ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Рибар
2021.10.25 10:28
коли дивишся з високої гори
в молоці туману ти бачиш море з якого
то там то тут виринають кораблі-будинки
вітри підганяють дахи-вітрила
і марево несе їх європами
залишаючи плями на сонці

коли дивишся на високу гору

Тетяна Левицька
2021.10.25 09:56
Це трапилося в потязі… Дорга…
Один студент, щ без кохання сох,
Із полки третьої побачив раптом нги
В рожевому обрамленні панчох.

То був капрон – пори тієї фішка.
Студент цього осмислити не встиг
І без вагання закохався в ніжки,

Ігор Герасименко
2021.10.25 09:07
Подивись і подивуйся

Поглянь на кременчуцький падолист,
на двірника з граблями і лопатою.
Насипало багато. Подивись:
для нього ті, які під ноги падають –
сини дерев, природи, а по суті –
творіння рук. Листочки, що опали,

Іван Потьомкін
2021.10.25 08:43
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ

Віктор Кучерук
2021.10.25 07:51
Насмітив і вже хоче тікати,
Хоч затриматися обіцяв
Мені місяць оцей жовтуватий,
Що до віку додав іще справ.
А спочатку був чистий і гожий,
І пахучий, мов крем на меду, –
Зрідка дощиком землю воложив
І не сіпав нічого в саду.

Олександр Сушко
2021.10.25 05:47
Люди повинні залишатися людьми навіть у пеклі. І не думайте, що там тільки одних християн розпинають на дибах та вливають сірки у роти. Хоча християн - найбільше. Бо вони бувають такими крутіями, що йой! Хоча багато хто і молиться Спасителеві, і причаст

Микола Соболь
2021.10.25 05:35
Ранок співає пісню,
чуєш її чи ні?
В осінь влюбився пізню
і дощі проливні.
Стали мені тумани
рідними, як село
та не введи в оману,
літечко відцвіло,

Микола Соболь
2021.10.25 04:41
Якась дивакувата незалежність
до рук взяли мечі, поклали рала,
пішли на фронт, лишив позаду лежнів,
а тих війна втомила і дістала.
Нажерли сучі харі на бюджеті,
сховали награбоване в офшорах…
Спить воїн у землянці чи наметі,
над ним щодня кружляє с

Богдан Манюк
2021.10.24 22:17
Частина перша 15. Кажуть, що рікам довіряють сокровенні таємниці. Плине собі та чи інша ріка, шумить, від усього на світі відсторонюється і тільки небо високе бачить, очей своїх во

Євген Федчук
2021.10.24 20:31
ЛЂто 6374. Иде Асколдъ и Диръ на ГрЂкы
Повість минулих літ


Сьогодні, браття, я вам розповім,
Як Цареград – могутній і величний,
Який стояти міг,здавалось, вічно,
Схилився низько. І то перед ким?

Володимир Невесенко
2021.10.24 20:16
Ховали воїна в селі.
Стояла мати ледь жива.
Дружина стомлена – в жалі,
і діти плакали малі,
і хтось якісь казав слова…
А в полі ще ішли жнива.
Кружляли в небі журавлі,
і, мов розпука вікова,

Адель Станіславська
2021.10.24 18:14
Торкаюсь ранку,
йду у білий світ.
Світ паморозі,
осені і неба...
Оголеність його
торкає нерва
оголених моїх
чутливих літ...

Адель Станіславська
2021.10.24 17:56
випий піґулку на сон
відцурайся страху
хай відпочине тіло
приспиться біль
десь там на небі все важать -
не дали маху
кожній бо рані -
своя особлива сіль

Сергій Гупало
2021.10.24 16:54
В останній понеділок травня
Солдатів згадуємо тих,
Які у пору помирання
Стрічали ангелів своїх.

Ворони закричать інакше,
Проявить негатив Господь.
Обличчя стануть ніжні, м’якші,

Сергій Губерначук
2021.10.24 13:37
Безмозкий член сім’ї
пив третю склянку зла,
наповнену слізьми його дружини.
Зеленої змії
вкусить пора прийшла, –
а жінка лиш давала сік ожини.

Небачений який

Ніна Виноградська
2021.10.24 12:52
Мій дуб зелений вже позолотів,
Осіннє листя простягнув до неба.
Немов кричить до всіх-усіх світів,
Що в єдності людей тепер потреба.

