ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Рибар
2021.10.25 11:01
ось і осінь осіння оса
завмирає у жовтій жоржині
а над нею небесна яса
і вітри у тонкій одежині

завівають сичать гудуть
дощові тягнуть хмари на плечах
задуди пастушеньку в дуду

Тетяна Рибар
2021.10.25 10:28
коли дивишся з високої гори
в молоці туману ти бачиш море з якого
то там то тут виринають кораблі-будинки
вітри підганяють дахи-вітрила
і марево несе їх європами
залишаючи плями на сонці

коли дивишся на високу гору

Тетяна Левицька
2021.10.25 09:56
Це трапилося в потязі… Дорга…
Один студент, щ без кохання сох,
Із полки третьої побачив раптом нги
В рожевому обрамленні панчох.

То був капрон – пори тієї фішка.
Студент цього осмислити не встиг
І без вагання закохався в ніжки,

Ігор Герасименко
2021.10.25 09:07
Подивись і подивуйся

Поглянь на кременчуцький падолист,
на двірника з граблями і лопатою.
Насипало багато. Подивись:
для нього ті, які під ноги падають –
сини дерев, природи, а по суті –
творіння рук. Листочки, що опали,

Іван Потьомкін
2021.10.25 08:43
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ

Віктор Кучерук
2021.10.25 07:51
Насмітив і вже хоче тікати,
Хоч затриматися обіцяв
Мені місяць оцей жовтуватий,
Що до віку додав іще справ.
А спочатку був чистий і гожий,
І пахучий, мов крем на меду, –
Зрідка дощиком землю воложив
І не сіпав нічого в саду.

Олександр Сушко
2021.10.25 05:47
Люди повинні залишатися людьми навіть у пеклі. І не думайте, що там тільки одних християн розпинають на дибах та вливають сірки у роти. Хоча християн - найбільше. Бо вони бувають такими крутіями, що йой! Хоча багато хто і молиться Спасителеві, і причаст

Микола Соболь
2021.10.25 05:35
Ранок співає пісню,
чуєш її чи ні?
В осінь влюбився пізню
і дощі проливні.
Стали мені тумани
рідними, як село
та не введи в оману,
літечко відцвіло,

Микола Соболь
2021.10.25 04:41
Якась дивакувата незалежність
до рук взяли мечі, поклали рала,
пішли на фронт, лишив позаду лежнів,
а тих війна втомила і дістала.
Нажерли сучі харі на бюджеті,
сховали награбоване в офшорах…
Спить воїн у землянці чи наметі,
над ним щодня кружляє с

Богдан Манюк
2021.10.24 22:17
Частина перша 15. Кажуть, що рікам довіряють сокровенні таємниці. Плине собі та чи інша ріка, шумить, від усього на світі відсторонюється і тільки небо високе бачить, очей своїх во

Євген Федчук
2021.10.24 20:31
ЛЂто 6374. Иде Асколдъ и Диръ на ГрЂкы
Повість минулих літ


Сьогодні, браття, я вам розповім,
Як Цареград – могутній і величний,
Який стояти міг,здавалось, вічно,
Схилився низько. І то перед ким?

Володимир Невесенко
2021.10.24 20:16
Ховали воїна в селі.
Стояла мати ледь жива.
Дружина стомлена – в жалі,
і діти плакали малі,
і хтось якісь казав слова…
А в полі ще ішли жнива.
Кружляли в небі журавлі,
і, мов розпука вікова,

Адель Станіславська
2021.10.24 18:14
Торкаюсь ранку,
йду у білий світ.
Світ паморозі,
осені і неба...
Оголеність його
торкає нерва
оголених моїх
чутливих літ...

Адель Станіславська
2021.10.24 17:56
випий піґулку на сон
відцурайся страху
хай відпочине тіло
приспиться біль
десь там на небі все важать -
не дали маху
кожній бо рані -
своя особлива сіль

Сергій Гупало
2021.10.24 16:54
В останній понеділок травня
Солдатів згадуємо тих,
Які у пору помирання
Стрічали ангелів своїх.

Ворони закричать інакше,
Проявить негатив Господь.
Обличчя стануть ніжні, м’якші,

Сергій Губерначук
2021.10.24 13:37
Безмозкий член сім’ї
пив третю склянку зла,
наповнену слізьми його дружини.
Зеленої змії
вкусить пора прийшла, –
а жінка лиш давала сік ожини.

Небачений який
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про ковилу
Мурза Авгул багатий, далебі
І у орді людина не остання,
Привіз красуню-дівчину собі
З країн південних неймовірно дальніх,
Він був далеко вже не молодий,
Коли зустрів у Кафі полонянку
І щось в своєму серці розбудив
Звичайного, здавалося би, ранку,
Його вразила навіть не краса,
Не її очі, як бездонне небо,
Не довга, чорна і густа коса,
Не стан дівочий, наче біла лебідь,
А та її дитяча простота
І та наївність, що в очах світилась,
І посмішка грайлива на вустах
Яка і у неволі не змінилась
Не торгувався, зразу заплатив
Ту ціну, що купці йому назвали
І полонянку в дім у свій привів.
Вона весь час його про щось питала
Він по-турецьки трохи говорив
Вона татарську трохи розуміла
Що словом, що на мигах пояснив.
А їй бач до усього було діло.
Для нього ж радість голос її чуть,
Всі ладен забаганки вдовольнити.
Не пожалів грошей аби вдягнуть,
Прикраси найдорожчі їй купити.
Вона ж раділа тому, як дитя
І перед ним обнови приміряла.
А в ньому забуяли почуття,
Яких душа давно уже не знала.
Та ось зібрався він в свої степи,
Кохану також забира з собою.
Що міг – продав, що треба – накупив,
Пора вертатись в володіння сво́ї.
Вона ж пита, хоч плутає в словах:
-А що це степ? А як вам там живеться?
Чи та ж погода, що й моїх краях?
Що там росте? Як річка ваша зветься?
А як почула, що бува зима
І сніг пухкий всю землю укриває,
Аж застрибала: - А у нас нема!
А що це сніг!Я бачити бажаю!
- Прийде зима і ти побачиш сніг,
А зараз літо тільки почалося.
- Я хочу сніг! - замовк дівочий сміх,
Струхнула непокірливим волоссям
Ще й тупнула ногою, як дитя,
Яке у батька іграшку прохає,
Він ладен був віддати їй життя,
Але над снігом влади він не має,
Вона ж і спати хмурою лягла.
Авгул Аллаху усю ніч молився,
Щоби вона весела знов була
І степ навколо за цю ніч змінився,
Лише під ранок він заснути зміг,
Та, все рівно, тривожно йому спиться.
Прокинувсь від дзвінкого її: «Сніг!»
Спочатку думав, що то йому сниться .
Але на степ поглянув – обімлів:
Також зроду-віку ще не бачив:
За ніч одну степ зовсім побілів
Легким пухнатим снігом вкритий наче.
Приглянувся – звичайна ковила
За ніч усе навколо білим вкрила.
Але ж вона раніше не цвіла?!
Якщо й цвіла, то аж ніяк не білим!?
Поглянув на кохану, а вона
Від щастя засвітилася неначе.
Над степом її сміх дзвінкий лунав
І, наче і кізка, ковилою скаче.
Возніс тоді старий Авгул хвалу,
Бо то Аллах почув його прохання
І зацвісти примусив ковилу -
Знак ніжного останнього кохання.
З тих пір завжди наприкінці весни
Степ білим цвітом ковила вкриває,
Дивлюсь і наче бачу: ось вони
Із цвітом ковиловим оживають.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-03-01 17:36:07
Переглядів сторінки твору 602
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.816 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.786 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2021.10.24 20:33
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2020-03-01 18:33:36 ]
Цікаво... Але, на мій погляд, твір задовгий...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2020-03-01 19:13:25 ]
Можливо. Але, коли пишеш - над цим не думаєш. Дякую.