ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Рибар
2021.10.25 10:28
коли дивишся з високої гори
в молоці туману ти бачиш море з якого
то там то тут виринають кораблі-будинки
вітри підганяють дахи-вітрила
і марево несе їх європами
залишаючи плями на сонці

коли дивишся на високу гору

Тетяна Левицька
2021.10.25 09:56
Це трапилося в потязі… Дорга…
Один студент, щ без кохання сох,
Із полки третьої побачив раптом нги
В рожевому обрамленні панчох.

То був капрон – пори тієї фішка.
Студент цього осмислити не встиг
І без вагання закохався в ніжки,

Ігор Герасименко
2021.10.25 09:07
Подивись і подивуйся

Поглянь на кременчуцький падолист,
на двірника з граблями і лопатою.
Насипало багато. Подивись:
для нього ті, які під ноги падають –
сини дерев, природи, а по суті –
творіння рук. Листочки, що опали,

Іван Потьомкін
2021.10.25 08:43
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ

Віктор Кучерук
2021.10.25 07:51
Насмітив і вже хоче тікати,
Хоч затриматися обіцяв
Мені місяць оцей жовтуватий,
Що до віку додав іще справ.
А спочатку був чистий і гожий,
І пахучий, мов крем на меду, –
Зрідка дощиком землю воложив
І не сіпав нічого в саду.

Олександр Сушко
2021.10.25 05:47
Люди повинні залишатися людьми навіть у пеклі. І не думайте, що там тільки одних християн розпинають на дибах та вливають сірки у роти. Хоча християн - найбільше. Бо вони бувають такими крутіями, що йой! Хоча багато хто і молиться Спасителеві, і причаст

Микола Соболь
2021.10.25 05:35
Ранок співає пісню,
чуєш її чи ні?
В осінь влюбився пізню
і дощі проливні.
Стали мені тумани
рідними, як село
та не введи в оману,
літечко відцвіло,

Микола Соболь
2021.10.25 04:41
Якась дивакувата незалежність
до рук взяли мечі, поклали рала,
пішли на фронт, лишив позаду лежнів,
а тих війна втомила і дістала.
Нажерли сучі харі на бюджеті,
сховали награбоване в офшорах…
Спить воїн у землянці чи наметі,
над ним щодня кружляє с

Богдан Манюк
2021.10.24 22:17
Частина перша 15. Кажуть, що рікам довіряють сокровенні таємниці. Плине собі та чи інша ріка, шумить, від усього на світі відсторонюється і тільки небо високе бачить, очей своїх во

Євген Федчук
2021.10.24 20:31
ЛЂто 6374. Иде Асколдъ и Диръ на ГрЂкы
Повість минулих літ


Сьогодні, браття, я вам розповім,
Як Цареград – могутній і величний,
Який стояти міг,здавалось, вічно,
Схилився низько. І то перед ким?

Володимир Невесенко
2021.10.24 20:16
Ховали воїна в селі.
Стояла мати ледь жива.
Дружина стомлена – в жалі,
і діти плакали малі,
і хтось якісь казав слова…
А в полі ще ішли жнива.
Кружляли в небі журавлі,
і, мов розпука вікова,

Адель Станіславська
2021.10.24 18:14
Торкаюсь ранку,
йду у білий світ.
Світ паморозі,
осені і неба...
Оголеність його
торкає нерва
оголених моїх
чутливих літ...

Адель Станіславська
2021.10.24 17:56
випий піґулку на сон
відцурайся страху
хай відпочине тіло
приспиться біль
десь там на небі все важать -
не дали маху
кожній бо рані -
своя особлива сіль

Сергій Гупало
2021.10.24 16:54
В останній понеділок травня
Солдатів згадуємо тих,
Які у пору помирання
Стрічали ангелів своїх.

Ворони закричать інакше,
Проявить негатив Господь.
Обличчя стануть ніжні, м’якші,

Сергій Губерначук
2021.10.24 13:37
Безмозкий член сім’ї
пив третю склянку зла,
наповнену слізьми його дружини.
Зеленої змії
вкусить пора прийшла, –
а жінка лиш давала сік ожини.

Небачений який

Ніна Виноградська
2021.10.24 12:52
Мій дуб зелений вже позолотів,
Осіннє листя простягнув до неба.
Немов кричить до всіх-усіх світів,
Що в єдності людей тепер потреба.

Щоб не робили з нас тих баранів,
Не запрягали у вози волами.
І щоб ніхто ніколи не посмів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про жовтий тюльпан
Проживши в світі вже багато літ,
Дідусь любив виходити у поле,
Огледітись у просторі навколо,
Щоб по-новому розпізнати світ.
Бо ж кожен раз, минає якийсь час,
І змінюються враження людини.
Колись звичайне видається дивним,
Неначе його бачиш перший раз.
А те, що дивним в юності було,
На старість зовсім звичним виглядало.
Дідусь пройдеться по степу, бувало,
Із пагорба погляне на село,
В якому він свій довгий вік прожив.
Прожите і полишене згадає.
Діждеться, доки й сонечко сідає.
І з пастухом, який жене корів,
Поволі повертається до хати,
Набравшись вражень у степу нових.
Він довго буде згадувати їх
І час від часу подумки вертати.
Найбільше любить вийти навесні,
Як степ зелений буйно розквітає.
На повні груди аромат вдихає…
І мріє цілий рік про такі дні.
Якось весною донька привезла
Погостювати спритного онука.
У місті де б він бачив степ чи луки,
А тут безмежна широчінь була.
Тож вдома він сидіти не хотів,
А все його кудись піти тягнуло.
Заледве теплим вітерцем війнуло,
Він вже схопився та й полопотів.
Хоча дідусю й додалось турбот,
Тепер не сам – з онуком в поле вийде.
Не горбиться, аж надто гордий з виду:
Погляньте – це ж онук у мене! От!
Удвох, ідучи по степу, якось
Вони тюльпана жовтого зустріли.
Обоє, наче дивові, зраділи,
Мов щось їм неймовірне удалось.
Схилилися обоє понад ним,
Замилувались сонячним тим цвітом.
Здавалось, що навкруг від нього світло,
Він зігріва лиш виглядом своїм.
- А розкажи мені про квітку цю.
Ти ж про усе на світі, мабуть, знаєш,-
Онук дідуся, поміж тим, питає.
Той повернувсь назустріч вітерцю,
Який грайливо сивину куйовдив.
- Почути хочеш про тюльпан, малий?
Колись, коли я бігав ось такий,
То до сусіди-дідуся заходив,
Який мені тоді переповів
Історій всяких про усе чимало.
Багато що із пам’яті пропало,
А записати чомусь не схотів.
Та про тюльпан ще й досі не забув
Історію, яку сусід повідав.
В часи далекі цей тюльпан із виду,
Неначе й схожий, але інший був.
Казали люди, що боги у нім
До часу щастя лю́дське заховали.
Тож квітка пелюстки не розкривала,
Цвіла бутоном зімкнутим, тугим.
Ніхто дістати щастя те не міг,
Хоч спробувати без кінця ходили.
Які його навколішки молили
Аби розкрився й ощасливив їх.
Другі хотіли хитрощами взять,
Якісь закляття поряд говорили.
Але не досягли, чого хотіли.
Тож довелося їм ні з чим вертать.
Хтось намагався силою добуть
Та розсипались пелюстки від того
І не лишалось взагалі нічого…
А люди йдуть…І дні, і ночі йдуть.
Ідуть туди старі і молоді.
Ідуть здорові та бредуть каліки.
Царі із почтом зі своїм без ліку
І жебраки на хлібі і воді
З ковінькою, щоб щастя те дістати.
Багаті марнотрати й бідаки,
Коцюб не випускаючи з руки…
Але даремна сил і часу трата.
Приходив сюди натовп і щезав,
А щастя так у руки й не далося.
Ні з чим вертатись людям довелося…
Але яко́сь, весняний день стояв,
Ішла цим степом одна жінка бідна,
Дорогою натомлена була,
За руку сина – ще маля вела.
З країв далеких – із усього видно.
Ішла вона й помітила нараз
В траві того бутона золотого,
Що стільки чула за життя про нього
Та бачить не могла аж по цей час.
Тож вирішила ближче підійти.
Не відкривати… Знала, що даремно.
Боги те щастя зберігали ревно.
Але, хоча б, зблизька поглянути
На квітку, в якій сховане оте
Людськеє щастя. Вік вона прожи́ла
Та й іскорки його не угляділа
І лиш зітхала потайки про те,
Що десь, колись вона його і стріне.
Тож краєм ока глянути лишень.
Добра ж бо не поменшає з кишень.
Тримаючи за руку свого сина,
Вона тихцем наблизилась туди,
Аж серце в її грудях завмирало.
Аби із того гірше не бувало –
Прогнівиш квітку – набереш біди.
Та раптом син ту квіточку уздрів
І радісно від того засміявся,
До квітки, в мами вирвавшись, подався.
І диво - цвіт той пелюстки розкрив.
Розцвів тюльпан і щастя в світ пустив.
Що сила, хитрість не змогли здолати,
Зробив веселий сміх того маляти…
Дідусь замовк, немов забракло слів.
А потім до онука повернувсь:
- Мабуть, дитинство – то пора єдина,
Коли бува щасливою людина
По-справжньому!..- і тихо посміхнувсь.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-10-11 19:46:07
Переглядів сторінки твору 128
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.24 20:33
Автор у цю хвилину відсутній