Хотіла б я прийняти твою гру.
Зневажила б шаблони і умовності.
Ти був би молодим моїм гуру.
А я – адептом чулості і скромності.
Ти відкривав би поцейбічний світ
В його новому сенсовому сяйві.
Скажи, гуру, а скільки тобі літ?
Чи підрахунки й порівняння зайві?
Цвіту – як лотос – біля твоїх стоп.
Ти ба! Душа також – священний лотос.
Але чекаю – як у зйомках – «Стоп!
Відзнято!» – режисерський хриплий голос.
Оце такий він, пафос зайвих мрій.
І ти скажи: чи ти моя релігія?
Чи ти мій космос, логос, сонцегрій?
Мій океан, в якому я – амфібія?..
У глибини – сто тисяч рук, очей.
Мені пірнати – зась! Я – берегиня.
І просто плавати не вмію, мій Еней!
Тим паче – морем Мрії. Бо поглине.
Хотіла б я і гру, і роль у грі.
Але ж я сплю і снюсь. Така Нірвана!
Збуде мене, як стане на порі,
Коли я з лотоса ізнов собою стану.
19 березня 2016 року.