ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Леонід Вархоляк (2004) /
Вірші
/
Вірші воєнного часу
Осіння буря
Ридає осінь.
Його нескі́нчена війна
Триває досі.
Життя реалії – не мед,
Бо сиві скроні,
Та пам’ятають кулемет
Міцні долоні.
Звільняє пам’яті полон
Подій намисто
Де проти сотні – батальйон
Енкаведистів,
Де кулі рвали на шматки
Відлуння бою,
Де ситі сталінські вовки
Лежали гноєм,
Бо їм пощади не було:
Сікли до краю.
Кого війною опекло́:
Жалю́ не має...
Зникають марева боїв
Із риком лева:
Когорта збурених вітрів
Лама дерева,
Ліси згинаючи навпі́л
Супроти шерсті,
Лиш дуб уперся наче віл
На перехресті.
Гартує праведная лють
Його осердя:
У нім немає ні жалю́,
Ні милосердя.
Його негода не зляка,
Не про́ймуть бурі.
Немов старого вояка
У амбразурі.
І сотник дивиться на світ,
А світ у кро́ві:
Там часу про́йденого слід
Зрива покрови,
Там бита кулями рілля
Хрестами квітне
І машингве́рами земля
Іще вагітна.
Уже пере́йми почали́сь
На східнім боці:
Чи загуркоче мов колись
У новім році?
Невже напише майбуття
Старі картини
І будуть рватися життя
Як павутиння?
Закрила відповідь імла
Своїм плюма́жем:
Негода вітряна і зла
Про це не скаже,
Не чути істини з небес
Між гул потопу,
Бо небо втиснуло себе
В земні окопи.
Над ними – кетяги калин
Червоно-чорні:
Останні по́лиски жарин
В зимовім го́рні.
А він бажав би весняні
Побачить ро́ки,
Щоб відродилися на пні
Сади високі,
Щоб квіти вибілили скрізь
Яри похмурі...
Та лиховісно стогне ліс
В осінній бурі:
Там лють пагі́нчиками б’є
Нова, не сива.
І честь старому віддає
Невпинна злива,
Що зростить пагони дубів
З міцним осердям.
Без доброти до ворогів.
Без милосердя.
© Леонід Вархоляк, 2015 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Осіння буря
Кінець війни бачили тільки мертві.
Платон
За амбразурою вікнаРидає осінь.
Його нескі́нчена війна
Триває досі.
Життя реалії – не мед,
Бо сиві скроні,
Та пам’ятають кулемет
Міцні долоні.
Звільняє пам’яті полон
Подій намисто
Де проти сотні – батальйон
Енкаведистів,
Де кулі рвали на шматки
Відлуння бою,
Де ситі сталінські вовки
Лежали гноєм,
Бо їм пощади не було:
Сікли до краю.
Кого війною опекло́:
Жалю́ не має...
Зникають марева боїв
Із риком лева:
Когорта збурених вітрів
Лама дерева,
Ліси згинаючи навпі́л
Супроти шерсті,
Лиш дуб уперся наче віл
На перехресті.
Гартує праведная лють
Його осердя:
У нім немає ні жалю́,
Ні милосердя.
Його негода не зляка,
Не про́ймуть бурі.
Немов старого вояка
У амбразурі.
І сотник дивиться на світ,
А світ у кро́ві:
Там часу про́йденого слід
Зрива покрови,
Там бита кулями рілля
Хрестами квітне
І машингве́рами земля
Іще вагітна.
Уже пере́йми почали́сь
На східнім боці:
Чи загуркоче мов колись
У новім році?
Невже напише майбуття
Старі картини
І будуть рватися життя
Як павутиння?
Закрила відповідь імла
Своїм плюма́жем:
Негода вітряна і зла
Про це не скаже,
Не чути істини з небес
Між гул потопу,
Бо небо втиснуло себе
В земні окопи.
Над ними – кетяги калин
Червоно-чорні:
Останні по́лиски жарин
В зимовім го́рні.
А він бажав би весняні
Побачить ро́ки,
Щоб відродилися на пні
Сади високі,
Щоб квіти вибілили скрізь
Яри похмурі...
Та лиховісно стогне ліс
В осінній бурі:
Там лють пагі́нчиками б’є
Нова, не сива.
І честь старому віддає
Невпинна злива,
Що зростить пагони дубів
З міцним осердям.
Без доброти до ворогів.
Без милосердя.
© Леонід Вархоляк, 2015 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію