Чомусь здається, що в кінці має бути знак запитання :)

Якщо є внцтрішня потреба поставити знак, це значить, що він присутній :) Це десь на рівні читацької рецепції

Якщо є внцтрішня потреба поставити знак, це значить, що він присутній :) Це десь на рівні читацької рецепції

Якщо є внутрішня потреба поставити знак, це значить, що він присутній :) Це десь на рівні читацької рецепції

Дякую, Юліє, за ваш відгук.
Якщо подивитися на молоду течію чужим оком, то як вона сприймається? Хотів би почути відповідь від вас.
Використання двох часових характеристик в суміжних рядках вжито для підсилення емоційного сприйняття плину життя.
Район Фінікії, а також все, що з ним пов'язане - ремінісценція. Слово з таким наголосом перейнято від носіїв-мешканців тієї території.
Оцінку виставляв не я. Як на мене, кожен має право на свою думку. А для мене вона не принципова.

Я тут всього кілька днів...
Я так зрозуміла, що основний критик у майстернях - це Юлія Овчаренко. Що ж будемо намагатись задовільнити її вимоги.
Юліє, як тільки у Вас не буде претензій до моєї поезії - я відразу вважатиму себе справжньою поеткою.

Тарасе, а чому Ви вживаєте такі словосполучення, як "не встигне й зотліти стріла" - хочеться знати, як же вона загорілася та стріла чи хто її запалив, чому стріла?; і не можу відчути наступних слів: "гортати потоки".
"Коли моя стежка до тебе крізь ніч пролягла." - "до тебе" - це до кого? До молодої течії? Якщо так, то варто яскравіше підкреслити взаємозв'язок. А інакше - Бог зна, про що Ви написали...

Тавтологія у літературі, зокрема поезії, - не вада, за яку варто гостро критикувати. Турбує мене інше - авторське відчуття закінчення часу ("промайне", "перестануть гортати"). Подібні настрої відчутні і в останніх віршах Дмитра Кременя, надрукованих у "Рідному Прибужжі". Що з вами? Не час, не час (перепрошую за тавтологію!)про це думати... Хай ваші жорна часів ніколи не ржавіють!

Привіт, Тарасе :)
Миросин коментар заставив мене ще раз прочитати Вашого вірша і інакше його осягнути.
Маю пораду.
Читаючи про те, як жорна гортають потоки, уявила собі колесо млина, яке гортає потоки води.
Відповідно цю строфу я би виписала отак:

Млини тих часів перестануть гортати потоки.

А сам вірш нагадує манеру східної поезії :)

Невже повторення образу часу сприймається як тавтологія? Це поняття передбачає інше явище.
На мою думку, навмисне використання образу в конкретному випадку більше звучить, як деталізація самого часу.
Хоча я ніколи не коментую своїх віршів, не вдаюся до пояснень, про авторський задум виглядав саме так. Якщо те не вдалося, то автор візьме це до відома.
Дякую за теплі слова. Без них не була б завершеною картина сприйняття поезії.
Якби ви знали, скільки часу до мене не приходила поезія...

Дякую, що вмієте потавити вмілі запитання. Відсутність поезії не може дозволити відчути її гостріше. В такій ситуації будь-що, скорше за все, дратує.
Я розумію ваш позицію, проте раджу дошукатися відповіді, чому перебуваєте у ситуації "несприйнятливої-нині-до-поезії-себе".

Юліє, автор налаштований на конструктив. Якщо ви помітили деякі неточності текстуального характеру, то я спробую їх врахувати. Справді, варто серйозніше дбати про читача, тим паче, вдумливого.
Вдячний за вашу увагу та принциповість. Готовий до активної співпраці в усіх напрямках.
До речі, до Гуляйполя не вирушаєте?