ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вадим Косьмін
2020.11.28 21:18
Життя, що згасло, свічка не продовжить
І не відродить ту останню мить,
Яка ввібрала стогін перероджень
Багатих літ і злидні лихоліть.

Судьба картає, крає і карається
На схилах днів, коли на схилі літ
Ховає дід під подушку окрайця,

Тетяна Левицька
2020.11.28 19:21
Мороз на порозі збирає завії,
клубочиться в комині ватра.
Коли я піду, ти усе зрозумієш,
якою була й чого варта.

Ти звик, що я кішкою поряд з тобою -
шовкова і очі вологі.
Попереду морок, минуле сувоєм,

Ігор Деркач
2020.11.28 17:57
Душу тривожать жалі.
Майже на відстані серця
чується десь у імлі:
« Діточки, як вам живеться?»

Поза ліси і поля
є куди думці летіти.
Може, почує земля:

Ігор Шоха
2020.11.28 15:11
Моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
Полине скоро в небо неозоре
моя осіння золота пора.

І там вона засяє як Аврора...
а от моєї юності зоря –
моя осіння золота пора

Ніна Виноградська
2020.11.28 14:02
Серед лісів і посеред боліт
Краплини крові ягід журавлини,
Ростуть і достигають сотні літ –
Найкращі ліки лісу для людини.

Для того, щоби мати стільки сил,
Аби вбороти ворога і звіра.
Щоби тримати міцність рук і крил,

Петро Скоропис
2020.11.28 10:19
Канал, в якому утопили Розу
Л., як випалену папіросу,
заріс уже практично весь.
Допір опало стільки роз, що днесь
цим годі приголомшити туриста.
Стіна бетонна – з попередниць Крісто –
біжить від міста до теляти і корови
помежи піль відмитою від кро

Сергій Губерначук
2020.11.28 06:49
Згадую тебе, мов прілу осінь.
Паростя осик навколо лісу.
З поцілунків наш небесний досвід.
Десять актів і одну завісу.

Згадую, не мружачись на сонце.
Стаючи безмовним, як осика.
Це хіба кохання? Це віконце,

Микола Соболь
2020.11.28 06:02
Дивлюсь на виток Черемошу
в його розбурханій красі…
Та крізь води незмірну товщу
каміння чую голоси…
вони скрегочуть про негоду,
яка накоїла біди,
благаючи одне в народу:
«На берег річки не іди!»

Тетяна Левицька
2020.11.27 23:56
Між мною і небом гнучка тятива,
бодай не порветься завчасно,
допоки вплітаю у вірші слова
й лелію трояндове щастя.

Вночі прокидаюся, передчуття -
безсоння землі відчуваю,
а ранок для серця фарбує життя

Галина Кучеренко
2020.11.27 23:28
У безумстві ковіду міста,
Новинарні — спагеті на вухах,
На свята не піти в ресторан...
Ти постукай у вікна Фейсбуку...

2
Чи у кожнім вікні — дружні руки?
Чи за кожною шибкою — серце?

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:18
Як солодко мовить і тепло сміється онука,
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
Бо довгою дуже була наша з нею розлука,
У згадках скликаємо нині весь рід залюбки.

Прабабцю Марію, прадіда Івана, Єгора,
Іще Євдокію, найстаршу Сашуню пра-пра.

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:15
А день сьогодні той, моя матусю,
Коли сльозами повниться цей світ.
Коли дідусь мій і моя бабуся
Молились за померлих стільки літ.

За тих сусідів зліва що і справа,
Там семеро, а справа вісім душ.
Їх вбила влада, бо вела розправу -

Сергій Губерначук
2020.11.27 09:38
Він міцно й владно
в бік рукою вп’явся.

А інший, хто лежав
націлений в екран,
спокійно й мило кажуть:
"Ліктик? Заважає…"

Олександр Сушко
2020.11.27 09:22
Фобії у людей часто набувають потворних рис. Мій сусіда Микола під час пандемії коронавіруса затято швендяє без маски в громадських містах, а якщо її й одягає, то виключно на руку, аби продемонструвати своє особливе ставлення до безглуздого наказу урядов

Микола Соболь
2020.11.27 07:26
Вечір згорає у присок*,
легіт знімає утому
і аромат кипарису
шириться швидко по дому.
Накинь кошулю* на плечі,
хай зорі тебе зігріють.
Були у словах предтечі
ілюзії та не мрії.

Тата Рівна
2020.11.26 21:45
П‘ята ранку, лунко й холодно, не приходять думки
Порожнеча, немає сну ні в одному оці
Незворотність абсурдного сушить голову
Голова засушена на тарань
Що там буде завтра? Яка історія?
Яка парадигма прийдешнього?
Амплітуда коливань?
Смішні до бе
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Рецензії

 Гнила помста або швондерське препарування літератури

(аналіз рецензії Олександра Сушка на мій вірш «Нічна зваба»)

Образ твору Почнемо по порядку аналізувати аналізоване.

Спершу - заголовок. "Рецензія на вірш ЯРОСЛАВ Чорногуза "Нічна зваба". Чи пан рецензент не знають, що власні назви відміняються і треба писати ЯрославА Чорногуза в родовому відмінку? Чи це просто елементарна не вичитка автора, який уявляє себе «вельбучним» гуру сайту? Навіть не спромігся придумати НАЗВУ свого допису.
Далі цитуємо рецензента: «Є твори, які інколи вганяють у ступор. На перший погляд все гаразд.» Після слова «погляд» має стояти елементарна кома. Рецензенту про це – невідомо. Я вже мовчу про «геніальний» троп – вганяти у ступор. Увігнав мій вірш сердешного рецензента у дикий русизм і несмак – перша ознака графоманства.
Чи має взагалі моральне право графоман братися за рецензії, якщо сам не вміє писати?! Він переконаний – має! Сумніваються тільки розумні люди, а абсолютно впевнені у своїй правоті тільки хто? Думаю ви здогадалися, шановні читачі. Звісно, висока оцінка такого твору здається чимось недоладним такому горе-рецензенту. (Скажу так, для інформації цей твір позитивно і без зауваг оцінив Ігор Павлюк, наприклад, на Фейсбуку). На «Майстернях» це зробила Тетяна Левицька - цілком авторитетна нині авторка «Поетичних майстерень», яка вже 10 років на сайті і добре уміє відрізняти якість від протилежного.
Далі читаємо:
Розлив туман волосся хвилі світлі” -
важко звучить рядок, забагато сонорних: РЛВМНВЛВЛВЛ, ще й поєднання ХВ, СВ
Вже скільки разів у суперечках про те, як аналізувати твори, я, як, за словами рецензента, знаний Майстер Слова, учив таких, як пан рецензент, що аналіз твору треба починати не з другорядних деталей, а з образного ряду – наскільки вдалий і цікавий образ рядка – про це у рецензії О.Сушка – ні слова, а Павлюк і Левицька, поети талановиті і з розвиненою уявою, одразу побачили красу і неповторність цього образу і рядка. Далі, рецензент називає групу приголосних - , РЛВМНВЛВЛВЛ, ще й поєднання ХВ, СВ, які цілком прийнятно звучать і милозвучно. Тим більше прикро, що рецензент – досвідчений музикант і лауреат фестивалю «Оберіг-90» тут милозвучності не помітив. Чому, запитаємо себе? А відповідь така: або ведмідь на вухо наступив, або заздрісна упередженість до автора керує пером рецензента. У першому його важко звинуватити, то ми, природно, схиляємося до другого – упередженість, помста Ярославу Чорногузу за його віршовані критичні стріли у бік Сушка, які є всього лише одиночними пострілами у відповідь на кулеметні черги графоманського скоростріла у десятках віршів.
Далі читаємо:
На плечі ночі в далі осяйні.
і знов: ЧІ, ЧІ, НЛНЛН

І знову, ми вже повторюємо рецензента, жодного натяку на аналіз образу – головної суті поезії, знов дрібниці – звукопис – як на мої музичні вуха професіонала музиканта – цілком прийнятний звукопис.
Далі йдемо:
Озера чар всміхалися мені.
Хто всміхався? ОзЕра? А що таке ЧАР? Просто зайве слово, щоб дотриматися розміру?
Рецензент ставить безглузде запитання: хто всміхався? Озера чар – слово чар стоїть у родовому відмінку, то хіба не зрозуміло, що дієслово всміхалися належить до іменника озера?
А що таке ЧАР? – чудове запитання рецензента. Він не знає, що в українській мові існує слово «чари», яке, як мінімум два століття вживається в українській поезії. Не знаючи мови, чи варто братися за рецензії поетичних творів?! Риторичне запитання.
Чи це озера ЧАРІВ? Так де ділося закінчення? А-а-а, не вміщалося в рядок, зайвий склад!
Цікава техніка: не влазить слово в рядок - обріж його, як тобі заманеться... Невибагливий читач схаває, не буде ж він шукати в словнику, що не існує такої форми - кого? чого? - чар.
Звертаю увагу шановних читачів на слово, вжите рецензента «схаває» яка вишуканість мови! Диким сленгом пишеться рецензія, і автор її навіть не завдає собі труду використати шляхетне слово «проковтне». Він, мабуть, теж не здогадується про його існування!
Або слово «влазить» використано, коли є вишукане слово «вміщається». Швондери від літератури безпардонно препарують
високо оцінені досвідченими читачами поетичні твори. Печально.
Кажете пане рецензенте, обрізав слово чарів, як мені заманулося. А в словнику скороченої форми нема, то не можна вживати? А хіба вже так немилозвучно і незрозуміло звучить це слово? А право на неологізм є у талановитого автора? Михайло Старицький, наприклад, створив слово «мрія», то хіба це погане слово, не прижилося в літературі? Не менш гарне і слово чар в родовому відмінку у скороченій формі.
Далі:
“Плато чола – неначе полонина” - знов купа сонорних: ЛЛННЛНН - язик прилипає до зубів(окрім того, плато - горизонтальна поверхня. Отже, об“єкт опису лежить на спині.

Плато чола неначе полонина – що це образна знахідка неабияка, про це хай говорять Павлюк і Левицька, Сушко цього не помічає, він сліпий на слово. Йому знов неприємні досить милозвучні сонорні.
Плато - горизонтальна поверхня, отже об`єкт опису лежить на спині – чи бачили ви, шановні читачі, більшу, вживу тут слово Валерія Лобановського, КУРДУПЕЛЬНІСТЬ рецензента? Отже, якщо плато розташоване на уявному обличчі ліргероїні, яке розташоване вертикально, то це плато не може таким бути?! Як Вам таке? Абсурд чи повна відсутність уяви? А коли земна куля крутиться навколо своєї осі, усі земні плато опиняються у вертикальному, напіввертикальному і інших положеннях, хіба ні?! Та пану рецензенту це доволі важко уявити. Поспівчуваймо по-дружньому йому.
Кущами затемніли дуги брів.
Увігнута гора. Її вершина –
Дуже примітивна рима: вершина-полонина.
Була, мов кирпа носика, вгорі. - який дикий опис обличчя, наче якогось велетня,

І дуже "логічно": вершина була - подумати тільки - вгорі! А де б вона ще могла бути? Внизу? Це як "спускатися сходами вниз". І ще одне: гора — увігнута. Але з вершиною. Отже є якась заглибина. А з тієї заглибини стирчить ніс? Якби випуклою була — ще таке може бути. Але ж увігнута!!!
Окрім того маємо два прямі порівняння в одній строфі, коли їх узагалі треба уникати.

Що подибуємо тут? Все те саме – чіпляння до бліх і вперте непомічання головного – оригінальності образу, який, знову ж таки, через повну відсутність уяви рецензента, видається йому невірним. Він навіть уявити собі не може гору у вигляді кирпатого носа з увігнутістю посередині і з вершиною на кінці. Йому здається, що увігнутість при цьому має бути випуклістю. Так тоді це буде не кирпатий, а ОРЛИНИЙ, з горбинкою римський чи грецький ніс! Пане рецензенте, роззявте очі ширше, невже не бачите? Вам здаються примітивними рими вершина-полонина? Недопустимі в сучасному віршуванні дієслівні рими, а іменникові цілком можуть бути. А простота їх, (а не примітивність, ви, шановний рецензенте, не відчуваєте тонких нюансів, або не хочете відчувати їх! Тому й ліпите горбату випуклість на витончену увігнутість), зумовлена канвою самого образу – простого доступного для сприймання читачеві.
Ах ти боже мій, два порівняння в одній строфі – такого слід тупо уникати - учить рецензент. А про те, що цей факт зумовлений багатством мовних засобів передачі образу, йому байдуже. Він як у суді, стежить за БУКВОЮ образу, а на ДУХ ОБРАЗУ – йому начхати. У цьому й є одна з головних відмінностей «тупого, грубого, російською кажучи «топорного» мислення графомана від витонченого аристократичного мислення справжнього майстра слова.
Далі перли поперли, за висловом Івана Гентоша:
“А попід нею – цілий гай калини –
Рубінами розтулені вуста.
Ніби у вуста напхали рубінів - і тому вони розтулені тими рубінами. Ніяк інакше такий граматичний зв'язок зрозуміти не можна.
У ямках вушок – наче дві перлини - ще одне пряме порівняння. До того ж рима слабка: калини-перлини.
Нарцисів консистенція густа.
Що за нарциси у вухах? Кульчики? А при чому тут консистенція? Ідеться про запах? Нарцисів може бути гущавина чи щось таке, але не консистенція.

У вуста напхали рубінів – Боже милий! Поети справжні, побратими мої і посестри, якби над Вашими образами так знущалися, ви б мабуть убили знущальника»!
Нам же залишається тільки поспівчувати рецензенту, який усе перевертає з ніг на голову – із справжньої знахідки поетичної, перлини образної робить помийницю. Людина просто те все неспроможна уявити. Мислить прозаїчно, уявити не може, то ж бачить усе прямолінійно, або ж просто шукає, за що можна вчепитися. А вчепитися можна до будь-чого!
Пан рецензент ніколи, певно, не бачив, золоті сережки з перлинами у жіночих вушках, він просто нездатний це навіть уявити. Не розуміє, що перлини густі, мають насичену консистенцію і цим схожі на нарциси – людина позбавлена вміння бачити КРАСУ. Завершуємо цитувати:
Я занімів од щастя… Що це? Де я? зайвий повтор Я
Невже то дивишся на мене ти?! іще раз повтор того ж займенника - мене
Кохане личенько понад землею
Личенько - пестлива форма, використана тут тільки для кількості складів.
І взагалі - яке личенько, коли масштаби - епічні: озера, плато, гора?
Так вабило промінням золотим…

Єдине, з цим згоден із рецензентом – зайвий повтор я. Можна замінити. Заміню. Даю слово. Де помилився, там помилився.
А далі ні. Займенник мене вжитий тут тільки раз. Слово «личенько» використане, на думку пана рецензента, для кількості складів. А про почуття кохання пан рецензент що-небудь чув? Коли кохають людину, вживають пестливу форму іменника чи прикметника.
Знову дикий тупий несмак і буквалізм, прозаїчність сприйняття. В епічні масштаби не вписується ніжне ліричне слово… Ах ти боже мій. Так усі ці образи: озера, плато, гора і творять в сукупності оцю красу, на яку схоже личенько коханої! Невже не второпали, пане рецензенте. Коли вам ампутували уяву, скажіть будь ласка? При народженні чи вже коли почали горе-писаннями своїми займатися?
І наостанок:
Враження таке, що герой лежить долі, а на нього зверху дивиться якась страшна велетка. І в нього від жаху потьмарився розум і язик заплітається. Забув і значення слів, і призначення їх..
Сподіваюся, що мої дружні зауваження допоможуть знаному Майстрові Слова виправити помилки і в подальшому їх не повторювати.
Парусем лехайм.

У мене враження про рецензію однозначне: такими «дружніми» рецензіями не допомагають поетам, а убивають в зародкові їхню творчість. Це поверховий, АНТИЛІТЕРАТУРНИЙ аналіз з диким несмаком, з відсутністю повною володіння словом, і справді, тут згоден з рецензентом, тільки це бумерангом вертається до нього, повне нерозуміння значення слів, невміння і небажання уявляти описане.
За цим стоїть найстрашніше – не прагнення допомогти, а прагнення відомстити, потоптатися по тому, хто одним влучним пострілом відповів на сотню падлючих пострілів із-за рогу у спину. Горе-рецензенту.
Пригадуєте, відомий вислів: Двоє дивляться в калюжу, один бачить у калюжі мул і плаваючих тритонів, а інший – бачить зорі. На превеликий жаль, пана рецензента ми змушені зарахувати до тих, хто в цьому випадку був першим. Однозначно!











Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-11 00:59:55
Переглядів сторінки твору 1437
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.217 / 5.76)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.386 / 5.96)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
Автор востаннє на сайті 2020.11.28 15:20
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2020-01-11 15:40:47 ]
Ось що мені хочеться сказати, читаючи такий "обмін враженнями" між двома непересічними авторами, за якими і свої мистецькі світи, і свої, підкріплені творчим досвідом, бачення і переконання. ВИ ОБИДВА ПРАВІ. Але суто для своїх робочих майданчиків, праві, виходячи з власних умінь і Призвань.
Один Автор - містерійний, у вічному своєму протистоянні тілесній Матриці цього світу, Інший Автор - сповнений подробиць Логосу, з яким Він теж суперечить Матриці, але по своєму. Звідси і різні, інколи діаметрально, відчуття_бачення і "технології" творчого спротиву і творчого Порятунку.
Тому ось Матриця вас і намагається направити Один супроти Одного, але , я переконаний, що Ви зможете подолати цей підступ.
Ми - різні, і в кожного - своя краса. В нас у всіх є й темні сторони, але, коли ми перебуваємо постійно на своїх світлих, то наявність темного боку не має значення. Тому підкреслюємо один в одному нашу світлість, і не втрачаємо її!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-01-11 20:54:44 ]
На жаль, шановна редакціє, я змушений констатувати - не бачу прояву світлості у творчості Сушка. Є тупе прагнення домінувати будь-яким чином, повчати, під виглядом дружньої допомоги. Він хоче повчати того, від кого він нижчий на два-три порядки, і коли його недалеких зауважень не сприймають саме через оцю різність поетичних світів, починається графоманський троллізм - змушування непокірного автора прийняти позицію графоманіяка, якому самому ще вчитися і вчитися і Дай Боже виписатися до нормального рівня.
Особисто я і вбачаю свою місію літератора - світити людям своєю творчістю, можливо тому найвище моє творче досягнення - корона сонетів і називається "Світло кохання". Я з радістю займу свою творчу нішу і нікому не заважатиму творити, навпаки при нагоді тільки допоможу, якщо мене не гризтимуть отакі, з дозволу сказати, тролі типу Сушка. Якщо гризтимуть, я мовчати не буду. Більше того, дам так по зубах, що запам"ятає на все життя. Ви придивіться пильніше до цього зовні вихованого, ласкавого мерзотника, а насправді одержимого манією владарювати графомана, якому Ви надали волю тут вчити всіх і вся.
Я закінчив педагогічний вуз, я знаю, щО таке вчити - це просто допомагати рости творчо. А НЕ ВБИВАТИ ПІД ЛУКАВОЮ ЛИЧИНОЮ дружніх порад.
На ПМ чимало досвідчених авторів, які справді можуть кваліфіковано допомогти і без Сушка.
Така моя думка, шановна редакціє. Дякую за увагу і слушні поради. Сподіваюсь і мої Вам також придадуться.
З повагою


