Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"Гімн Хапі-Нілу"
Багатолітні зацікавлення міфологією зниклих цивілізацій привели мене до потреби творчої праці над давніми єгипетськими текстами календарних обрядів, які дуже схожі на наші праукраїнські, бо йдеться приблизно про один і той же період світової історії, де всі давні етноси мали подібні уявлення про світобудову, залежали від місяце-сонячного календаря, вмирання і буяння Природи, розливів великих рік, що насичували вологою землю і давали плідний врожай зерна.То ж погляньмо у Стародавній Єгипет, у період розливу Хапі-Нілу, що перетворював Єгипетський край у "Та-Кемет" ("Чорну, себто Родючу Землю") на відміну від "Червоної, себто мертвої Землі" єгипетської пустелі.
(вільно переспіваний єгипетський текст
ієрогліфів періоду Середнього Царства)
Хапі-Ніл як уособлення Ріки у єгипетській міфології мав дві іпостасі: Підземний і Земний. Отож, витікав Хапі-Ніл із Потойбічного Царства-Дуату. А бог Хапі мешкав в ущелині біля перших порогів "Великої Ріки". З Хапі-Нілом нерозривно поєднаний бог Непрі – (дослівно "Зерно", а також "Молода вода"), себто розлив Нілу. У "Текстах Саркофагів" згадується як сім'я, що воскресає зеленим росточком, і божество, що сприяє воскресінню мертвих. Назва праукраїнського «Дніпра» незаперечно родичається з "Непрі".
Слава тобі, Хапі-Ніле, що з Підземного Світу виходиш,
а приходиш сюди, аби Світ Людей оживити.
Спонукаєш до цвіту майстерню освітлену Птаха,
риб володар, вожатий пернатих, о Хапі творящий,
що ячмінь сотворив ти, еммер дарував смертним людям,
що без тебе сумніють на видах і гинуть, пропащі.
Зеленій же, о Хапі, наповнюй пустелю водою,
Ти – улюбленець Сонця, веселій же благою ходою.
Хай тварини ситніють травою, а поле розродиться в зерня.
Зеленій же, о Ніле, о Хапі, хай повниться зерням оселя.
Як підніметься Непрі, прийми сонцеглавий сувій.
Зеленій же, о Ніле, о Хапі,
Зеленій! Зеленій! Зеленій!
(Зі збірки,що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)
(ритуальний вірш-гімн увійшов у драму "Горизонт Хуфу", надруковану у авторському циклі "Міфологія Стародавнього Світу". - Львів:Логос,2013)
http://irynavovk.blog.net.ua
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)