ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2020.08.03 19:01
Возношу я хвалу Папаю і Вайю,
Завдячуючи їм, що ще й живу й царюю.
Тепер я розповім історію свою,
Нехай і грецький світ також її почує.
Я хочу, аби ти, відомий майстер, взявсь
Із золота мені зробити гребінь гарний
І оповідь моя на ньому збереглась.

Сергій Губерначук
2020.08.03 11:47
Бавлячись людським мозком,
усіма його відгалуженими збоченнями,
сірою речовиною з ланцетним лоском,
розрідженими нейронами й розродженими злочинами,
маючи політосвітський диплом
й анархо-синдикалістські переконання,
трапляється асфіксія професійним

Тетяна Левицька
2020.08.03 10:14
Красива, бо ти мене пестиш,
даруєш чудесні слова,
червоні троянди і персні,
перлини любові й дива.

Щаслива, бо ти доглядаєш,
мов ягідку, квітку мене
і стелиш бузковим розмаєм

Ярослав Чорногуз
2020.08.03 07:51
З рослин усіх центральної алеї
Найперша це – козацький ялівець.
Цілющою властивістю своєю
Хвороб чимало зводить нанівець.

З свяченими ножами тут ходили
Преславні вої – Гонта й Залізняк,
Братались – гайдамака і козак,

Олександр Сушко
2020.08.03 06:44
Війна в думках, в раю, у Божім храмі...
На фронті, як і вчора,- бій гримить.
Не буде ладу. Ані з москалями,
Ні з нашими, які шепочуть "мир".

Окрадено, сплюндровано країну,
І брат - не брат, а зголоднілий вовк.
Отут, у полі, я мабуть, загину,

Володимир Бойко
2020.08.02 23:49
Ми зустрілись в полі, де лелека
У блакить небесну ген зліта.
А довкола лиш липнева спека,
А навкруг пшениця золота.

Де ми йшли, там трави похилялись,
І зелений килим шлях встеляв,
Й жайворонка пісня розливалась –

Адель Станіславська
2020.08.02 22:27
Минеться день...
Спаде на землю ніч,
торкнеться віч,
неспокою торкнеться,
завіхолить,
дотулиться до серця,
впаде безсонням... Та...
не в тому річ.

Євген Федчук
2020.08.02 20:59
«Нишкни усе у степах приазовських!
Геть із дороги – сармати їдуть!
Хто не скорився їх силі ще й досі,
Того мечі закривавлені ждуть.
Бійтеся всі їх нещадного гніву,
Як він на голови ваші впаде,
Годі тоді сподіватись на диво,
Вам не сховатись від ньо

Олена Балера
2020.08.02 17:37
Кохана войовнице, ну давай
Миритись, хай завершиться війна.
Пекучий біль так довго вирував
В душі моїй і досі ще зрина.
Відкрились рани в мене й дивина,
Що дихати я ще не перестав:
Твій погляд гнівний сотні стріл впина
У серце, що нестримно калата.

Дума Козак
2020.08.02 12:34
Криниці розповзлись південним степом,
ще й на десятки метрів вглибину!
У кожної на дні шматочок неба
свою якусь ховає таїну.

Про тих, колись що викопав те диво
чи із каміння стіни мурував
і не чекав дощу, не те що зливи,

Ігор Деркач
2020.08.02 09:21
І наймити,і лайдаки,
і слуги порають на кухні...
На те у баби й мужики
і їхні голови чавунні,
аби за помахом руки
усе вирішували дурні.

***

Олександр Сушко
2020.08.02 06:53
Задощило. Ох і задощило-о!
Тургонить по шиферу капіж.
Й так добу із гаком! Це не діло!
Мокротеча - як у серце ніж.

Мряка запрягла у висях бричку,
Що й не видно місяця і зір.
А мені давно пора на річку,

Віктор Кучерук
2020.08.02 06:17
Уночі потрібно спати,
А не скніти без пуття
Про самотністю розтятий
Потьмянілий жар життя.
Уночі потрібно спати,
Бо, тлумачу постулат, -
Навіть вибухом гранати
Не розбуджують солдат.

Олександр Панін
2020.08.02 01:02
Завиває буря,
швидко гасить зорі,
Молоденькі зорі
ранньою весною,
Віє буйний вітер,
Хитається тополька...
Обережно Рибка
зачиняє шибку,

Володимир Бойко
2020.08.01 22:45
Які ми вже старі
І як лишилось мало,
Замислюєшся враз –
І сумно, аж до сліз.
Хмарками угорі
Життя відшумувало.
Живемо тільки раз –
Такий от афоризм.

Євген Федчук
2020.08.01 21:24
На березі нічного Борисфену
Багаття троє скіфів розвели,
Натягли хмизу, ще було не темно
І стиха мову між собой вели.
Про те, про се, про війни, про походи
Та про здобуті скальпи ворогів,
Про скорені й невідомі народи,
Та про жінок, героїв і царі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Лариса Маковей
2020.08.01

М Менянин
2020.07.28

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20

Вигнанниця Добровільна
2020.06.17

Август Ина
2020.06.13

Лада Квіткова
2020.06.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про жасмин
Іду якось по вулиці села.
Уже зоря вечірняя зійшла
І сутінки на землю опустились.
А я іду, думками десь далеко.
Нарешті трохи спала денна спека,
Отож пройтися трохи захотілось.
Іду, минаю хати і сади
І бачу зразу – хто і як глядить:
У кого сад, а в кого назва лише.
Десь квітів повно, а десь бур’яну.
Уже, напевно, пів села минув,
Вслухаючись в п’янку вечірню тишу.
Уже хотів вертатися назад,
Але вловив незнаний аромат,
Який із саду одного долинув.
Я чув такий уперше у житті,
Отож мерщій дізнатися схотів,
Що ж то за квітка пахне отак дивно.
А тут дідусь на лавочці сидить
З ціпком. Присів, напевно, відпочить.
За день роботи, мабуть, натомився.
Я привітався, поряд нього сів:
- Скажіть, я тут спитатися хотів…-
Дідусь на мене пильно подивився:
- Спитати хочеш, що за аромат?-
Пів обернувся і кивнув на сад,-
Зацвів жасмин…Невже не чув такого?
- Зізнатись мушу: а таки не чув.
Запам’ятав би, коб’ зустрівся був.
Що за жасмин? Хоч глянути б на нього.
- Та що побачиш, коли уже ніч.
Приходь-но завтра трішечки раніш,
То і побачиш. Вдень немає сенсу.
Бо ж він на вечір тільки розцвіта,
Увагу білим цвітом приверта.
Приходь, коли вже маєш інтересу…
До речі, знаєш, звідки той жасмин?
Як на планеті появився він?
- Ну, звідки я про теє можу знати?!
Як вам відомо, розкажіть мені.
Люблю почуть історії чудні,
Хоча і сам я знаю їх багато.
- Було то, кажуть, в той далекий час,
З яким століття розділяють нас.
У Індії усе над Ганг рікою.
Жила там, кажуть, дівчина одна,
Жасмин якраз і звалася вона.
Була не проста – царською донькою.
Говорять, гарна дівчина була
І вийти за царевича могла,
Та бога Сонця чомусь покохала.
Стрічала його ранньої зорі
І о вечірній кожен день порі
Його у безнадії проводжала.
Бо він не глянув, навіть, в її бік,
Проїхався по небу та і зник.
Вона ж всю ніч, чекаючи, проплаче,
А потім знову на зорі стріча.
Надія й розпач у її очах,
А він не чує того і не бачить.
Не витримала, врешті, мук вона,
Рішила, що не буде жить одна,
Коли її кохання безотвітне.
І кинулася в розпачі в ріку,
Собі смерть заподіяла легку,
Батьків лишивши плакати й жаліти.
Як тіло її витягли з ріки,
За звичаєм, нещаснії батьки,
На вогнищі великому спалили.
Уранці бог звернув на землю лик,
А там, де він дівчи́ну бачить звик
Лиш пляма після вогнища чорніла.
І докори сумління він відчув,
Хоча, хіба у тому винен був,
Що дівчину не зміг він полюбити?
Зібрав він попіл з вогнища того,
На гарний кущ перетворив його
З яскравим ароматним білим цвітом.
І от уже багато сотень літ
Лиш уночі він розпускає цвіт,
Дівочу душу випуска на волю.
І та душа блука всю ніч одна,
Щоб бога не тривожила вона,
Аби їм не стрічатися ніколи.
Дідусь замовк і я сиджу мовчу.
Якуюсь тугу на душі відчув,
Вдихаючи незвичні аромати.
Отож, в житті усякого бува.
Чиясь душа у квітах ожива
Аби своє кохання дарувати.
- А знаєте… - враз голос з-за воріт,-
Чому в жасмина того білий цвіт?
Я повернувся і уздрів бабусю.
Вона, мабуть, давно вже підійшла,
Але стояла мовчки, слухала…
- Що ж ти людей отак лякаєш, Дусю?!-
Сказав дідусь – Це жіночка моя.
- Вітаю. – все, на що спромігся я.
Бабуся ж лиш кивнула головою.
- То знаєте, від чого білий цвіт?
Було то теж тому багато літ…-
Коли земля була ще не такою.
Тоді всі квіти білими були,
Троянди, айстри білим лиш цвіли,
Другого вони кольору не мали.
Художник якось в полі заблукав,
Мабуть, натхнення творчого шукав.
Враз, мов полуда із очей упала.
- А що, як квіти розфарбую я?
Чому вони однакові стоять?
От ві́зьму фарби і займуся завтра!
Почув слова художника жасмин,
Хотів на сонце схожий бути він.
Тож став іще із вечора чекати.
Та мріяв, як він стане золотим,
Схилятись буде сонечко над ним.
Отак всю ніч і простояв в чеканні.
Художник справді з фарбами прийшов
Та до троянди першої пішов,
Сказав жасмину: - Будеш ти останній!
Троянда – королева, ти ж пропхавсь,
Поперед неї бути намагавсь,
І я тобі такого не пробачу.
Чекай, як квіти розфарбую я
І фарба ще залишиться твоя,
Тоді…можливо…взагалі, побачим!
І цілий день він квіти фарбував,
Усіх, хто який колір обирав.
Один жасмин засмучено дивився,
Як зменшується фарба золота…
Аж ось і вечір врешті-решт настав.
Один жасмин лиш білим залишився.
Мазнув художник пензлем золотим:
- Ну, що, брат, скажеш? Чи готовий ти? -
Насмішливо на нього подивився:
- Бо ж фарби залишилося на дні.
Коли б ти низько уклонивсь мені
То вмить, повір мені, б «озолотився»!
Але жасмин був гордим і сказав:
- Я не якась податлива лоза.
Скоріш зламаюсь, але не зігнуся!
Художника цим дуже розізлив,
Він на кульбаби фарбу всю розлив,
Сказав: - Більш фарбувати не візьмуся.
Отак і будеш білим назавжди.
Хоча, я добрий, все-таки, зажди…
І фарбу з пензля він змахнув на квіти.
Так і зоставсь жасмину білий цвіт.
Ламких не можна гнути його віт,
Бо дуже легко віти ті зломити…
Задер вже місяць роги догори.
Подякував за розповідь старим,
Пішов, поки ще зовсім не стемніло.
Ішов, іноді озиравсь назад
І досі чув той дивний аромат,
Немов душа Жасмин услід летіла.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-07-10 19:12:43
Переглядів сторінки твору 34
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.576 / 5.31)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.473 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2020.08.03 19:03
Автор у цю хвилину відсутній