Щоб не робили з нас тих баранів,
Не запрягали у вози волами.
І щоб ніхто ніколи не посмів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про дзвіночки
Я вийшов з машини, піднявсь на горбочок.
Весь схил устелили блакитні дзвіночки.
Ніколи не бачив їх у такій силі
І звідки взялися вони тут на схилі?
З німим запитанням на небо поглянув,
На хмарки, що простір долали старанно.
Та небо мовчало. Тут вітер піднявся
Й здалося, що схил дивним звуком озвався,
Неначе дзвіночки всі враз задзвеніли.
Прислухавсь… Не дзвін, а слова зрозумілі
Тихенькі-тихенькі зі схилу неслися.
І час зупинився… І час відступився.
Почув я історію давню, забуту
Тож хочу, щоб ви могли також почути.
У давні часи тут містечко стояло,
Звичайне, маленьке. Укріплене валом
З густим частоколом дубовим по ньому.
Як звалось? На жаль, то мені не відомо.
Жили у містечку тому землероби,
Що землю орали, ростили худобу,
Часом полювали в лісах навколишніх.
Раділи світанкам, оманливій тиші.
Бо ж іноді чутки й сюди долітали,
Про війни князів, половецькі навали.
Але сподівались на захисток Божий
Та ще на високу міцну огорожу.
Жило в тім містечку дівча молоденьке.
Не мало воно ані тата, ні неньку.
Тут гості з товаром колись проїздили,
Вони у містечку дитя і лишили.
Сказали, що десь підібрали у полі,
Сиділо, дрижало в страху напівголе.
Як звати,що сталось - напевно, не знало.
Та й звідки? Ще лише слова промовляло.
Взяли ту дитину до себе старенькі,
Аби замінити їй тата і неньку.
Забрали до хати, вдягли, годували.
У місті ту дівчину Найдою звали.
Росла вона, але з часо́м стало видно:
Та давня біда не минула безслідно.
І так на дитя те подіяла сильно,
Що розумом так і лишилась дитина.
Із часом, звичайно, всі звикли до того,
Вважали: такі є під захистом Бога.
Отож не чіпали і не насміхались,
Лиш з сумом дивились, коли зустрічались.
Вона ж собі тихо по місту блукала,
До лісу ходила, чогось там шукала.
Приносила часом букети, віночки.
А якось принесла з корінням дзвіночка.
Ішла через місто, із чогось раділа,
Мов радістю з кожним ділитись хотіла.
А потім за валом на са́мому схилі
Дзвіночок отой узяла й посадила.
Відтоді до нього щодень заглядала,
Садила росточки та все поливала.
Хтось з того сміявся, хтось мовчки дивився,
Як схил той дзвіночками скоро укрився.
Питалися в неї: «Навіщо?» - та марно.
Вона посміхалась у відповідь: «Гарно!»
Воно й справді гарно. Та краще би брала
І на огороді корисне саджала.
А що їй поясниш? Дитя та і годі.
Ще шкоди наробить на тому городі.
Були і злі люди, що часом, бувало,
Ходили тим схилом та квіти топтали.
Та Найда поплаче, нікого не лає,
Погладить рослину і та оживає.
І сяде на схилі, щось слухає, наче.
«Що слухаєш?»- хтось запита, як побачить.
«Послухайте, чуєте: дзвонить дзвіночок!»
Той слухає, навіть, заплющує очі.
Нічого не чути. «Тобі то здається!»
«Ні, дзвонить… тихенько!»- дівчи́на сміється…
А якось вночі дзвін ударив на сполох,
Всі миттю на стіни і бачать: навколо
Орда половецька дереться по схилах.
Ще б трохи й містечко уже б захопили.
Та люди устигли узятись за зброю,
Щоб в битву вступити з тією ордою.
Жорстока була і кривава та січа,
Бо лізла орда і не двічі, й не тричі.
Ні вдень, ні вночі не давала спокою.
Вже ледве тримали в руках вони зброю,
Але покорятись орді не збирались,
Жінки з дітьми, навіть, за зброю узя́лись.
І, врешті, здалася орда, відступила,
Побачила що не здолає їх силу.
Пішла більш слабкого для себе шукати.
А люди взялися загиблих ховати.
Усіх підібрали, усіх поховали.
Між ними і Найду смерть також спіткала.
Ординська стріла із-за стін прилетіла
І серце дівчи́ни навік зупинила.
Коли поховали загиблих останніх,
Зібрались вцілілі усі на майдані.
І вийшов старійшина, всім уклонився,
Бо ж бачив, як кожен із ворогом бився.
А далі промовив: «Хотілося б знати,
Хто місто від ворога встиг врятувати?
Хто вдарив на сполох? Хай вийде на люди,
Ми Богу за нього молитися будем».
Ніхто не озвавсь, може в битві загинув?
Тут батюшка вийшов теж на середину
І мовить: «Нікого в дзвіниці не бу́ло,
Ми ввечері церкву із дяком замкнули.
Та й нашого дзвона я голос впізнаю,
Нехай серед ночі він закалатає.
То був не наш дзвін. Але дивно, одначе,
Я дзвона другого у місті не бачив».
«То хто ж тоді в місті ударив на сполох?»
І тут сивий дід раптом вийшов на коло:
« Я знаю, хто місто зумів врятувати.
Я знаю хто дзвоном устиг всіх підняти.
То дзвоники, що Найда їх насадила…»
«Та ж квіти ніколи оті не дзвонили!?»
« Дзвонили…тихенько… Дитя ж говорило.
Ми просто не чули, чи вірить не сміли.
Як квітка одна – то її і не чути.
А, як усі разом, таке може бути,
То голос, неначе у дзвона і справді!
Тож дякувать маємо ми за те Найді!»
І мовчки усі подалися за місто.
Орда столочила на схилах все чисто.
Від дзвоників мало чого залишилось.
Лиш де-не-де квітка блакитна виднілась.
Загиблому цвіту вклонилися люди
Та й клятву дали: доглядати всі будуть,
Аж поки всі схили не стануть блакитні.
Вже й міста немає, а дзвоники квітнуть.
Як пам’ять про давні забуті події.
І, доки цвітуть, не вмирає надія,
Що ми не забудем: звідкіль усі родом,
Бо пам’ять - це те, що нас робить народом.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-04-29 20:48:40
Переглядів сторінки твору 435
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.761
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.24 20:33
Автор у цю хвилину відсутній