.
Колись воно гуло і вирувало...
Настояне на почуттях і мріях,
Воно й сьогодні грати не вгаває…
Угамуватися в нових міхах не вміє.

Євген Федчук
2022.10.02 19:32
Іван злютований метавсь
По переходах і кімнатах.
Служилий люд увесь ховавсь,
Бо поміж них кому ж не знати,
Що краще схоронитись десь,
Аніж потрапити під руку.
І увесь гнів тоді впаде
На нього – та й помре у муках.

Микола Соболь
2022.10.02 18:39
Ні бабиного літа, ні тепла.
Дощі, дощі…,
а поміж ними зливи
і клен стоїть самотній, сиротливо
розглядує себе крізь сльози скла…
Одна скотилась, як моя печаль.
А інші вслід їм байдуже, що осінь.
Крик журавлиний пролетів між с

Сергій Губерначук
2022.10.02 18:06
Я раніше – був добрішим?..
Злішим став – то й став старішим!
(З лішим спав – і пострашнішав…)
Але більш не подобрішав…
Тільки колобка зліпивши –
дещо віршики поліпшив…

24 липня 2007 р., Богдани

Віктор Кучерук
2022.10.02 06:59
Г. С...

Мовчазна, запізніла, непрохана,
Ніби осінь в ошатнім гаю, –
Ти своєю красою сполохала
Угамовану душу мою.
Золотистими, довгими віями,
На краях ворухливих повік, –

Микола Соболь
2022.10.02 05:41
Пізнавши ночі божевілля
назад не буде вороття
коли твого торкнувся тіла
була ти грішна і свята.
І подиху легке тремтіння,
і плоть розбурхана вогнем…
Чи то було гріхопадіння?
Чи шлях, що двох веде в Едем?

Іван Потьомкін
2022.10.01 19:35
Двадцять літ зі сходу на захід, з півночі на південь ходив імператор Діоклетіан, усмиряючи різномовних бунтівників. Час його названо «поверненням золотого століття». Заглянув імператор на якусь часину в Рим. І не сподобалось йому тут жити, а закортіло на

Микола Соболь
2022.10.01 05:44
Тихими переливами, дзвонами зорі
заспівала пісню квітневу Десна.
Небо ще холодне й скупе, але десь в горі
вперше чорногузи клекочуть. Весна
цього року воєнна ні сну, ні спокою…
птахи ледь взнають місцевість згорілу.
Попелища сіл. Кружляючи над рікою

Віктор Кучерук
2022.10.01 05:41
Непроглядні осінні тумани
Від світань аж до смерків щодня, –
Повз світіння листочків багряних
Без стежинок ходжу, навмання.
Мов крізь сон, поглядаю під ноги,
Щоб об щось не спіткнутись ніде, –
Час так скручує трави вологі,
Наче пряжу старанно пря

Ярослав Чорногуз
2022.10.01 00:03
Ця осінь справжня — дощова, сумна,
А так хотілося ще дрібку літа.
Душа схолола і необігріта,
Як неприкаяна, бреде вона.

Як вересень, нахмурене життя,
Все більше горя, і все менше щастя,
І сипляться на голову напасті,

Володимир Бойко
2022.09.30 14:32
Геббельс у захваті від соловйова,
Жде з нетерпінням пропагандона.
В пеклі компанія пречудова –
Сталіна, жиріка і кобзона.

Тих, що загинули за росію,
Щиро смолою усіх зігріють.

Козак Дума
2022.09.30 13:44
Я не кацап і я не московит –
в мені нуртує кров мого народу!
У цьому ми переконали світ,
відважно захищаючи свободу.
І я не орк чи дикий гамадрил,
не представник мокшанської еліти,
що об’єднала сотню-другу рил
і прагне нині керувати світом.

Іван Потьомкін
2022.09.30 09:26
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимось схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Щемом вливається у серце...
...А за пейзажами вбачається

Віктор Кучерук
2022.09.30 05:40
Як вогню божевільне шаленство
Палахтіло, світило, пекло, –
Відчуття неземного блаженства
І безмежного щастя було.
Мов очей осяйна осолода
Струменіла, звивалась, жила, –
Оминала чіпкі перешкоди
І в єдине єднала тіла.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Ще один день тиші

