ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Вірші
Казочка про Струмочок
У матусі Річеньки народивсь синок -
Синьоока крихітка, співачок Струмок.
Непокірний часом, часом запальний...
Та одначе любий. Найдорожчий, свій!
Шелестить Дубрава: Про дитятко дбай...
Береги повчають: При собі тримай...
- Не балуй малого! - шепотить Верба, -
Щоб не вдіяв злого, й не прийшла журба.
- Ви про що це, друзі?!- Річечка сміється. -
Він - як те ягнятко, що невинним зветься.
Для мого Струмочка співи лиш утіха.
Жодного не скривдить, не накличе лиха.
Очерет на це їй чемно підмічає:
- Діточки для неньки― всі найкращі, знаю.
Втім, любов розсудна, раджу, щоб була :
За провину ― докір, за добро - хвала.
***
Порадників дОста, а з ними й науки,
Та Річка тримається власної думки:
- Хіба не попустиш, скажіть, малюкові,
Тоді як душа так і плеще любов'ю?
Все краще - для сина. Каприз? Він мине!
- А виросте - сам, що й до чого, збагне, -
Так думала Річка, забувши науки. -
Суворість погіршить родинні стосунки.
Отак і текли Річка ненька із сином
Допоки потік їх усталений плинув,
Та от якось вранці надумала мати
Свої береги з днем новим привітати.
- Дивись, не пустуй, - наказала синочку. –
Погрійся на сонечку в жовтім пісочку.
А я побіжу, за годину чекай.
Ти - хлопчик дорослий, до волі звикай.
Матусенька Річка шле друзям уклін.
Маленький Струмок залишився один.
Погрівся малий у тепленькім пісочку,
Погрався з гарненьким опалим листочком,
Пробіг по камінчиках... Мушлю дістав,
Невидимим вушком до неї припав ...
І все! Справ немає. Чим далі зайнятись?
І вирішив тут пустунець прогулятись -
Спочатку несміло, а потім завзято
Відправився в подорож, отже, малята
- Стривай! - зашумів Очерет. - Ти куди?
Постій! Зупинись! Самостійно не йди!
- Блукатимеш, любий, - зітхнула Вербичка.
Та вже пустуну «по коліна травичка».
Біжить тож Струмок по атласній траві:
- Я виріс уже. Не перечте мені.
Я річкою став. Не дерзніть заважати -
Мій дужий потік може вас обілляти.
Рум'янок росте на шляху, мов сніжок,
Не хоче його обминути Струмок.
Штовхнув білу квітку бешкетник щосил -
З рум'янку Метелик у воду злетів.
Намокнув сердешний, не може піднятись,
Струмочок сміється: Тепер будеш знати -
Я річка стрімка, не маленький струмок,
Не має ріка обминати квіток.
А онде мурахи мурашник будують.
То, може, хоч їх вередун пошкодує?
Сьогодні він дужий та грізний потік -
Водою облив з голови всіх до ніг.
Сміється Струмок: Освіжилися? Браво!
Хутчіше підуть відтепер ваші справи.
Я — річка велика. Тож, маєте знати -
Не мусить ріка вас, мурах, обминати.
Біжить пустунець... Раптом бачить — ялинка!
Під нею грибок. Равлик в'яже хустинку.
Не встиг навіть вузлика ще зав'язати,
Як дужим потоком зоставсь обіллятий.
Злетіла із шиї в горошок хустинка.
Зітхнув бідний Равлик: Що скажеш, ялинко?
Сміється Струмок: Не ялинці казати -
Що має ріка на шляху обминати.
Біжить тож Струмок ... Бачить - дивна колючка
Сидить на шляху. - Провчимо зараз злючку! -
Вирішує він і, як то з шапликА,
Водою облив добряка Їжака.
-Чого ти розсівсь на шляху у ріки?
Чому настовбурчив колючі голки? -
Сміється пустун і поважно питає,
Допоки Їжак голочки витирає.
Добіг так Струмок до пустинного поля,
Вже трохи стомився. Полежати б вволю,
Та тільки от сонце пече з висоти.
А тут ні кущів... ні трави лободи!
Зморило малого. Поскаржитись, може?
Та хто тут почує? І хто допоможе?
Образив він друзів, чудово сам знає -
Вони всі намокли. А він висихає.
Не стане вже скоро водички в малого.
Хто вирве його з того стану страшного?
Хто дасть бідоласі хоч грам прохолоди?
Чи довго чекати тієї нагоди?
Та що це літає? І звідки цей подих?
Метелик обмахує крильцями воду!
- Тримайся, Струмочку! Ще трішки, недовго.
Я друзів покличу тобі на підмогу.
Біжить до Струмка мурашина родина,
Дрібочуть Їжак й Їжакова дружина,
Повзе спішно Равлик, Метелик летить...
Водичка у кухлях щораз хлюпотить.
Напився малий тої з кухлів водиці,
Забулася втома. Є міць веселитись.
Та ігри пізніше, бо треба відразу
Винитись йому за провини й образи.
- Пробачте мені! - щиро мовив Струмок, -
Поніс за злі вчинки гіркий я урок.
Щоб кривду вчинити — розсудку не треба...
Важливо, щоб друзі були гарні в тебе!
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казочка про Струмочок
У матусі Річеньки народивсь синок -
Синьоока крихітка, співачок Струмок.
Непокірний часом, часом запальний...
Та одначе любий. Найдорожчий, свій!
Шелестить Дубрава: Про дитятко дбай...
Береги повчають: При собі тримай...
- Не балуй малого! - шепотить Верба, -
Щоб не вдіяв злого, й не прийшла журба.
- Ви про що це, друзі?!- Річечка сміється. -
Він - як те ягнятко, що невинним зветься.
Для мого Струмочка співи лиш утіха.
Жодного не скривдить, не накличе лиха.
Очерет на це їй чемно підмічає:
- Діточки для неньки― всі найкращі, знаю.
Втім, любов розсудна, раджу, щоб була :
За провину ― докір, за добро - хвала.
***
Порадників дОста, а з ними й науки,
Та Річка тримається власної думки:
- Хіба не попустиш, скажіть, малюкові,
Тоді як душа так і плеще любов'ю?
Все краще - для сина. Каприз? Він мине!
- А виросте - сам, що й до чого, збагне, -
Так думала Річка, забувши науки. -
Суворість погіршить родинні стосунки.
Отак і текли Річка ненька із сином
Допоки потік їх усталений плинув,
Та от якось вранці надумала мати
Свої береги з днем новим привітати.
- Дивись, не пустуй, - наказала синочку. –
Погрійся на сонечку в жовтім пісочку.
А я побіжу, за годину чекай.
Ти - хлопчик дорослий, до волі звикай.
Матусенька Річка шле друзям уклін.
Маленький Струмок залишився один.
Погрівся малий у тепленькім пісочку,
Погрався з гарненьким опалим листочком,
Пробіг по камінчиках... Мушлю дістав,
Невидимим вушком до неї припав ...
І все! Справ немає. Чим далі зайнятись?
І вирішив тут пустунець прогулятись -
Спочатку несміло, а потім завзято
Відправився в подорож, отже, малята
- Стривай! - зашумів Очерет. - Ти куди?
Постій! Зупинись! Самостійно не йди!
- Блукатимеш, любий, - зітхнула Вербичка.
Та вже пустуну «по коліна травичка».
Біжить тож Струмок по атласній траві:
- Я виріс уже. Не перечте мені.
Я річкою став. Не дерзніть заважати -
Мій дужий потік може вас обілляти.
Рум'янок росте на шляху, мов сніжок,
Не хоче його обминути Струмок.
Штовхнув білу квітку бешкетник щосил -
З рум'янку Метелик у воду злетів.
Намокнув сердешний, не може піднятись,
Струмочок сміється: Тепер будеш знати -
Я річка стрімка, не маленький струмок,
Не має ріка обминати квіток.
А онде мурахи мурашник будують.
То, може, хоч їх вередун пошкодує?
Сьогодні він дужий та грізний потік -
Водою облив з голови всіх до ніг.
Сміється Струмок: Освіжилися? Браво!
Хутчіше підуть відтепер ваші справи.
Я — річка велика. Тож, маєте знати -
Не мусить ріка вас, мурах, обминати.
Біжить пустунець... Раптом бачить — ялинка!
Під нею грибок. Равлик в'яже хустинку.
Не встиг навіть вузлика ще зав'язати,
Як дужим потоком зоставсь обіллятий.
Злетіла із шиї в горошок хустинка.
Зітхнув бідний Равлик: Що скажеш, ялинко?
Сміється Струмок: Не ялинці казати -
Що має ріка на шляху обминати.
Біжить тож Струмок ... Бачить - дивна колючка
Сидить на шляху. - Провчимо зараз злючку! -
Вирішує він і, як то з шапликА,
Водою облив добряка Їжака.
-Чого ти розсівсь на шляху у ріки?
Чому настовбурчив колючі голки? -
Сміється пустун і поважно питає,
Допоки Їжак голочки витирає.
Добіг так Струмок до пустинного поля,
Вже трохи стомився. Полежати б вволю,
Та тільки от сонце пече з висоти.
А тут ні кущів... ні трави лободи!
Зморило малого. Поскаржитись, може?
Та хто тут почує? І хто допоможе?
Образив він друзів, чудово сам знає -
Вони всі намокли. А він висихає.
Не стане вже скоро водички в малого.
Хто вирве його з того стану страшного?
Хто дасть бідоласі хоч грам прохолоди?
Чи довго чекати тієї нагоди?
Та що це літає? І звідки цей подих?
Метелик обмахує крильцями воду!
- Тримайся, Струмочку! Ще трішки, недовго.
Я друзів покличу тобі на підмогу.
Біжить до Струмка мурашина родина,
Дрібочуть Їжак й Їжакова дружина,
Повзе спішно Равлик, Метелик летить...
Водичка у кухлях щораз хлюпотить.
Напився малий тої з кухлів водиці,
Забулася втома. Є міць веселитись.
Та ігри пізніше, бо треба відразу
Винитись йому за провини й образи.
- Пробачте мені! - щиро мовив Струмок, -
Поніс за злі вчинки гіркий я урок.
Щоб кривду вчинити — розсудку не треба...
Важливо, щоб друзі були гарні в тебе!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію