Дидактично. Але.......
Спочатку варто навчитися самому. Я, наприклад, вважала, що вийти на люди потрібно не з пустим доробком.
А як шахтар із забою)
А повчати іншого, маючи слабенький доробок - оце дивно.
Складне питання, початківець не зможе навчити нікого, бо не має досвіду.
А досвідчений навряд чи зможе і забажає.
У відомих майстрів своєї справи (митців) дуже мало учнів, бо власна творчість забирає чимало часу.
Функціонери, як правило, майже перестають творити... це загальновідомо.
А лубочна продукція сьогодні малоцікава.
Якось так.

А ще знайома вчителька, філолог, стверджує, що більшість учителів шкільних не мають уявлення, що таке справжня сучасна поезія.
От я сьогодні про це думала.
Як же вони навчать - саме зараз...)))
Писати як класики... ніхто не оцінить, а креативно - то хист не у всіх є. Містечкових авторів - тьма...

Тут складність в іншому. Якщо учень ледачий, та ще й глухий на додачу - до нього не докричишся. Скажеш такому " У Вас гудзик теліпається, ось-ось відпаде" - а у відповідь тиша. Або й дуля.
Тому бажання вчити і вчитися повинне бути обопільним. Ось тоді результат гарантовано. А так - "нєдопоніманіє", образи, гордовита поза, сльози-кози тощо. І залишається такий учень з розбитим коритом.
Що робити?
Пам'ятаєте сценку із "Собачого серця"? Професор Преображенський втовкмачував Шарікову: "Вы, молодой человек, должны молчать и слушать! Молчать и слушать". От і весь рецепт.
Ех, колись і я вважав себе майже генієм - коцюбою носа не діставали. Та дехто, не до ночі буде сказано, опустив мене на грішну землю, посадив на ланцюг, заліпив рота скотчем і почав вчити.
Спочатку руки Вчителя я ще за звичкою покусював, потім попустило. І тепер дякую долі, що з бродячого пса виріс добротний вихований вовчак, який не буде плодити недоношене потомство.
Про що це я? Ага! Згадав! Про Вчителя та Учня!
Шануймося.

Рецепт супер). Я - за.
А сайт Пм не для хизування недоліпленими кониками віршовими, а для росту.

Пані Майо, пане Олександре, дуже дякую за ваші відгуки.
Я знаю, ви люди емоційні, але я не очікувала, що мої рядки викличуть таку бурю. Мені, навіть, здалось, що чимсь образила персонально кожного з вас. Борони Боже.
Ви багато в чому праві, а в чомусь – ні.
Скільки людей – стільки потреб, інтересів, думок….
Що можна вважати досвідом, а що – ні? І хто це вирішує? В наш час молодь може навчити більшому ніж визнані майстри справи. Бо молодь йде туди , де можна пізнати світ і навчитись новому. А досвідчені майстри почасти не розуміють, що світ змінився на 360 обертів/за добу і зараз треба вчитись весь час, у всіх і у всього, навіть у молоді, інакше – моральне небуття….
Зараз, вихід на люди має відбуватись швидко, інакше ризикуєш створити вагомий доробок, який вже нікому не буде потрібний, коли його оприлюдниш. Та й дізнатись вартість свого доробку краще ще на початку, ніж створювати гору непотребу і потім шкодувати про втрачений час і можливості.
Хот заборонить людині писати те, що рветься? Не подобається - не треба читати. Погано реагують на критику чи науку – не треба вчити невдячних, чи тих хто цього не хоче. Адже творчі особистості, як люди тонкої організації, через рядки інтернету відчувають настрій і емоції друкованих слів. Навіщо ж баталії….
З рештою, кожен має право спробувати себе, і кожен має право бути почутим, навіть, якщо він не досвідчений, чи не має тисячного доробку, чи погано складає рими....
Тут суддя – читач…
А Учитель – втрачене Звання, перед яким схилялись…
Залишились тільки вчителі, не любов до яких, за дуже рідким виключенням, виховується школою і залишається на все життя. Тому й до будь яких повчань на ПМ ставлення як до шкільних вчителів…
Ще раз дякую за не байдужість, іноді це важливіше за повчання…..

Моє ім'я пишеться отак: Майя, звертання Майє.
Я іду вулицею, і на 2 хвилину двічі чую поряд від перехожиж матюки.
Молоді люди їх використовують для сполучення слів.
Хто їх вчив...цьому...
Певно, я ніколи не зрозумію, чому мене Мова напувала чарами, ковшами, а їх - не знаю хто і чим...
А ми тут наче про Поезію. Ви запевнюєте, що молодь аж талановитіша?
у комерції - можливо.
Що таке "визнані майстри справи"...
От я визнана. Але навчити писати вірш-поезію таки не навчу, бо потенціал у кожного свій, або його нема.
І за гроші не навчиш)
Баталій не було.
Дивує те, як трактується просте ординарне зауваження.
Потому ні краплі бажання читати чуже, щось радити.
Але ж і недолугі тексти, погодьтеся, дещо дратують.
Вихід на люди... не завжди він цікавий. Початківцям - так. А мені - головне вдячна аудиторія близьких по духу, інтелекту.
У вашому вірші про зверхність. А "унічіженіє" не личить поетові. Все має бути гармонійним)

Про вчителя та учня.
Недавно подивилася фільм "Большой" про балерин, їхній вишкіл. Аліса Фрейндліх викладач. Інтриги, підкуп, повна самовіддача.
От би так поетів учили...жорстко)
А поблажливе " зрештою, кожен має право спробувати себе, і кожен має право бути почутим, навіть, якщо він не досвідчений, чи не має тисячного доробку, чи погано складає рими....
Тут суддя – читач…"
Я - за працю невтомну.
Мене налаштовували на результат - тепер і я так вважаю, що талант плюс праця.
Не можеш - не берися. Я - за віртуозність.
Скульптури погано виліплені, картини так-сяк намальовані - це не мистецтво?
чому ж віршувати можна недолуго і вважати себе поетом?

Є таке слово:пісочниця. Всі ми там колись копирсалися. І це нормально, оскільки дітки мусять гратися на свіжому повітрі. А потім розміри тієї пісочниці збільшуються і поле для гри виходить далеко за горизонт. Хтось залишається і далі шкребти ложкою, хтось пробує сили на іншій шахівниці.
До чого я веду? Поезія - це і є поле для гри. Інтелектуальної, духовної, політичної тощо. Грати можна усім. Але виграють далеко не всі. Чому? А відповідь на це питання кожен шукає самотужки. Єдиний шлях до майстерності - навчання. Іншого не існує.
Смаки, уподобання, стилістика - це особисті відбитки пальців поета. Техніка, грамотність - це набуті знання. Якщо останнє слабує - рецепт відомий.
І зверхність тут ні до чого. Немає зверхності. Є нотки роздратування, коли автор не слухає слушних зауваг, а розводить антимонії на тему душевних вад, зла та іншої ахінеї.
Коли мені роблять зауваги - я не настовбурчую плавці як окунь проти течії, а сідаю й виправляю. Звик тільки так працювати.
Подивіться уважно на свій вірш завтра уранці свіжим оком. Сьогодні він ще гарячий. Та й коментарі можуть збити з пантелику. Одразу усіх помилок Ви не помітите, для цього потібен час, багато роботи і практики. Зауваження які дає пані Майя - безцінні. Ви не просто їх беріть до відома, а одразу вирішуйте технічні негаразди. Прикро, що ні від кого більше Ви такої якісної та грунтовної допомоги більше не отримаєте. Хіба що умовите її допомогти. Не знаю як.