І

Віра прокинулася вранці від задухи. Туга впала на її згорблені плечі, стеля поторочею висла над головою. Їй не хотілося розпочинати цей нудний, зимовий день, схожий на попередній з тиші. Було нестерпно повертатися знову у морок думок і вивертати хворі мізки назовні, але жінка знову і знову тасувала карти свого минулого, як ворожка, що достеменно знає все наперед, що станеться надалі, але не здатна відмовитись від ворожби. Ось і вона не могла затулити вуха, щоб не чути цієї щемної, засмальцьованої, безпритульної тиші. Просто лежати, як небіжчик нерухомо, відчужено з заплющеними повіками не могла, бо відчувала, що ще жива і її стомлене серце б'ється рибиною поміж стиснутих ребер. Добре розуміла, що не вкоротить собі віку, незважаючи ні на що. Їй лише хотілося розтрощити цю ненависну тишу об паркет, обізватися на чийсь шерех, шепіт, щоб не відчувати себе самотньою, загубленою серед натовпу, нікому не потрібною у цьому світі, але вона тихо, мовчки піднялася з ліжка і навшпиньках, щоб не розбудити чоловіка, який спав у сусідній кімнаті, пішла на лоджію балкону глянути вниз з дев'ятого поверху на краєвид і вдихнути свіжого повітря.
Віра бачила цей ландшафт декілька тисяч разів. Пейзаж змінювався залежно від пори року. Сьогодні сосновий ліс, який стелився перед очима, виглядав надто штучно. Грудень був теплим і тому трава - кольору ківі зеленіла острівками навколо протоптаних стежин і бруківок, а верхівки дерев вкривав, легкий туман, схожий на прозору органзу чи тюль, що поступово розчинявся в небі. Здаля виднілися новобудови і старий масив дев'ятиповерхівок. Світанок вже пробудився від довгого, марудного сну, небесна каламуть посвітлішала, але жінці від того краще не стало. Це раніше вона знаходила втіху в природі. Віра знову повернулася в ліжко. Цього разу вона почула в кімнаті чоловіка шерех капців і глухий кашель. Коли він підійшов до відчинених дверей її спальні, вона вдала, що спить.
Знала - попросить її приготувати вівсяну кашу, бо завше просив, а після сніданку сідав у залі в крісло і до обіду нудьгував, про щось мріючи. Пообідавши, знову повертався у своє улюблене крісло до вечері, а о сьомій лягав спати. Цікаво, про що можна думати щодня, не промовивши ані слова, дивлячись мутними, старечими, байдужими очима у стелю впродовж останніх п'яти років. Хіба це життя? І чому він кліщами тримається за ці сірі будні і голі стіни, приймає ліки, слідкує за дієтою, відмовляючи собі в смачному, гіркому, солоному, кислому, солодкому? Безбарвне життя його влаштовує - існувати, животіти і кожен день боятися за свою шкіру до приступів крику вночі. Так, він тепер майже кожну ніч кричав від жаху, а після прокидався в холодному поту і нічого не пам'ятав, що з ним коїлося чи снилося. Йому було за вісімдесят і він кричав так, що волосся ставало дибки від того крику.
- Дитя війни - пояснював - хіба я хочу тебе лякати? - говорив дружині, коли та влітала, мов обшпарена в його кімнату, щоб заспокоїти і розбудити. Боялася, що він до смерті налякає сусідів. Вона сама в цей час тремтіла, ніяк не могла звикнути до цих надривних криків жаху, серце стукотіло, вискакувало з грудей. Вона злилася на нього і на себе також від безсилля. Повертаючись у свою холодну постіль, ще довго не могла заснути від тривоги і важких дум. Двадцять років різниці у віці з чоловіком зараз дуже гостро відчувалися. Це тоді вона не думала у шістнадцять, що буде жити поряд з літньою людиною і це буде не її батько. Хто він для неї? Чоловік, який зраджував, брехав на кожному кроці. Хто вона для нього? Жінка, яка терпіла його заради дітей. Не завше чорні дні поглинали її, але зараз чомусь пригадувалося найгірше. Це як у калюжу ввілляти чистої води, і вона стане не придатна для пиття, бо бруд поглинув її, і біле стало чорним, зловонним, гидким. І чому вона повинна жити тепер його безгомінням? Відповіді не знаходила...
- Продаємо картоплю, продаємо домашню картоплю, цибулю, буряк, - хтось кричав у рупор на вулиці, луснувши, як мильну кульку роздуту тишу. Віра здригнулася, ніби сама вперше проснулася від жахливого сну, встала і почала наряджати ялинку. До Нового року залишилося декілька днів...

22.12.2020р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-12-23 12:54:48
Переглядів сторінки твору 848
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.548 / 6  (5.293 / 5.9)
* Рейтинг "Майстерень" 5.547 / 6  (5.348 / 5.97)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.10.02 12:39
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Шон Маклех (Л.П./М.К.) [ 2020-12-23 16:02:32 ]
Цікавий текст!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-12-24 21:19:00 ]
Дуже дякую, дорогий Шоне, за відгук і найвищу оцінку!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-12-25 00:51:44 ]
Тобі чудово вдається вже і проза, Таню! Так і чекаєш, а що буде далі. Вмієш ти зацікавити, заінтригувати читача! Браво! Натхнення подальшого тобі!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-12-25 16:45:20 ]
Дякую, дорогий Ярославе, що прочитав і оцінив! Рада, що сподобалося!)))