ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
/
ЗА ВИДНОКОЛОМ
Релікти союзної епохи
не випадає, поки молоді.
Але і гори дихали на мене,
озера, ріки і моря, окремо,
омили ноги і мої путі.
Моя каюта на борту «Вернадський»
перетинає Тихий океан
уже без мене. Але дух піратський
заносив і на острів корабляцький,
і на блакитне озеро Севан.
І я умів побачити китайця,
який на мене косо поглядав,
напевне пам’ятаючи Даманський
або тому, що інколи уранці
я на Амурі цибухи кидав.
І козиряли чукчі, і татари,
і сохою іменував якут,
коли попід ясні Волосажари
воєнні Байконуру і Кап'яру
передавали пошту до Бермуд.
На Єнісеї наковтався горя,
і по Обі ракетою ходив.
І на «кориті», нібито учора,
боявся бурі Рибінського моря.
Але, як Разін, Волгу переплив.
Мої монети є на дні Байкалу.
В затоці Лаперуза – мис надій.
А на косі півострова Ямалу
уже не буде мого номіналу,
тому що я у Рашу нев'їзний.
Кучуму я виношую поему.
Іртиш омиє мого п'ятака.
Але така оказія у мене –
не відвоюю я аборигенам
усі завоювання Єрмака.
На Колимі – могила мого друга.
Північне сяйво виїло роки.
На Кольському була у мене друга.
Жага тайги. Та не її заслуга,
що не поїду я на Соловки.
Були ми агітовані і чесні.
Подіями насичували дні.
Але усе собою інтересне,
натикане у Пітері і Прєсні,
нагадувало злодія мені.
Не озирав я мумію ні разу.
А от на Лені воду окропив.
У Красноярську хилитав стовпи.
Та зупинились маятники часу.
Росію зеків я не полюбив.
Люблю і досі білий Севастополь
і чорний забувається Торез.
На спогади багаті я не Крез.
Та Регістан, Ечміадзин, Акрополь
не додали поезій і поез.
Я перелітний. Манять ще простори,
і ріки, і озера, і моря.
Та настає осілості пора.
І у свою уже осінню пору
вертаюся до сивого Дніпра.
Ночуючи під зорями ясними
на палубі земного корабля,
я спокушався мріями земними.
Але коли крутилася Земля
і у Союзі всі були своїми,
не спокусився зорями кремля.
1996-2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Релікти союзної епохи
« Не нужно мне солнце чужое,
Чужая земля не нужна.»
М. Ісаковський
Пожати лаври капітана Немоне випадає, поки молоді.
Але і гори дихали на мене,
озера, ріки і моря, окремо,
омили ноги і мої путі.
Моя каюта на борту «Вернадський»
перетинає Тихий океан
уже без мене. Але дух піратський
заносив і на острів корабляцький,
і на блакитне озеро Севан.
І я умів побачити китайця,
який на мене косо поглядав,
напевне пам’ятаючи Даманський
або тому, що інколи уранці
я на Амурі цибухи кидав.
І козиряли чукчі, і татари,
і сохою іменував якут,
коли попід ясні Волосажари
воєнні Байконуру і Кап'яру
передавали пошту до Бермуд.
На Єнісеї наковтався горя,
і по Обі ракетою ходив.
І на «кориті», нібито учора,
боявся бурі Рибінського моря.
Але, як Разін, Волгу переплив.
Мої монети є на дні Байкалу.
В затоці Лаперуза – мис надій.
А на косі півострова Ямалу
уже не буде мого номіналу,
тому що я у Рашу нев'їзний.
Кучуму я виношую поему.
Іртиш омиє мого п'ятака.
Але така оказія у мене –
не відвоюю я аборигенам
усі завоювання Єрмака.
На Колимі – могила мого друга.
Північне сяйво виїло роки.
На Кольському була у мене друга.
Жага тайги. Та не її заслуга,
що не поїду я на Соловки.
Були ми агітовані і чесні.
Подіями насичували дні.
Але усе собою інтересне,
натикане у Пітері і Прєсні,
нагадувало злодія мені.
Не озирав я мумію ні разу.
А от на Лені воду окропив.
У Красноярську хилитав стовпи.
Та зупинились маятники часу.
Росію зеків я не полюбив.
Люблю і досі білий Севастополь
і чорний забувається Торез.
На спогади багаті я не Крез.
Та Регістан, Ечміадзин, Акрополь
не додали поезій і поез.
Я перелітний. Манять ще простори,
і ріки, і озера, і моря.
Та настає осілості пора.
І у свою уже осінню пору
вертаюся до сивого Дніпра.
Ночуючи під зорями ясними
на палубі земного корабля,
я спокушався мріями земними.
Але коли крутилася Земля
і у Союзі всі були своїми,
не спокусився зорями кремля.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію