ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
На згарищі Риму блукали спустошені люди,
На попелі теплім лишаючи чіткі сліди
І рвали волосся, і били у розпачі в груди
Від тої нежданої, тої страшної біди.
Батьки над тілами загиблих дітей побивались,
А діти із плачем шукали загиблих батьків.
Ще диму клуби де-не-де у руїнах здіймались
І сморід палений над містом спустошеним плив.
І сотні очей піднімалися в гніві до неба,
І з сотень горлянок зривалось питання: «Чому?»
І сотні людей розглядалися навколо себе
У пошуках того, хто винен у тому всьому.
Чутки поповзли, що виною всьому імператор,
Що він забажав подивитись, як місто горить,
Щоб потім пожежу в поемі своїй описати
І справжній шедевр про Троянську війну сотворить.
Спочатку чутки ті розгублено лиш шепотіли.
Та згодом той шепіт почав переходити в крик.
Коли бачить мати дитяче знівечене тіло,
Її вже не спинить ні чин, ні посада, ні вік.
Розлючений натовп ставав усе більшим і більшим,
Вже крики лунали: «Хай згине проклятий Нерон!»
Здавалось, все місто у гніві на вулиці вийшло
І вже не зупинить нікого ні страх, ні закон.
І тут перед очі людські вийшов сам імператор.
Скуйовджена тога, такий же скуйовджений вид.
І натовп, до цього розлючений, став затихати,
Мов річка, яку у морози прихоплює лід.
І мовив Нерон: «Справедливі і горді римля́ни!
Що місто згоріло – немає моєї вини.
Повинні у тім лише підлі оті християни,
За смерть свого вчителя хочуть помститись вони.
Та вірте, римля́ни, цього я їм не подарую
І кожен із них пожаліє, що досі живий.
А Рим, обіцяю, я сам, за свій кошт відбудую
І стане він ще красивіший, ніж бачили ви!»
І натовп, що досі кричав: «Геть Нерона – тирана!»
Зненацька у криці зайшовсь: «Хай живе наш Нерон!»
Та ще: «Хай загинуть на світі усі християни!»
Бо слово Нерона для натовпу – то як закон.
Гнів натовпу впав не на справжнього зла винуватця,
На голови тих, хто покірливо муки терпів.
І натовп виходив із себе, і натовп старався
Аби хоч на когось та вилити праведний гнів.
І ті, хто повірив, і ті, хто зробив тільки вигляд,
Прийшли подивитись, як будуть невинні вмирать.
Тварини супроти беззбройних – неронівський вигад
І натовп у сотні горлянок – оруть і свистять.
Одні християни, не знаючи, в чому їх злочин,
Приречено йшли і приймали покірливо смерть.
До неба, навколішки стоячи, зводили очі
І душі до неба летіли наповнені вщерть.
Чому так буває, що часто невинні страждають
Лише із-за того, що винні при владі сидять.
Коли таке бачу, то зразу Нерона згадаю
І хочу «неронам» про смерть його теж нагадать.
На попелі теплім лишаючи чіткі сліди
І рвали волосся, і били у розпачі в груди
Від тої нежданої, тої страшної біди.
Батьки над тілами загиблих дітей побивались,
А діти із плачем шукали загиблих батьків.
Ще диму клуби де-не-де у руїнах здіймались
І сморід палений над містом спустошеним плив.
І сотні очей піднімалися в гніві до неба,
І з сотень горлянок зривалось питання: «Чому?»
І сотні людей розглядалися навколо себе
У пошуках того, хто винен у тому всьому.
Чутки поповзли, що виною всьому імператор,
Що він забажав подивитись, як місто горить,
Щоб потім пожежу в поемі своїй описати
І справжній шедевр про Троянську війну сотворить.
Спочатку чутки ті розгублено лиш шепотіли.
Та згодом той шепіт почав переходити в крик.
Коли бачить мати дитяче знівечене тіло,
Її вже не спинить ні чин, ні посада, ні вік.
Розлючений натовп ставав усе більшим і більшим,
Вже крики лунали: «Хай згине проклятий Нерон!»
Здавалось, все місто у гніві на вулиці вийшло
І вже не зупинить нікого ні страх, ні закон.
І тут перед очі людські вийшов сам імператор.
Скуйовджена тога, такий же скуйовджений вид.
І натовп, до цього розлючений, став затихати,
Мов річка, яку у морози прихоплює лід.
І мовив Нерон: «Справедливі і горді римля́ни!
Що місто згоріло – немає моєї вини.
Повинні у тім лише підлі оті християни,
За смерть свого вчителя хочуть помститись вони.
Та вірте, римля́ни, цього я їм не подарую
І кожен із них пожаліє, що досі живий.
А Рим, обіцяю, я сам, за свій кошт відбудую
І стане він ще красивіший, ніж бачили ви!»
І натовп, що досі кричав: «Геть Нерона – тирана!»
Зненацька у криці зайшовсь: «Хай живе наш Нерон!»
Та ще: «Хай загинуть на світі усі християни!»
Бо слово Нерона для натовпу – то як закон.
Гнів натовпу впав не на справжнього зла винуватця,
На голови тих, хто покірливо муки терпів.
І натовп виходив із себе, і натовп старався
Аби хоч на когось та вилити праведний гнів.
І ті, хто повірив, і ті, хто зробив тільки вигляд,
Прийшли подивитись, як будуть невинні вмирать.
Тварини супроти беззбройних – неронівський вигад
І натовп у сотні горлянок – оруть і свистять.
Одні християни, не знаючи, в чому їх злочин,
Приречено йшли і приймали покірливо смерть.
До неба, навколішки стоячи, зводили очі
І душі до неба летіли наповнені вщерть.
Чому так буває, що часто невинні страждають
Лише із-за того, що винні при владі сидять.
Коли таке бачу, то зразу Нерона згадаю
І хочу «неронам» про смерть його теж нагадать.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію