
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.04.20
21:41
Дві сім’ядолі моєї долі – сини мої,
Усе частіш ви входите у сни...
Та все чомусь маленькими такими.
Начебто тільки зіп’ялись на ноженята...
P.S.
Туга за дітьми й онуками
Усе тугіше в’яже моє серце.
Усе частіш ви входите у сни...
Та все чомусь маленькими такими.
Начебто тільки зіп’ялись на ноженята...
P.S.
Туга за дітьми й онуками
Усе тугіше в’яже моє серце.
2021.04.20
17:45
Тому, хто йде – осилити дорогу.
Тому, хто вірить – не хитких думок…
Велике небо кожному в підмогу
упевненості й витримки у крок.
Пекуче сонце в небесах шаріє,
гуляє вольний вітер у степу…
А до мети веде людину – мрія.
Тому, хто вірить – не хитких думок…
Велике небо кожному в підмогу
упевненості й витримки у крок.
Пекуче сонце в небесах шаріє,
гуляє вольний вітер у степу…
А до мети веде людину – мрія.
2021.04.20
17:29
(легенда)
Каліпсо, німфа, в гроті цім жила
На Огігії — острові чималім.
Була, по суті, це чаклунка зла,
Що на свиней людей всіх обертала.
2021.04.20
17:15
На мості Прачок, де і ми були
вподібнювались стрілкам циферблата
щоодванадцятій обіймами прощань
не на добу, а на віки розлуки,
– сьогодні тут, на нашому мосту,
вудляр, як уособлення Нарциса,
утупився, сліпий до поплавця,
на видива мінливих відо
вподібнювались стрілкам циферблата
щоодванадцятій обіймами прощань
не на добу, а на віки розлуки,
– сьогодні тут, на нашому мосту,
вудляр, як уособлення Нарциса,
утупився, сліпий до поплавця,
на видива мінливих відо
2021.04.20
14:02
На горі далекій і високій,
де ще є герої із казок,
рискає по лісуодинокий
і забутий сіромаха вовк.
Ау! ау! – лунає вечорами.
Ау! ау! –відлунює луна.
У лісіодинокими вовками –
де ще є герої із казок,
рискає по лісуодинокий
і забутий сіромаха вовк.
Ау! ау! – лунає вечорами.
Ау! ау! –відлунює луна.
У лісіодинокими вовками –
2021.04.20
12:09
Тугим вузлом зав’язані вуста,
кінці якого стягнуто жінками.
Остання з них – є справа непроста,
не секс, а штурм відвертими думками.
Сипіння зреченого, кволе й зле,
вже просто навмання свої прокльони шле.
кінці якого стягнуто жінками.
Остання з них – є справа непроста,
не секс, а штурм відвертими думками.
Сипіння зреченого, кволе й зле,
вже просто навмання свої прокльони шле.
2021.04.20
08:24
із позолоченої клітки пірнаєш прямо до ліфту,
а між думками блукають хижі бенгальські тигри
це мабуть здійснився сьогодні стонадцятий переліт
отого німого кіно що має чужі субтитри.
та ти рукою махаєш – та хай вже собі та хай!
хтось як і твоя дитин
а між думками блукають хижі бенгальські тигри
це мабуть здійснився сьогодні стонадцятий переліт
отого німого кіно що має чужі субтитри.
та ти рукою махаєш – та хай вже собі та хай!
хтось як і твоя дитин
2021.04.20
07:47
Громадо! Я тебе вітаю
З Пейсахом! Та беруть жалі...
Христос - семіт, труси - з Китаю,
А мова - суржик москалів.
Скрутив Єгова ґлузд у рульку,
На шиї українцям "Гоп!".
Спасителя, дажбожі внуки,
З Пейсахом! Та беруть жалі...
Христос - семіт, труси - з Китаю,
А мова - суржик москалів.
Скрутив Єгова ґлузд у рульку,
На шиї українцям "Гоп!".
Спасителя, дажбожі внуки,
2021.04.20
07:42
Віршами повню зошит,
Як у найкращі дні, –
Настрій такий хороший,
Що хоч співай пісні.
Про почуття нестерпні
До вподобань моїх,
Бо вже язик не терпне,
А розливає сміх.
Як у найкращі дні, –
Настрій такий хороший,
Що хоч співай пісні.
Про почуття нестерпні
До вподобань моїх,
Бо вже язик не терпне,
А розливає сміх.
2021.04.20
05:47
Питання руба ставить нам життя,
Підсовуючи жмут проблем на таці.
Хто ліпший: піп чи юна попадя?
Нога жони, а чи стегенце паці?
На перший погляд у дилемі цій
Немає глузду. Та копніть поглибше!
Жона гавкуча - щастя у руці,
Підсовуючи жмут проблем на таці.
Хто ліпший: піп чи юна попадя?
Нога жони, а чи стегенце паці?
На перший погляд у дилемі цій
Немає глузду. Та копніть поглибше!
Жона гавкуча - щастя у руці,
2021.04.20
04:59
Пам'ять устеляє дим,
скільки всього не збулось –
дитяче стало чужим,
сковує серце мороз…
Дні вигорають до тла,
ночі коротші за мить…
Хочеться трішки тепла
маминого, аж кортить.
скільки всього не збулось –
дитяче стало чужим,
сковує серце мороз…
Дні вигорають до тла,
ночі коротші за мить…
Хочеться трішки тепла
маминого, аж кортить.
2021.04.19
23:47
В класі нині шум і галас,
Тягне руку Таня:
- Ми по темі сперечались,
В мене є питання.
Що буде, якщо узяти
Курці, що неслася,
І до курячих підкласти
Тягне руку Таня:
- Ми по темі сперечались,
В мене є питання.
Що буде, якщо узяти
Курці, що неслася,
І до курячих підкласти
2021.04.19
19:26
Плаче дощ, не по-весняному, гірко –
ховають моїх давніх знайомих,
любих моєму серцю довгожителів,
чарівників Слова, заклинателів вітрів-буревіїв.
Гей, Свароже Великий, відкрий свої луки зелені,
освіти Душам правим, відлетним
шлях до Вічного Світла.
ховають моїх давніх знайомих,
любих моєму серцю довгожителів,
чарівників Слова, заклинателів вітрів-буревіїв.
Гей, Свароже Великий, відкрий свої луки зелені,
освіти Душам правим, відлетним
шлях до Вічного Світла.
2021.04.19
16:53
Хто має совість - той іде і платить,
А хто халявщик - гамає за так.
Я сам у цьому, сестри, винуватий,
Роздарував усе. Дурний простак.
Тепер біда. А красти не умію.
Пісні та вірші - ось і весь навар.
Хвороба підла влізла чорним змієм,
А хто халявщик - гамає за так.
Я сам у цьому, сестри, винуватий,
Роздарував усе. Дурний простак.
Тепер біда. А красти не умію.
Пісні та вірші - ось і весь навар.
Хвороба підла влізла чорним змієм,
2021.04.19
09:57
наліво - пістолети направо – кулемети…
страшна війна кривавить та спопеляє край !
час струшує з чола колишні еполети,
бо ж кожен день – борня а кожен син – відчай!
це скільки вже століть знов заступа на горло
звіряча тінь орди та глушить мови гро
страшна війна кривавить та спопеляє край !
час струшує з чола колишні еполети,
бо ж кожен день – борня а кожен син – відчай!
це скільки вже століть знов заступа на горло
звіряча тінь орди та глушить мови гро
2021.04.19
07:25
Ані танка, ні ракети,
Ще і пороху катма, –
Лиш за кількістю поетів
Нині рівних нам нема.
Наших віршів терикони,
Від Луганська до Карпат, –
У незламній обороні
До загибелі стоять.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ще і пороху катма, –
Лиш за кількістю поетів
Нині рівних нам нема.
Наших віршів терикони,
Від Луганська до Карпат, –
У незламній обороні
До загибелі стоять.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.03.31
2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Червоні маки
Зір не було видно. Ліхтар тьмяно горів біля під'їзду, а ліс, що був поряд з її будинком, навіював острах. Вона намагалася не дивитися на нього, а водночас пильно вдивлялася, чи не вийде з темної хащі чиясь моторошна тінь. Жінка дістала з сумки ключі і швидко вскочила в під'їзд. Світла не було, знову хтось відкрутив лампочку і їй довелося навпомацки добиратися до ліфта. Піднявшись на дев'ятий поверх, нечутно зайшла у передпокій. Жінку зустріла тиша, але цього разу вона її не дратувала. Не вмикаючи світла, вона зняла з себе пальто, чоботи і навшпиньках хотіла пройти у свою кімнату. Вона завше так робила, щоб не розбудити чоловіка й не вислуховувати його дорікань. Зробивши декілька кроків спіткнулася об щось вагоме, ледь не впавши. Довелося повернутися назад щоб ввімкнути світло. Коли Віра намацала вмикач, то побачила на підлозі чоловіка. Він лежав горілиць жовтий, як віск. В куточку губ невеличка цівка крові вказувала на те, що сталося щось жахливе. Віра заціпеніла, не знаючи, що робити чи кинутися до Віктора, чи втекти мерщій на вулицю. Декілька секунд вагання і вона вже набирала номер сина.
- Мамо, ти дивилася на годинник? Ми вже спимо - випалив той в трубку і не вислухавши матір, вимкнув мобільний. Віра знову набрала і тремтячим голосом сказала:
- Сину, терміново приїдь, погано з батьком. Вона ще не знала живий її чоловік, чи ні, але те, що він не рухався, дуже лякало. Віра боялася підійти ближче до лежачого тіла на підлозі. Переборовши жах, все ж таки підійшла, нахилилася, щоб намацати пульс. Віктор був холодний, на його обличчі застигла гримаса смерті. Клубок у горлі, а сліз нема. Можливо, вона виплакала всі свої сльози ще тоді, коли він її ображав?
Віра дивилася на небіжчика, і їй не вірилося, що з ним могло таке трапитися. Інколи жартуючи, вона казала на нього - Хащик Невмирущий, бо його батьки дожили до дев'яноста років і вона була впевнена, що і її чоловік протягне стільки ж. А тепер він лежав такий безпомічний перед нею, з відкритими скляними зіницями, що з її очей полилися гарячі сльози. Пригадала, що не все було так погано у них, особливо на перших порах життя, коли ще любили один одного і народжували синів. Віра так себе накрутила, що тепер не могла зупинити ридання допоки, не подзвонили у двері. На порозі стояли одночасно старший син і швидка, яка зафіксувала смерть і викликала поліцію.
- Мамо, що сталося? Син кинувся до батька зі слізьми. Тату, тату! Віра мовчала, замкнувшись у собі.
Вона більше не плакала, тупо дивилася на картину, що висіла у вітальні. Червоні маки на полотні, майже такого ж кольору, як цівка крові на обличчі чоловіка, думала вона. Її мізки не хотіли сприймати реальність, думки бігали врізнобіч, миготіли перед очима життєвими кадрами чорно-білої стрічки кіно.
24.12.2020р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Червоні маки
ІІІ
Наніч вдарив мороз. Температура впала до мінусової позначки. Коли Віра вийшла з таксі, то здригнулася від мерзлого повітря, що забило їй дихання. Глянувши в небо, побачила млявий місяць, що проглядав крізь згусток сивих хмар.
Зір не було видно. Ліхтар тьмяно горів біля під'їзду, а ліс, що був поряд з її будинком, навіював острах. Вона намагалася не дивитися на нього, а водночас пильно вдивлялася, чи не вийде з темної хащі чиясь моторошна тінь. Жінка дістала з сумки ключі і швидко вскочила в під'їзд. Світла не було, знову хтось відкрутив лампочку і їй довелося навпомацки добиратися до ліфта. Піднявшись на дев'ятий поверх, нечутно зайшла у передпокій. Жінку зустріла тиша, але цього разу вона її не дратувала. Не вмикаючи світла, вона зняла з себе пальто, чоботи і навшпиньках хотіла пройти у свою кімнату. Вона завше так робила, щоб не розбудити чоловіка й не вислуховувати його дорікань. Зробивши декілька кроків спіткнулася об щось вагоме, ледь не впавши. Довелося повернутися назад щоб ввімкнути світло. Коли Віра намацала вмикач, то побачила на підлозі чоловіка. Він лежав горілиць жовтий, як віск. В куточку губ невеличка цівка крові вказувала на те, що сталося щось жахливе. Віра заціпеніла, не знаючи, що робити чи кинутися до Віктора, чи втекти мерщій на вулицю. Декілька секунд вагання і вона вже набирала номер сина.
- Мамо, ти дивилася на годинник? Ми вже спимо - випалив той в трубку і не вислухавши матір, вимкнув мобільний. Віра знову набрала і тремтячим голосом сказала:
- Сину, терміново приїдь, погано з батьком. Вона ще не знала живий її чоловік, чи ні, але те, що він не рухався, дуже лякало. Віра боялася підійти ближче до лежачого тіла на підлозі. Переборовши жах, все ж таки підійшла, нахилилася, щоб намацати пульс. Віктор був холодний, на його обличчі застигла гримаса смерті. Клубок у горлі, а сліз нема. Можливо, вона виплакала всі свої сльози ще тоді, коли він її ображав?
Віра дивилася на небіжчика, і їй не вірилося, що з ним могло таке трапитися. Інколи жартуючи, вона казала на нього - Хащик Невмирущий, бо його батьки дожили до дев'яноста років і вона була впевнена, що і її чоловік протягне стільки ж. А тепер він лежав такий безпомічний перед нею, з відкритими скляними зіницями, що з її очей полилися гарячі сльози. Пригадала, що не все було так погано у них, особливо на перших порах життя, коли ще любили один одного і народжували синів. Віра так себе накрутила, що тепер не могла зупинити ридання допоки, не подзвонили у двері. На порозі стояли одночасно старший син і швидка, яка зафіксувала смерть і викликала поліцію.
- Мамо, що сталося? Син кинувся до батька зі слізьми. Тату, тату! Віра мовчала, замкнувшись у собі.
Вона більше не плакала, тупо дивилася на картину, що висіла у вітальні. Червоні маки на полотні, майже такого ж кольору, як цівка крові на обличчі чоловіка, думала вона. Її мізки не хотіли сприймати реальність, думки бігали врізнобіч, миготіли перед очима життєвими кадрами чорно-білої стрічки кіно.
24.12.2020р.
Найвища оцінка | Ярослав Чорногуз | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Олександр Сушко | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію