ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.04.27 10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг

Микола Соболь
2024.04.27 09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.

Ілахім Поет
2024.04.27 08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.

Леся Горова
2024.04.27 08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.

Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,

Віктор Кучерук
2024.04.27 05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.

Микола Соболь
2024.04.27 05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут

Іван Потьомкін
2024.04.26 23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але

Олександр Сушко
2024.04.26 14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.

Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,

Світлана Пирогова
2024.04.26 08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.

Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,

Ілахім Поет
2024.04.26 08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.

Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.

Леся Горова
2024.04.26 07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.

У тишу ненадійну, нестійку.

Віктор Кучерук
2024.04.26 05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.

Козак Дума
2024.04.25 19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’

Євген Федчук
2024.04.25 17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.

Іван Потьомкін
2024.04.25 11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Юрій Гундарєв
2024.04.25 09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Петро Схоласт
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Вадим Водичка
2024.03.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Соловей (2014) / Вірші / François de Malherbe (1555-1628)

 Небом ясним
Небом ясним вкрию всі свої дні
Під ним усі радощі й втіхи земні
Ваш погляд – магніт, о люба Катрін,
Сліпучій красі Ви знайдіть оберіг
Щоб вище піднятись ніхто вже не зміг
На те оберегом слугує полин.

Всю зухвалість мою ніби щось обпалило
Знаю помилку ту, що кохання звершило
В цілім світі вона понад моїх зусиль
Ви володарка серця мого і душі
Не всміхається доля, як я не просив
Знати б чим і коли я отак нагрішив

Краса…нею розпач утішився й втік
Помилки зітре всі, стались що через вік
Через запал помру, хоч гасіть хочте ні
Мене спалюють іскорки Ваших очей
Не лишайте мене впродовж довгих ночей
Може стане й цього, щоб не вмерти мені

Без неї і дихати ми не повинні
Вдихаючи чари Ваші невпинні
Відкинути хочу всіляку надію
Без сподівання не страшно також
Мети не досягши любити не можу
Для мене це честь, а про більше не мрію

Зрікаюся щастя під чистим цим небом
Дізнатись хотів те, що зовсім не треба
Любити, а ні то без Вас взагалі
Не мені оця зірочка сяє
Смутком долю мою застеляє
Бажання без змоги розтануть в імлі

Бажати треба, вся суть у нім
Вдихати небо, хай вдарить грім
А намірам вибрать розсудливий путь
Все менш покаяння в помилках своїх
Височать ці плоди, не торкнутися їх
Задоволено радощі всі ці забуть.
1591-1592

Контекст : Recueil : Poésies livre II


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-12-25 13:34:45
Переглядів сторінки твору 1149
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.199 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.489 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.735
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2016.01.26 11:35
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Соловей (Л.П./Л.П.) [ 2015-12-25 13:36:22 ]
Stances pour M. le duc de Montpensier
qui demandait en mariage Madame Catherine,
La princesse de Navarre, sœur d'Henri IV.
1591 ou 1592.


Beau ciel, par qui mes jours sont troubles ou sont calmes,
Seule terre où je prends mes cyprès et mes palmes,
Catherine, dont l'œil ne luit que pour les dieux
Punissez vos beautés plutôt que mon courage,
Si, trop haut s'élevant, il adore un visage
Adorable par force à quiconque a des yeux.

Je ne suis pas ensemble aveugle et téméraire,
Je connais bien l'erreur que l'amour m'a fait faire,
Cela seul ici-bas surpassait mon effort ;
Mais mon âme qu'à vous ne peut être asservie,
Les Destins n'ayant point établi pour ma vie
Hors de cet océan de naufrage et de port.

Beauté par qui les dieux, las de notre dommage,
Ont voulu réparer les défauts de notre âge,
Je mourrai dans vos feux, éteignez-les ou non,
Comme le fils d'Alcmène, en me brûlant moi-même ;
Il suffit qu'en mourant dans cette flamme extrême
Une gloire éternelle accompagne mon nom.

On ne doit point, sans sceptre, aspirer où j'aspire ;
C'est pourquoi, sans quitter les lois de votre empire,
Je veux de mon esprit tout espoir rejeter.
Qui cesse d'espérer, il cesse aussi de craindre ;
Et, sans atteindre au but où l'on ne peut atteindre,
Ce m'est assez d'honneur que j'y voulais monter.

Je maudis le bonheur où le ciel m'a fait naître,
Qui m'a fait désirer ce qu'il m'a fait connaître :
Il faut ou vous aimer, ou ne vous faut point voir.
L'astre qui luit aux grands, en vain à ma naissance
Épandit dessus moi tant d'heur et de puissance,
Si pour ce que je veux j'ai trop peu de pouvoir.

Mais il le faut vouloir, et vaut mieux se résoudre,
En aspirant au ciel, être frappé de foudre,
Qu'aux desseins de la terre assuré se ranger.
J'ai moins de repentir, plus je pense à ma faute,
Et la beauté des fruits d'une palme si haute
Me fait par le plaisir oublier le danger.
François de Malherbe.