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2020-01-12 16:46:41 ]
Пане Ярославе, я людина пряма. До того ж, у якійсь мірі, інтроверт, тож не надто переймаюсь ставленням до себе. Можу стриматись, можу сказати не все, що думаю, - але у тому, що кажу душею кривити не буду. Коли я прочитала цей ваш вірш – нічого не написала. Не прийшовся він мені до душі. Ну не прийшовся, то й не прийшовся, мало що, може у невдалий час на очі трапився. Та й сприйняття у мене таке, що спочатку суміш відчуттів, а потрібні слова прийдуть, коли їм заманеться. Але, оскільки вже навколо цього вірша сформулювалась доволі неприємна ситуація, скажу. Тим паче, що після першого сприйняття час пройшов і враження не змінилось.
Так, мені звукоряд не видається недоречним анітрішки. Я взагалі вважаю, що навіть збіги приголосних – це теж засіб виразності. Або ще, інколи, навіть дуже інколи, збіги приголосних можна розглядати як рису особистого почерку автора (якщо збіги виглядають, як деякі недоліки, котрі одних псують, а іншим надають шарму) – тобто є практично постійною ознакою. Не завжди твір має литись чи летіти, часом треба щоб йшов важкою ходою, гуркотів кам’яною брилою чи рикав. Тож не бачу поганого і у «РЛВМНВЛВЛВЛ, ще й поєднанні ХВ, СВ». Особливо у «ХВ, СВ – тут вони не з сусідніх слів збіглись, а є частиною одного слова. Ми що, маємо відмовлятись від таких слів, де є «ХВ» чи «СВ»? Аж ніяк. Тобто цей закид, як на мене, абсолютно штучний. А от об «чар» трохи зашпорталась. Виринуло «чаш», підтягнуло «чар» як скорочення від «чарок» і вже потім – «чарів». Тобто можна вбачати двозначність. Ну то таке, на світі багато двозначних слів, нехай читач орієнтується на контекст, еге ж?
Образи, що вимальовуються у творах, мені ближчі, аніж схоластичний перфекціонізм технічної сторони віршування. Тож йтиму своїми відчуттями і баченням…
«Розлив туман волосся хвилі світлі
На плечі ночі в далі осяйні.» - 1) Розлив туман (своє) волося - хвилі світлі на плечі ночі ( Довговолосий пан-туман поклав голову на плече панянці-ночі?) (й десь) далі? А до чого тут «осяйні»? Не туди думка пішла. Повертаюсь до початку. 2) Розлив (звільнив від пут зачіски чи капелюшка) туман (її) волосся на плечі ночі – далі осяйні. Наче склалось. Можна йти далі. Йду описом панянки ночі, по дорозі прожовуючи у думці що ж то за «чар». «Плато чола» - а що, для ночі підходить, підкреслює величність образу. І – упс: «Кущами затемніли дуги брів». Тобто… це як «поміж кущів» чи «такі, як кущі»? Перше відмітаю, бо не логічно, ну не можуть брови у кущах шастати навіть у дуже бурхливій уяві. Але ж і «дуги брів затемніли, неначе кущі» і «кущі затемніли, неначе дуги брів» - різні образи, визнайте. Бо у першому про елегантність не йдеться – вчувається якась погроза, гнів. Або підкріплює мужність образу. Пасує більше туману, як чоловічому образу. Адже, як на мене, «кущами затемніли дуги брів» таки ближче до «дуги брів затемніли, неначе кущі», аніж до «кущі затемніли, неначе дуги брів»… Та нехай, можливо, це для підкреслення характеру жіночого образу, ну сувора там, чи гнівлива… Не буду зациклюватись.
«Увігнута гора. Її вершина –
Була , мов кирпа носика, вгорі.» - хм… «Увігнута гора»… Де увігнута? На маківці? Чи уся, тобто це не гора, а навпаки? А, це таки про схил, бо далі мова про ніс. Але оте «вгорі»… «Її вершина була… вгорі.» Ну так, а де ж ще. Нащо про це говорити? Чи «вершина… мов кирпа носика, вгорі»? Тобто бути вгорі - це ознака кирпатих носиків? Та ще й не кирпатий (беземоційно), не кирпатенький(ніжно) а кирпа (зринає простонародне «зараз як вріжу по кирпі…» чи «кирпу гне») Не хоче ота кирпа у моїй уяві до носика клеїтись, ну ніяк не хоче… Лізу до словників… Ну звісно! Як воно може клеїтись, якщо «кирпа» - це ще й абсолютно самостійне слово, синонімічне до словосполучення «кирпатий ніс». Хоча «вершина –… мов кирпа(тий) носик(а)» - дуже навіть симпатично…
«А попід нею – цілий гай калини –
Рубінами розтулені вуста.» Уявляю цілий гай калини… Нічого схожого на рубіни в уяві не спливає. Уявляю гроно – о, тут рубіни присутні… Підставляю калиновий гай замість калинового грона – не хоче, каже, «я здаля іншого кольору». «Рубінами розтулені вуста.» - таки знову двозначність. 1)Чим вуста розтулили? – Рубінами. 2) «Рубінами(виглядають) розтулені вуста.» Ну не дурна ж, обираю з двох варіантів логічній у цьому контексті і йду далі.
«У ямках вушок – наче дві перлини…» - ніжно, гарно… щось у жіночій душі починає бриніти, коливатись разом з мелодією рядочка… «Нарцисів консистенція густа.» - ще наче коливається, але раптом «пш-ш-ш» - здулось, наче повітряна кулька. Що то за «консистенція», що вона тут робить? Життєвий досвід підказує, що це має бути щось, до чого кожна застосувати слово «густина»… Вушка пахнуть нарцисами? Чи то дві галявинки густо всіяні нарцисами? І чому саме нарцисами? Це що, натяк на деяку самозакоханість жіночого образу, тобто ночі? Та… хай собі, деяка міра нарцисизму – не така вже й рідкість… якщо не занадто… Але ж «густа»… та ще й у вушках… Натяк на те, що пані не хоче чути нічого, що їй може не сподобатись? А це часом не сатира? Треба читати далі, там з’ясується…
О… о-о-о… о? Дивишся? Вушками? Мав би бути хоча б натяк на очі… А, фух, було ж… там, на початку… просто забула, поки з вершини до нарцисів добиралась, адже пейзаж такий мальовничій…
«Кохане личенько понад землею
Так вабило промінням золотим…» Тобто? Це не про ніч? І взагалі, «личенько понад землею»? Тоді до чого тут плато, полонини, озера, гора, кущі, нарциси? Усе це було видінням у хмарах? Та ну… До біса усі ці дрібниці… Романтично ж як… Цього у пана Ярослава не відняти…
Пане Ярославе, ви талановита людина. Можливо, я не змогла оцінити це ваше творіння у повній мірі, бо до моєї колиски колись давно феї щось принесли, а щось по дорозі загубили, хто зна. Але це таки не найкраще з того, що ви написали, визнайте чесно.
А панові Олександру Сушко маю подарунок. Ви ж наче друзі, тож, передайте, будь ласка. Я не хочу на цю тему говорити, втомилась. Він розумна людина, думаю, зрозуміє. А може й сам у коментарях побачить. http://karasyov.blogspot.com/search/label/%D0%B3%D1%83%D0%BC%D0%BE%D1%80


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2020-01-12 18:07:26 ]
Не почують нас, пані Тато. Нікому критика не потрібна

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-01-12 22:57:22 ]
Він, Сушко, в деяких питаннях - дурень набитий, а не розумна людина, інакше б я таких інвектив на нього не писав би, повірте! Він каже, що мені критика не потрібна - узагальнює - це теж ознака дурості. Насправді мені критика потрібна - ось така, глибока, вдумлива і доброзичлива, як Ваша. А його критика - дурна, поверхова, позбавлена уяви - зовсім не потрібна. Якби він був справжній друг, то вже давно забув би дорогу на мої сторінки. Не дано йому.
А Вам дано бути критиком може навіть більше, ніж поетом. Я не буду вдаватися в деталі, але дещо, але далеко не все, справедливе у Вашій критиці, і я збираюся вірш переробити. Ваша критика позитивно відрізняється від Сушкової тим, що Ви починаєте аналіз з образів, і вмієте знайти спершу щось позитивне у автора. Це дає тон доброзичливості, а особливо, якщо і зауваги правильні де в чому, то хочеться і прислухатись до такого автора.
З тим, що цей мій твір - не найкращий, я погоджуюсь частково. Він не найкращий, але він найоригінальніший з моїх віршів на тему кохання.
Дякую за коментар!