ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Оскара Вайльда
Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
ІІ
Шість тижнів вже в дворі гуляв
З тих пір, як в сіре вбравсь,
У шапочці для гри в крикет;
Й хоч крок легким здававсь,
Та ще не бачив я, щоб хтось
Так смутком переймавсь.
Хто б з відчаєм таким дививсь --
Ніколи не забуть --
В маленький купол голубий,
Що в'язні небом звуть,
І на хмаринки білі в нім,
Що павами пливуть.
Він не ламав рук, наче той
Безумець, що втопив
Надію в розпачу морях
Й сльозами окропив:
Ні, лиш на сонце він дививсь
Й ранкову свіжість пив.
Рук не ламав він, не зітхав
У роздумі сумнім,
Повітрям він лишень впивавсь
Цілющим і п'янким;
Проміння сонця ротом пив,
Немов вино у нім.
То ж ми, що кинуті були
У цей круговорот,
Про власний забували біль
Й тягар своїх скорбот,
Й дивились тільки на того,
Кого ждав ешафот.
Бо дивно бачить крок його
Веселий і легкий,
Й незвично в погляді стрічать,
Щоб смуток був такий,
І співчувати, що його
Настільки борг тяжкий.
Весною віти дуб і в'яз
У зелень одягнуть,
Йому ж своє з дерев теж є,
Щоб шибениці буть,
Що родить плід із наших бід,
Коли на ньому мруть.
Бажали б всі жить у красі,
Й хто взяв би за взірець:
Обнявши вмить усю блакить,
Стрічать так свій кінець,
Як та з петель, що з конопель
Замінить комірець.
Під скрипку добре танцювать,
Як врода є й любов;
Флейт й лютні звук вливсь в серця стук --
Верне їх пам'ять знов, --
Й завиєш сам, коли ногам
Опори не знайшов.
То ж кожен з нас в нім без прикрас
Себе зрів день при дні
І знемагав, як впізнавав
Й свою в його вині,
Й до власних мук додав розпук,
Й горів в його вогні.
Й ось якось не з'явивсь гулять
Він на тюремний двір:
Затвердили вже -- догадавсь --
Найвищу з усіх мір
І з ним, веселим чи сумним,
Не стрінусь вже з цих пір.
Зійшлись, як в бурю два човни,
У морі зла й журби,
Але з них жоден не послав
Ні знаку, ні мольби;
Бо стрілись ми не в ніч святу --
В день сорому й ганьби.
Тюремний мур звів для зажур
Й вигнанців двох з'єднав;
Жорстокий світ згубив їх цвіт,
Від себе Бог прогнав
Й той, що для втіх схиля нас в гріх,
В сильце своє спіймав.
Шість тижнів вже в дворі гуляв
З тих пір, як в сіре вбравсь,
У шапочці для гри в крикет;
Й хоч крок легким здававсь,
Та ще не бачив я, щоб хтось
Так смутком переймавсь.
Хто б з відчаєм таким дививсь --
Ніколи не забуть --
В маленький купол голубий,
Що в'язні небом звуть,
І на хмаринки білі в нім,
Що павами пливуть.
Він не ламав рук, наче той
Безумець, що втопив
Надію в розпачу морях
Й сльозами окропив:
Ні, лиш на сонце він дививсь
Й ранкову свіжість пив.
Рук не ламав він, не зітхав
У роздумі сумнім,
Повітрям він лишень впивавсь
Цілющим і п'янким;
Проміння сонця ротом пив,
Немов вино у нім.
То ж ми, що кинуті були
У цей круговорот,
Про власний забували біль
Й тягар своїх скорбот,
Й дивились тільки на того,
Кого ждав ешафот.
Бо дивно бачить крок його
Веселий і легкий,
Й незвично в погляді стрічать,
Щоб смуток був такий,
І співчувати, що його
Настільки борг тяжкий.
Весною віти дуб і в'яз
У зелень одягнуть,
Йому ж своє з дерев теж є,
Щоб шибениці буть,
Що родить плід із наших бід,
Коли на ньому мруть.
Бажали б всі жить у красі,
Й хто взяв би за взірець:
Обнявши вмить усю блакить,
Стрічать так свій кінець,
Як та з петель, що з конопель
Замінить комірець.
Під скрипку добре танцювать,
Як врода є й любов;
Флейт й лютні звук вливсь в серця стук --
Верне їх пам'ять знов, --
Й завиєш сам, коли ногам
Опори не знайшов.
То ж кожен з нас в нім без прикрас
Себе зрів день при дні
І знемагав, як впізнавав
Й свою в його вині,
Й до власних мук додав розпук,
Й горів в його вогні.
Й ось якось не з'явивсь гулять
Він на тюремний двір:
Затвердили вже -- догадавсь --
Найвищу з усіх мір
І з ним, веселим чи сумним,
Не стрінусь вже з цих пір.
Зійшлись, як в бурю два човни,
У морі зла й журби,
Але з них жоден не послав
Ні знаку, ні мольби;
Бо стрілись ми не в ніч святу --
В день сорому й ганьби.
Тюремний мур звів для зажур
Й вигнанців двох з'єднав;
Жорстокий світ згубив їх цвіт,
Від себе Бог прогнав
Й той, що для втіх схиля нас в гріх,
В сильце своє спіймав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
• Перейти на сторінку •
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
• Перейти на сторінку •
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
Про публікацію