
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.03.04
18:20
Україною ходять Чужі –
Вовкулаки із позамежі,
Чортовиння із дикого поля,
Що не дасть супокою ніколи.
Хижі пики і пащі голодні,
Що на будь-які підступи згодні...
Лицемірні гадючі личини
Вовкулаки із позамежі,
Чортовиння із дикого поля,
Що не дасть супокою ніколи.
Хижі пики і пащі голодні,
Що на будь-які підступи згодні...
Лицемірні гадючі личини
2021.03.04
16:20
Ти торкнувся мене думками - у очах голубінь заясніла,
Ти торкнувся мене словами - і умить виростали крила,
Доторкнувся мене вустами - і я більшого щастя не знаю,
Ти покликав мене з собою, щоб дістатися небокраю.
У обіймах твоїх щезала, як у променях
Ти торкнувся мене словами - і умить виростали крила,
Доторкнувся мене вустами - і я більшого щастя не знаю,
Ти покликав мене з собою, щоб дістатися небокраю.
У обіймах твоїх щезала, як у променях
2021.03.04
15:12
Разбужу себя к обеду,
Две ноги приставлю к полу.
Грех не выпить за победу —
Ночь прошла без димедролу…
2.
Лишь взглядом праведным возможно
Определить свой негатив,
Две ноги приставлю к полу.
Грех не выпить за победу —
Ночь прошла без димедролу…
2.
Лишь взглядом праведным возможно
Определить свой негатив,
2021.03.04
12:30
Якщо не хочемо за ґрати,
то є боятися чого
«колаборації» і «вати»...
любити ворога не варто,
а бити мусимо його.
***
Нема війни – не буде миру,
то є боятися чого
«колаборації» і «вати»...
любити ворога не варто,
а бити мусимо його.
***
Нема війни – не буде миру,
2021.03.04
10:03
Вони стоять, морозами сповиті,
Заметені снігами в холоди.
Це найсвятіші нині люди в світі,
Які боронять всіх нас від біди.
Боронять од війни і чортоградів,
Щоб не упали в села і міста.
Їм вороги, звичайно, тут не раді
Заметені снігами в холоди.
Це найсвятіші нині люди в світі,
Які боронять всіх нас від біди.
Боронять од війни і чортоградів,
Щоб не упали в села і міста.
Їм вороги, звичайно, тут не раді
2021.03.04
09:47
Друзі торкнули кувалду важку,
рашпіля смугу бугристу...
Й раптом помітили в дальнім кутку
чорну велику каністру.
Зразу згадали про дідів наказ,
категоричну умову...
Видно, каністра і містить якраз
рашпіля смугу бугристу...
Й раптом помітили в дальнім кутку
чорну велику каністру.
Зразу згадали про дідів наказ,
категоричну умову...
Видно, каністра і містить якраз
2021.03.04
09:42
Липневий день ще спить. Четверта ранку.
Матуся встала, вже підходить хліб.
О сьомій бігти з сапкою на ланку.
Народ по хатах в глибині садиб.
У піч кидає зібраного хмизу,
Соломи й картоплиння для вогню.
Спалахує і гасне. Ще валізу
Матуся встала, вже підходить хліб.
О сьомій бігти з сапкою на ланку.
Народ по хатах в глибині садиб.
У піч кидає зібраного хмизу,
Соломи й картоплиння для вогню.
Спалахує і гасне. Ще валізу
2021.03.04
06:30
До ранку небо упаде снігами
картина маслом, посіріло тло.
Чи зможе ніжна квітка – орігамі
зігріти світ даруючи тепло?
Не знаю точно, але певно зможе.
На вікнах ікебани пелюстки.
Милуються найперші перехожі,
картина маслом, посіріло тло.
Чи зможе ніжна квітка – орігамі
зігріти світ даруючи тепло?
Не знаю точно, але певно зможе.
На вікнах ікебани пелюстки.
Милуються найперші перехожі,
2021.03.04
06:13
Весноводи ойдуть!
Сновигай по мені,
на мені, у мені,
за хребет упіймися,
о, зелений мій вітре,
зеленаво холодний мій,
у кістках у моїх
там
Сновигай по мені,
на мені, у мені,
за хребет упіймися,
о, зелений мій вітре,
зеленаво холодний мій,
у кістках у моїх
там
2021.03.03
20:46
Виходьте зі свого сидячого будення, пані Шело.
Поминувши невгамовних голубів,
Потьопаєм туди, куди Ви мене якось позвали.
Недавно був я там. Бузок ще не зацвів.
Поведу і я Вас на єрусалимську вулицю Лілах,
Де тільки івритська назва бузку причаї
Поминувши невгамовних голубів,
Потьопаєм туди, куди Ви мене якось позвали.
Недавно був я там. Бузок ще не зацвів.
Поведу і я Вас на єрусалимську вулицю Лілах,
Де тільки івритська назва бузку причаї
2021.03.03
18:42
Дивовижа нудьгу не стерпить,
Відшукає вірша, різця.
А тебе – обіймає серпень,
І немає цьому кінця.
Опинюся у морі туги,
Притулюся до втіхи слів,
І з тобою, немовби вдруге,
Відшукає вірша, різця.
А тебе – обіймає серпень,
І немає цьому кінця.
Опинюся у морі туги,
Притулюся до втіхи слів,
І з тобою, немовби вдруге,
2021.03.03
13:37
Між народженням і смертю
Слід життя, –
На всі боки розпростертий
Без пуття.
І посіви, і обжинки
Вік увесь,
І чекання відпочинку
Потім, десь.
Слід життя, –
На всі боки розпростертий
Без пуття.
І посіви, і обжинки
Вік увесь,
І чекання відпочинку
Потім, десь.
2021.03.03
12:54
Поміж зажур - шатро вербове…
Поміж думок - проміння вербне…
Як добре, що живий ще ровер —
Бо я навідаюсь, як смеркне…
І все згадаю по-хвилинно.
Перецілую наші кроки…
І те, загублено безвинно,
Що у собі несу допоки…
Поміж думок - проміння вербне…
Як добре, що живий ще ровер —
Бо я навідаюсь, як смеркне…
І все згадаю по-хвилинно.
Перецілую наші кроки…
І те, загублено безвинно,
Що у собі несу допоки…
2021.03.03
08:01
Ні, я ненавиджу.
Безтямні очі опустились в яму…
Метелики весною більш не народяться
серед хмільного хламу,
бо вже ненавиджу –
така весна.
Тетерею глухим блукаю я,
коли люблю.
Безтямні очі опустились в яму…
Метелики весною більш не народяться
серед хмільного хламу,
бо вже ненавиджу –
така весна.
Тетерею глухим блукаю я,
коли люблю.
2021.03.03
06:17
Зацвітала китайка* щороку
на городі раніше за всіх
і врожаю давала нівроку,
й біля неї гучний лунав сміх.
Убереться до літа плодами
кожна гілочка, як оксамит
і чекає, коли прийде мама
урожаю збір благословить.
на городі раніше за всіх
і врожаю давала нівроку,
й біля неї гучний лунав сміх.
Убереться до літа плодами
кожна гілочка, як оксамит
і чекає, коли прийде мама
урожаю збір благословить.
2021.03.02
14:25
В байдужих водах Рік, узятий течією,
Лишився я один без вірних моряків:
Індійці здобиччю зробили їх своєю,
Припнувши голими до писаних стовпів.
І не жалкую я про втрачену поклажу
Фламандського зерна, англійського ткання.
Одразу як мого не стало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лишився я один без вірних моряків:
Індійці здобиччю зробили їх своєю,
Припнувши голими до писаних стовпів.
І не жалкую я про втрачену поклажу
Фламандського зерна, англійського ткання.
Одразу як мого не стало
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Гренуіль де Маре /
Проза
Вампір, що зіткався зі смогу
Бабі Гані снилось небо Лондона, міст через Темзу і сивий поважний джентльмен, з котрим вона під ручку прогулювалась по тому мосту. Джентльмен, схоже, мав щодо неї серйозні наміри, проте озвучити їх не встиг – завадив клятий їдучий смог, який почав так дерти горло, що джентльмен закашлявся. За ним закашлялася й баба і… прокинулась.
Фермери з вогнеметами…
З прочиненого вікна тягнуло горілим. «Знову Василівна спозаранку бараболиння палить, - спросоння вирішила баба. – Ось я їй щас випишу…». Хутко підвелася – і тільки тут зрозуміла, що вона не на дачі, а в своїй міській квартирі. Підійшла до вікна, щоб зачинити – та так і застигла з простягнутою рукою. За шибками був… Лондон. Ну, принаймні, смог був точно. Причому над усеньким містом.
Баба Ганя кинулася набирати 101, але на тому боці дроту затято мовчали. «Всьо, триндець - усі на виїзді… навіть чергових на телефоні не лишили – це ж як десь палахкотить!» - похолонула вона і включила комп.
В інтернеті чиновники різних відомств недбало відмахувались від стривожених обивателів: ой, та чого ви сполошились? Подумаєш - трава в околицях горить (стерня на фермерських полях, сміття на подвір’ях, бадилля на городах)…
Трава? Бадилля?! Баба йойкнула і, умліваючи, сповзла під стіл. В її затуманеній уяві постали орди суворих міщан, селян і фермерів, котрі з вогнеметами наперевіс сунули полями, городами та присілками, випалюючи все на своєму шляху… Бо інакше – як? Все вищеперелічене народ палив щороку (баба й сама не без грішка була, бо куди ж той сухий бур’ян дівати), але щоб отаку димову завісу влаштувати, треба було спалити одночасно все дощенту в радіусі пари сотень кілометрів.
…І путінські вентилятори
Ні, щось тут не те… Крекчучи, баба вибралася з-під столу і продовжила рейд по сайтах. Горіли, виявляється, ще й торф’яники й ліси. Проте найближче тліюче торфовище площею півгектара бабу якось не приголомшило, а палаючі ліси на Хмельниччині й під Києвом – і поготів. Однак цілком реальний смог за вікном вимагав конкретних дій. Баба дістала карту, повтикала в усі вказані місця прапорці - і замислено почухала потилицю. Кільце пожарів навколо міста явно стискалося. Треба запасатися провізією – вирішила баба і почвалала на ринок.
Під під’їздом на лавочці місцеві кумасі, ігноруючи заклики МНС залишатися вдома і дихати через раз, жваво ділилися неофіційними версіями.
- …А я тобі кажу – з Байкалу тягне. Чула, шо в Бурятії ліси горять? Ото ж Путін наказав спеціальні вєнтілятори здоровенні поставити, шоб весь дим у наш бік гнало…
- Шо ти ліпаки ліпиш, які вєнтілятори?! Село неасвальтіруване… Он учені кажуть: учора на Сонці гігантський спалах був, так вогонь до нас чуть-чуть не дотягнувся, а димом таки заволокло…
До ринку було недалеко: навпростець, дворами - хвилин двадцять. Проте клятий смог, що накочував хвилями, змінював знайому місцевість до невпізнанності, і скоро баба зрозуміла, що збилася з дороги. Поблукала, притомилась і присіла на лавочку в якомусь дворі. Навкруги – ані лялечки, а дим усе густішає, і день все більше скидається на присмерк… Баба втомлено стулила повіки.
Не балакайте з приблудами
Раптом поруч щось хлипнуло – раз, вдруге. Баба розплющила очі. На іншому кінці лавочки сидів огрядний чолов’яга. «З диму виткався, чи що?» – подумки подивувалася баба, бо жодних кроків перед тим не чула. Незнайомець, скоса глипаючи в бабин бік, читав щось на екранчику телефону, моторно тицяв пальцем по кнопках – і знов читав. Затим схлипнув, скривився, затуляючи рот рукою… Сльози покотилися по одутлих щоках і застигли на подвійному підборідді. «Не розмовляйте з незнайомцями», - застережливо промайнуло десь на задвірках бабиної свідомості, проте жалість пересилила, та й обличчя чоловіка пробуджувало якісь невиразні спогади.
- Чого побиваєшся, сину? Зуби болять? – співчутливо спитала вона.
Чоловічина заперечливо замотав головою, набрав у груди повітря – і заголосив, як за небіжчиком, не віднімаючи долоню від рота.
- Обібрали… обчистили… пограбува-а-али! – крізь жалібне скімлення розібрала баба.
- Що відібрали?! Гаманця? Обручку? – допитувалася баба.
Незнайомець відхлипнув і видавив:
- Творіння моє вкрали… А я ж у нього… всю душу… А вони… Ось, послухайте.
Він повозився з телефоном – і звідти раптом залунало: «Шановні городяни! Зі святом вас, із Днем міста! Здоров’я вам, миру і наснаги!».
- Ну? – не зрозуміла баба.
- Шо – «ну»? – передражнив чоловік, не забуваючи затуляти рот долонею. – Ролик вони, бачте, по радіо запустили до свята… А слова-то – мої!
- Та ну, - засумнівалася баба Ганя. – Слова як слова, кожен таке може сказати.
- І ця туди ж! А порядок слів? А їх кількість? А експресія, а виразність? Ні-і, це мій текст! Злодюги кляті, я їм ще покажу… - і чоловік розлючено забарабанив по клавіатурі. – Щас я вас усіх порозфренджую, а в цьому місті взагалі ніхто більше від мене слова не дочекається!
Пожалійте бідне вампірятко
Бабу все більше непокоїла ота його долоня коло рота: чого він її постійно тримає там, якщо зуби не болять? Тут крізь завісу смогу пробилося нарешті кволе сонце, і на вигорілій траві перед лавочкою вирізьбилися тіні: від лавочки, від баби, від бабиної сумки, від… Ой лишенько, а де ж тінь від опецькуватого плаксія?! Баба звела на нього очі – і відчула, як серце її стрімко провалюється десь аж у п’яти.
Вампіряка, вже не криючись, вишкірив криві ікла в недобрій посмішці:
- Здогадалась таки. Завжди кмітливою була…
І тут баба пригадала, звідки їй знайоме це обличчя.
- Стривай-но, голубе, а це не від тебе пару років тому наречена втекла? І чи не ти потім по всьому інтернеті вашу брудну білизну полоскав?
- Я, - гордо випнув пузо упир і тут же звично заскімлив: - А чого вона… Такого пацана бортанула… Свободи, понімаєш, захотіла – а мені з кого кров пити накажете?
Він підсунувся ближче до баби і довірливо зашептав:
- Ти думаєш, легко нам, вампірам? Вічно на підсосі: там посмокчеш, тут лизнеш – а мені треба вволю напитися, та ще щоб про запас лишилось. От і приходиться періодично скандалити в мережі – знаєш, скільки енергії звідти потягнути можна?! О-о-о… - він закотив очі і сласно облизнувся.
Бабу аж пересмикнуло.
- Добре, що хоч справжньої крові не п’єш… - пробурмотіла вона.
- Хто тобі сказав? – примружився вампір.
Баба смикнулася встати, проте упир випередив її, товсті пальці зімкнулися на бабиній шиї – і щось тепле забризкало їй обличчя, а в ніс вдарив гидкий запах – проте смерділо чомусь не сіркою, а аміаком…
І чого вам удома не сидиться
- Жіночко, отямтесь!
Баба Ганя насилу сфокусувала погляд – чоловік у білому халаті, схилившись над нею, тицяв їй під ніс ватку з нашатирем, а його напарниця розстібала бабі комірець блузки і бризкала в лице теплуватою мінералкою з пляшки.
- І чого вам по хатах не сидиться… - з полегшенням пробурчав лікар, побачивши, що пацієнтка прийшла до тями.
Баба глянула на лавочку: вампір щез. «Його ж обов’язково треба піймати, поки біди не наробив!» - промайнуло в бабиному ще затуманеному мозку, і вона через силу прохрипіла, вказуючи пальцем на те місце, де тільки що сидів ікластий:
- Там… там… вампір…
- О, почалось, - закотив очі лікар «швидкої». - Ну просто біда з цими пенсіонерами – як надивляться засідань парламенту, так потім кругом всяка нечисть їм і ввижається!
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вампір, що зіткався зі смогу

Фермери з вогнеметами…
З прочиненого вікна тягнуло горілим. «Знову Василівна спозаранку бараболиння палить, - спросоння вирішила баба. – Ось я їй щас випишу…». Хутко підвелася – і тільки тут зрозуміла, що вона не на дачі, а в своїй міській квартирі. Підійшла до вікна, щоб зачинити – та так і застигла з простягнутою рукою. За шибками був… Лондон. Ну, принаймні, смог був точно. Причому над усеньким містом.
Баба Ганя кинулася набирати 101, але на тому боці дроту затято мовчали. «Всьо, триндець - усі на виїзді… навіть чергових на телефоні не лишили – це ж як десь палахкотить!» - похолонула вона і включила комп.
В інтернеті чиновники різних відомств недбало відмахувались від стривожених обивателів: ой, та чого ви сполошились? Подумаєш - трава в околицях горить (стерня на фермерських полях, сміття на подвір’ях, бадилля на городах)…
Трава? Бадилля?! Баба йойкнула і, умліваючи, сповзла під стіл. В її затуманеній уяві постали орди суворих міщан, селян і фермерів, котрі з вогнеметами наперевіс сунули полями, городами та присілками, випалюючи все на своєму шляху… Бо інакше – як? Все вищеперелічене народ палив щороку (баба й сама не без грішка була, бо куди ж той сухий бур’ян дівати), але щоб отаку димову завісу влаштувати, треба було спалити одночасно все дощенту в радіусі пари сотень кілометрів.
…І путінські вентилятори
Ні, щось тут не те… Крекчучи, баба вибралася з-під столу і продовжила рейд по сайтах. Горіли, виявляється, ще й торф’яники й ліси. Проте найближче тліюче торфовище площею півгектара бабу якось не приголомшило, а палаючі ліси на Хмельниччині й під Києвом – і поготів. Однак цілком реальний смог за вікном вимагав конкретних дій. Баба дістала карту, повтикала в усі вказані місця прапорці - і замислено почухала потилицю. Кільце пожарів навколо міста явно стискалося. Треба запасатися провізією – вирішила баба і почвалала на ринок.
Під під’їздом на лавочці місцеві кумасі, ігноруючи заклики МНС залишатися вдома і дихати через раз, жваво ділилися неофіційними версіями.
- …А я тобі кажу – з Байкалу тягне. Чула, шо в Бурятії ліси горять? Ото ж Путін наказав спеціальні вєнтілятори здоровенні поставити, шоб весь дим у наш бік гнало…
- Шо ти ліпаки ліпиш, які вєнтілятори?! Село неасвальтіруване… Он учені кажуть: учора на Сонці гігантський спалах був, так вогонь до нас чуть-чуть не дотягнувся, а димом таки заволокло…
До ринку було недалеко: навпростець, дворами - хвилин двадцять. Проте клятий смог, що накочував хвилями, змінював знайому місцевість до невпізнанності, і скоро баба зрозуміла, що збилася з дороги. Поблукала, притомилась і присіла на лавочку в якомусь дворі. Навкруги – ані лялечки, а дим усе густішає, і день все більше скидається на присмерк… Баба втомлено стулила повіки.
Не балакайте з приблудами
Раптом поруч щось хлипнуло – раз, вдруге. Баба розплющила очі. На іншому кінці лавочки сидів огрядний чолов’яга. «З диму виткався, чи що?» – подумки подивувалася баба, бо жодних кроків перед тим не чула. Незнайомець, скоса глипаючи в бабин бік, читав щось на екранчику телефону, моторно тицяв пальцем по кнопках – і знов читав. Затим схлипнув, скривився, затуляючи рот рукою… Сльози покотилися по одутлих щоках і застигли на подвійному підборідді. «Не розмовляйте з незнайомцями», - застережливо промайнуло десь на задвірках бабиної свідомості, проте жалість пересилила, та й обличчя чоловіка пробуджувало якісь невиразні спогади.
- Чого побиваєшся, сину? Зуби болять? – співчутливо спитала вона.
Чоловічина заперечливо замотав головою, набрав у груди повітря – і заголосив, як за небіжчиком, не віднімаючи долоню від рота.
- Обібрали… обчистили… пограбува-а-али! – крізь жалібне скімлення розібрала баба.
- Що відібрали?! Гаманця? Обручку? – допитувалася баба.
Незнайомець відхлипнув і видавив:
- Творіння моє вкрали… А я ж у нього… всю душу… А вони… Ось, послухайте.
Він повозився з телефоном – і звідти раптом залунало: «Шановні городяни! Зі святом вас, із Днем міста! Здоров’я вам, миру і наснаги!».
- Ну? – не зрозуміла баба.
- Шо – «ну»? – передражнив чоловік, не забуваючи затуляти рот долонею. – Ролик вони, бачте, по радіо запустили до свята… А слова-то – мої!
- Та ну, - засумнівалася баба Ганя. – Слова як слова, кожен таке може сказати.
- І ця туди ж! А порядок слів? А їх кількість? А експресія, а виразність? Ні-і, це мій текст! Злодюги кляті, я їм ще покажу… - і чоловік розлючено забарабанив по клавіатурі. – Щас я вас усіх порозфренджую, а в цьому місті взагалі ніхто більше від мене слова не дочекається!
Пожалійте бідне вампірятко
Бабу все більше непокоїла ота його долоня коло рота: чого він її постійно тримає там, якщо зуби не болять? Тут крізь завісу смогу пробилося нарешті кволе сонце, і на вигорілій траві перед лавочкою вирізьбилися тіні: від лавочки, від баби, від бабиної сумки, від… Ой лишенько, а де ж тінь від опецькуватого плаксія?! Баба звела на нього очі – і відчула, як серце її стрімко провалюється десь аж у п’яти.
Вампіряка, вже не криючись, вишкірив криві ікла в недобрій посмішці:
- Здогадалась таки. Завжди кмітливою була…
І тут баба пригадала, звідки їй знайоме це обличчя.
- Стривай-но, голубе, а це не від тебе пару років тому наречена втекла? І чи не ти потім по всьому інтернеті вашу брудну білизну полоскав?
- Я, - гордо випнув пузо упир і тут же звично заскімлив: - А чого вона… Такого пацана бортанула… Свободи, понімаєш, захотіла – а мені з кого кров пити накажете?
Він підсунувся ближче до баби і довірливо зашептав:
- Ти думаєш, легко нам, вампірам? Вічно на підсосі: там посмокчеш, тут лизнеш – а мені треба вволю напитися, та ще щоб про запас лишилось. От і приходиться періодично скандалити в мережі – знаєш, скільки енергії звідти потягнути можна?! О-о-о… - він закотив очі і сласно облизнувся.
Бабу аж пересмикнуло.
- Добре, що хоч справжньої крові не п’єш… - пробурмотіла вона.
- Хто тобі сказав? – примружився вампір.
Баба смикнулася встати, проте упир випередив її, товсті пальці зімкнулися на бабиній шиї – і щось тепле забризкало їй обличчя, а в ніс вдарив гидкий запах – проте смерділо чомусь не сіркою, а аміаком…
І чого вам удома не сидиться
- Жіночко, отямтесь!
Баба Ганя насилу сфокусувала погляд – чоловік у білому халаті, схилившись над нею, тицяв їй під ніс ватку з нашатирем, а його напарниця розстібала бабі комірець блузки і бризкала в лице теплуватою мінералкою з пляшки.
- І чого вам по хатах не сидиться… - з полегшенням пробурчав лікар, побачивши, що пацієнтка прийшла до тями.
Баба глянула на лавочку: вампір щез. «Його ж обов’язково треба піймати, поки біди не наробив!» - промайнуло в бабиному ще затуманеному мозку, і вона через силу прохрипіла, вказуючи пальцем на те місце, де тільки що сидів ікластий:
- Там… там… вампір…
- О, почалось, - закотив очі лікар «швидкої». - Ну просто біда з цими пенсіонерами – як надивляться засідань парламенту, так потім кругом всяка нечисть їм і ввижається!
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію