ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про хризантеми
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про хризантеми
Зустріла Осінь Зиму та й питає,
А чим вона сестру Весну́ вітає?
Подумала Зима і відказала:
- Я білий килим по землі послала,
М’яким, пухким встеляю всі дороги,
Аби Весна не поколола ноги.
Ще дзеркала повсюди розкладаю,
Нехай вона іде та заглядає,
Красою хай милується своєю
І я тоді радію разом з нею.
На вікнах візерунки їй малюю,
Таке заняття більше всіх люблю я.
Такі виходять неповторні квіти…
Так що Весну́ я маю чим зустріти…
Тож сіла і задумалася Осінь.
Якось уваги не звертала досі,
Як зустрічало її красне Літо.
Найперше пригадала вона квіти
І флокси, й чорнобривці, і троянди,
Галявини пахучої лаванди,
Ромашки, маргаритки і півони,
І айстри, і жоржин п’янкі бутони.
А як сади їй зігрівали душу:
Тут і рум’яні яблука, і груші,
Й медові сливи, і рясні горіхи.
Хіба таке побачити – не втіха?
Та, як зустріла Літо, запитала:
- А чим сестра Весна тебе стрічала?
Подумало над тим питанням Літо:
- Мені приємно вслід її ходити.
Бо навкруги усе стоїть зелене,
Все радісно всміхається до мене.
Зелений килим устеля дороги,
Аби мені не утомити ноги.
Пташки щебечуть, комашня кружляє,
І всяк для мене пісеньки співає.
А які гарні розквітають квіти!-
Заплющило аж очі свої Літо,
Немов хотіло знову пригадати,
Які весняних квітів аромати.-
Тюльпани, і віоли та нарциси,
Конвалій море на галявах в лісі.
А півники, барвінки, гіацинти,
Бузку пахучі неймовірно квіти….
Іще багато б що розповідало,
Але хвилини зустрічі минали
І розійшлися скоро Осінь з Літом,
Бо подалося воно далі світом.
А Осінь стала думати-гадати:
А як їй сестру Зиму зустрічати.
Чим здивувати, щоб запам’ятала
І потім всій рідні розповідала,
Що й Осінь також може щедро стріти.
Згадала все про Зиму, Весну, Літо
І вирішила, що усіх здивує
І листя в дивний колір пофарбує.
Прийде Зима, а тут така картина…
От як вона сестрицю Зиму стріне.
Набрала фарби: і червону, й жовту
Та і взялася миттю до роботи.
Ходила довго світом, фарбувала,
Раділа, що їй думка така спала.
Бо ж виглядало, справді, усе гарно,
Отож вона трудилася не марно.
Коли скінчи́ла, глянула навколо:
Краси такої не було ніколи.
Усе в яскраві кольори убралось.
Вона й сама на те не сподівалась.
Втомилася і під червоним кленом
Лягла спочити у траву зелену.
Та, поки вона спала-спочивала,
Вітри шалені табуном промчали
І позривали листя, столочили,
Червоно-жовтим землю устелили.
Та і помчали гарцювати далі.
Тут якраз Осінь відпочила, встала
Й побачила, що вітри наробили.
А в неї вже немає часу й сили,
Аби щось неймовірне зготувати
І сестру Зиму гідно зустрічати.
І так їй стало жаль себе самої,
Була така печаль її гіркою,
Що плакати вона від того стала.
І плакала, і сльози утирала.
І нікому було її спинити,
Її нещасну трохи пожаліти.
Від ранку вона плакала й до ночі,
Пожовклим листям витирала очі.
Не бачила, як там, де сльози впали,
Якіїсь дивні квіти виростали.
І плакала, аж поки Зиму стріла.
Та саме милувалася ходила.
- Як гарно в тебе вийшло мене стріти,
Які чудові, сестро Осінь, квіти!
Та лиш тепер поглянула навколо.
Хоча дерева і кущі всі голі.
Та квіти навкруги яскраві квітнуть,
Що заздритимуть і Весна, і Літо.
І в Осені умить пропали сльози,
Бо ж її квітам не страшні морози.
Вони ледь не останні відцвітають
І, навіть, Зиму встигнуть, привітають.
Стояла Осінь, радісно дивилась…
Так хризантеми на землі з’явились.
А чим вона сестру Весну́ вітає?
Подумала Зима і відказала:
- Я білий килим по землі послала,
М’яким, пухким встеляю всі дороги,
Аби Весна не поколола ноги.
Ще дзеркала повсюди розкладаю,
Нехай вона іде та заглядає,
Красою хай милується своєю
І я тоді радію разом з нею.
На вікнах візерунки їй малюю,
Таке заняття більше всіх люблю я.
Такі виходять неповторні квіти…
Так що Весну́ я маю чим зустріти…
Тож сіла і задумалася Осінь.
Якось уваги не звертала досі,
Як зустрічало її красне Літо.
Найперше пригадала вона квіти
І флокси, й чорнобривці, і троянди,
Галявини пахучої лаванди,
Ромашки, маргаритки і півони,
І айстри, і жоржин п’янкі бутони.
А як сади їй зігрівали душу:
Тут і рум’яні яблука, і груші,
Й медові сливи, і рясні горіхи.
Хіба таке побачити – не втіха?
Та, як зустріла Літо, запитала:
- А чим сестра Весна тебе стрічала?
Подумало над тим питанням Літо:
- Мені приємно вслід її ходити.
Бо навкруги усе стоїть зелене,
Все радісно всміхається до мене.
Зелений килим устеля дороги,
Аби мені не утомити ноги.
Пташки щебечуть, комашня кружляє,
І всяк для мене пісеньки співає.
А які гарні розквітають квіти!-
Заплющило аж очі свої Літо,
Немов хотіло знову пригадати,
Які весняних квітів аромати.-
Тюльпани, і віоли та нарциси,
Конвалій море на галявах в лісі.
А півники, барвінки, гіацинти,
Бузку пахучі неймовірно квіти….
Іще багато б що розповідало,
Але хвилини зустрічі минали
І розійшлися скоро Осінь з Літом,
Бо подалося воно далі світом.
А Осінь стала думати-гадати:
А як їй сестру Зиму зустрічати.
Чим здивувати, щоб запам’ятала
І потім всій рідні розповідала,
Що й Осінь також може щедро стріти.
Згадала все про Зиму, Весну, Літо
І вирішила, що усіх здивує
І листя в дивний колір пофарбує.
Прийде Зима, а тут така картина…
От як вона сестрицю Зиму стріне.
Набрала фарби: і червону, й жовту
Та і взялася миттю до роботи.
Ходила довго світом, фарбувала,
Раділа, що їй думка така спала.
Бо ж виглядало, справді, усе гарно,
Отож вона трудилася не марно.
Коли скінчи́ла, глянула навколо:
Краси такої не було ніколи.
Усе в яскраві кольори убралось.
Вона й сама на те не сподівалась.
Втомилася і під червоним кленом
Лягла спочити у траву зелену.
Та, поки вона спала-спочивала,
Вітри шалені табуном промчали
І позривали листя, столочили,
Червоно-жовтим землю устелили.
Та і помчали гарцювати далі.
Тут якраз Осінь відпочила, встала
Й побачила, що вітри наробили.
А в неї вже немає часу й сили,
Аби щось неймовірне зготувати
І сестру Зиму гідно зустрічати.
І так їй стало жаль себе самої,
Була така печаль її гіркою,
Що плакати вона від того стала.
І плакала, і сльози утирала.
І нікому було її спинити,
Її нещасну трохи пожаліти.
Від ранку вона плакала й до ночі,
Пожовклим листям витирала очі.
Не бачила, як там, де сльози впали,
Якіїсь дивні квіти виростали.
І плакала, аж поки Зиму стріла.
Та саме милувалася ходила.
- Як гарно в тебе вийшло мене стріти,
Які чудові, сестро Осінь, квіти!
Та лиш тепер поглянула навколо.
Хоча дерева і кущі всі голі.
Та квіти навкруги яскраві квітнуть,
Що заздритимуть і Весна, і Літо.
І в Осені умить пропали сльози,
Бо ж її квітам не страшні морози.
Вони ледь не останні відцвітають
І, навіть, Зиму встигнуть, привітають.
Стояла Осінь, радісно дивилась…
Так хризантеми на землі з’явились.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію