ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про перстач гусячий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про перстач гусячий
Пішли два кума рибки половити.
У жі́нок відпросилися своїх.
Ті неохоче відпустили їх
З умовою: там не багато пити.
З собою по «півлітрі» узяли,
Погрітися та і улов прилити,
Бо ж рибки сподівались наловити,
Із вудками бо недарма пішли.
Ще сонечко не випило росу,
Адже воно, по правді, не вставало.
Ще лише обрій рожевів помалу,
Ховаючи в півтемряві красу.
Стежиною знайомою пройшли,
Якою не один вже рік ходили.
Тож в сутінках зовсім і не блудили,
Одразу і до річки підійшли.
Усілися удвох, де очерет
Давав можливість плесо проглядати
Та стали свою вудки розкладати,
Дістали черв’ячків і… уперед!
Поки там риба здобич розбере,
Поки вона надумає клювати,
Потрібно вже ж почати приливати,
Бо й в горлі від холодного дере.
Перехилили вдвох по гранчаку,
Солоний огірочок розділили.
Вже й сонечко над обрієм висіло,
Червоно позираючи в ріку.
Качаються ліниво поплавці,
Напевно, риба довго любить спати.
Хлібцем її взялись підгодувати,
Розтрушуючи крихти по ріці.
Але і те не дуже помогло.
Тож довелося знов за пляшку братись,
Аби не надто з того знервуватись.
А вже за другим третє вслід пішло.
Як застрибав у кума поплавець,
Вони уже добряче наприймались,
Але на ноги швидко похапались.
Прокинулася риба, накінець!
Кум надто різко вудлище вхопив,
На березі слизькому поточився
Та за очеретину ухопився,
Поки ото сторчма в траву летів.
Петро не знав, чи кума рятувать,
Чи вудочку хапати і тягнути.
Стоїть, не знає, як йому і бути.
Лежить Іван, не поспіша вставать.
Долонею долоню затиска,
А звідти вже червоне проступає.
Таж очерет листочки гострі має,
Тож, мабуть, і порізалась рука.
Потрібно чимось зупинити кров,
А вже «півлітра» зовсім опустіли.
Коли устигли? Наче, ж тільки сіли?
Петро свою непевність поборов,
Провітрилося миттю в голові.
Чого б узяти аби кров спинити?
Й побачив жовто-золотаві квіти,
Що добре були видні у траві.
І тут, немов прозріння надійшло,
Нарвав тих квітів та приклав до рани.
Знав точно – кров точитись перестане.
І справді, не багато і пройшло,
Як кров спинилась, рана затяглась.
Він від сорочки відірвав шматину,
Закутав куму руку, як дитину,
Зв’язав тугенько, щоб не розійшлась.
На тім рибалка скінчилась для них.
Петро зібрав всі їхні причандали,
Хоч жодної рибинки не впіймали.
Та й подалися до жінок своїх.
Кум по дорозі у Петра пита:
- Ти звідки знав про ті цілющі квіти?
Що саме ними можна кров спинити?
Потилицю Петро почухав: - Та,
Було давно, я геть уже забув.
А це побачив і згадав одразу.
Пішов я на качок одного разу,
Рушницю взяв та чоботи не взув,
В яких бува рибалити ходжу.
Якраз пернатих зграї налетіли,
Тож залишалось тільки лиш поцілить.
Я заховався у кущах, сиджу.
Аж бачу – гуска раптом виліта.
Я підхопився та «бабах» із ходу.
Крутнулась гуска та шубовсть на воду.
Помчав її чимдуж шукати та
Вона десь очеретах залягла.
А без чобіт я ж не полізу в воду.
Ходив-ходив над очеретом. Шкода,
Але ні з чим вернувся до села.
На другий день подався знов туди,
Сів у кущах та здобичі чекаю.
Сьогодні ж, певно, пофартити має.
Аж бачу, гуска у траві сидить.
Ледь-ледь з трави тієї вигляда
Та пильно озирається навколо.
Тоді схопилась й подалася полем.
Дивлюсь, а в неї із крилом біда.
«Моя вчорашня»,- зрозумів ураз,
Підняв рушницю, вже хотів добити.
Та думаю: куди б це їй спішити
Пораненій у цей ранковий час?
Аж бачу – зупинилася вона,
Трави якоїсь дзьобом прихопила
І до своєї рани притулила.
Потримала отак от. Дивина.
А потім ще зробила кілька раз.
«Невже отак лікує свою рану?
Ні, убивати я її не стану
Та подивлюся ще якиїсь час».
Ще кілька раз на місце те прийшов.
Траву, що гуска скубла ту примітив,
Її великі золотаві квіти,
Що схожі на наперстки, віднайшов.
Та гуска скоро й зовсім не прийшла,
Мабуть, своє крило залікувала
І далі десь собі помандрувала.
А я, коли вернувся до села,
То в діда Гната гарно розпитав,
Що то за квітка, як її назвати.
А діда ж, знаєш, варто лиш спитати.
Надвечір все про квітку тую знав
Перстач ту квітку, гусячий зовуть.
Давно вже люди нею користують
І кров зупинять, й рани полікують…
Запам’ятай, згодиться як-небудь.
У жі́нок відпросилися своїх.
Ті неохоче відпустили їх
З умовою: там не багато пити.
З собою по «півлітрі» узяли,
Погрітися та і улов прилити,
Бо ж рибки сподівались наловити,
Із вудками бо недарма пішли.
Ще сонечко не випило росу,
Адже воно, по правді, не вставало.
Ще лише обрій рожевів помалу,
Ховаючи в півтемряві красу.
Стежиною знайомою пройшли,
Якою не один вже рік ходили.
Тож в сутінках зовсім і не блудили,
Одразу і до річки підійшли.
Усілися удвох, де очерет
Давав можливість плесо проглядати
Та стали свою вудки розкладати,
Дістали черв’ячків і… уперед!
Поки там риба здобич розбере,
Поки вона надумає клювати,
Потрібно вже ж почати приливати,
Бо й в горлі від холодного дере.
Перехилили вдвох по гранчаку,
Солоний огірочок розділили.
Вже й сонечко над обрієм висіло,
Червоно позираючи в ріку.
Качаються ліниво поплавці,
Напевно, риба довго любить спати.
Хлібцем її взялись підгодувати,
Розтрушуючи крихти по ріці.
Але і те не дуже помогло.
Тож довелося знов за пляшку братись,
Аби не надто з того знервуватись.
А вже за другим третє вслід пішло.
Як застрибав у кума поплавець,
Вони уже добряче наприймались,
Але на ноги швидко похапались.
Прокинулася риба, накінець!
Кум надто різко вудлище вхопив,
На березі слизькому поточився
Та за очеретину ухопився,
Поки ото сторчма в траву летів.
Петро не знав, чи кума рятувать,
Чи вудочку хапати і тягнути.
Стоїть, не знає, як йому і бути.
Лежить Іван, не поспіша вставать.
Долонею долоню затиска,
А звідти вже червоне проступає.
Таж очерет листочки гострі має,
Тож, мабуть, і порізалась рука.
Потрібно чимось зупинити кров,
А вже «півлітра» зовсім опустіли.
Коли устигли? Наче, ж тільки сіли?
Петро свою непевність поборов,
Провітрилося миттю в голові.
Чого б узяти аби кров спинити?
Й побачив жовто-золотаві квіти,
Що добре були видні у траві.
І тут, немов прозріння надійшло,
Нарвав тих квітів та приклав до рани.
Знав точно – кров точитись перестане.
І справді, не багато і пройшло,
Як кров спинилась, рана затяглась.
Він від сорочки відірвав шматину,
Закутав куму руку, як дитину,
Зв’язав тугенько, щоб не розійшлась.
На тім рибалка скінчилась для них.
Петро зібрав всі їхні причандали,
Хоч жодної рибинки не впіймали.
Та й подалися до жінок своїх.
Кум по дорозі у Петра пита:
- Ти звідки знав про ті цілющі квіти?
Що саме ними можна кров спинити?
Потилицю Петро почухав: - Та,
Було давно, я геть уже забув.
А це побачив і згадав одразу.
Пішов я на качок одного разу,
Рушницю взяв та чоботи не взув,
В яких бува рибалити ходжу.
Якраз пернатих зграї налетіли,
Тож залишалось тільки лиш поцілить.
Я заховався у кущах, сиджу.
Аж бачу – гуска раптом виліта.
Я підхопився та «бабах» із ходу.
Крутнулась гуска та шубовсть на воду.
Помчав її чимдуж шукати та
Вона десь очеретах залягла.
А без чобіт я ж не полізу в воду.
Ходив-ходив над очеретом. Шкода,
Але ні з чим вернувся до села.
На другий день подався знов туди,
Сів у кущах та здобичі чекаю.
Сьогодні ж, певно, пофартити має.
Аж бачу, гуска у траві сидить.
Ледь-ледь з трави тієї вигляда
Та пильно озирається навколо.
Тоді схопилась й подалася полем.
Дивлюсь, а в неї із крилом біда.
«Моя вчорашня»,- зрозумів ураз,
Підняв рушницю, вже хотів добити.
Та думаю: куди б це їй спішити
Пораненій у цей ранковий час?
Аж бачу – зупинилася вона,
Трави якоїсь дзьобом прихопила
І до своєї рани притулила.
Потримала отак от. Дивина.
А потім ще зробила кілька раз.
«Невже отак лікує свою рану?
Ні, убивати я її не стану
Та подивлюся ще якиїсь час».
Ще кілька раз на місце те прийшов.
Траву, що гуска скубла ту примітив,
Її великі золотаві квіти,
Що схожі на наперстки, віднайшов.
Та гуска скоро й зовсім не прийшла,
Мабуть, своє крило залікувала
І далі десь собі помандрувала.
А я, коли вернувся до села,
То в діда Гната гарно розпитав,
Що то за квітка, як її назвати.
А діда ж, знаєш, варто лиш спитати.
Надвечір все про квітку тую знав
Перстач ту квітку, гусячий зовуть.
Давно вже люди нею користують
І кров зупинять, й рани полікують…
Запам’ятай, згодиться як-небудь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію