Не розверзлося небо,

не ставсь землетрус.

Передала Америка,

що помер Василь Стус.

Не здригнувсь, не заплакав

український народ,

як в тюремній лікарні

Василя клали в гроб.



В землю мерзлу мордовську,

на останній вже строк,

його швидко сховали,

мов на шмоні \"бичок\".

Може був він убивця?

Чи блатний такий шкет?

Ні, похований в\'язень,

був великий Поет!



Він і мертвий грозив їм.

Не давали труну,

щоб додому відвезти,

на Вкраїну сумну.

Та хоч батьківські вірші

сину не віддали,

через плачучий Київ

Василя все ж несли.



Український страждальцю,

спокутав ти наш гріх.

Площа імені Стуса -

крок до віршів твоїх!



березень 1990р.

Цим віршем в травні 1990 року я привернув до себе увагу відомого українського поета-шістдесятника Миколи Холодного, котрий доклав великих зусиль аби видрукувати мої вірші в районній газеті. Саме з цього вірша почався мій офіційний поетичний шлях до читачів... Вічна пам\'ять Василю Стусу та Миколі Холодному!